Затверджено наказ Міністерства охорони здоров’я України № Реєстраційне посвідчення




Скачати 350.03 Kb.
Дата конвертації19.04.2016
Розмір350.03 Kb.

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства охорони

здоров’я України

________ № _________

Реєстраційне посвідчення

_____________________





ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЕПОБІОКРИН

(EPOBIOCRIN)
Склад:

діюча речовина: рекомбінантний еритропоетин людини 1000 МО, 2000 МО, 4000 МО або 10 000 МО;

допоміжні речовини: альбумін людини; натрію цитрат; натрію хлорид; кислота лимонна, моногідрат; вода для ін’єкцій.
Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.
Фармакотерапевтична група. Антианемічні препарати Еритропоетин.

Код АТС B03X A01.


Клінічні характеристики.

Показання.

  • Лікування анемії, пов’язаної з хронічною нирковою недостатністю у дорослих хворих, які перебувають на гемо- або перитонеальному діалізі, у переддіалізних пацієнтів та у дітей, які перебувають на гемодіалізі.

  • Лікування тяжкої анемії у дорослих пацієнтів з нирковою недостатністю, які ще не підлягають діалізу.

  • Лікування анемії та зниження об’єму необхідних гемотрансфузій у дорослих пацієнтів, які підлягають хіміотерапії з причини солідних пухлин, злоякісної лімфоми або ж множинної мієломи та, у разі, якщо загальний статус пацієнта вказує на ризикованість переливань (тобто серцево-судинні захворювання, наявна анемія до початку хіміотерапії).

  • У межах передепозитної програми перед великими хірургічними втручаннями у пацієнтів з рівнем гематокриту 33-39 % для полегшення збирання аутологічної крові та зменшення ризику, пов’язаного з використанням алогенних гемотрансфузій, якщо очікувана потреба у крові для переливання перевищує кількість, яку можна одержати методом аутологічного збирання без застосування еритропоетину.

  • Дорослим пацієнтам з легким та середнім ступенем анемії (гемоглобін у межах від > 10 до < 13 г/дл) перед проведенням обширної операції з очікуваним середнім ступенем втрати крові (2-4 одиниці гемоглобіну або 900-1800 мл крові) для зменшення потреби в алогенних гемотрансфузіях та полегшення відновлення системи еритропоезу.


Протипоказання.

Пацієнти, у яких розвивається істинна еритроцитарна аплазія (PRCA) внаслідок лікування будь-яким еритропоетином, не повинні отримувати Епобіокрин або будь-який інший еритропоетин (див. розділ “Особливості застосування”).

Неконтрольована артеріальна гіпертензія.

Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату.

Необхідно врахувати всі протипоказання, що асоціюються з програмою переддонорства аутологічної крові серед пацієнтів, які лікуються еритропоетином.

Пацієнтам, які підлягають елективній ортопедичній хірургії, але не брали участь у програмі переддонорства аутологічної крові, застосування еритропоетину протипоказано при тяжких коронарних, периферійно-артеріальних, каротидних, церебрально-судинних захворюваннях, у тому числі пацієнтам, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда чи церебрально-судинний епізод.

Пацієнти, у яких з будь-яких причин неможливо застосовувати адекватну антитромботичну профілактику.
Спосіб застосування та дози.

Пацієнти з хронічною нирковою недостатністю.

У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю препарат необхідно застосовувати тільки шляхом внутрішньовенного введення (див. розділ “Особливості застосування ”).

Оптимальна концентрація гемоглобіну становить 10-12 г/дл у дорослих пацієнтів та 9,5-11 г/дл- у дітей.

У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю та ішемічною хворобою серця або застійною серцевою недостатністю підтримуюча концентрація гемоглобіну не повинна перевищувати верхню межу оптимальної концентрації гемоглобіну.

Рівень феритину (або концентрацію сироваткового заліза) слід визначати у всіх пацієнтів до початку лікування Епобіокрином.

На етапі коригування дозу Епобіокрину слід збільшити, якщо концентрація гемоглобіну не підвищується хоча б на 1 г/дл на місяць.

Клінічно значуще підвищення концентрації гемоглобіну, як правило, спостерігається не раніше ніж через 2 тижні лікування (у деяких пацієнтів через - 6-10 тижнів). По досягненню оптимальної концентрації гемоглобіну дозу слід зменшити на 25 МО/кг для уникнення перевищення оптимальної концентрації. Якщо концентрація гемоглобіну перевищує 12 г/дл, терапію Епобіокрином слід тимчасово припинити.

Зниження дози можна забезпечити шляхом зменшення кількості щоденних введень препарату на одне введення або шляхом зменшення кожної разової дози, що вводиться.



Дорослі пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, препарат необхідно вводити тільки внутрішньовенно (див. Розділ “Особливості застосування”).

Лікування розподіляють на ІІ етапи.

І. Фаза корекції. По 50 МО/кг три рази на тиждень внутрішньовенно.

За необхідності збільшення дози можна здійснити поетапне збільшення (не частіше одного разу протягом 4 тижнів) на 25 МО/кг три рази на тиждень до досягнення оптимальної концентрації гемоглобіну.

ІІ. Підтримуюча фаза. Регулювання дози для підтримання бажаного рівня гемоглобіну (Hb) від 10 до 12 г/дл (6,2 – 7,5 ммоль/л).

Рекомендована загальнотижнева доза - від 75 до 300 МО/кг.

Наявні дані вказують на те, що пацієнти, у яких початковий рівень гемоглобіну дуже низький (< 6 г/дл або 3,75 ммоль/л), можуть потребувати більших доз для підтримання концентрації, порівняно з пацієнтами з менш обтяжливою анемією (> 8 г/дл або > 5 ммоль/л).



Дорослі пацієнти, які перебувають на перитонеальному діалізі.

Епобіокрин слід вводити тільки внутрішньовенним шляхом. Лікування розподіляють на ІІ етапи.

І. Фаза корекції. По 50 МО/кг два рази на тиждень.

ІІ. Підтримуюча фаза. Урегулювання дози для підтримання бажаного рівня гемоглобіну (Hb) від 10 до 12 г/дл (6,2 – 7,5 ммоль/л) (доза для підтримання концентрації від 25 до 50 МО/кг, двічі на тиждень шляхом введення двох рівнозначних ін’єкцій).



Дорослі пацієнти із нирковою недостатністю у додіалізному періоді.

Епобіокрин слід вводити тільки внутрішньовенним шляхом. Лікування розподіляють на ІІ етапи.

І. Фаза корекції.

По 50 МО/кг три рази на тиждень, надалі, за необхідності, дозу поступово збільшують на 25 МО/кг три рази на тиждень до досягнення бажаного результату (корекція проводиться поступово і протягом, принаймні, 4 тижнів).

ІІ. Підтримуюча фаза.

Урегулювання дози для підтримання бажаного рівня гемоглобіну (Нb) від 10 до 12 г/дл (6,2 – 7,5 ммоль/л) (доза для підтримання концентрації від 17 до 33 МО/кг, тричі на тиждень). Максимальна доза не повинна перевищувати по 200 МО/кг тричі на тиждень.



Пацієнти дитячого віку, які перебувають на гемодіалізі.

Пацієнтам дитячого віку, які перебувають на гемодіалізі, препарат необхідно вводити тільки внутрішньовенно. Лікування розподіляють на ІІ етапи.

І. Фаза корекції.

По 50 МО/кг маси тіла три рази на тиждень внутрішньовенно.

За необхідності збільшення дози можна здійснити поетапне збільшення (не частіше одного разу протягом 4 тижнів) на 25 МО/кг три рази на тиждень до досягнення оптимальної концентрації гемоглобіну.

ІІ. Підтримуюча фаза.

Урегулювання дози для підтримання бажаного рівня гемоглобіну (Нb) від 9,5 до 11 г/дл (5,9 – 6,8 ммоль/л).

Дітям з масою тіла до 30 кг необхідна, в основному більша підтримуюча доза, ніж дорослим та дітям з масою тіла понад 30 кг. Під час клінічних досліджень після 6-місячного лікування були встановлені такі підтримуючі дози еритропоетину:







Доза (МО/ кг - 3 рази на тиждень)

Маса тіла, кг

Середня доза

Підтримуюча доза (на одне введення), що здебільшого застосовується

< 10

100

75-150

10-30

75

60-150

> 30

33

30-100

Наявні дані дозволяють припустити, що пацієнти, у яких початковий рівень гемоглобіну дуже низький (< 6 г/дл або < 4,25 ммоль/л), можуть потребувати більших доз підтримання бажаного рівня гемоглобіну, ніж пацієнти з більшим початковим рівнем гемоглобіну (> 6,8 г/дл або >4,25 ммоль/л).

Онкологічні хворі

Використовується підшкірний шлях введення.

Епобіокрин може призначатися хворим із симптоматичною анемією (Нb≤10,5 г/дл). Оптимальна концентрація гемоглобіну має становити приблизно 12 г/дл.

Епобіокрин також може призначатися для профілактики анемії у пацієнтів, які проходили курс хіміотерапії та мали низький вихідний рівень гемоглобіну (< 11 г/дл), а також пацієнтам, які мали значне зниження рівня гемоглобіну під час першого циклу хіміотерапії (наприклад, зменшення концентрації гемоглобіну на 1,0-2,0 г/дл при вихідному рівні 11-13 г/дл, або зниження більше ніж на 2,0 г/дл при вихідному рівні гемоглобіну вище 13 г/дл).

Початкова доза, що застосовується для профілактики або лікування анемії, повинна становити по 150 МО/ кг 3 рази на тиждень підшкірно. Якщо після 4-х тижнів лікування підвищення рівня гемоглобіну менше 1 г/дл, то протягом 4-х наступних тижнів слід збільшити дозу до 300 МО/кг. Якщо після 4-х тижнів лікування в дозі 300 МО/кг рівень гемоглобіну підвищується менше, ніж на 1 г/дл, вважається, що результат не досягнутий, і лікування слід припинити.

Фаза корекції.

Якщо гемоглобін підвищився більше, ніж на 2 г/дл протягом місяця, дозу слід зменшити приблизно на 25 %. Якщо рівень гемоглобіну перевищує 14 г/дл, слід припинити лікування до зниження концентрації гемоглобіну до 12 г/дл та потім продовжувати введення Епобіокрину в зменшеній на 25%, порівняно з початковою.

Слід періодично оцінювати необхідність продовження терапії Епобіокрином, наприклад, після завершення курсу хіміотерапії.

Перед призначенням препарату та під час курсу лікування рекомендується контролювати рівень заліза і, за необхідності, забезпечувати додаткове надходження заліза в організм. До призначення лікування Епобіокрином слід виключити інші можливі причини анемії (див. розділ “Особливості застосування”).

Дорослі пацієнти, які беруть участь у програмі збирання аутологічної крові, перед хірургічними операціями.

Слід застосовувати внутрішньовенний спосіб введення. Перед призначенням Епобіокрину слід врахувати всі протипоказання щодо збирання аутологічної крові. Перед хірургічною операцією Епобіокрин слід призначати двічі на тиждень протягом 3 тижнів. Пацієнтам із середнім ступенем анемії (при рівні гематокриту > 33-39 %), які потребують ≥ 4 одиниць крові, необхідно проводити лікування еритропоетином 600 МО/кг внутрішньовенно, 2 рази на тиждень протягом 3 тижнів до хірургічного втручання. Застосування такого режиму дозволяє проводити забір ≥ 4 одиниць крові у 81% пацієнтів, які проходять лікування еритропоетином порівняно з 37% пацієнтів, які отримували плацебо.

Терапія еритропоетином зменшує потребу в трансфузії донорської крові на 50 % порівняно з пацієнтами, що не отримували еритропоетин.

Рівень концентрації сироваткового заліза слід визначати у всіх пацієнтів до початку лікування. При виявленні дефіциту заліза слід вжити заходів щодо відновлення його рівня до початку програми збирання аутологічної крові. За наявності анемії її причина повинна бути встановлена до початку лікування Епобіокрином. Необхідно, якщо є можливість, якнайшвидше забезпечити адекватне надходження заліза (перорально - 200 мг заліза на добу) та підтримувати надходження заліза на такому ж рівні протягом усього курсу терапії.



Дорослі пацієнти, які підлягають елективній ортопедичній хірургії.

Слід застосовувати підшкірний спосіб введення.

Рекомендований режим дозування препарату становить 600 МО/кг на тиждень протягом 3 тижнів перед операцією (21-й,14-й та 7-й день перед операцією) та в день операції. У випадках, коли за медичними показаннями необхідно скоротити передопераційний період, Епобіокрин слід призначати щоденно в дозі 300 МО/кг протягом 10 днів до операції, в день операції та протягом 4 днів після операції. Якщо при проведенні гематологічних аналізів передопераційного періоду рівень гемоглобіну сягає 15 г/дл чи вище, застосування еритропоетину необхідно припинити зовсім.

Необхідно переконатись, що на початку лікування у пацієнтів немає дефіциту заліза.

Всі пацієнти, які отримують терапію Епобіокрином, повинні одержати адекватну кількість заліза (перорально - 200 мг заліза на добу) протягом всього курсу лікування. За можливості, слід забезпечити додаткове пероральне надходження заліза до початку терапії Епобіокрином для забезпечення адекватного накопичення заліза.

Як і інші препарати для парентерального застосування, ін’єкційний розчин Епобіокрину перед застосуванням слід ретельно оглянути щодо наявності частинок, які можна побачити, або зміни кольору. Препарат не слід струшувати, оскільки струшування може призвести до денатурації глікопротеїну та втрати активності препарату.




а)

Внутрішньовенна ін’єкція: тривалість ін’єкції становить 1-5 хвилин залежно від загального об’єму дози. У гемодіалізі болюсна ін’єкція застосовується під час процедури діалізу через зручний венозний порт у діалізній лінії. Альтернативною може бути ін’єкція, зроблена в кінці процедури діалізу через фістульну голку, потім вводять 10 мл ізотонічного сольового розчину задля прочищення голки та забезпечення задовільного введення препарату в кровообіг.

У пацієнтів, які реагують на лікування симптомами, подібними до симптомів грипу, рекомендують уповільнене введення препарату.

Забороняється вводити Епобіокрин у вигляді внутрішньовенної інфузії або змішувати його з іншими медикаментами.


б)

Підшкірна ін’єкція: не має перевищувати максимальний об’єм ін’єкції 1 мл на одне місце введення. У разі введення більших об’ємів необхідно вибирати більшу кількість місць ін’єкції.

Ін’єкції застосовують на ділянці передньої абдомінальної стінки.




Побічні реакції.

Переважно на початку лікування можуть виникати застудоподібні симптоми, такі як запаморочення, сонливість, пропасниця, головний біль, суглобний та м’язовий біль, млявість.

Найчастішим побічним ефектом, що зустрічається при лікуванні еритропоетином є дозозалежне підвищення артеріального тиску або погіршення перебігу вже існуючої артеріальної гіпертензії. Найчастіше цей ефект спостерігається у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю. У окремих пацієнтів, в тому числі у пацієнтів, які раніше мали нормальний артеріальний тиск, спостерігався гіпертонічний криз, злоякісна гіпертензія, симптоми енцефалопатії (головний біль, сплутаність свідомості тощо) та генералізовані тоніко-клонічні судоми.

В окремих випадках спостерігалось явище тромбоцитозу.

У деяких пацієнтів, котрі застосовували Епобіокрин, мали місце тромботичні судинні ускладнення, такі як ішемія міокарда, інфаркт міокарда, цереброваскулярні ускладнення (церебральні крововиливи, інсульт тощо), транзиторні ішемічні напади, глибокий венозний тромбоз, артеріальний тромбоз, емболії легеневих артерій, аневризми, тромбози сітківки, а також трамбування діалізатора. Однак причинного зв’язку між цими проявами та введенням Епобіокрину не встановлено.

У деяких пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, особливо у тих, які мають схильність до артеріальної гіпотензії, або за наявності ускладнень з боку артеріовенозної фістули (стенози, аневризми тощо) спостерігалися тромбози шунта.

У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю після декількох місяців або років лікування еритропоетинами, еритроцитарна аплазія (еритробластопенія) спостерігалася рідко (див. розділи “Протипоказання”,“Особливості застосування”).

При застосуванні еритропоетину також спостерігалися випадки шкірних висипань, екземи, кропив’янки, свербежу та/або ангіоневротичного набряку. Були описані слабкий та помірний ступені прояву зазначених симптомів. Потенційно серйозні ускладнення, пов’язані з порушенням дихальної функції або зі зниженням артеріального тиску, спостерігалися досить рідко.

Розвиток імунних реакцій до еритропоетину та інших компонентів препарату спостерігається рідко. Епобіокрин має мінімальну здатність до індукції утворення антитіл. У пацієнтів, які отримували Епобіокрин, спостерігалися шкірні реакції у місці введення препарату. Подібні реакції при підшкірному введенні виникають частіше, ніж при внутрішньовенному введенні. Можливе почервоніння, відчуття жару та слабкого або помірного болю в місці введення препарату.

У хворих з хронічною нирковою недостатністю можуть спостерігатися гіперкаліємія, гіперфосфатемія, підвищений вміст азоту сечовини крові, підвищення рівня креатиніну та сечової кислоти.


Передозування. При передозуванні еритропоетину виникають ефекти, що відображають найвищий ступінь прояву фармакологічної дії гормону. При виключно високих рівнях гемоглобіну можливе застосування флеботомії. За необхідності застосовується симптоматична терапія.
Застосування в період вагітності або годування груддю.

У період вагітності та лактації Епобіокрин застосовують тільки в тих випадках, коли потенційна користь від лікування перевищує можливий ризик для плода. Не відомо, чи проникає еритропоетин в грудне молоко, тому в період годування груддю Епобіокрин слід застосовувати з обережністю.

У вагітних чи пацієнток, які годують груддю та беруть участь у програмі аутологічного переддонорства, застосування еритропоетину не рекомендується.
Діти. Дітям застосовують під ретельним наглядом лікаря.
Особливості застосування.

Для зменшення ризику виникнення артеріальної гіпертензії швидкість підвищення рівня гемоглобіну повинна становити приблизно 1 г/дл на місяць і не має перевищувати 2 г/дл на місяць.

У всіх пацієнтів, які одержували Епобіокрин, необхідно перевіряти рівень гемоглобіну не менше одного разу на тиждень до досягнення стабільного рівня і в подальшому періодично контролювати цей рівень. У перед- та післяопераційному періоді рівень гемоглобіну слід контролювати частіше у пацієнтів з початковим рівнем гемоглобіну >14 г/дл.

Артеріальний тиск слід постійно контролювати до початку лікування Епобіокрином у всіх пацієнтів, які отримують Епобіокрин. Особливу увагу слід звертати на розвиток незвичного головного болю, що може бути тривожним сигналом.

При лікуванні Епобіокрином може виникнути необхідність розпочати або посилити антигіпертензивну терапію, що вже застосовувалась. Якщо артеріальний тиск не знижується, слід припинити застосування Епобіокрину.

Епобіокрин слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які мали судомні напади в анамнезі. Особливо ретельно слід спостерігати за хворими, у яких можливий розвиток тромбозу або інших судинних ускладнень.

Еритропоетин з обережністю застосовують за наявності епілепсії та хронічної печінкової недостатності.

Внаслідок уповільнення метаболізму у пацієнтів з дисфункцією печінки може спостерігатися посилення еритропоезу при введенні Епобіокрину.

При лікуванні Епобіокрином може спостерігатися помірне дозозалежне збільшення кількості тромбоцитів у нормальних межах. Цей показник зменшується протягом подальшого курсу лікування. Тромбоцитоз розвивається у поодиноких випадках. Кількість тромбоцитів слід регулярно контролювати протягом перших 8 тижнів лікування.

При неадекватній реакції на введення Епобіокрину слід спробувати встановити її причинні фактори. Вони включають: недостатність заліза, фолієвої кислоти або вітаміну В12, тяжке отруєння алюмінієм, супутні інфекції, процеси запалення та травми, приховані кровотечі, гемоліз, фіброз кісткового мозку різної етіології.

Для одержання найкращого ефекту при терапії Епобіокрином необхідно оцінити запаси заліза в організмі перед початком курсу лікування.

У більшості хворих з хронічною нирковою недостатністю, в онкологічних та ВІЛ-інфікованих пацієнтів рівень феритину в плазмі зменшується одночасно зі збільшенням еритроцитної маси. Рівень феритину необхідно визначати протягом всього курсу лікування; для всіх пацієнтів, у яких рівень феритину в плазмі становить менше 100 нг/мл, рекомендується замісне пероральне застосування дорослим заліза з розрахунку 200-300 мг/добу (100-200 мг/добу для дітей).

Усі пацієнти, які здають аутологічну кров та перебувають у перед- або післяопераційному періоді, при введенні Епобіокрину також повинні одержувати адекватну кількість елементарного заліза з розрахунку 200 мг/добу перорально, для уникнення виснаження запасів заліза.

Епобіокрин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з подагрою в анамнезі.

У поодиноких випадках може спостерігатися загострення порфірії при лікуванні Епобіокрином пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю. Пацієнтам, у яких діагностують порфірію, Епобіокрин слід призначати з обережністю.

У пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю після декількох місяців або років лікування еритропоетинами еритроцитарна аплазія (еритробластопенія) спостерігається рідко.

Оскільки випадки PRCA здебільшого асоціюються з підшкірним шляхом введення у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю, Епобіокрин необхідно застосовувати тільки внутрішньовенно.

У більшості таких пацієнтів з еритроцитарною аплазією виявляються антитіла до еритропоетину. Необхідно досліджувати характерні причини відсутності відповіді (тобто дефіцит заліза, фолатів або вітаміну В12, інтоксикація алюмінієм, інфекція чи запалення, кровотеча та гемоліз) у пацієнтів, які демонструють гостру недостатність ефективності препарату. Якщо такі дослідження не ідентифікували причини, розглядають необхідність аналізу кісткового мозку. Якщо встановлено діагноз PRCA, то необхідно негайно припинити терапію Епобіокрином та зробити аналіз еритропоетинових антитіл. Пацієнтам не призначають інший препарат еритропоетину, оскільки антиеритропоетинові антитіла вступають у реакцію з іншими еритропоетинами. Необхідно виключити інші випадки істинної еритроцитарної аплазії та встановити належне лікування (див. розділи “Спосіб застосування” та “Протипоказання”).

Рекомендується здійснювати постійний моніторинг кількості ретикулоцитів, щоб виявити можливі випадки недостатності дії.

У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю корекція анемії може поліпшувати апетит та збільшувати всмоктування калію та білків. Може знадобитися періодичне регулювання параметрів діалізу для підтримання рівня сечовини, креатину та калію в нормальних межах. У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю необхідно контролювати рівень електролітів у сироватці крові.

На основі одержаної інформації можна зробити висновок, що застосування Епобіокрину у переддіалізних пацієнтів не прискорює ступінь прогресування ниркової недостатності.

Внаслідок підвищення гематокриту пацієнти, які перебувають на гемодіалізі та одержують Епобіокрин, часто потребують збільшення дози гепарину під час діалізу. У випадку неоптимальної гепаринізації рекомендується оклюзія діалізної системи.

У деяких пацієнток з хронічною нирковою недостатністю при лікуванні Епобіокрином спостерігалось відновлення менструацій. Можливість вагітності та необхідність контрацептивних заходів повинні бути обговорені з пацієнтками до початку лікування.

Еритропоетин є чинником росту, який, в першу чергу, стимулює продукцію червоних кров’яних клітин. При цьому не можна виключати можливість того, що еритропоетин може діяти як чинник росту і на деякі типи пухлин, особливо на злоякісні новоутворення кісткового мозку.

Усі спеціальні попередження та застережні заходи, пов’язані з програмою збирання аутологічної крові, повинні поширюватися на всіх пацієнтів, які одержують еритроепотин.

Незалежно від лікування Епобіокрином у хірургічних хворих із супутніми серцево-судинними захворюваннями внаслідок повторних флеботомій можуть виникати тромботичні або судинні ураження. Тому у таких пацієнтів звичайну компенсацію об’ємів крові слід здійснювати за програмою збирання аутологічної крові.

Застосування Епобіокрину не рекомендується пацієнтам, які потребують оперативного втручання з вихідним рівнем гемоглобіну > 15 г/дл.

Потенційний фактор росту.

Еритропоетин є чинником росту, що стимулює продукцію еритроцитів. Однак існує ймовірність, що еритропоетин може діяти як фактор росту будь-яких типів пухлин, у тому числі мієлоїдних злоякісних утворень.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Не виявлено.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. Немає жодних даних, які б вказували на те, що лікування еритропоетином чинить вплив на метаболізм інших ліків. Однак, оскільки циклоспорин зв’язується з еритроцитами, існує можливість лікарської взаємодії. При одночасному застосуванні Епобіокрину та циклоспорину слід контролювати рівень циклоспорину в крові та, за необхідності, коригувати дозу.
Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Еритропоетин є очищеним глікопротеїном, що стимулює еритропоез. Еритропоетин є продуктом, що виробляється клітинами ссавців, які мають вбудований ген, що забезпечує кодування еритропоетину людини.

За амінокислотним складом еритропоетин, який виробляється за генно-інженерною технологією, ідентичний з еритропоетином людини, що виділяється із сечі хворих на анемію. Білкова частина становить приблизно 60 % від молекулярної маси та містить 165 амінокислот. Чотири вуглеводні ланцюги приєднані до білка трьома N-глікозидними зв’язками та одним-О-глікозидним зв’язком. Молекулярна маса еритропоетину – приблизно 30 000 дальтонів.

Еритропоетин є глікопротеїном, який відіграє роль чинника, який стимулює мітоз, та гормона, що стимулює еритропоез. За біологічними властивостями еритропоетин не відрізняється від людського еритропоетину. Біологічна ефективність еритропоетину продемонстрована in vivo на різних моделях (здорові та анемічні щури, миші з поліцитемією). Після введення еритропоетину кількість еритроцитів, ретикулоцитів, рівень гемоглобіну та швидкість поглинання 59Fe зростає. За допомогою культур клітин людського кісткового мозку було доведено, що еритропоетин вибірково стимулює еритропоез та не впливає на лейкопоез. Цитотоксична дія на клітини кісткового мозку не виявлена.

Фармакокінетика:

Внутрішньовенне введення: період напіввиведення при внутрішньовенному введенні становить 4-6 годин. Обсяг розподілу приблизно дорівнює обсягу плазми.

Підшкірне введення: концентрації у плазмі при підшкірному введенні значно нижчі, ніж при внутрішньовенному введенні. Рівень у плазмі підвищується повільно і сягає максимуму протягом 12-18 годин після введення.

Період напіввиведення при підшкірному введенні становить майже 24 годин.

Біодоступність препарату при підшкірному введенні становить приблизно 20 %.
Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина.
Несумісність. Забороняється розводити та переливати препарат з оригінальної ємкості в іншу. Не слід вводити Епобіокрин у вигляді суміші з іншими лікарськими препаратами.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці, у холодильнику при температурі від 2 оС до 8 оС. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка. По 1000 МО, 2000 МО, 4000 МО або 10 000 МО у флаконах №5.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. ВАТ «Київмедпрепарат».
Місцезнаходження. Україна, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 139.
Дата останнього перегляду.

УТВЕРЖДЕНО

Приказ министерства

здравоохранения Украины

________ № _________

Регистрационное свидетельство

_____________________




ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскому применению препарата

ЭПОБИОКРИН

(EPOBIOCRIN)
Состав:

действующее вещество: рекомбинантный эритропоэтин человека 1000 МЕ, 2000 МЕ, 4000 МЕ или 10 000 МЕ;

вспомогательные вещества: альбумин человека; натрия цитрат; натрия хлорид; кислота лимонная, моногидрат; вода для инъекций.
Лекарственная форма. Раствор для инъекций.
Фармакотерапевтическая группа. Эритропоетин. B03X A01.
Клинические характеристики.

Показания.

1. Лечение анемии, связанной с хронической почечной недостаточностью у взрослых больных, которые находятся на гемо- или перитонеальном диализе, у преддиализных пациентов и у детей, которые находятся на гемодиализе.

2. Лечение тяжелой анемии у взрослых пациентов с почечной недостаточностью, которые еще не подлежат диализу.

3. Лечение анемии и снижение объема необходимых гемотрансфузий у взрослых пациентов, которые подлежат химиотерапии в виду солидных опухолей, злокачественной лимфомы или же множественной миеломы и, в случае, если общий статус пациента указывает на риск переливаний (то есть сердечно-сосудистые заболевания, имеется анемия к началу химиотерапии).

4. В пределах преддепозитной программы перед большими хирургическими вмешательствами у пациентов с уровнем гематокрита 33-39 % для облегчения сбора аутологичной крови и уменьшения риска, связанного с использованием аллогенных гемотрансфузий, если ожидаемая потребность в крови для переливания превышает количество, которое можно получить методом аутологичного сбора без применения эритропоетина.

5. Взрослым пациентам с легкой и средней степенью анемии (гемоглобин в пределах от > 10 к < 13 г/дл) перед проведением обширной операции с ожидаемой средней степенью потери крови (2-4 единицы гемоглобина или 900-1800 мл крови) для уменьшения потребности в аллогенных гемотрансфузиях и облегчения возобновления системы эритропоеза.


Противопоказания.

Пациенты, у которых развивается истинная эритроцитарная аплазия (PRCA) в результате лечения любым эритропоетином, не должны получать Эпобиокрин или любой другой эритропоетин (см. раздел “Особенности применения”).

Неконтролированная артериальная гипертензия.

Повышенная чувствительность к любому из компонентов препарата.

Необходимо учесть все противопоказания, которые ассоциируются с программой преддонорства аутологичной крови среди пациентов, которые лечатся эритропоетином.

Пациентам, которые подлежат елективной ортопедической хирургии, но не принимали участие в программе преддонорства аутологичной крови, применение эритропоетина противопоказано при тяжелых коронарных, периферийно - артериальных, каротидных, церебрально-сосудистых заболеваниях, в том числе пациентам, которые недавно перенесли инфаркт миокарда или церебрально - сосудистый эпизод.

Пациенты, у которых по любым причинам невозможно применять адекватную антитромботическую профилактику.
Способ применения и дозы.

Пациенты с хронической почечной недостаточностью.

У пациентов с хронической почечной недостаточностью препарат необходимо применять только путем внутривенного введения (см. раздел “Особенности применения ”).

Оптимальная концентрация гемоглобина составляет 10-12 г/дл у взрослых пациентов и 9,5-11 г/дл- у детей.

У пациентов с хронической почечной недостаточностью и ишемической болезнью сердца или застойной сердечной недостаточностью поддерживающая концентрация гемоглобина не должна превышать верхнюю границу оптимальной концентрации гемоглобина.

Уровень ферритина (или концентрацию сывороточного железа) следует определять у всех пациентов к началу лечения Эпобиокрином.

На этапе коррекции дозу Эпобиокрина следует увеличить, если концентрация гемоглобина не повышается хотя бы на 1 г/дл на месяц.

Клинически значимое повышение концентрации гемоглобина, как правило, наблюдается не раньше чем через 2 недели лечения (у некоторых пациентов через - 6-10 недель). По достижению оптимальной концентрации гемоглобина дозу следует уменьшить на 25 МЕ/кг для избежания превышения оптимальной концентрации. Если концентрация гемоглобина превышает 12 г/дл, терапию Эпобиокрином следует временно прекратить.

Снижение дозы можно обеспечить путем уменьшения количества ежедневных введений препарата на одно введение или путем уменьшения каждой разовой дозы, которая вводится.



Взрослые пациенты, которые находятся на гемодиализе.

Пациентам, которые находятся на гемодиализе, препарат необходимо вводить только внутривенно (см. Раздел “Особенности применения”).

Лечения распределяют на ІІ этапа.

І. Фаза коррекции. По 50 МЕ/кг три раза в неделю внутривенно.

При необходимости увеличения дозы можно осуществить поэтапное увеличение (не чаще одного раза на протяжении 4 недель) на 25 МЕ/кг три раза в неделю до достижения оптимальной концентрации гемоглобина.

ІІ. Поддерживающая фаза. Регуляция дозы для поддержания желаемого уровня гемоглобина (Hb) от 10 до 12 г/дл (6,2 – 7,5 ммоль/л).

Рекомендованная еженедельная доза - от 75 до 300 МЕ/кг.

Имеющиеся данные указывают на то, что пациенты, у которых начальный уровень гемоглобина очень низкий (< 6 г/дл или 3,75 ммоль/л), могут нуждаться в больших дозах для поддержки концентрации, сравнительно с пациентами с менее тяжелой анемией (> 8 г/дл или > 5 ммоль/л).



Взрослые пациенты, которые находятся на перитонеальном диализе.

Эпобиокрин следует вводить только внутривенным путем. Лечение распределяют на ІІ этапа.

І. Фаза коррекции. По 50 МЕ/кг два раза в неделю.

ІІ. Поддерживающая фаза. Регулирование дозы для поддержания желаемого уровня гемоглобина (Hb) от 10 до 12 г/дл (6,2 – 7,5 ммоль/л) (доза для поддержания концентрации от 25 до 50 МО/кг, два раза в неделю путем введения двух равнозначных инъекций).

Взрослые пациенты с почечной недостаточностью в додиализном периоде.

Эпобиокрин следует вводить только внутривенным путем. Лечение распределяют на ІІ этапа.

І. Фаза коррекции.

По 50 МЕ/кг три раза в неделю, в дальнейшем, при необходимости, дозу постепенно увеличивают на 25 МЕ/кг три раза в неделю до достижения желаемого результата (коррекция проводится постепенно и на протяжении, по крайней мере, четырех недель).

ІІ. Поддерживающая фаза.

Регулирование дозы для поддержания желаемого уровня гемоглобина (Нb) от 10 до 12 г/дл (6,2 – 7,5 ммоль/л) (доза для поддержания концентрации от 17 до 33 МО/кг, три раза в неделю). Максимальная доза не должна превышать по 200 МЕ/кг три раза в неделю.



Пациенты детского возраста, которые находятся на гемодиализе.

Пациентам детского возраста, которые находятся на гемодиализе, препарат необходимо вводить только внутривенно. Лечения распределяют на ІІ этапа.

І. Фаза коррекции.

По 50 МЕ/кг массы тела три раза в неделю внутривенно.

При необходимости увеличения дозы можно осуществить поэтапное увеличение (не чаще одного раза на протяжении 4 недель) на 25 МЕ/кг три раза в неделю до достижения оптимальной концентрации гемоглобина.

ІІ. Поддерживающая фаза.

Регулирование дозы для поддержания желаемого уровня гемоглобина (Нb) от 9,5 до 11 г/дл (5,9 – 6,8 ммоль/л).

Детям с массой тела до 30 кг необходима большая поддерживающая доза, чем взрослым и детям с массой тела свыше 30 кг Во время клинических исследований после 6-месячного лечения были установлены такие поддерживающие дозы эритропоетина:






Доза (МЕ/ кг - 3 раза в неделю)

Масса тела, кг

Средняя доза

Поддерживающая доза (на одно введение), которая чаще всего применяется

< 10

100

75-150

10-30

75

60-150

> 30

33

30-100

Имеющиеся данные позволяют допустить, что пациенты, у которых начальный уровень гемоглобина очень низкий (< 6 г/дл или < 4,25 ммоль/л), могут нуждаться в больших дозах поддержки желаемого уровня гемоглобина, чем пациенты с большим начальным уровнем гемоглобина (> 6,8 г/дл или >4,25 ммоль/л).

Онкологические больные

Используется подкожный путь введения.

Эпобиокрин может назначаться больным с симптоматической анемией (Нb≤10,5 г/дл). Оптимальная концентрация гемоглобина должна составлять приблизительно 12 г/дл.

Эпобиокрин также может предназначаться для профилактики анемии у пациентов, которые проходили курс химиотерапии и имели низкий исходный уровень гемоглобина (< 11 г/дл), а также пациентам, которые имели значительное снижение уровня гемоглобина во время первого цикла химиотерапии (например, уменьшение концентрации гемоглобина на 1,0-2,0 г/дл при выходном уровни 11-13 г/дл, или снижение больше чем на 2,0 г/дл при выходном уровне гемоглобина выше 13 г/дл).

Начальная доза, которая применяется для профилактики или лечения анемии, должна составлять по 150 МЕ/ кг 3 раза в неделю подкожно. Если после 4-х недель лечения повышение уровня гемоглобина меньше 1 г/дл, то на протяжении 4-х следующих недель следует увеличить дозу до 300 МЕ/кг. Если после 4-х недель лечения в дозе 300 МЕ/кг уровень гемоглобина повышается меньше, чем на 1 г/дл, считается, что результат не достигнут, и лечение следует прекратить.

Фаза коррекции.

Если гемоглобин повысился больше, чем на 2 г/дл на протяжении месяца, дозу следует уменьшить приблизительно на 25 %. Если уровень гемоглобина превышает 14 г/дл, следует прекратить лечение до снижения концентрации гемоглобина до 12 г/дл и потом продолжать введение Эпобиокрина в уменьшенной на 25%, сравнительно с начальной дозе.

Следует периодически оценивать необходимость продолжения терапии Эпобиокрином, например, после завершения курса химиотерапии.

Перед назначением препарата и во время курса лечения рекомендуется контролировать уровень железа и, при необходимости, обеспечивать дополнительное поступление железа в организм. До назначения лечения Эпобиокрином следует исключить другие возможные причины анемии (см. раздел “Особенности применения”).

Взрослые пациенты, которые принимают участие в программе сбора аутологичной крови, перед хирургическими операциями.

Следует применять внутривенный способ введения. Перед назначением Эпобиокрина следует учесть все противопоказания относительно сбора аутологичной крови. Перед хирургической операцией Эпобиокрин следует назначать два раза в неделю на протяжении 3 недель. Пациентам со средней степенью анемии (при уровне гематокрита > 33-39 %), которые требуют ≥ 4 единиц крови, необходимо проводить лечение эритропоетином 600 МЕ/кг внутривенно, 2 раза в неделю на протяжении 3 недель до хирургического вмешательства. Применение такого режима позволяет проводить забор ≥ 4 единиц крови в 81% пациентов, которые проходят лечение эритропоетином сравнительно с 37% пациентов, которые получали плацебо.

Терапия эритропоетином уменьшает потребность в трансфузии донорской крови на 50 % сравнительно с пациентами, которые не получали эритропоетин. Уровень концентрации сывороточного железа следует определять у всех пациентов к началу лечения. При выявлении дефицита железа следует принять меры относительно возобновления его уровня к началу программы сбора аутологичной крови. При наличии анемии ее причина должна быть установлена к началу лечения Эпобиокрином. Необходимо, если есть возможность, как можно быстрее обеспечить адекватное поступление железа (перорально - 200 мг железа на сутки) и поддерживать поступление железа на таком же уровне на протяжении всего курса терапии.

Взрослые пациенты, которые подлежат элективной ортопедической хирургии.

Следует применять подкожный способ введения.

Рекомендованный режим дозирования препарата составляет 600 МЕ/кг в неделю на протяжении 3 недель перед операцией (21-й,14-й и 7-й день перед операцией) и в день операции. В случаях, когда по медицинским показаниям необходимо сократить предоперационный период, Эпобиокрин следует назначать ежедневно в дозе 300 МЕ/кг на протяжении 10 дней до операции, в день операции и на протяжении 4 дней после операции. Если при проведении гематологических анализов предоперационного периода уровень гемоглобина достигает 15 г/дл или выше, применение эритропоетина необходимо прекратить совсем.

Необходимо убедиться, что вначале лечения у пациентов нет дефицита железа.

Все пациенты, которые получают терапию Эпобиокрином, должны получить адекватное количество железа (перорально - 200 мг железа в сутки) на протяжении всего курса лечения. При возможности, следует обеспечить дополнительное пероральное поступление железа до начала терапии Эпобиокрином для обеспечения адекватного накопления железа.

Как и другие препараты для парентерального применения, инъекционный раствор Эпобиокрина перед применением следует тщательным образом осмотреть относительно наличия частиц, которые можно увидеть, или изменение цвета. Препарат не следует встряхивать, поскольку встряхивание может привести к денатурации гликопротеина и потере активности препарата.



а)

Внутривенная инъекция: длительность инъекции составляет 1-5 минут в зависимости от общего объема дозы. В гемодиализе болюсная инъекция применяется во время процедуры диализа через удобный венозный порт в диализной линии. Альтернативной может быть инъекция, сделанная в конце процедуры диализа через иглу фистулы, потом вводят 10 мл изотонического солевого раствора для прочистки иглы и обеспечения удовлетворительного введения препарата в кровоток.

У пациентов, которые реагируют на лечение гриппоподобными симптомами, рекомендуется замедленное введение препарата.

Запрещается вводить Эпобиокрин в виде внутривенной инфузии или смешивать его с другими медикаментами.


б)

Подкожная инъекция: максимальный объем инъекции не должен превышать 1 мл на одно место введения. В случае введения больших объемов необходимо выбирать большее количество мест инъекции.

Инъекции применяют на участке передней абдоминальной стенки.




Побочные реакции.

Преимущественно в начале лечения могут возникать гриппоподобные симптомы, такие как головокружение, сонливость, лихорадка, головная боль, суставная и мышечная боль, вялость.

Самым частым побочным эффектом, который встречается при лечении эритропоетином является дозозависимое повышение артериального давления или ухудшение течения уже существующей артериальной гипертензии. Чаще всего этот эффект наблюдается у пациентов с хронической почечной недостаточностью. У отдельных пациентов, в том числе у пациентов, которые раньше имели нормальное артериальное давление, наблюдался гипертонический криз, злокачественная гипертензия, симптомы энцефалопатии (головная боль, спутанное сознание и т.д.) и генерализованные тонико-клонические судороги.

В отдельных случаях наблюдалось явление тромбоцитоза.

У некоторых пациентов, которые применяли Эпобиокрин, имели место тромботические сосудистые осложнения, такие как ишемия миокарда, инфаркт миокарда, цереброваскулярные осложнения (церебральное кровоизлияние, инсульт и т. д.), транзиторные ишемические приступы, глубокий венозный тромбоз, артериальный тромбоз, эмболия легочных артерий, аневризмы, тромбозы сетчатки, а также тромбозы диализатора. Однако причинной связи между этими проявлениями и введением Эпобиокрина не установлено.

У некоторых пациентов, которые находятся на гемодиализе, особенно в тех, которые склонных к артериальной гипотензии, или при наличии осложнений со стороны артериовенозной фистулы (стенозы, аневризмы и тому подобное) наблюдались тромбозы шунта.

У пациентов с хронической почечной недостаточностью после нескольких месяцев или лет лечения эритропоетинами, эритроцитарная аплазия (эритробластопения) наблюдалась редко (см. разделы “Протипоказання”,“Особенности применения”).

При применении эритропоетина также наблюдались случаи кожных высыпаний, экземы, крапивницы, зуда и/или ангионевротического отека. Были описаны слабая и умеренная степени проявления отмеченных симптомов. Потенциально серьезные осложнения, связанные с нарушением дыхательной функции или со снижением артериального давления, наблюдались достаточно редко.

Развитие иммунных реакций к эритропоетину и другим компонентам препарата наблюдается редко. Эпобиокрин имеет минимальную способность к индукции образования антител. У пациентов, которые получали Эпобиокрин, наблюдались кожные реакции в месте введения препарата. Подобные реакции при подкожном введении возникают чаще, чем при внутривенном введении. Возможно покраснение, ощущение жара и слабой или умеренной боли в месте введения препарата.

У больных с хронической почечной недостаточностью могут наблюдаться гиперкалиемия, гиперфосфатемия, повышение содержания азота мочевины крови, повышение уровня креатинина и мочевой кислоты.


Передозирование.

При передозировании эритропоетина возникают эффекты, которые отображают наивысшую степень проявления фармакологического действия гормона. При исключительно высоких уровнях гемоглобина возможно применение флеботомии. При необходимости применяется симптоматическая терапия.


Применение в период беременности или кормления грудью.

В период беременности и лактации Эпобиокрин применяют только в тех случаях, когда потенциальная польза от лечения превышает возможный риск для плода. Не известно, проникает ли эритропоетин в грудное молоко. В период кормления грудью Эпобиокрин следует применять с осторожностью.

У беременных или пациенток, которые кормят грудью и принимают участие в программе аутологичного преддонорства, применения эритропоетина не рекомендуется.
Дети.

Детям применяют под тщательным наблюдением врача.


Особенности применения.

Для уменьшения риска возникновения артериальной гипертензии скорость повышения уровня гемоглобина должна составлять приблизительно 1 г/дл в месяц и не должна превышать 2 г/дл в месяц.

У всех пациентов, которые получали Эпобиокрин, необходимо проверять уровень гемоглобина не меньше одного раза в неделю до достижения стабильного уровня и в дальнейшем периодически контролировать этот уровень. В перед- и послеоперационном периоде уровень гемоглобина следует контролировать чаще у пациентов с начальным уровнем гемоглобина >14 г/дл.

Артериальное давление следует постоянно контролировать до начала лечения Эпобиокрином у всех пациентов, которые получают Эпобиокрин. Особенное внимание следует обращать на развитие необычной головной боли, которая может быть тревожным сигналом.

При лечении Эпобиокрином может возникнуть необходимость начать или усилить антигипертензивную терапию, которая уже применялась. Если артериальное давление не снижается, следует прекратить применение Эпобиокрина.

Эпобиокрин следует с осторожностью применять пациентам, которые имели приступы судорог в анамнезе. Особенно тщательным образом следует наблюдать за больными, у которых возможно развитие тромбоза или других сосудистых осложнений.

Эритропоетин с осторожностью применяют при наличии эпилепсии и хронической недостаточности функции печени.

В результате замедления метаболизма у пациентов с дисфункцией печени может наблюдаться усиление эритропоеза при введении Эпобиокрина.

При лечении Эпобиокрином может наблюдаться умеренное дозозависимое увеличение количества тромбоцитов в нормальных границах. Этот показатель уменьшается на протяжении последующего курса лечения. Тромбоцитоз развивается в одиночных случаях. Количество тромбоцитов следует регулярно контролировать на протяжении первых 8 недель лечения.

При неадекватной реакции на введение Эпобиокрина следует попробовать установить ее причинные факторы. Они включают: недостаточность железа, фоллиевой кислоты или витамина В12, тяжелое отравление алюминием, сопутствующие инфекции, процессы воспаления и травмы, скрытые кровотечения, гемолиз, фиброз костного мозга разной этиологии.

Для получения наилучшего эффекта при терапии Эпобиокрином необходимо оценить запасы железа в организме перед началом курса лечения.

У большинства больных с хронической почечной недостаточностью, у онкологических и ВИЧ - инфицированных пациентов уровень ферритина в плазме уменьшается одновременно с увеличением эритроцитарной массы. Уровень ферритина необходимо определять на протяжении всего курса лечения; для всех пациентов, у которых уровень ферритина в плазме составляет меньше 100 нг/мл, рекомендуется заместительное пероральное применение: взрослым из расчета элементарного железа 200-300 мг/сут. (100-200 мг/сутки для детей).

Все пациенты, которые сдают аутологичную кровь и находятся в перед- или послеоперационном периоде, при введении Эпобиокрина также должны получать адекватное количество элементарного железа из расчета 200 мг/ сутки. перорально для избежания истощения запасов железа.

Эпобиокрин следует с осторожностью применять пациентам с подагрой в анамнезе.

В одиночных случаях может наблюдаться заострение порфирии при лечении Эпобиокрином пациентов с хронической почечной недостаточностью. Пациентам, у которых диагностируют порфирию, Эпобиокрин следует назначать с осторожностью.

У пациентов с хронической почечной недостаточностью после нескольких месяцев или лет лечения эритропоетинами эритроцитарная аплазия (эритробластопения) наблюдается редко.

Поскольку случаи PRCA по большей части ассоциируются с подкожным путем введения у пациентов с хронической почечной недостаточностью, Эпобиокрин необходимо применять только внутривенно.

У большинства таких пациентов с эритроцитарной аплазией оказываются антитела к эритропоетину. Необходимо исследовать характерные причины отсутствия ответа (то есть дефицит железа, фолатов или витамина В12, интоксикация алюминием, инфекция или воспаление, кровотечение и гемолиз) у пациентов, которые демонстрируют острую недостаточность эффективности препарата. Если такие исследования не идентифицировали причины, рассматривают необходимость анализа костного мозга. Если установлен диагноз PRCA, то необходимо немедленно прекратить терапию Эпобиокрином и сделать анализ эритропоетиновых антител. Пациентам не назначают другой препарат эритропоетина, поскольку антиэритропоэтиновые антитела вступают в реакцию с другими эритропоетинами. Необходимо исключить другие случаи истинной эритроцитарной аплазии и назначить надлежащее лечение (см. разделы “Способ применения” и “Противопоказания”).

Рекомендуется осуществлять постоянный мониторинг количества ретикулоцитов, чтобы обнаружить возможные случаи недостаточности действия.

У пациентов с хронической почечной недостаточностью коррекция анемии может улучшать аппетит и увеличивать всасывания калия и белков. Может понадобиться периодическая регуляция параметров диализа для поддержания уровня мочевины, креатинина и калия в нормальных границах. У пациентов с хронической почечной недостаточностью необходимо контролировать уровень электролитов в сыворотке крови.

На основе полученной информации можно сделать вывод, что применение Эпобиокрина у преддиализных пациентов не ускоряет степень прогресса почечной недостаточности.

В результате повышения гематокрита пациенты, которые находятся на гемодиализе и получают Эпобиокрин, часто требуют увеличения дозы гепарина во время диализа. В случае неоптимальной гепаринизации рекомендуется окклюзия диализной системы.

У некоторых пациенток с хронической почечной недостаточностью при лечении Эпобиокрином наблюдалось возобновление менструаций. Возможность беременности и необходимость контрацептивных мероприятий должны быть обсуждены с пациентками до начала лечения. Эритропоетин является фактором роста, который, в первую очередь, стимулирует продукцию красных кровяных клеток. При этом нельзя исключать возможность того, что эритропоетин может действовать как фактор роста и на некоторые типы опухолей, особенно на злокачественные новообразования костного мозга.

Все специальные предупреждения и предупредительные мероприятия, связанные с программой сбора аутологичной крови, должны распространяться на всех пациентов, которые получают эритроепотин.

Независимо от лечения Эпобиокрином у хирургических больных с сопутствующими сердечно-сосудистыми заболеваниями в результате повторных флеботомий могут возникать тромботические или сосудистые поражения. Поэтому у таких пациентов обычную компенсацию объемов крови следует осуществлять по программе сбора аутологичной крови.

Применение Эпобиокрина не рекомендуется пациентам, которые нуждаются в оперативном вмешательстве с исходным уровнем гемоглобина > 15 г/дл.

Потенциальный фактор роста.

Эритропоетин является фактором роста, который стимулирует продукцию эритроцитов. Однако существует вероятность, что эритропоетин может действовать как фактор роста любых типов опухолей, в том числе миелоидних злокачественных образований.


Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или работе с другими механизмами. Не обнаружено.
Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий. Нет никаких данных, которые указывают на то, что лечение эритропоетином оказывает влияние на метаболизм других лекарств. Однако, поскольку циклоспорин связывается с эритроцитами, существует возможность лекарственного взаимодействия. При одновременном применении Эпобиокрина и циклоспорина следует контролировать уровень циклоспорина в крови и, при необходимости, корректировать дозу.
Фармакологические свойства.

Фармакодинамика. Эритропоетин является очищенным гликопротеином, который стимулирует эритропоез. Эритропоетин является продуктом, который производится клетками млекопитающих, которые имеют встроенный ген, который обеспечивает кодировку эритропоетина человека.

По аминокислотному составу эритроепоетин, который производится по генно - инженерной технологии, идентичен эритропоетину человека, который выделяется из мочи больных анемией. Белковая часть составляет приблизительно 60 % от молекулярной массы и содержит 165 аминокислот. Четыре углеводных цепи присоединены к белку тремя N-гликозидными связками и одной-о-гликозидной связью. Молекулярная масса эритропоетина – приблизительно 30 000 дальтонов.

Эритропоетин является гликопротеином, который играет роль фактора, который стимулирует митоз, и гормона, который стимулирует эритропоез. По биологическим свойствам эритропоетин не отличается от человеческого эритропоетина. Биологическая эффективность эритропоетина продемонстрирована in vivo на разных моделях (крысы здоровые и с анемией, мыши с полицитемией). После введения еритропоетина количество эритроцитов, ретикулоцитов, уровень гемоглобина и скорость поглощения 59Fe растет. С помощью культур клеток человеческого костного мозга было доказано, что еритропоетин избирательно стимулирует эритропоез и не влияет на лейкопоез. Цитотоксическое действие на клетки костного мозга не обнаружено.

Фармакокинетика.

Внутривенное введение: период полувыведения при внутривенном введении составляет 4-6 ч. Объем распределения приблизительно равен объему плазмы.

Подкожное введение: концентрация в плазме при подкожном введении значительно ниже, чем при внутривенном введении. Уровень в плазме повышается медленно и достигает максимума на протяжении 12-18 ч. после введения.

Период полувыведения при подкожном введении составляет почти 24 ч.



Биодоступность препарата при подкожном введении составляет приблизительно 20 %.
Фармацевтические характеристики.

Основные физико-химические свойства. Прозрачная бесцветная жидкость.
Срок годности. 2 года.
Условия хранения. Хранить в оригинальной упаковке, в холодильнике при температуре от 2°С до 8°С. Хранить в недоступном для детей месте.
Упаковка. По 1000 МЕ, 2000 МЕ, 4000 МЕ или 10 000 МЕ во флаконах №5.
Правила отпуска. По рецепту.
Производитель. ОАО «Киевмедпрепарат».
Местоположение. Украина, 01032, г. Киев, ул. Саксаганского, 139.
Дата последнего пересмотра.




База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка