З допомогою якого можна побачити межу




Сторінка1/5
Дата конвертації21.04.2016
Розмір0.94 Mb.
  1   2   3   4   5

ВСТУП


Наука про світ – це сфера діяльності людини, спрямована на відкриття законів і вироблення прийомів їх використання у житті. А завданням учителя школи чи професора університету є необхідність донести науку до дітей, дорослих таким чином, щоб кожен слухач повірив і відчув, що урок чи лекція проводяться заради нього, щоб його навчити та виховати таким чином, щоб умів долати будь-які негаразди та досягав успіху.

Наука зародилася в стародавньому світі. З того часу обсяг одержаних знань і кількість людей, зайнятих у науці, зростають кожні 10-15 років удвічі.

На нашу думку, слушним є висновок проф. Чорногора Л.Ф. (81, с.25) про те, що в науці справжнім є тільки те, що можна підтвердити відтвореним дослідом. До науки примикає філософія. Вона являє собою вивчення світогляду, системи ідей і поглядів на світ і місце в ньому людини. Філософія покликана відповісти на загальнолюдські питання: у чому сенс життя, чи пізнаваний світ, яке місце в ньому належить окремій людині.

Цілі й завдання сучасної науки багатогранні. Головна з них – поліпшити життя людства, забезпечити морально-духовний розвиток, зберегти цивілізацію. До найважливіших завдань науки відноситься і створення такого інструмента, з допомогою якого можна побачити межу, переступити яку людство не повинно ні за яких умов. Це завдання надзвичайно складне. Для його розв’язання потрібні час і зусилля великих колективів учених найрізноманітніших спеціальностей.

І на першому місці в цьому переліку різних видів науки стоїть педагогіка. Педагогіка як наука і як мистецтво торкається саме тієї галузі знань про світ, у якій вся увага зосереджена на людській постаті: її здоров’ї, силі, красі, діяльності, на її успіхах на шляху самореалізації. Це завдання є ідеальним, хоч якщо звернемось до реального педагогічного процесу, то там зустрінемось з організацією засвоєння знань, умінь і навичок з основ наук та використання їх у професійній діяльності. Поза увагою дослідників з педагогіки залишається особистість учня (вихованця, студента) з його бажаннями й намаганнями стати щасливим, успішним, бути любимою людиною (сином, батьком, другом). Якщо звернемось до спеціальних джерел з основ педагогічної майстерності, то й там постать учня буде розглядатись з погляду, що і як засвоїти, застосувати, переказати. Настав час звернутись до найважливіших людських цінностей (морально-духовних, емоційно-естетичних), щоб зосередити вчителя і учня, професора й студента на тих першоджерелах, які народили й тримають людину як вищу цінність, яка себе такою визнає та намагається самореалізуватись у світі, не знищуючи нічого й нікого, але запобігаючи виникненню зла та створюючи умови для розвитку всього кращого, що може втілити людина й довкілля.

Поняття педагогічної майстерності є безмежно широким за обсягом і багатоступеневим за змістом і методикою опанування. А тому, як говорив незабутній Козьма Прутков, ніхто не охопить безмежного. В наших матеріалах читач побачить тільки певні підступи до теми, роздуми про сутність майстерності педагога, пошуки своїх власних шляхів до професійної майстерності. Автор гарантує те, що знайомство з книгою буде приємним і легким, бо відомі і невідомі сентенції подаються ним не як догма, а як порада досвідченого вчителя, який своїм власним досвідом “пережив” ідеї класиків і своїх сучасників та шукав і знаходив певні шляхи до злагоди й гармонії в усіх навчально-освітніх та виховних заходах в умовах підготовки спеціаліста – педагога.

Десятиліття активної і творчої педагогічної діяльності та спеціального вивчення суті навчального процесу засвідчили той факт, що учень (студент) не готується до життя, поки ми його виховуємо, але вже живе й нас (своїх учителів) сприймає як частку цього реального буття. І якщо від спілкування і взаємодії з нами він має насолоду, або хоч би почуває себе комфортно, то він і процес навчання сприймає як бажаний, приємний. Але якщо взаємини учителя і учня, професора і студента не складаються, як слід, то вже не треба “озброюватись” якимись особливими прийомами майстерності: вони не спрацюють. А тому в основу нашої концепції педагогічної майстерності ми взяли ідею особистісної культури вчителя як провідної. Вона (особистісна культура) вбирає в себе й зовнішні ознаки та атрибути, і внутрішні позиції (почуття любови й доброти, волю, високу духовність), до яких додаються і спеціальні знання суті своєї професії, свого навчального предмету, інформації про людину, людство, суспільство, Світ, взаємовідносини з довкіллям.

Особистісна культура вчителя є провідною ознакою хорошого вчителя і засвідчує його високий рівень освіченості, вихованості, розуміння прав своїх учнів і своїх обов’язків, основними з яких є право вибору та обов’язок бути Учителем.

Вчитель, який мріє про успіх, потім і стає майстром своєї справи, як правило, опановує ідеєю: давати право вихованцю зробити свій вибір, допомогти йому в цьому. Самому вихователеві добре почувається, якщо він є готовим щоразу шукати новий варіант розв’язання педагогічного завдання, не повторюючись, не заважаючи нікому, але щоразу підтримуючи свого учня словом, посмішкою, авторитетом..

Основні ознаки праці вчителя-майстра: повага до учня, співчуття до його проблем, готовність стати на його позиції, захоплюватись його розумом, щиро бажати успіхів і добра всім і кожному зокрема, дбати про радість кожного окремого вихованця, любити його й допомагати в усьому.




Розділ I. ОСНОВНІ ПИТАННЯ ФЕНОМЕНУ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ


1.1. До питання щодо тлумачення основних дефініцій.


Поняття педагогічної майстерності є безмежно широким за обсягом і багатоступеневим за змістом і методикою опанування. А тому складно охопити безмежність інформації про педагогічну майстерність, хоч опанувати основами її може кожен перший педагог. І не тільки педагог, бо з завданнями виховання, з’ясування стосунків чи організацією впливу однієї особи на іншу, особливо в умовах взаємостосунків між керівником і своїми колегами, між окремими групами співробітників чи працівників різних підрозділів. З питаннями взаємостосунків зустрічається по суті кожна людина, де б вона не працювала. Найпершим педагогічним завданням є встановлення адекватних відносин у сім’ї між усіма її членами, а особливо з дітьми. Тому в нашій роботі робляться певні підступи та підходи до теми, подаються не тільки роздуми про сутність майстерності педагога та окремі його аспекти, але й аналізуються результати десятилітніх спостережень і експериментів. Разом з тим автор гарантує, що знайомство з матеріалом монографії буде приємним, легким і корисним для кожного читача, бо відомі й мало відомі сентенції ми маємо намір подати не як догму, чи правило, але як пораду досвідченого вчителя, який своїм власним досвідом "пережив" і опрацював ідеї сучасників і класиків педагогіки та намагався дійти такої методики, яка б вела до згоди та гармонії в усіх навчально-освітніх та виховних пошуках в умовах підготовки спеціаліста – педагога (в роботі зі студентами взагалі) та шукав доступних шляхів щодо оволодіння комплексом педагогічних принципів, прийомів, методів, форм роботи з учнями, студентами, дорослими.

Десятиліття активної і творчої педагогічної діяльності та спеціального вивчення суті навчального процесу засвідчили той факт, що учень (студент) не готується до життя, поки ми його навчаємо та виховуємо, але вже живе в теперішньому часі й нас (своїх вчителів) сприймає як частку цього реального життя. І якщо від спілкування і взаємодії з нами він має насолоду, або хоч би почуває себе комфортно, рівноправним і захищеним членом колективу, то він і процес навчання сприймає як бажаний, приємний. Але якщо взаємини учителя й учня, професора і студента не складаються, як належить, то вже не треба "озброюватись'' якимись особливими прийомами майстерності: вони не спрацьовують. Без основи, засад, методології ніякі надбудовчі утворення не спрацьовують. Основи педагогічної майстерності автором визначаються, як фундамент, вихідні положення і настанови, на яких розгортається увесь процес опанування системою заходів по формуванню педагогічної майстерності. А тому в основу нашої концепції педагогічної майстерності ми взяли ідею особистісної культури вчителя як провідної ознаки. Вона (особистісна культура) вбирає в себе як зовнішні ознаки й атрибути, так і внутрішні позиції (почуття любові й доброти, волю, високу духовність, бажання краси), до яких додаються і спеціальні знання про свою професію, свого навчального предмету, а також різноманітна інформація про суть педагогічної діяльності, про людину, людство, суспільство, Світ взагалі.

Морально-духовний розвиток учителя, його краса, фізична досконалість і всебічна гармонійна освіченість визначає його фахову підготовку. Провідною ідеєю педагогічної майстерності вчителя є його особистісна культура. Вона засвідчує високий рівень освіченості, вихованості, розуміння прав своїх учнів, основними з яких є адекватна оцінка його діяльності й право вибору. Вчитель, який мріє стати майстром своєї справи, як правило опановує такою вихідною позицією: давати право вихованцю зробити свій усвідомлений вибір, а педагог повинен допомагати йому в цьому. Високо цінують учні й батьки готовність вихователя щоразу шукати новий варіант розв'язання педагогічного завдання, не повторюючись. І крім вибору добре мати почуття міри й почуття гумору та володіння елементарними прийомами позитивного впливу, готовність діяти (рухатись, творити, говорити, слухати і т.д.).

Основні ознаки праці вчителя-майстра: повага до учня, співчуття до його проблем, готовність стати на його позиції, захоплюватись його розумом, щиро бажати успіхів і добра всім і кожному зокрема, дбати про радість кожного окремого вихованця щоразу й щомиті. Вірити, сподіватись на краще й любити учня – це одна з основ педагогічної майстерності.

Традиційне твердження про те, що майстерність педагога проявляється в діяльності, ми доповнюємо тим, що воно втілюється і в погляді, в жестах, міміці, поставі голосу, і в мовчанні. А епітети "важка" тиша, "холодний" погляд, або "теплий" тон і т.п. є оцінкою елементів майстерності вчителя і говорять про нього як фахівця і як людину.

Посилання на популярного американського автора Д.Карнегі про можливість досягнення успіху в житті найпростішими засобами, починаючи з сьогоднішнього дня та зовнішнього вигляду є цілком слушними. Але недостатніми для вчителя і серйозної людини тому, що він (Д. Карнегі) абстрагується від глибинних моральних і естетичних переконань. Його думки про те, що найкращій день і час сьогодні, є основним: учні й дорослі повинні відчувати себе щасливим зараз і щомиті. Чого варті наші багатоповерхові наукові конструкції про вибудову щасливого майбутнього, якщо вихованцям зараз зле. Діти живуть, діють, радіють сьогодні. І вчителю просто необхідно готуватись таким чином, щоб сама його постать, поява в класі викликала задоволення, радість життя, готовність слухати, чути, діяти, почувати себе захищеним і впевненим. Мова йде про те, що вчитель з його світоглядом, професійною майстерністю, загальною культурою є носієм вічного й сучасного. Він втілює у собі всі ланцюги, що пов'язують минуле, сучасне та формує майбутнє. У зв'язку з цим і методи дослідження відшукувались нами такі, які здатні знайти конкретні формуючі шляхи, засоби, умови навчання сучасного вчителя, починаючи все зараз і негайно.

Як відомо, цивілізований Захід, зокрема вчені США, Канади не користуються поняттям "виховання" і не досліджують його суть. Як правило, виховання є прерогативою сім'ї, а школа, вуз лише навчають. Тому в дослідженнях авторів американського континенту домінують поняття навчання (teaching) і освіти (education), а також training (підготовка). Щодо навчання і виховання вчителя, озброєння його знаннями, то головним терміном тут є research on teaching, що можна перекласти як: дослідження навчання, або одним словом - педагогіка. А в системі Research on teaching головним напрямком підготовки вчителя є озброєння його уміннями навчати дітей. (Див. The Goals of Teacher Education. The Alberta Teachers' Association October, 1972).

Але не все "з чужого плеча" є кращим від того, що ми виготовляємо самотужки, що побачили, почули, зробили. Виховання не можна вилучити ні зі школи, ні з вузу. Людина, що починає вчитися, сідає за парту школяра чи студента, слухача зразу ж відчуває потребу у виховному впливові. Як сидіти, стояти, говорити чи мовчати, займатись самостійною роботою чи слухати вчителя - все це є питання і виховання і освіти, і навчання.

Розвиток особистості, в основі якого лежить взаємодія природнього й соціального, всього того, що оточує людину, а об'єктивно й усього того, що навмисно організовується з метою її виховання в поєднанні з самовихованням, є завданням і педагогічного вузу, і класичного університету.

До зовнішніх ознак і атрибутів прояву педагогічної майстерності ми відносимо все, що спрацьовує на зовнішню привабливість і артистизм учителя.

Систему засобів і прийомів праці з акторами К.С.Станіславського ( ) можна використовувати в численних випадках. Методика її використання будується на таких принципах, як:

- створення власного іміджу й зміна його у відповідності до обставин;



  • використання можливостей костюму для підкреслення переваг
    своєї фігури, постаті, вдачі, привабливості взагалі;

  • оволодіння посмішкою. Усміхнене обличчя як перепустка до
    класу;

  • легкість ходи й опанування красивою поставою;

  • оволодіння технікою голосу; пошук власного тембру звучання
    голосу; зміна звучання голосу в залежності від настрою і
    поведінки класу;

  • опанування магією впливу на клас самою своєю персоною. Прямий і боковий погляд, недоліки й переваги кожного з них для вчителя є педагогічною технікою, якою можна легко й просто опанувати;

  • вибір костюму й зміна аксесуарів у залежності від місця, часу,
    оточення;

  • визначеність педагогічних завдань і зверхзавдань;

  • можливість (право) помилки й діалектичність її усунення;

  • відношення учителя до моди;

  • комунікабельність і комунікативність педагога;

  • право на творчість;

  • майстерність спілкування;

  • культура мови, мовлення, культура мовленнєвої діяльності. Магія слова, голосу, звуку, міміки залишається досі не дослідженими в педагогіці, хоч деякі намагання спостерігаються.

Маючи на увазі надзвичайно широку інтегрованість навчально-виховного процесу, нами для визначення сутності педмайстерності запозичувались елементи із техніки й технології дипломатії, знання екології, права, культури мови, театральної педагогіки, акторської майстерності та ін.

Окремо виділяємо метод вправляння у педагогічній поведінці.

Таким чином, створювана нами модель педагогічного процесу, спрямованого на формування майбутнього вчителя-майстра для його успішної роботи з організації і реалізації навчально-виховної діяльності учнів відрізняється від уже відомого досвіду й публікацій такого напрямку тим, що нами поглиблюється і розширюється сутність основ педагогічної майстерності. Провідними в нашій моделі педагогічної майстерності можна назвати такі три:


  1. визнання вирішальних можливостей особистості вчителя і
    створення умов для їх розвитку й реалізації. Увага до внутрішнього світу вчителя, що формується на основі вічних морально-духовних доброчинників, якими є Віра, Надія, Любов;

  2. вибір і розкриття змісту і методів по опануванню людинознавчою інформацією з метою її осмислення і практичного застосування;

  3. створення умов для всебічного і гармонійного розвитку
    індивідуальності кожного студента як неповторного й
    унікального явища, від якого залежить щастя майбутніх
    поколінь, а його успіх і щасливе життя знаходиться у його власних руках. І здійснюється така робота як у процесі самовиховання, так і в освітній діяльності університету.


Правомірність і доцільність нашої методології і методики підтверджується тим, що: 1) нами створений позитивний новий досвід, нова педагогічна технологія навчання студента - майбутнього вчителя, як носія не тільки сучасних поглядів на освітній процес, але й цікаву особистість, здатну бути щасливою, як у своїй діяльності, так і в приватному житті, бо знає історію свого роду, сім’ї та вміє виконати чи модернізувати задані умови; 2) розроблені нові підходи до відбору змісту педагогічної освіти й створення нових навчальних курсів і спецкурсів забезпечують збір фактичного цікавого універсального матеріалу з суміжних наукових галузей; 3) створена нова система методів дослідження процесу навчання і виховання вчителя на основі розвитку нових галузей педагогічної науки – онтопедагогіки, телеології, теології, інвайронментальної педагогіки.

В даному випадку автор є дослідником нової педагогічної ідеї про поєднання у єдиному педагогічному процесі формування вчителя як професіонала й цікавої (доброї і щасливої) особистості. Розроблені й опубліковані нами науково-педагогічні матеріали з питань онто-інвайроментальної теорії і практики освіти спираються на відомі й визначні праці таких природознавців, як К. А. Гельвецій, І. І. Мечніков, В.І. Вернадський, В.Ф. Войно-Ясенецький, а також правознавців, юристів, акторів, медиків, філософів, митців взагалі.

Таким чином основи педагогічної майстерності розглядаються нами з погляду розкриття глибоких сутнісних сил і можливостей учителя як успішної, щасливої особистості, яка є носієм вищих моральних духовних цінностей, в основі яких лежать відомі вічні доброчинники – Віра, Надія, Любов. Міцно й послідовно засвоюються настанови про виконання десяти заповітів Христа та утримання від семи смертних гріхів, якими є гнів, гординя, лінь, срібнолюбство, ненависть, заздрість, розпуста.

1.2. Індивідуально-особистісна культура як елемент педагогічної майстерності

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка