Закон України "Про Цивільну оборону України", вру




Сторінка9/23
Дата конвертації14.04.2016
Розмір5.02 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23

Роботи по дезактивації територій і споруд проводять у тих випадках, коли їх зараження буде являти собою безпосередню небезпеку для людей і коли ці роботи дають значний виграш у часі у порівнянні із тим, який буде вимагатися для природної дезактивації.

При дезактивації території застосовують наступні спо-соби дезактивації:

- змивання радіоактивних речовин з доріг і площ, що мають тверде покриття, струменем води під тиском за до-помогою поливомиючих, пожежних, спеціальних машин, мотопомп та інших агрегатів, що забезпечують подачу води;

- видалення радіоактивних речовин підмітанням за допомогою підмітально-прибиральних і вакуумних машин, а з невеликих ділянок місцевості із твердим покриттям - мітлами і віником;

- зрізання шару зараженого грунту або снігу за допо-могою бульдозерів, скреперів, грейдерів, шляхоукладчиків, видалення шару грунту за допомогою снігоочищувачів;

- перепахування або перекопування зараженої поверхні за допомогою тракторних плугів або лопат;

- засипка зараженої поверхні шаром (6-8 см) незара-женої землі, гравієм або щебенем;

Роботи з дезактивації територій організуються з таким розрахунком, щоб технічні засоби обеззараження мали широкий фронт робіт (великі площі, проїзди, проходи). Ділянки місцевості, де застосовувати машини не зручно, обробляють вручну, використовуючи прилади ручної дії, а також лопати, тачки, носилки тощо.

Серед способів дезактивації споруд головне місце від-водиться обробці струменями води під тиском. Ефектив-ність цього способу збільшується, якщо однночасно про-тирати заражену поверхню щітками. Інші способи дезак-тивації (обробка миючими розчинами, застосування про-мислових пилососів на об'єктах народного господарства, піскоструменева обробка) можна вважати допоміжними, оскільки їх використовують при проведенні невеликих за обсягом робіт.

Вибір способів і прийомів дезактивації, порядку їх про-ведення залежить, перш за все, від виду, природи і харак-теру зараження, а також від наявності необхідних засобів і часу.

Хоча ефективність видалення радіоактивних речовин при підмітанні невисока, що пояснюється наявністю на площах, що оброблюються, різноманітних западин, щілин та інших нерівностей, цей спосіб знайде більш широке застосування унаслідок швидкості його проведення і наяв-ності у народнному господарстві великої кількості підмі-тально-прибиральних машин різних видів. Спосіб змиван-ня радіоактивних речовин струменем води ефективний для твердих поверхонь, однак при його використанні треба мати стоки для відведення зараженої води.

Спосіб дезактивації зрізанням шару забрудненого грун-ту (снігу) забезпечує досить високу ефективність при вико-ристанні дорожної техніки (грейдери, бульдозери). Але наявність великої кількості грунту, який необхідно вида-лити, і тривалий час, що витрачається на це, знижують за-гальну ефективність робіт. Видалений при зрізанні верхній шар землі (снігу) переміщують до меж ділянок, що очи-щуються, утворюючи насипи, які можуть використовува-тися для захисту від радіації із сусідніх заражених ділянок. Такі насипи складаються із суміші зараженого і чистого грунту (снігу)і тому їх радіоактивність значно знижена.

Небезпека опромінення людей залежить від площі зара-ження. Зниження рівня радіації у заданих межах може бути досягнуто дезактивацією як самих ділянок, де будуть зна-ходитись люди, так і прилеглих до них бічних і торцевих узбічь, які являться захисною зоною, що охороняє від дії радіації з ділянок місцевості, що не піддавалися дезактива-ції. Таким чином, створення захисних зон уздовж вулиць, доріг і проїздів може значно зменшити зовнішнє опромі-нення людей.

Захист населення від опромінення у сільській місцевості буде здійснюватись, як відомо, у протирадіаційних укрит-тях. Після зараженння місцевості необхідно без зволікання провести дезактивацію укриттів, використовуючи для цьо-го такі способи, як змітання (мітлами, віниками) радіоак-тивних речовин, зрізання зараженого грунту (лопатами) і обтирання заражених поверхонь (вологим ганчір'ям).

Населення у містах буде використовувати для захисту від зовнішнього опромінення, поряд із захисними спору-дами, житлові і виробничі будівлі. Зменшенню опромінен-ня людей, що укрилися у спорудах і будівлях, буде сприя-ти дезактивація дахів, при якій видаляється до 80% радіо-активних речовин. З цією ж метою проводять дезактивацію 10-метрової зони навколо будинків. Якщо навколо будин-ків площа має тверде покриття, то радіоактивні опади видаляють змиванням водою або змітанням за допомогою підручних засобів; за .відсутності твердого покриття треба провести перекопування грунту або його видалити.

До території із твердим покриттям звичайно належать дороги, вулиці, площі, аеродроми та інші ділянки, що вкри-ті асфальтом, залізобетонними плитами або забруковані.

Дороги, вулиці, площі, що підлягають дезактивації, ма-ють свій рельєф і характеризуються типом покриття і його якістю, наявністю або відсутністю стоків, розміром.

Вид покриття поверхні, що піддягає дезактивації, у знач-ній мірі визначає спосіб її обробки. Асфальтові покриття не мають стиків, і їх дезактивація може провадитись поли-вально-миючими або підмітально-прибиральними машина-ми. Бетонні поверхні, як правило, рівні; ефективність їх дезактивації знижують тріщини, що з'являються з часом на покритті. Радіоактивні речовини з бетонних покриттів гар-но видаляються також за допомогою поливально-миючих і підмітально-прибиральних машин.

З рівних ділянок доріг радіоактивні речовини досить ефектно усуваються змиваннням сильним струменем води із насадок поливально-миючих машин. На вузьких дорогах радіоактивні частинки будуть змиватися за межі їх полотна або стікати з водою у колодязі.

Дороги, проїзди і тротуари звичайно мають скати, що спрямовують потоки води до їх країв. У містах вода по во-достоках уходить в колодязі зливової каналізації. За містом вода стікає на узбіччя дороги або в кювети, тому після закінчення дезактивації необхідно засипати змиті радіо-активні речовини незараженою землею або видалити їх.

Після дезактивації вулиці великі скупчення вуличного бруду, що містять радіоактивні речовини, вивозяться на тачці у спеціально відведене місце.

Робота з дезактивації території, що не має покриттів, пов'язана з певними труднощами, тому що на місцевості зустрічаються ділянки території з різними рельєфом і рос-линністю, складом ірунту і вмістом вологи. Кожна з цих особливостей у тій або іншій мірі впливає на вибір способу дезактивації.

Технічні засоби дезактивації малоефективні або зовсім непридатні на крутих схилах. Висока вологість грунту та-кож ускладнює його дезактивацію. Рослинність у вигляді трав'яного покриву не перешкоджає проведенню дезак-тивації.

Використання технічних засобів дезактивації на діля-нках місцевості, що мають чагарники і дерева, неможлива. Радіоактивні речовини, що знаходяться на гілках і листях чагарників і дерев, можна видалити лише змиванням стру-менем води.

На ділянках місцевості, де є каміння, виключається ви-користання грейдерів і плугів. У таких випадках для зняття шару землі можна використовувати бульдозери. У тих міс-цях, де зустрінуться суцільні каменеві утворення, радіо-активні речовини можна ззмивати струменем води із по-жежних стволів, або засипати ці поверхні чистим грунтом.

Безперешкодно дезактивацію можна проводити на рів-ній поверхні, що вільна від сторонніх предметів і рослин-ності, особливо якщо грунт не надто твердий і не дуже сильно зволожений. Грунт видаляють на глибину 6-10 см, а заражені ділянки, що залишилися (нерівності і тріщини), очищують ручним способом. З техніки народного госпо-дарства для здійснення цього способу дезактивації можна використовувати автоскрепери, автогрейдери, бульдозери.

При необхідності видалення радіоактивних речовин, що знаходяться у шарах ущільненого снігового покриву або у сипкому снігу, можна з успіхом використовувати автогрей-дери. При видаленні твердого шару снігу мінімальна гли-бина зрізу встановлюється 5 см, послідовно здійснюють два зрізи. Глибина зрізу при видаленні сипкого снігу зале-жить від місцезнаходження радіоактивних частинок.

Робота гусеничних бульдозерів при дезактивації полягає у зрізуванні грунту і у зсуванні його до межі ділянки, що обробляється. Заражений грунт зрізається на глибину 10-15 см з розрахунком, щоб не проминути заглиблені місця.



Переорювання зараженої території призводить до ут-ворення поверхні із позараженої землі підґрунтового шару. Але шар грунту 16-20 см, під яким опинилися радіоактивні речовини, не забезпечує потрібного захисту для людини, що знаходиться на зораному грунті, оранку необхідно здійснювати на глибину не менше як 30 см.

Одним з трудомістких способів зменшення залишкової радіації є засипання поверхні зараженої території чистою незараженою землею (щебенем, гравієм). Товщина захис-ного шару незараженого грунту повинна бути не менш, як 10 см. Місце, де береться позаражений грунт, обирають недалеко від зараженої ділянки, щоб скоротити час на перевезення.



Виконання робіт по дезактивації території у зимових

умовах ускладнене унаслідок низьких температур, наяв-ності снігу і льоду, що перешкоджає видаленню радіоак-тивних частинок.

Радіоактивні частинки можуть знаходитися у шарі льо-ду, під сніговим покривом, або бути змішаними із снігом, і у кожному випадку треба правильно вибрати найбільш придатний спосіб дезактивації.

При товщині снігового покриву, що не перевищує 5-6 см, вибір способу дезактивації не залежить від місцезна-ходження радіоактивних частинок у сніговому покриві. У цьому випадку можна ефективно використовувати підмі-тально-прибиральні та поливальпо-миючі машини із сніго-очисним обладнанням (плуг і циліндрична щітка). Можли-ве змивання снігу сильним струменем води у тих місцях, де поверхня має достатній ухил і дренаж для того, щоб потоки стікаючої води не встигли замерзнути.

Для проведення робіт з знезараження використовується: авторозливальна станція АРС-12У (АРС-14), комплекти ДК-4, ІДК-1, ДК-3; комунальна, сільськогосподарська, до-рожня і будівельна техніка, що придатна для викорис-тання при виконанні робіт з обеззаражування.

При зараженні робочого місця і квартири (будинку)

отруйливими речовинами і бактеріальними засобми необ-хідно проводити відповідно їх дезинфекцію. Для цього можна використовувати різні дегазуючі і дезинфікуючі речовини - хлорне вапно, хлораміни, луги - формалін, лізол тощо.

На робочих місцях і у квартирі (будинку) для дегазації (дезинфекції) дерев'яних і металевих предметів, стін, стель і підлог застосовують ганчірки, що просочені дегазуючими (дезинфікуючими) розчинами. У будинках обробці розчи-нами підлягають, окрім поручнів сходів, і дверні ручки; унітази засипаються хлорним вапном. М'які меблі у ви-падку їх зараження бактеріальними засобами після оброб-ки пилососом протираються ганчіркою або щіткою, що змочена 3%-ним розчином хлораміну.

Одяг, взуття звичайно заражаються в момент випадін-ня радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху і при дії людей на зараженій місцевості або зараження місцевос-ті речовинами.У випадку випадіння радіоактивних і отруй-них речовин з дощем можливе більш сильне зараження одягу і взуття.

Ступінь зараження одягу радіоактивним пилом визна-чається тією кількістю пилу, яка може пристати до одягу та її питомою активністю. Кількість пилу, яка знаходиться на спеціальному одязі робітника в умовах запиленого цеху, досягає 100-200 г на добу. Тому заражений одяг може являти певну небезпеку для людей і підлягає дезактивації.



Існує багато засобів дезактивації одягу і взуття. Однак, не всі вони рівноцінні. При виборі способу дезактивації ке-руються не лише загальними умовами (наявністю часу, за-собів), але й враховують характер і ступінь зараження, а також особливості і якість матеріалів, з яких виготовлений одяг, взуття.

Дегазація одягу, взуття може бути часткова і повна. При проведенні особовим складом формувань і населен-ням часткової санітарної обробки одночасно здійснюється, як вже зазначалося, часткова дезактивація одягу, взуття і засобів індивідуального захисту. В суху погоду при зна-ходженні в заражених районах і при виході з них особовий склад формувань і населення проводять часткову дезакти-вацію одягу, взуття і засобів індивідуального захисту яко-мога частіше.

Якщо часткова дезактивація проводиться в зоні зара-ження, то одяг, взуття і засоби індивідуального захисту не знімають. Після виходу в незаражений район їх знімають і проводять дезактивацію у надягнутому респіраторі (про-тигазі).

Часткова дезактивація одягу, взуття і засобів індиві-дуального захисту полягає у тому, що людина сама вида-ляє радіоактивні речовини з предметів, що дезактивуються. Одяг, взуття і засоби індивідуального захисту розвішують на сучках дерев, кущах, мотузках і ретельно протягом 20-30 хвилин обмітають віником, чистять щітками або виби-вають палицями. Цьому способу дезактивації можна підда-ти всі види одягу і взуття, за винятком виробів із гуми, прогумованих матеріалів, синтетичних плівок і шкіри, які протирають ганчір'ям, змоченим водою, або дезактивую-чим розчином. Якщо обробка здійснюється у літній час, одяг і засоби захисту шкіри можна прополоскати у неза-ражному водоймищі.

Якщо після обробки залишкова зараженість одягу, взут-тя і засобів індивідуального захисту залишається вищою за допустиму, то проводиться додаткова обробка на майдан-чиках дезактивації, що розгортаються поблизу санітарно-обмивочних пунктів або майданчиків санітарної обробки, де особовий склад буде проходити повну санітарну обробку.

При дезактивації способами, що викликають пилоутво-рення, люди повинні мати гумові рукавички, респіратор або протигаз. Якщо вказані засоби захисту органів дихання відсутні, на обличчя надягають багатошарову марлеву або тканинну пов'язку. Поверх одягу надягають халат або ком-бінезон, на ноги - гумові чоботи.

Не завжди простішими засобами і способами можна дезактивувати одяг і засоби індивідуального захисту до припустимих величин зараження, особливо цього складно досягти при зараженні радіоактивними речовинами вогко-го або замасленого одягу. Якщо погодні умови дозволя-ють, мокрий одяг висушують, а потім дезактивують. Одяг, не продезактивований до припустимого ступіню заражен-ння, закладається на природну дезактивацію в склад зара-женого майна або відправляється на станції обеззараження одягу, де він підлягає пранню за спеціальними режимами або обробці органічними розчинниками.

Необхідно відмітити, що вже перше прання в основному забезпечує видалення радіоактивних речовин. Однак, нею обмежуватися не можна, так як частина радіоактивних речовин все ж залишається, після кожного прання поло-щуть вироби для видалення тих радіоактивних речовин, які обумовлюють вторинне зараження.

Розроблений спосіб дезактивації одягу в машинах хіміч-ної чистки, що грунтується на використанні миючих роз-чинів. На дезактивацію одягу цим способом при відпо-відному переобладнанні можуть бути переведені фабрики хімічної чистки і фарбування одягу, комплексні підприєм-ства по пранню білизни і хімічної чистки, ательє термі-нової хімічної чистки, а також пересувні майстерні хіміч-ної чистки.

У зв'язку з тим, що машини для хімічної чистки не мо-жуть забезпечити якісного віджимання виробів, що оброб-лені водними розчинами з використанням миючих засобів, віджимання одягу з метою скорочення тривалості процесу обробки повинно проводитись у центрифугах, якими кож-не підприємтво хімічної чистки повинно додатково комп-лектуватися. Дегазацію і дезинфекцію бавовняного одягу і білизни, а також посуду, слід проводити кип'ятінням у 2%-му содовому розчині. Для дезинфекції виробів із тканини можна використовувати, крім того, гарячу праску. Взуття, одяг, килими, подушки та інші предмети, які кип'ятити не можна, для дегазації і дезинфекції необхідно здавати на станцію знезаражування.

При роботах, що пов'язані з дегазацією, дезинфекцією і дезактивацією, необхідно обережно поводитися з знезара-жуючими розчинами. Обтиральні матеріали, що викорис-тані при таких роботах, слід складати у спеціально від-ведені місця, а потім спалювати (матеріали після дезак-тивації можна закопувати у землю).

Після проведення робіт на зараженій місцевості, а також робіт, що пов'язані із знезараженням робочих місць і квар-тири, треба обов'язково пройти повну санітарну обробку.

Санітарною обробкою називається віддалення радіоак-тивних речовин, знешкодження або віддалення отруйних речовин, хвороботворних мікробів і токсинів з шкірних покровів людей, а також з надітих індивідуальних засобів захисту, одягу та взуття. Вона може бути повною або частковою.

Часткова санітарна обробка при зараженні радіоактив-ними речовинами проводиться при можливості на протязі першого часу після зараження, за випадом радіоактивних речовин безпосередньо в зоні радіоактивного зараження і повторюється після виходу з неї.

При зараженні крапельно-рідкими отруйними речовина-ми та їх аерозолями санітарна обробка поводиться негайно.

При одночасному зараженні радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними засобами в першу чергу знешкоджуються отруйні речовини, а після проводяться дії, які передбачені для оброблення при зараженні радіо-активними речовинами і бактеріальними засобами.

Особовий склад сил ЦО і населення використовує для проведення часткової санітарної обробки індивідуальні протихімічні пакети (ІПП-8 та його аналоги), а також різні підручні засоби. Правила користування пакетом ІПП-8 у вигляді інструкції прикладаються до нього.

Повна санітарна обробка заключається в обмиванні тіла теплою водою з милом. При зараженні радіоактивни-ми речовинами повна санітарна обробка проводиться в то-му випадку, якщо після проведення часткової санітарної обробки зараження шкірних покровів та одягу залишає-ться більше допустимих величин. Повна санітарна обробка повинна проводитися при можливості не пізніше 3-5 годин з моменту зараження: проведення її після 10-12 годин практично не ефективно. Одяг замінюється, якщо після його оброблення зараження остається вище допустимих норм. Повна санітарна обробка при зараженні крапельно-рідкими ОР і їх аерозолями може проводитися після прове-дення часткової обробки з гігієнічними цілями.

При зараженні бактеріальними засобами повній сані-тарній обробці підлягають всі люди, що знаходяться в ра-йоні дії бактеріальних засобів, незалежно від того, вико-ристовувалися засоби захисту і чи проводилася часткова санітарна обробка. Заражений одяг підлягає дезинфекції або заміні.

Для проведення повної санітарної обробки викорис-товуються: санітарні пункти обмивання на базі стаціонар-них бань, душових павільйонів і санпропускників; комп-лекти санітарної обробки КСО; інфекційно-душеві уста-новки ДДА-53А, ДДА-66, ДДП.

Комплект санітарної обробки КСО призначається для повної санітарної обробки особового складу сил ЦО в теп-лий час року і часткової обробки в холодний час року. Комплект працює від автомобілів ГАЗ, ЗІЛ і Урал-375.

Пропускна здібність за 10-12 чол. за годину, продук-тивність за гарячою водою (38-42 °C) при роботі від автомобіля ГАЗ 3-4 л/хв., від автомобіля ЗІЛ 5-6 л/хв., час розгортання (згортання) комплекту 8-10 хв., маса комп-лекту з ящиком для упакування – 40 кг.

Дезінфекційна душова установка ДДА-53А (ДДА-66 і ДДП) призначенні для миття людей і дезинфекції (дезін-секції) одягу, взуття і індивідуальних засобів захисту в польових умовах. Основні технічні характеристики ДДА-53А (ДДА-66): кількість дезінфекційних камер – 2 (1), об’єм одної камери – 1,8 м3 (2,5 м3), витрати дизельного палива – 21-29 кг/г, дров – 60-85 кг/г, ємність котла і водонагрівачу – 277 л, продуктивність за паром при роботі на рідкому паливі – 315 кг/ч, при роботі на сухих дровах – 205 кг/ч, робочий тиск в котлі – 4 кгс/см2, час розгортання установки: літом – 35-40 хв., зимою – 50-60 хв., час згор-тання установки - 13-15 хв., розрахунок – 4 (3) чол.

Пропускна здібність установки за годину (при роботі котла на рідкому паливі): миття людей з одночасною де-зинсекцією одягу літом - 96 (56) чол., зимою – 48 (32) чол.; миття людей з одночасною дезинфекцією одягу, зараже-ного вегетативними формами мікробів, літом -72 (40) чол., зимою – 48 (28) чол.; миття людей з одночасною дезинсек-цією одягу літом - 96 (56) чол., зимою – 48 (32) чол.; миття людей без обробки одягу літом - 96 (56) чол., зимою – 64 (56) чол.; дезинфекція суконнопаперового одягу, заражено-го вегетативними формами мікробів (без миття людей), літнього – 128 (80) комплектів, зимного – 72 (44) комп.; де-зинсекція суконнопаперового одягу (без миття людей), літнього – 154 (120), зимного – 90 (66) компл.

Основні технічні характеристики ДДП: кількість дезін-фекційних камер – 1, об’єм одної камери – 1,4 м3, витрати дизельного палива – 15 кг/г, дров – 40 кг/г, ємність котла – 130 л, продуктивність за паром при роботі на рідкому паливі – 150 кг/ч, при роботі на сухих дровах – 100 кг/ч, робочий тиск в котлі – 4 кгс/см2, витрати води при роботі установки – 3000 л/г , розрахунок – 2 чол.

Пропускна здібність установки за годину: миття людей без обробки одягу літом - 48 чол., зимою – 36 чол.; миття людей з одночасною дезинфекцією одягу літом -36 чол., зимою – 30 чол.; миття людей з одночасною дезинсекцією одягу, зараженого вегетативними формами мікробів, літом – 24 чол., зимою – 16 чол.

Санітарний обмивочний пункт СОП розгортається в містах і сільській місцевості на базі бань, душових павіль-йонів, санпропускників та інших приміщень, які здатні для проведення санітарної обробки.

Санітарний обмивочний пункт включає: першу роздіва-льню; другу роздівальню; душову; одягальню; санітарний вузол; склад зберігання чистого одягу; санітарний про-пускник; кімната персоналу.

Пропускна здібність СОП, що має 10 душових сіток, 1600 чол. за добу при роботі 20 годин в добу. На одного чоловіка витрачається 30 г мила і 30-35 л води, що нагріта до температури 38-40 °C.

Після теоретичної частини керівник з навчаємими приступає до практичного заняття з проведення част-кового обеззаражування одягу та часткової санітарної обробки особового складу.
Керівник ставить декілька запитань щодо перевірки ста-ну засвоєння матеріалу і при необхідності робить додат-кові роз’яснення.
Треба пам’ятати! Роботи з обеззаражування території, робочих місць, місць проживання, одягу і взуття та сані-тарної обробки людей необхідно проводити з дотриманням особистої безпеки (захисту органів дихання, шкіри) кож-ним громадянином, який приймає участь у таких роботах.
Керівник підводить короткі підсумки проведеного за-няття і ставить завдання навчаємих на самостійну підго-товку до наступного заняття.

Т Е М А 7.


“СИЛЬНОДІЮЧІ ОТРУЙНІ РЕЧОВИНИ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ У ПРОМИСЛОВОСТІ. ДІЇ РОБІТНИКІВ, СЛУЖБОВЦІВ ТА НАСЕЛЕННЯ ПРИ АВАРІЯХ З ВИКИДОМ СИЛЬНОДІЮЧИХ ОТРУЙНИХ РЕЧОВИН. ДЕГАЗАЦІЯ ПРИМІЩЕНЬ, ОСОБИСТИХ РЕЧЕЙ, ОДЯГУ. НЕВІДКЛАДНА ТА ПЕРША ДОПОМОГА УРАЖЕНОМУ”
Навчальна ціль:

Вивчити: структуру хімічно небезпечних об’єктів і сильнодіючих отруйних речовин, особливості їх

впливу на організм людини; дії робітників, службовців та населення при аваріях з викидом СДОР; порядок проведення дегазації приміщень, особистих речей, одягу; порядок надання невідкладної та першої допомоги ураженому.
Вид навчальних занять – групове заняття.

Тривалість – 2 години.

Метод проведення занятьбесіда, розповідь, показ.

Місце проведення заняття – клас.


Навчальні питання і орієнтовний розрахунок

навчального часу:
Передмова. 5 хв.

1. Сильнодіючі отруйні речовини, речовини що вико-ристовуються у промисловості. 30 хв.

2. Дії робітників, службовців та населення при аваріях з викидом сильнодіючих отруйних речовин. 20 хв.

3. Дегазація приміщень, особистих речей, одягу. Невідк-ладна та перша допомога ураженому. 35 хв. .

Підсумки. 5 хв.

Навчальна література і посібники:

1. Закон України “Про Цивільну оборону України”, ВРУ, № 2974-Х11, 1993р., .№ 555-Х1У, 1999р., Київ.

3. Закон України “Про аварійно-рятувальні служби”, ВРУ, № 1281-Х1У, 1999 р., Київ.

4. Попередження надзвичайних ситуацій. Під редакцією генерал-лейтенанта В.Ф. Гречанінова. РІЦ ЦО і НС, 1997 р., Київ.

5. Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій, постанова КМУ, № 1099, 1998 р., Київ.

6. Загальні вимоги до розвитку і розміщення потен-ційно небезпечних виробництв з урахуванням ризику над-звичайних ситуацій техногенного походження, наукові ке-рівники: член-кореспондент НАН України С. І. Дорогун-цов і генерал-лейтенант В.Ф. Гречанінов, 1995 р., НАН України, Київ.

7. ГСРФ “Безпека в надзвичайних ситуаціях”, Стан-дартвидав Росії, Москва, 1995-2000 рр.

8. Методика прогнозування масштабів зараження сильно-діючими отруйними речовинами при аваріях (руйнуван-нях) на хімічно небезпечних об’єктах і транспорті (РД 52.04.253-90), Держгідромет СРСР, 1991 р., Москва.

9. Дія населення в надзвичайних ситуаціях. РІЦ ЦО і НС, 1997 р., Київ.

10. Періодичні інформаційні видання. МНС України, 1997-2000 рр., Київ.

11. Періодичні інформаційні видання. МНС Росії, 1995- 2000 рр., Москва.

12. Нормативно-методична література. Міністерства і відомства України, 1990-2000 рр., Київ.

13. Сильнодіючі отруйні речовини, Укртехногрупа, Київ, 1998 р.

14. Цивільна оборона, Воєнвидав, Москва, 1981 р.
Матеріальне забезпечення
1. Стенди або схеми в класі:

1. Концепція захисту населення і територій від НС.

2. Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.

3. Дії органів управління і сил ЦО та населення у надзвичайних ситуаціях.

4. Захист населення у надзвичайних ситуаціях.

5. Класифікація надзвичайних ситуацій.

6. Характеристики надзвичайних ситуацій.

7. Засоби радіаційної і хімічної розвідки та дозиметрич-ного контролю.

8. Засоби індивідуального захисту.

9. Само- і взаємодопомога при НС.

11. Прибори хімічної розвідки (всі типи).

111. Засоби індивідуального захисту (всі типи).


ПЕРЕДМОВА
На території України розміщено більше 1,5 тис. хімічно небезпечних об’єктів; їх діяльність пов’язана з виробницт-вом, використанням, зберіганням і транспортуванням силь-нодіючих отруйних речовин, а в зонах їх розміщення про-живає понад 22,0 млн. чоловік.

Небезпека функціонування цих об’єктів господарської діяльності пов’язана з ймовірністю аварійних викидів (ви-ливів) великої кількості сильнодіючих отруйних речовин за межі об’єктів, оскільки на багатьох із них зберігається 3-15 добовий запас хімічних речовин. Ось чому кожна наступ-на надзвичайна ситуація може бути пов’язана із виливом або викидом в повітря СДОР.

Збільшення потенційної небезпеки виникнення, можливі важкі наслідки обумовлюють актуальність захисту насе-лення і ліквідації наслідків хімічних НС на території України.

Основні терміни, що вживаються для визначення тех-ногенних надзвичайних ситуаціях при аваріях з СДОР:
Потенційно небезпечний об’єкт-об’єкт, на якому вико-ристовуються, виготовляються, переробляються, зберігаю-ться або транспортуються небезпечні радіоактивні, поже-жовибухові, хімічні речовини та біологічні препарати, гід-ротехнічні і транспортні споруди, транспортні засоби, а також інші об’єкти, що створюють реальну загрозу виник-нення надзвичайних ситуацій.

Забезпечення промислової безпеки в надзвичайних ситуаціях – прийняття і дотримання правових норм, вико-нання екологічних захисних, галузевих або відомчих вимог і правил, а також проведення комплексу організаційних, технологічних, інженерних і технічних заходів, спрямо-ваних на відвернення промислових аварій і катастроф в зонах надзвичайної ситуації.

Потенційно небезпечна речовина - речовина, що внаслідок своїх фізичних, хімічних, біологічних або токсич-них властивостей визначає собою небезпеку для життя і здо-ров’я людей, сільськогосподарських тварин і рослин.

Гранично допустима концентрація небезпечної речо-вини – максимальна кількість небезпечних речовин в ґрун-ті, повітряному або водному середовищі, продовольстві, хар-човій сировині, що вимірюється в одиницях об’єму або маси, які при постійному контакті з людиною або при дії на нього за певний термін часу практично не впливає на здоров’я людей і не викликає несприятливих наслідків.

Хімічна аварія (аварія зі СДОР) – небезпечна подія техногенного характеру, що настала від виробничих, кон-структивних, технологічних чи експлуатаційних причин або від випадкових зовнішніх впливів, що призвела до пошкодження технічного обладнання, пристроїв, споруд, транспортних засобів з виливом (викидом) СДОР в атмос-феру і реально загрожує життю, здоров’ю людей.

Небезпечна речовина – рідка, тверда, газоподібна або у стані пару хімічна, радіоактивна, біологічна, пожежови-бухова речовина, суміш або склад вищезазначених речо-вин, які можуть викликати різні види небезпеки для людей, тварин або навколишнього середовища (вибух, пожежу, отруєння, ураження і та ін.).

Викид небезпечного хімічної речовини – вихід при розгерметизації за короткий термін часу із технологічних установок, ємностей для зберігання або транспортування небезпечної хімічної речовини або продуктів її переробки в об’ємах, які можуть привести до хімічної аварії.

Хімічно небезпечний об’єкт (ХНО) – промисловий об’єкт (підприємство або його структурні підрозділи), на якому знаходяться в обігу (виробляються, переробляються, завантажуються або розвантажуються, використовуються у виробництві, розміщуються або складуються постійно або тимчасово, знищуються тощо) одне або декілька СДОР.

Зона можливого хімічного зараження – територія, в межах якої під впливом зміни напрямку вітру може виник-нути переміщення хмари СДОР. При прогнозуванні зона можливого хімічного зараження є площа кола з радіусом, який дорівнює глибині розповсюдження хмари зараженого повітря з концентрацією ураження (токсодозою).

Зона хімічного зараження СДОР – територія, яка включає місце, де розлито СДОР і ділянки території, над якими виникло розповсюдження пару СДОР з вражаючими концентраціями.

Надзвичайні ситуації з викидом (виливом) СДОР та з урахуванням територіального поширення, характеру сил і засобів, що залучаються для ліквідації їх наслідків поділя-ються на НС:

загальнодержавного рівня –надзвичайна ситуація роз-вивається на території двох та більше областей (Авто-номної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ре-сурси у обсягах, що перевищують власні можливості окре-мої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу ви-датків відповідного бюджету;

реґіонального рівня – надзвичайна ситуація розгор-тається на території двох та більше адміністративних райо-нів (міст обласного підпорядкування) Автономної Респуб-ліки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загро-жує перенесенням на територію суміжної області держа-ви, а також коли у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

місцевого рівня – надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об’єкту, загрожує поши-ренням самої ситуації або її вторинних наслідків на дов-кілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і техніч-ні ресурси, що перевищують власні можливості потенцій-но небезпечного об’єкту, але не менш одного відсотку обся-гів видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об’єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не вхо-дять до затверджених переліків потенційно небезпечних об’єктів;

об’єктового рівня - надзвичайні ситуації, які не підпа-дають під зазначені визначення.
ПЕРШЕ НАВЧАЛЬНЕ ПИТАННЯ:

“СИЛЬНОДІЮЧІ ОТРУЙНІ РЕЧОВИНИ, РЕЧОВИНИ ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ У ПРОМИСЛОВОСТІ.”


Сьогодні в народному господарстві України викорис-товуються десятки тисяч різних хімічних сполук, причо-му щорічно ця кількість збільшується на 200-1000 нових речовин.

За ступенем токсичності при інгаляційному (через ор-гани дихання) і пероральному (через шлунково-кишковий тракт) шляхах попадання в організм хімічні речовини мож-на розбити на шість груп, а за ступенем дії на організм людини на чотири класи .


Характеристика СДОР за ступенем токсичності


Клас токсичності

ГДК в

повітрі,


мг/м3

Середні смертельні

Концентрація мг/л

Доза при внутрішньому

надходженні, мг/кг



Надзвичайно токсичні

0,1

< 1

< 1

Високо токсичні

0,1 – 1

1-5

1-50

Сильно токсичні

1,1 – 10

6–20

51-500

Помірно токсичні

Теж

21–80

501-5000

Мало токсичні

> 10

81–160

5001-15000

Практично не токсичні

-

> 160

>15000

Клас небезпеки СДОР за ступенем дії на організм людини




Клас небезпеки

Характеристика класу

небезпеки



ССК, мг/м3

1

Речовини надзвичайно небезпечні

< 500

2

Речовини високо небезпечні

501-5000

3

Речовини помірно небезпечні

5001-50000

4

Речовини мало небезпечні

> 50001

ССК - середня смертельна токсодоза LC50, яка приво-дить до загибелі 50% людей або тварин при 2-4 годинній інгаляційній дії.

До найбільш небезпечних (надзвичайно і високо ток-сичних) хімічних речовин відносяться:

деякі сполуки металів (органічні і неорганічні похідні миш’яку, ртуті, кадмію, свинцю, талію, цинку та інших);

карбоніли металів (тетракарбоніл нікелю, пентакарбоніл заліза та інші);

речовини, що мають ціанисту групу (синильна кислота та її солі, бензальдегідціангідрон, нітрили, органічні ізоціа-нати);

сполуки фосфору (фосфорорганічні сполуки, хлорид фос-фору, фосфін, фосфідин);

фторорганічні сполуки (фтороцтова кислота і її ефіри, фторетанол та інші);

хлоргідрони (етиленхлоргідрон, епіхлоргідрон);

галогени (хлор, бром);

інші сполуки (етиленоксид, аліловий спирт, метил бро-мід, фосген, інші).

До сильно токсичних хімічних речовин відносяться:

мінеральні і органічні кислоти (сірчана, азотна, фосфор-на, оцтова, інші);

луги (аміак, натронне вапно, їдкий калій та інші);

сполуки сірки (діметилсульфат, розчинні сульфіди, сір-ковуглець, розчинні тіоціанати, хлорид і фторид сірки);

хлор- і бромзаміщені похідні вуглеводню (хлористий і бромистий метил);

деякі спирти і альдегіди кислот;

органічні і неорганічні нітро- і аміносполуки (гідрок-силамін, гідрозин, анілін, толуїдин, нітробензол, динітро-фенол);

феноли, крезоли та їх похідні; гетероциклічні сполуки.

До помірно токсичних, мало токсичних і практично не токсичних хімічних речовин, які не представляють собою хімічної небезпеки, відноситься вся основна маса хімічних сполук.

Необхідно відмітити, що особу групу хімічно небезпеч-них речовин складають пестициди – препарати, які призна-чені для боротьби з шкідниками сільськогосподарського виробництва, бур’янами і т.д. Більшість з них дуже ток-сична для людини. За хімічним складом пестициди можна розділити на групи:

фосфорорганічні сполуки (паратіон, диметоксидихлор-вінілфосфат, карбофос, хлорофос та інші);

карбомати (севін, карботіон та інші);

хлорорганічні сполуки (ДДТ, дильдрін, гексахлоран та інші);

ртутьорганічні сполуки (метилртуть, ацетат метоксіетил-ртуті та інші);

похідні фенікси оцтової кислоти (2, 4-дихлорфенікс-оцтова кислота-2, 4-Д; 2, 4, 5-трихлорфеніксоцтова кислота – 2, 4, 5-Т);

похідні дипиридила (паракват, дикват та інші);

органічні нітросполуки (динітроортокрезол – ДНОК, динітрофенол – ДНФ); інші.

Більшість із вище перерахованих хімічних речовин, у тому числі і слабко токсичні (помірно, слабко токсичні і практично не токсичні), можуть стати причиною тяжкого ураження людини. Водночас привести до масових сані-тарних втрат в наслідок аварій (катастроф), що супровод-жуються викидами (виливами) хімічних речовин, можуть не всі хімічні сполуки, включаючи навіть надзвичайно, високо і сильно токсичні.

Тільки частина хімічних сполук при поєднанні визна-чених токсичних і фізико-хімічних властивостей, таких, як висока токсичність при дії через органи дихання, шкіряні покрови, велика тоннажність виробництва, використання, зберігання і перевезення, а також можливість легко перехо-дити в аварійних ситуаціях в головний фактор ураження (пар або тонко дисперсний аерозоль), який може стати при-чиною ураження людей. Ці хімічні сполуки відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР).

Таким чином, СДОР – це обертання в великих кількос-тях у промисловості, сільському господарстві і на транс-порті токсичних хімічних сполук, що можуть при руйну-ванні (аварії) на об’єктах легко переходити в повітря і вик-ликати масові ураження сил цивільної оборони та насе-лення.

До хімічно небезпечних об’єктів відносяться:



  • заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують СДОР;

  • заводи або їх комплекси по переробці нафтопродук-тів;

  • виробництва інших галузей промисловості, які ви-користовують СДОР;

  • підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції і очисні споруди, які вико-ристовують хлор або аміак;

  • транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, ав-тоцистерни, річкові і морські танкери, що перевозять хі-мічні продукти;

  • склади і бази із запасами отрутохімікатів для сіль-ського господарства.

Фізико-хімічні властивості СДОР в більшості визна-чають їх можливість переходити в головний фактор ура-ження і створювати концентрації, що можуть поражати людей. Найбільше значення мають агрегатний стан речо-вини, розчинність її в воді і різного роду розчинниках, щільність речовини та її газової фази, гідроліз, летучість, максимальна концентрація, питома теплота випарювання, питома теплоємність рідини, тиск насиченого пару, коефі-цієнт дифузії, температура кипіння і замерзання, в’язкість, теплове розширення і стискання, корозійна активність, температура загорання та інші.

Агрегатний стан. При звичайних умовах СДОР мо-жуть бути у иді твердих, рідких або газоподібних речовин.. Однак при виробництві, використанні, зберіганні або пере-везенні їх агрегатний стан може змінюватися від такого в звичайних умовах, що може оказати вплив як на кількість СДОР, яка викидається в повітря, так і на фазовий дисперс-ний склад зараженої хмари.

Розчинність – можливість однієї речовини рівномірно розповсюджуватися в середовищі другої або інших речо-вин, створюючи розчин. Розчинність СДОР у воді та орга-нічних розчинниках має суттєве значення. Добра розчин-ність може привести до сильного зараження водосховищ, внаслідок чого вони на тривалий час можуть складати сер-йозну небезпеку для людини.

В той же час добра розчинність в воді і органічних роз-чинниках може дозволити використання при необхідності розчини різних речовин для дегазації (нейтралізації СДОР).

Щільність – масовий стан даної речовини в одиниці об’єму. Вона оказує вплив на розповсюдження СДОР. Як-що щільність газової фази СДОР більше повітря, то на по-чатковому етапі виникнення зараженої хмари вони будуть скупчуватися в низинних місцях рельєфу місцевості, ство-рюючи високі концентрації.

Гідроліз – розклад речовини водою. Він визначає умови зберігання, стану в повітрі і на місцевості, стійкість СДОР у випадку їх аварійних викидів (виливів). При чому менше СДОР піддається гідролізному розкладу, тим більше три-валість дії його факторів ураження.

Летучість – можливість конкретної хімічної речовини переходити в пароподібний стан. Кількісною характерис-тикою летучості є максимальна концентрація пару СДОР при даній температурі (кількість речовини, що є в одиниці об’єму його насиченого пару при даній температурі в замк-нутій системі, коли рідка і газоподібна фази СДОР знахо-дяться в рівновазі).

Теплоємність визначає характер викиду і випарову-вання СДОР з поверхні у випадку аварійної ситуації. Вона представляє собою відношення кількості теплоти, що пере-даються системі в якому-небудь процесі, до відповідної зміни температури. Питомою теплоємністю називають від-ношення кількості теплоти до одиниці маси речовини.

Теплота випарювання – кількість теплоти, яку погли-нає речовина при ізотермічному випаровуванні рідини, рівновеликій з своїм паром. У випадку відношення до оди-ниці маси речовини (1 г, 1 кг) вона називається питомою теплотою випарювання. Так само, як і теплоємність, дана величина є одною із головних фізико-хімічних характе-ристик, які визначають характер викидів і наступних випа-ровувань СДОР.

Температура кипіння дозволяє побічно судити про летучість СДОР і характеризувати тривалість дії фактору ураження. Чом вище температура кипіння СДОР, тим пові-льніше вона випаровується.

Температура замерзання – температура, при якій ріди-на лишається рухомості і загустіє настільки, що при нахилі пробірки з продуктом під кутом 45° його рівень залишає-ться незмінним на протязі 1 хвилини. Температура замер-зання має важливе значення при транспортуванні і визна-чає характер поведінки СДОР при низьких температурах.

В’язкість – властивість рідинних, а також пароподібних середовищ оказувати опір їх течії (переміщенню одного шару відносно другого) під дією зовнішніх сил. В’язкість оказує вплив на характер поведінки СДОР в аварійній ситуації (характер дроблення, убирання і інших).

Корозійна активність – властивість руйнувати оболон-ки, в яких зберігається (перевозиться) СДОР. Вона є причи-ною більшості аварій (руйнувань) на промислових і транс-портних об’єктах, в тому числі в процесі зберігання. Біль-шість СДОР має підвищену корозійну активність.

Температура спалаху – сама низка температура речо-вини, при якій в умовах спеціальних випробувань над його поверхнею виникають пари або гази, які здібні загоратися в повітрі від стороннього джерела вогню. Стійкого горіння речовини при цьому не виникає.

Температура загорання - найменша температура речо-вини, при якій в умовах спеціальних випробувань речовина виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалювання стороннім джерелом вогню виникає самос-тійне горіння цієї речовини. Дана характеристика харак-терна тільки горючим речовинам.

Температура самозагорання – сама низка температура речовини (або її оптимальної суміші з повітрям), при нагрі-ві до якої виникає різке збільшення швидкості екзотерміч-них реакцій, що приводять до виникнення горіння з полу-м’ям.

Для кількісної характеристики токсичних властивостей конкретних СДОР при їх дії через органи дихання людини застосовуються межа переносності і такі токсодози: гра-нично допустима, порогові, виводячи із строю і смертельні.

Межа переносності – це мінімальна концентрація, яку людина може витримувати визначений час без стійкого ураження.

Гранично допустима токсодоза (ГДК) – така доза (концентрація) при якій симптоми отруєння ще не нас-тупають. Вона реґламентує допустиму ступінь зараження сильнодіючою отруйною речовиною (СДОР) повітря робо-чої зони і використовується в інтересах дотримання умов безпеки на виробництві. Ця концентрація визначена як максимально допустима, яка при постійній дії на людину на протязі робочого дня (8 годин) не може визвати через тривалий проміжок часу патологічних змін або захворю-вань, що визначаються за допомогою сучасних методів діагностики. Вона не може використовуватися для оцінки небезпеки аварійних ситуацій у зв’язку з значно низьким інтервалом дії СДОР.

Середня порогова (токсодоза РС50) – доза, яка викли-кає початкові симптоми ураження СДОР у 50% уражених. Це мінімальна ефективна концентрація (найменша кіль-кість речовини, яка може викликати відчутний фізіоло-гічний ефект).

Середня виводяча (токсодоза ІС50) – доза, яка приво-дить до виходу із строю 50% уражених.

Середня смертельна (токсодоза LC50) – доза, яка при-водить до загибелі 50% людей або тварин при 2-4 годинній інгаляційній дії СДОР.

При загальній дії токсичний ефект появляється після по-падання СДОР в кров через шкіряні покрови (шкіряна ре-зорбтивна токсичність), органи дихання (інгаляційна ток-сичність) або шлунково-кишковий тракт (пероральна ток-сичність). Відповідно, при оцінці токсичності необхідно враховувати як характер і ступінь токсичності, так і спосіб попадання сильнодіючої отруйної речовини (СДОР) в орга-нізм людини.

При місцевій дії токсичний ефект появляється в місці контакту сильнодіючої отруйної речовини з тканинами організму (ураження шкіряних покровів, роздратування органів дихання, розлад зору).

Для кількісної характеристики токсичності різних хіміч-них сполук користуються визначеними категоріями ток-сичних доз, що враховують шлях проникнення речовин в організм людини.

Інгаляційні токсичні дози вимірюються в грамах (мілі-грамах) за хвилину (секунду) на кубічний метр (г·хв/м3, г·с/м3, мг·хв/л).

Шкіряно-резорбтивні токсичні дози вимірюються кіль-кістю речовини, яка приходиться на одиницю поверхні або одиницю маси тіла (мг/см2, мг/м2, г/см2, кг/см2, кг/м2 або мг/кг).

Значення інгаляційних і шкіряно-резорбтивних токсич-них доз СДОР дозволяють, з однієї сторони, порівнювати їх між собою, а з другої сторони, оцінювати ступінь важ-кості ураження потерпілих в аварійній ситуації.

Хімічні речовини, які можуть викликати масові ура-ження населення, при аваріях з викидом (виливом) в повітря, можна розділити на групи:

перша група – речовини з переважною дією удушення:

з вираженою дією припікання (хлор, трьох хлористий фосфор, оксихлорид фосфору);

з слабкою дією припікання (фосген, хлорпікрин, хлорид сірки);

друга група – речовини переважно загальної отруйної дії (окисел вуглецю, синильна кислота, динітрофенол, динітроортокрезол, етиленхлоргідрин, етиленфторгідрин);

третя група – речовини, які мають дією удушення та загальну отруйну дію:

з вираженою дією припікання (акрилонітрил);

з слабкою дією припікання (сірчаний ангідрид, сірково-день, окисли азоту);

четверта група – нейротропні отрути, речовини, що діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпу-льсу (сірковуглець, фосфорорганічні сполуки);

п’ята група – речовини, що мають дію удушення і ней-ротропну дію (аміак);

шоста група – метаболічні отрути (етиленоксид, метил-бромид, метилхлорид, діметилсульфат);

сьома група – речовини, що порушують обмін речовин (діоксан).



До речовин з переважною дією удушення відносяться токсичні сполуки, для яких головним об’єктом дії на орга-нізм є дихальні шляхи. Ураження організму при дії речовин удушення умовно розділяють на чотири періоди: період контакту з речовиною, період скритої дії, період токсич-ного набряку легенів і період ускладнень. Тривалість кож-ного періоду визначається токсичними властивостями кож-ної речовини і величиною експозиційної дози. При дії пару ряду речовин в високих концентраціях можливий швидкий літальний кінець від шокового стану, що викликається хімічним опаленням відкритих часток шкіри, слизистих верхніх дихальних шляхів і легенів.

До речовин переважно загальної отруйної дії віднося-ться сполуки, що можуть викликати гостре порушення енергетичного обміну, яке і є у важких випадках причиною гибелі ураженого. Ці речовини можна розділити на отрути крові і тканинні отрути.

Отрути крові розділяються на гемолітичні отрути і отру-ти гемоглобіну.

Тканинні отрути діляться на інгібітори ферментів диха-льної цепі (ціаніди, сірковуглець, акрилонітрил), роз’єдну-вачі окислення і фосфорилірування (динітрофенол, диніт-роортокрезол,) і речовини, що виснажують запаси субстра-тів для процесів біологічного окислення (етиленхлоргід-рин, етиленфторгідрин).

До речовин з дією удушення і загально отруйною дією відноситься значна кількість СДОР, що здібні при інгаля-ційній дії визвати токсичний набряк легенів, а при резор-бції порушити енергетичний обмін. Більшість сполук цієї групи володіє сильною дією припікання, що значно утруд-нює надання допомоги потерпілим.

До речовин, що діють на генерацію, проведення і пере-дачу нервового імпульсу (нейротропні отрути), відносяться речовини, які порушують механізми периферичної нер-вової регуляції, а також модулюючи стан самої нервової системи. В основі їх дії лежить можливість вмішуватися в процес синтезу, зберігання, викиду, інактивації в синаптич-ній щілині нейромедіаторів; взаємодіяти з рецепторами нейромедіаторів; змінювати проникності іонних каналів збуджувальних мембран.

До речовин, що мають дію удушення і нейротропну дію, відносяться токсичні сполуки, які викликають при інгаляційному ураженні токсичний набряк легенів, на фоні якого формується важке ураження нервової системи.

В основі дії на мозок лежить порушення генерації, про-ведення і передачі нервового імпульсу, який усугубляється станом важкої гіпоксії, що викликано порушенням зовніш-нього дихання.



До метаболічних отрут відносяться токсичні сполуки, що вмішуються в інтимні процеси метаболізму речовин в організмі. Отруєння цими речовинами характеризується відсутністю реакції на отруту. Ураження організму розви-вається, як правило, поступово і в важких випадках закін-чується смертю на протязі декількох діб.

В патологічний процес ураження цими речовинами залучаються багато органів, але головними є порушення з сторони центральної нервової системи, паренхіматозних органів і іноді системи крові.

За своєю побудовою ці речовини відносяться до різних класів сполук, однак всі вони володіють загальною власти-вістю: в організмі людини вони руйнуються з виникненням високо реакційнодійсних вуглеводневих радикалів.

До речовин, що порушують обмін речовин, відносяться токсичні сполуки групи галогенірованих ароматичних вуг-леводів. При цьому особою біологічною активністю від-значається дібензодіоксани і поліхлоровані бензофурани.

Дані речовини здібні, діючи через легені, травний тракт і неушкоджену шкіру, викликати захворювання з надзви-чайно в’ялим проходженням. При цьому практично в про-цес залучаються всі органи і системи організму людини. Характерною особливістю дії цих речовин є порушення обміну речовин, що в підсумку може іноді привести до літального кінця.

Фактором ураження хімічної небезпечної ситуації є токсична дія, що визначається концентрацією сильнодію-чої отруйної речовини (СДОР) в навколишньому природ-ному середовищі та щільністю (густиною) хімічного зара-ження місцевості і об’єктів господарської діяльності.

Щільність (густина) зараження небезпечними хімічними речовинами – це ступінь хімічного зараження місцевості.

На короткі відстані сильнодіючі отруйні речовини пере-возять автотранспортом в балонах, контейнерах та авто-цистернах. Із широкого спектра балонів середньої ємності для зберігання і перевезення рідких СДОР використо-вуються, як правило, балони ємністю від 0,016 до 0,05 м3. Ємність контейнерів варіюється в межах від 0,1 до 0,8 м3. Автоцистерни використовують для перевезення аміаку, хлору, гептилу і амілу. Стандартний аміаковоз має ванта-жопідйомність 3,2; 10 і 16 тн. Рідкий хлор транспортують в автоцистернах місткістю до 20 тн, аміл до 40 тн і гептил до 30 тн.

Безпека функціонування хімічно небезпечних об’єктів залежить від багатьох факторів: фізико-хімічних властивостей сировини, напівпродуктів і продуктів, від характеру техно-логічного процесу і надійності обладнання, умов зберігання і транспортування хімічних речовин, стану контрольно-вимірювальних приладів і засобів автоматизації, ефектив-ності засобів проти аварійного захисту і т.д. крім того, безпека виробництва, використання, зберігання і переве-зення СДОР в значній мірі залежить від рівня організації профілактичної роботи, своєчасності і якості планових попе-реджувальних робіт, підготовленості і практичних навиків персоналу, системи нагляду за станом технічних засобів проти аварійного захисту.

Наявність великої кількості факторів, від яких залежить безпека функціонування хімічних небезпечних об’єктів, робить цю проблему надто складною. Як показує аналіз причин виникнення великих хімічних аварій, що супро-воджуються викидом (виливом) СДОР, на сьогодні немож-ливо виключати вірогідність виникнення аварій, які приве-дуть до ураження виробничого персоналу і населення, яке розташовано в районі функціонування хімічно небезпечного об’єкту.

Аналіз структури підприємств, що виробляють або використовують СДОР, показує, що в їх технологічних лініях обертається, як правило, незначна кількість токсич-них хімічних продуктів. Значно більша кількість СДОР за об’ємом знаходиться на складах підприємств. Це приво-дить до того, що при аваріях у цехах підприємств в біль-шості випадків мають місце локальне зараження повітря, обладнання цехів, території підприємств. При цьому ура-ження в таких випадках може отримати в основному виробничий персонал.

При аваріях на складах підприємств, коли руйнуються ємності, СДОР розповсюджується за межі підприємства, що приводить до масового ураження не тільки персоналу підприємства, але і населення, що розташовано в зоні ура-ження суб’єкта господарювання.

Місткість складів СДОР на любому підприємстві виз-начається в залежності від необхідного запасу, що забез-печує безперервну роботу підприємства, а також від до-цільно допустимого накопичення на виробничій площадці товарної продукції, яка підлягає відправці споживачам. У наслідку норми зберігання СДОР на кожному підприємстві визначаються з розрахунком умов їх споживання, вироб-лення, транспортування, попередження аварійних ситуацій, профілактичних зупинок, сезонних поставок, а також ток-сичності, пожежної і вибухової безпеки.

В середньому на підприємствах мінімальні (не пони-жуючі) запаси хімічних продуктів створюються на три доби, а для заводів з виробництва окремих хімічних речо-вин і мінеральних добрив – до 10-15 діб.

В результаті на великих хімічних підприємствах, а також на складах в деяких портах і на транспорті, що перевозить СДОР, може одночасно зберігатися тисячі тон різних сильнодіючих отруйних речовин.

На виробничих площадках або на транспорті СДОР, як правило, знаходиться в стандартних ємностях. Це можуть бути оболонки з алюмінію, заліза або залізобетону, в яких підтримуються умови, що відповідають заданим режимам зберігання. Форма і тип ємностей вибираються виходячи із масштабів виробництва або використання, умов їх транспортування. Найбільш широке розповсюдження сьо-годні отримали ємності циліндричної форми та шарові резервуари.

Місткість резервуарів буває різною. Хлор, наприклад, зберігається в ємностях місткістю від 1 до 1000 т, аміак – від 5 до 30000 т, синильна кислота – від 1 до 200 т, окисел етилену – в шарових резервуарах об’ємом 800 м3 і більше, окисел вуглецю, двоокис сірки, гідразин, тетраетилсви-нець, сірковуглець – в ємностях місткістю від 1 до 100 т.

Наземні резервуари, як правило, розміщуються групами. В кожній групі передбачається резервна ємність для перекачування СДОР на випадок їх виливу із якогось резервуару. Для кожної групи наземних резервуарів за периметром робиться замкнуте обвалування або загород-жувальна стінка з не горючих і стійких до корозії мате-ріалів висотою не менше 1 м. Внутрішній об’єм обвалу-вання, розраховується на повний об’єм групи резервуарів. Відстань від резервуарів до підошви обвалування або загороджувальної стінки приймається рівною половині діаметру ближнього резервуару, але не менше 1 м.

Відстань від складів СДОР об’ємом більше 8000 м3 до населених пунктів повинна бути не менше 1000 м. Від-стань від складів з наземним розташуванням резервуарів до місць масового скупчення людей (стадіонів, базарів, парків і т.д.) збільшується в два рази.

Для зберігання СДОР на складах підприємств викорис-товуються наступні головні способи:

в резервуарах під високим тиском;

в ізотермічних сховищах при тиску, близькому до атмосферного (низькотемпературне сховище), або до 1 Па (ізотермічне сховище, при цьому використовуються шаро-ві резервуари великої місткості);

зберігання при температурі навколишнього середовища в закритих ємностях (характерно для високо киплячих рідин).

Спосіб зберігання СДОР у більшості визначає їх пове-дінка при аваріях (розкриття, пошкодження, руйнування оболонок резервуарів).

У випадку руйнування оболонки ємності, що зберігала СДОР під тиском, і наступного розливу великої кількості речовини в піддон (обвалування) його попадання в повітря може здійснюватися на протязі тривалого часу. Процес випаровування в даному випадку можна умовно розділи-ти на три періоди.

Перший період – бурне, майже моментальне випарову-вання за рахунок різниці пружності насиченого пару СДОР в ємності і парціального тиску в повітрі. Даний процес забезпечує головну кількість пару СДОР, що потрапляє в повітря за цей період часу. Крім того, частина СДОР переходить в пар за рахунок теплоутримання рідини, температури навколишнього повітря і сонцевої радіації. В результаті температура рідини знижується до температури кипіння. Враховуючи, що за даний період часу випаровує-ться значна кількість СДОР, то може виникнути хмара з концентраціями СДОР, значно перевищуючи смертельні.

Другий період – нестійке випаровування СДОР за раху-нок тепла піддону (обвалування), зміни теплоутримання рідини і притоку тепла від навколишнього повітря. Цей період характеризується, як правило, різким спадом інтен-сивності випаровування в перші хвилини після розливу з одночасним пониженням температури рідкого шару нижче температури кипіння.

Третій період – стаціонарне випаровування СДОР за рахунок тепла навколишнього повітря. Випаровування в цьому випадку буде залежати від швидкості вітру, тем-ператури навколишнього повітря і рідкого шару. Підвід тепла від піддону (обвалування) практично буде дорівню-вати нулю. Тривалість стаціонарного періоду в залежності від типу СДОР, його кількості і зовнішніх умов може складати години, добу і більше.

У випадку руйнування оболонки ізотермічного сховища і наступного розливу великої кількості СДОР в піддон (об-валування) випарування за рахунок різниці пружності на-сиченого пару СДОР в ємності і парціального тиску в по-вітрі у зв’язку з малим надмірним тиском майже не спос-терігається. Для даного типу ємностей характерні періоди нестаціонарного і стаціонарного випаровування СДОР. Формування первинної хмари здійснюється за рахунок тепла піддону (обвалування), зміною теплоутримання ріди-ни і притоку тепла від навколишнього повітря. При цьому кількість речовини, що переходить в первинну хмару, як правило, не перевищує 3-5 % при температурі навколиш-нього повітря 25-30 °C.

При відкритті оболонок з високо кип’яченими рідинами виникнення первинної хмари не спостерігається. Випару-вання рідини здійснюється за стаціонарним процесом і залежить від фізико-хімічних властивостей СДОР і темпе-ратури навколишнього повітря. Враховуючи малі швид-кості випаровування таких СДОР, вони будуть являти собою небезпеку тільки для навколишніх, що знаходяться в районі аварії.

Треба відмітити, що на багатьох об’єктах скупчена знач-на кількість різних легко горючих речовин, у тому числі СДОР (аміак, окисел етилену, синильна кислота, окисел вуглецю та інші). Багато СДОР вибухонебезпечні (гідра-зин, окисли азоту та інші). Цю обставину необхідно врахо-вувати при виникненні пожеж на об’єктах. Більше того, са-ма пожежа на підприємстві може сприяти виділенню різ-них отруйних речовин. Так наприклад, горіння поліуре-тану та інших пластмас приводить до виділення синильної кислоти, фосгену, окислу вуглецю, різних ізоціанатів, іноді діоксану та інших СДОР в небезпечних концентраціях, особливо в закритих приміщеннях.

При організації робіт з ліквідації хімічної небезпечної аварії на об’єкті господарської діяльності і її наслідків не-обхідно враховувати не тільки фізико-хімічні властивості СДОР, але і їх вибухову і пожежну небезпеку, можливість виникнення протягом пожежі нових сильнодіючих отруй-них речовин і на цій основі приймати необхідні заходи щодо захисту персоналу, який приймає участь в роботах.

Аналіз аварійних ситуацій які мали місце і виконані розрахунки показують, що об’єкти з хімічними небезпеч-ними компонентами можуть бути джерелом: залпових викидів СДОР в атмосферу, в водойми; хімічної пожежі з поступом токсичних речовин в довкілля; руйнівних вибу-хів; зараження об’єктів і місцевості в осередках аварії і на сліді розповсюдження хмари; широких зон задимлення у сполуці з токсичними продуктами.

Для любої аварії характерні стадії виникнення, розвитку і спаду небезпеки. На хімічному небезпечному об’єкті в розпалі аварії можуть діяти, як правило, декілька факторів ураження: пожежа, вибухи, хімічне зараження повітря і міс-цевості та інші, а за межами об’єктів – зараження довкілля.

Дія СДОР через органи дихання частіше, ніж через інші шляхи дії, приводить до ураження людей, реалізується на великих відстанях і площах з швидкістю вітрового пере-носу. Для багатьох СДОР характерна тривалість зараження навколишнього середовища, а також прояв віддалених ефектів ураження людей і об’єктів біосфери.

Масштаби ураження при хімічних небезпечних аваріях дуже сильно зависять від метеорологічних обставин і умов зберігання СДОР. Так, іноді сильний викид може не спри-чинити значної шкоди або він буде мінімальним, в той же час менший викид в інших умовах може привести до біль-шої шкоди.



Із цих особливостей хімічних небезпечних аварій слі-дує: захисні заходи і, понад все, прогнозування, вияв і пе-ріодичний контроль за змінами хімічної обстановки, опо-віщення персоналу підприємства, населення і сил ЦО, по-винні проводитися з надзвичайно високою оперативністю; серед населення і сил ЦО, що знаходяться в зонах розпов-сюдження СДОР, можуть бути уражені, для обслідування яких і надання їм медичної допомоги знадобляться значні сили і засоби. Локалізація джерела поступу СДОР в дов-кілля має визначну роль в попередженні масового уражен-ня людей. Швидке здійснення цієї задачі може направити аварійну ситуацію в контролюємо русло, зменшити викиди СДОР і значно знизити шкоду.
Керівник ставить декілька запитань щодо перевірки ста-ну засвоєння матеріалу і при необхідності робить додат-кові роз’яснення.

ДРУГЕ НАВЧАЛЬНЕ ПИТАННЯ:


“ДІЇ РОБІТНИКІВ, СЛУЖБОВЦІВ ТА

НАСЕЛЕННЯ ПРИ АВАРІЯХ З ВИКИДОМ СИЛЬНОДІЮЧИХ ОТРУЙНИХ РЕЧОВИН”.

Аварії (катастрофи) на хімічно небезпечних об’єктах економіки можуть супроводитися викидом (виливом) силь-нодіючих отруйних речовин в атмосферу і на поверхню підстилки. Вдихання зараженого повітря може привести до ураження органів дихання, а також очей, шкірних покровів та інших органів людини.

Особливістю хімічних надзвичайних ситуацій є висока швидкість формування і дія факторів ураження, що викли-кає необхідність прийняття цілого ряду оперативних і по-переджувальних заходів, які спрямовані на захист населен-ня і сил ЦО під час ліквідації їх наслідків. З урахуванням специфіки хімічних небезпечних надзвичайних ситуацій при локалізації і ліквідації їх наслідків приймаються захо-ди, які спрямовані спочатку на обмеження і призупинення викиду (виливу) СДОР, локалізації хімічного ураження, попередження зараження грунту і джерел водозабезпе-чення населення.

Обмеження і призупинення викиду (виливу) СДОР здійс-нюється перекриттям кранів і засувок на магістралях подачі СДОР до місця аварії, забиванням отворів на магіст-ралях і ємкостях за допомогою бандажів, хомутів, заглу-шок, перекачуванням рідини з аварійної ємності в запасну. Ці роботи здійснюються під керівництвом і при безпо-середній участі спеціалістів промисловості, що обслуго-вують аварійне обладнання або супроводжують СДОР при транспортуванні.

Для локалізації хімічного зараження, попередження роз-повсюдження СДОР та зараження грунту і джерел води можуть бути використані різні способи.

Обмеження розливання СДОР на місцевості з метою зменшення площі випаровування здійснюється обвалуван-ням розлитої речовини, створенням перешкод на шляху розливання, збиранням СДОР в природні поглиблення (ями, канави, кювети), обладнанням спеціальних пасток (ям, пог-либлень і т.д.). При проведенні робіт в першу чергу необ-хідно попередити попадання СДОР в річки, озера, в під-земні комунікації, підвали будинків і споруд і т.д. Роботи можуть бути виконанні за допомогою бульдозерів, скре-перів, екскаваторів та іншої техніки В окремих випадках рідка фаза СДОР з метою обмеження розливання може збиратися в спеціальні ємності (бочки).

У зв’язку з цим захист населення і сил ЦО організується при можливості завчасно, а у разі виникнення хімічної надзвичайної ситуації проводиться в мінімально можливі строки. Він організується і проводиться управліннями (від-ділами) з питань надзвичайних ситуацій і цивільного захисту територій, штабами сил ЦО і суб’єктів господар-ської діяльності.


1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка