Затверджено редакційно-видавничою радою




Сторінка1/17
Дата конвертації18.04.2016
Розмір3.53 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

За загальною редакцією


академіка АПН України, доктора педагогічних наук,

професора І.Ф. Прокопенка


Затверджено редакційно-видавничою радою


Харківського національного педагогічного університету
імені Г.С. Сковороди


(протокол № 12 від 01.12.2009 р.)

Цивілізаційний поступ сучасної освіти і науки : Матеріали І науково-практичної конференції магістрантів ХНПУ імені Г.С. Сковороди (27-28 листопада 2009 р., м. Харків) / За заг. редакцією акад. І.Ф. Прокопенка. – Харків: ХНПУ, 2009. – 173 с.

У збірці представлено матеріали І науково-практичної конференції магістрантів Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, присвячені актуальним проблемам сучасної освіти і науки. Розкриваються питання впровадження результатів досліджень у галузі педагогіки та психології, природничо-математичних, суспільно-економічних, гуманітарних наук, мовознавства, літературознавства та мистецтвознавства в практику дошкільних, загальноосвітніх і вищих навчальних закладів.

Для викладачів, магістрантів і студентів вищих навчальних закладів.


© Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2009
ВСТУПНЕ СЛОВО

На початку ІІІ тисячоліття в умовах світових глобалізайційних процесів освіта й наука стають провідними факторами розвитку всіх сфер життя людської спільноти, підвищення економічного добробуту населення, забезпечення соціальної стабільності в суспільства. Цим зумовлюється сьогодні пріоритетність завдання збереження, розвитку й примноження потенціалу вітчизняної інтелектуальної еліти, чиї творчі здобутки визначатимуть завтра стратегічні напрями поступу та забезпечуватимуть конкурентоспроможність України на світовій арені.

З метою підтримки дослідницької діяльності нового покоління українських педагогів-науковців ректорат Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди започатковує проведення науково-практичної конференції магістрантів «Цивілізаційний поступ сучасної освіти і науки».

Сподіваємося, що участь у роботі конференції сприятиме плідному обміну думками, оригінальними ідеями, творчими здобутками майбутніх педагогів, психологів, філологів, істориків, математиків, природознавців, юристів, економістів, мистецтвознавців – продовжувачів традицій знаних не тільки в Україні, а й в усьому світі наукових шкіл і допоможе талановитій молоді в її поступі до вершин науки.



Ректор,

академік АПН України, доктор педагогічних наук,

професор І.Ф. Прокопенко
Проректор з наукової роботи,

доктор педагогічних наук, професор О.М. Микитюк
Голова ради молодих вчених,

кандидат педагогічних наук, доцент К.А. Юр’єва


РОЗВИТОК ЧЕСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ПРИ КАРЛІ I

Лариса Агаєва

Науковий керівник – кандидат історичних наук, доцент О.В. Миловидова
Розвиток чеської культури при Карлі I вніс настільки багатий вклад до європейської цивілізації, що і в наш час створені в XIV ст. духовні цінності служать людству. Саме в цьому полягає актуальність обраної теми дослідження, бо, на думку автора, саме цей період став початком формування впливу на національну самосвідомість.

Особливістю розвитку літератури в другій половині XIV ст. була її чехізація і посилення світського елементу. Багато творів пройняті патріотизмом, національною самосвідомістю. Для розвитку чеської мови цієї епохи характерне виникнення нових слів − вони склали до третини всього словарного складу. Але продовжувався розквіт і латинської писемності, і німецької літературної творчості.

В особливому напрямі розвивалась історична проза. Вона знаходилася під сильним впливом і особистим контролем Карла I. Історіографія актуалізувалась і носила пропагандистський характер. Хроніки писалися лише латинською мовою і призначалися для вузького круга читачів. Вибираючи хроністів, Карл давав їм матеріал і сам брав участь у створенні хронік. Так, у хроніки Бенеша Крабіце з Вайтміле і Пржібіка Пулкави з Раденіна Карл вніс «Святоовацлавськую легенду» і «Автобіографію». Виникли також хроніки Франтішка Празького, абата Опатовіцкого монастиря Неплаха. Проте хроніки цієї епохи не досягали рівня аналогічних творів попереднього періоду (Збраславської хроніки та ін.) і не мали істотного впливу на подальший розвиток історіографії в Чехії. Це пов’язано з суворою цензурою Карла.

У XIV ст. виникла чеська драма, як правило, релігійного характеру, якщо судити по назвах творів, але по суті весела і пустотлива. Одним із найдавніших зразків чеської релігійної ліричної поезії є так звана «Пісня Острова», яка в чотирьох строфах оспівує Втілення Христа, її було створено між 1260 та 1290 рр. Дві інші вельми популярні пісні, «Бог Всемогутній» та «Ісус Христос Всеблагий Князь», ймовірно, датуються кінцем XIV ст. Найкрасивішою та найбільш образною з цих композицій є чеська пісня у тридцяти восьми строфах, натхнена євхаристичною поемою св. Фоми Аквінського «Lauda Sion Salvatorem». Цей вірш називають «Молитва Кунгути», оскільки її список міститься в одному з рукописів бібліотеки Кунгути. Ще один дуже популярний у середньовічній Центральній Європі твір − «Пісня про св. Дороту», що в ста тридцяти трьох віршах змальовує мучеництво цієї святої. До цього періоду належать також інші пісні на честь Богородиці, різдвяний гімн та «плачі».

Початком XIV ст. датуються чеські віршовані твори «Легенда про Богородицю», «Про апостолів», «Про сходження Святого Духа», «Про Пілата та Іуду». Усі вони ґрунтуються на Євангеліях або апокрифічних писаннях. На згадку заслуговують і легенди про святих Георгія та Олексія. Справжньою перлиною серед творів цього жанру є «Легенда про св. Катерину», датована серединою XIV ст. Це вельми солідна епічна поема в 3519 віршах. Анонімний автор у надзвичайно жвавій манері змальовує історію популярної святої, її навернення у християнство, полеміку з язичницькими мудрецями, що дає йому змогу продемонструвати свою схоластичну ерудованість і змалювати її мучеництво.

Таким чином, література розвивалася не лише інтенсивно, але і всесторонньо. Чехія стала центром культурного життя Європи. Але цінності створювалися переважно у сфері церковного життя. Особливістю чеського літературного розвитку був тісний зв’язок з французькою і італійською культурою. Успіхи культури цієї епохи пояснюються не лише особливостями особи Карла I, але і наявністю високоосвічених його радників, політичних і культурних діячів. Довкола таких людей виникали групи і братерства учених, літераторів, художників. Отже, в період правління Карла I Чехія досягла вершини своєї могутності, а феодалізм − зрілості.


СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

Арсеній Алейніков

Науковий керівник – доктор економічних наук, доцент О.С. Марченко
В умовах переходу до інноваційного типу розвитку економіки істотно зростає роль знань та інформації – найважливіших ресурсів сучасного виробництва. Інтелектуальні ресурси як сукупність явних та неявних знань, а також їх носіїв, в умовах формування засад інформаційної економіки стають пріоритетними чинниками соціально-економічного розвитку, а їх формування, накопичення та ефективна реалізація – найважливішими завданнями як господарюючих суб’єктів, так і інноваційної політики держави.

На макроекономічному рівні інтелектуальні ресурси є невід’ємною частиною інтелектуального потенціалу суспільства. На мікроекономічному рівні вони виступають джерелом формування й розвитку інтелектуального капіталу фірми як сукупності специфічного людського і структурного капіталів. Інтелектуальні ресурси фірми є об’єктом дослідження багатьох фахівців з економіки, серед яких: В. Базилевич, Е. Брукинг, В. Геєць, Б. Данилішин, А. Кендюхов, С. Климов, Л. Мельник, В. Хаустов та ін.

Особливістю структури ресурсів сучасної фірми є висока питома вага специфічних та інтерспецифічних інтелектуальних ресурсів, до яких належать інтелектуальні нематеріальні активи, особисті інтелектуальні ресурси працівників (їх знання, вміння, досвід, репутація), організаційно-управлінські інновації й ноу-хау, накопичені фірмою об’єктивовані знання, які виступають головним чинником, що забезпечує конкурентні переваги, і, відповідно, доходи бізнесу.

Інтелектуальні трудові ресурси фірми – працівники знань або інтелектуальні працівники (knowledge workers), функцією яких є продукування інтелектуального продукту. Інтелектуальні трудові ресурси належать до складновідновлювальних специфічних й інтерспецифічних ресурсів фірми, виступають її головною конкурентною перевагою.

До інтелектуальних ресурсів фірми слід віднести також об’єкти інтелектуальної власності, що виступають її нематеріальними активами: майнові і немайнові права, авторські права, об’єкти промислової власності, база знань тощо. Специфічним інтелектуальним нематеріальним активом фірми є гудвіл (goodwill)ділова репутація, прихильність клієнтів, можливість отримання прибутку, який перевищує звичайний.

Інтелектуальні нематеріальні активи є такими ж складновідновлювальними специфічними ресурсами бізнесу, як і інтелектуальні трудові ресурси. Приміром, у короткостроковому періоді база знань є постійним інтелектуальним ресурсом фірми, збільшення якого вимагає значних витрат часу й коштів, відволікання працівників від основної діяльності. Створення, підтримка й підвищення репутації виступають головним завданням сучасної фірми протягом усього часу її існування.

У цілому ж витрати фірми на інтелектуальні ресурси мають характер довгострокових інвестицій, що зумовлює ризики бізнесу, пов’язані, з одного боку, з загрозою старіння, рутинізації, тиражування знань у довгостроковому періоді, з іншого – з можливістю, наприклад, опортуністичної поведінки працівника, або його звільнення, особливо, якщо його підготовка фінансувалася фірмою.
ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ РЕКЛАМНОЇ ГАЛУЗІ

Алі Джамсі

Науковий керівник – Народний художник України, професор В.І. Ковтун
Підприємництво в Україні поступово набирає ознак цивілізованості, і в цьому чимала заслуга реклами. Далекоглядний підприємець все частіше працює разом з рекламним агентством. Але не завжди реклама дає позитивні результати. Чому так виходить? Причини різні. Одна з них – невисока кваліфікація, невисокий рівень професійної підготовки рекламістів, бо сьогоднішні фахівці з реклами – це люди, які самі себе створили. Але соціально-економічна ситуація змінюється. Сучасна Україна потребує професійних, конкурентоспроможних фахівців у галузі реклами.

Ми вступили в епоху глобалізації й інформатизації, коли людський творчий капітал стає головним у соціально-економічному прогресі. На студентів нашого Інституту мистецтв покладається відповідальна місія – творити власний стиль української реклами, а разом з нею діловий імідж України. Щоб здійснити це, необхідно:



  • оволодіти багатством історичної і культурної спадщини України;

  • оволодіти знаннями теорії, практики і культури світової реклами;

  • сформувати власну концепцію якості трудового життя, основу якого складають ерудиція, професіоналізм, висока культура, наполегливість у досягненні мети, соціальна відповідальність.

Професійну діяльність необхідно розпочинати, будучи впевненим у результатах втілення своїх рішень і дій. У зв’язку з цим стає актуальною проблема адаптації студентів у робочому середовищі. Отримати необхідний досвід можливо завдяки практиці в рекламних агентствах і організаціях.

Існує декілька підходів до вивчення рекламної діяльності. Один з них – науковий, що вимагає розгляду реклами як однієї з форм комунікації. З іншого боку, рекламна діяльність – це і мистецтво, і наука. Тому професійний підхід поступово доповнюється інтуїцією, яка набувається з часом, та практичним досвідом. Професійна підготовка фахівців рекламної галузі – один з важливих чинників розвитку українського підприємництва та становлення ділового іміджу України.



ПРОБЛЕМА РОЗВИТКУ МУЗИЧНОЇ ПАМЯТІ СТУДЕНТІВ НА ЗАНЯТТЯХ З ОСНОВНОГО ІНСТРУМЕНТУ (ФОРТЕПІАНО)

Дар’я Ангеловська

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент О.О. Матвєєва
Пам’ять – це найважливіший пізнавальний психічний процес, основа усіх інших процесів. Пам’ять є однією з найважливіших форм психічної регуляції діяльності, основою видової і індивідуальної поведінки. Зберігаючи набутий досвід і забезпечуючи можливість його подальшого використання, пам’ять виконує продуктивну роль у здійсненні всіх інших форм психічної діяльності людини: пізнавальних, вольових, емоційних процесів, здатності до прогнозування подальших подій.

Музична пам’ять являє собою здатність людини до запам’ятовування, збереження в свідомості і подальшого відтворення музичного матеріалу.

Проблема пам’яті досліджується філософією, педагогікою, психологією. Першим проблему пам’яті дослідив Платон. Цікавим є також опис пам’яті в Августіна Блаженного. Але більш поглиблено і досконало пам’ять вивчається у дослідженнях психологів: Е. Герінга, А. Бергсона, Б. Блейлера, П. Блонського, Л. Виготського, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна, П. Зінченка, О. Смірнова.

Пам’ять була розкрита психологами не як ізольована функція мозку, а як активний процес, що включений у контекст цілеспрямованої діяльності людини та фіксує її результати .

Оскільки пам’ять пов’язана зі стадіями і формами діяльності людини, класифікація видів пам’яті здійснюється за такими критеріями: за характером мнемічної направленості – мимовільна і довільна; за предметно-семантичним змістом об’єктів, що запам’ятовуються, – образна, словесно-логічна, рухова, емоційна; за модальністю – зорова, слухова, тактильна тощо; за часовими параметрами роботи – довготривала і короткотривала; за динамічними аспектами – постійна і оперативна; за генетичними аспектами: видова та індивідуально-придбана.

Центральною проблемою теоретичного і практичного характеру є проблема розвитку пам’яті. Зокрема, дослідження розвитку музичної пам’яті спирається на таки психічні процеси: запам’ятовування, зберігання і відтворення. Для цього ми у своєму дослідженні розглядаємо процес роботи студентів над фортепіанним твором, а також його публічне виконання, оскільки вважаємо, що тільки навчившись віддавати увагу музиці, а не тому, що подумають про виконання слухачі, можна набути впевненість у грі без нот.


функціонування терміну «поетика» в сучасному літературознавстві

Світлана Анпілогова

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент Г.І. Хоменко
Поетика – одне з найдавніших літературознавчих понять, однак воно чи не найважче піддається дефініціям, що й зумовило актуальність магістерського дослідження, присвяченого сфері компетенції цього терміну.

Популяризувалась синоніміка термінів: теорія літератури й поетика. Тезово означимо функціонування терміну «поетика» в різні епохи. В античні часи поетикою називали вчення про художню літературу («Про поетичне мистецтво» Арістотеля, «Послання до Пізонів» Горація). В епоху класицизму значення терміну звужується до проблем нормативності, виявляючи утилітарний статус поняття («Мистецтво поетичне» Буало). У XIX столітті термін збагачується філософськими категоріями (Г.-В.-Ф.Гегель) та поглядами мовознавців (О. Потебня, О. Веселовський). На думку В. Хархун, діахронічний рівень дослідження значення терміну дозволяє довести, що у визначенні змістових домінант поняття важливим є історичний аспект, а термінологічна невизначеність пов’язана зі станом розвитку науки в окремо взятий історичний період [5, с. 31].

Множинність літературознавчих напрямків зумовила розширення поняття «поетика». На сьогодні категорія «поетика» осмислюється «як функціонально рухлива система зв’язків, де кожен елемент, взаємодіючи з іншими, переносить на них свою енергію і навпаки, а всі разом вони індукують значно сильніше і якісно інше світло, ніж кожен зокрема» [4, с. 142], а розуміння твору як внутрішньо узгодженої й цілісної системи додає до категорії «поетика» нового відтінку: поетика як система. Так Р. Гром’як розглядає «поетику як сукупність, інтенціонально зорганізовану систему прийомів художнього вираження» [1, с. 21]. М. Гуменний доводить, що «поетикою... можна назвати ідейно-тематичну і формотворчу систему художнього твору в контексті історико-літературного процесу» [2, с. 27]. Г. Клочек вважає, що поетика – це «система, що складається з елементів і компонентів, тотально організованих на досягнення кінцевого художнього результату» [3, с. 19]. Таким чином, актуальними залишаються різноманітні методологічні концепції, які продукують розширення значеннєвого кола терміна «поетика».

ЛІТЕРАТУРА



  1. Гром’як Р. Про визначення поетики в світлі естетичної концепції І.Я. Франка // Поетика. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 16-21.

  2. Гуменний М. Поетика О.Гончара-прозаїка // Филологический анализ. Теория, методика, практика. Сборник научнных статей. – Херсон, 1993. – С. 22–28.

  3. Клочек Г. Так що ж таке поетика? // Поетика. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 5–16.

  4. Ткаченко А. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства.– К.: Правда Ярославичів, 1998.– 448 с.

  5. Хархун В. Дефінітивні розбіжності терміна «поетика» в літературознавчих методологіях ХХ століття // Вісник Запорізького державного університету: Філологічні науки. Випуск 1. – Запоріжжя, 2001. – С. 30–34.


ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖОСОБИСТІСНОЇ КОМУНІКАЦІЇ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ «CОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА» ЯК ФАКТОР ЇХНЬОЇ ПОЗИТИВНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ В УМОВАХ ВНЗ

Андрій Арнаутов

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент К.В. Яресько
Міжособистісна комунікація є основою всіх міжособистісних стосунків і наші повсякденні життєві ситуації заповнені досвідом спілкування. Завдяки спілкуванню ми вчимося дізнаватися про себе і про те, як нас сприймають у суспільстві, розуміти інших людей як особистостей і допомагаємо їм зрозуміти себе. У соціально-педагогічній діяльності міжособистісна комунікація є складовою професійної комунікації. Отже, соціальний педагог має досконало володіти знаннями й уміннями міжособистісної комунікації, вміти адекватно їх застосовувати у відповідних ситуаціях. Тому метою дослідження є теоретично обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити методику організації міжособистісної комунікації студентів спеціальності „Соціальна педагогіка” як фактору їхньої позитивної соціалізації в умовах ВНЗ.

Теоретичною основою дослідження були роботи: О.В. Безпалько, О.М. Гадзинської, В.І. Курбатова, Л.В. Скрипко. Слід зазначити, що автори визначають міжособистісну комунікацію як важливу складову професійних умінь соціального педагога. Разом з тим, дослідники не приділяють достатню увагу питанню технології розвитку комунікативних умінь студентів.

На нашу думку, комунікативні уміння потрібно розвивати саме у студентів, для того, щоб вони змогли навчитися коректно, толерантно, професійно вести діалог з клієнтом, що буде запорукою їхнього становлення як майбутніх спеціалістів. Наше дослідження базується на вирішенні таких суперечностей:


  • між мовою спілкування студента у середовищі однолітків та сімейному середовищі;

  • між вимогами до особистісних рис та якостей професійного спілкування молоді, які висуває ВНЗ, і тими, що вимагає середовище однолітків;

  • між інформацією стосовно норм і правил поведінки у суспільстві, яку студенти сприймають від ЗМІ, і тією, що йде від викладачів та ін.

Експеримент планується провести на базі ХНПУ імені Г.С. Сковороди на факультеті психології та соціології серед студентів І та ІІ курсів спеціальності «Соціальна педагогіка». В експериментальному дослідженні ми плануємо застосувати певні діагностики, інтерактивні вправи («Німе кіно», «Молекули», «Листи на спині» тощо) та тренінгові заняття. Дані заходи спрямовані на активізацію міжособистісної комунікації, удосконалення навичок невербального спілкування, згуртування групи, налагодження доброзичливих відносин з партнерами по спілкуванню.

Отже, за допомогою експерименту ми плануємо підвищити рівень міжособистісної комунікації студентів спеціальності «Соціальна педагогіка», що відобразиться в успішності у навчанні, прилученні до майбутньої спеціальності та виробленні такої важливої соціально-педагогічної якості як толерантність.


ОРГАНІЗАЦІЯ ВИХОВНОЇ РОБОТИ ЗІ СТУДЕНТАМИ СПЕЦІАЛЬНОСТІ «СОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА» ЯК ФАКТОР ЇХНЬОЇ ПОЗИТИВНОЇ АДАПТАЦІЇ ДО УМОВ ВНЗ

Максим Арнаутов

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент К.В. Яресько
У сучасній школі суверенної України навчально-виховний процес спрямований на всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, культурного, творчого потенціалу. Досягнення даної мети здійснюється за допомогою виховної роботи, яка є невід’ємною складовою професійної підготовки соціального педагога. Тому метою дослідження є теоретично обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити технологію організації виховної роботи зі студентами спеціальності «Соціальна педагогіка» як фактору їхньої позитивної адаптації до умов ВНЗ.

Теоретичною основою дослідження були роботи таких авторів: О.В Киричука, А.С. Макаренка, М.І. Монахова, В.О. Сухомлинського, К.Д. Ушинського. Слід зазначити, що дослідники по-різному трактують виховну роботу, але всі вони погоджуються, що ця діяльність повинна бути чітко організована: конкретна мета, завдання, зміст, форми, методи, а також вивчення результативності даної роботи. Тому ми плануємо розробити технологію виховної роботи майбутніх соціальних педагогів як фактору їх позитивної адаптації до умов ВНЗ. Дана технологія складається з інтерактивних вправ, які спрямовані на адаптацію студентів до університету, адаптацію до умов групи, адаптацію до професійної діяльності. Також технологія розрахована на допомогу кураторам і має на меті використання ними різних виховних методик, які будуть спрямовані на покращення психологічного клімату групи, залагодження конфліктів та згуртування студентського колективу.

Нами було проведено цикл заходів «Адаптація першого курсу до умов ВНЗ» з метою пристосування студентів до навчання в університеті. Даний захід передбачав виконання таких вправ:


  1. знайомство, метою якого є детальніше ознайомлення зі студентами;

  2. «Одна ніч» та «Екзамен», метою яких є підвищення рівня стресостійкості під час навчання та підготовки до сесії;

  3. «Виступ без підготовки», мета – розвиток комунікативних умінь та ораторського мистецтва;

  4. «Подолання страху спілкування з керівництвом» – розвиток навичок спілкування з адміністрацією ВНЗ;

  5. «Моя майбутня самореалізація» – проведення профорієнтаційної роботи зі студентами.

Отже, дана технологія може бути використана соціальним педагогом, кураторами груп, адміністрацією ВНЗ, психологічною службою університету у роботі з молоддю. Експеримент проводиться на базі ХНПУ імені Г.С. Сковороди, на факультеті психології та соціології серед студентів І курсу спеціальності «Соціальна педагогіка» протягом 2007-2010 рр.
ОСОБЛИВОСТІ ПРИВАТИЗАЦІЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Анна Асєєва

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент І.В. Сідельнікова
Розвиток ринкових відносин відбувається в Україні на тлі значних перекручtнь в інституціональному секторі економіки й у сфері реального привласнення, в умовах загострення соціальних протиріч та інших інверсій. На це неодноразово вказували провідні вітчизняні економісти-практики й учені (А. Алімов, А. Гальчинський, В. Ємченко). Головним фактором існуючих патологій вони майже одностайно називають недоліки процесу приватизації, внаслідок якого не була досягнута основна мета роздержавлення власності – значне підвищення ефективності функціонування всього національного господарського комплексу України.

Важливими питаннями, які стосуються названої проблеми, є розробка й обґрунтування механізмів коригування й удосконалення процесів трансформації архітектоніки всього інституту власності, що сформувався в цей час в Україні. Досягнення цієї мети вимагає проведення неупередженого, не ідеологічно замовленого аналізу реальних наслідків приватизації, що фактично вже відбулася в Україні, з погляду відповідності її результатів тим цілям і завданням, які декларувалися, а також з урахуванням порівняння загальносвітових тенденцій і практики її проведення з тим, як вона здійснювалася в Україні. Це дозволяє глибше зрозуміти найгостріші проблеми української економіки, зокрема ті, які стосуються виправлення структурних деформацій у відносинах власності, що сформувалися в ході приватизаційного процесу. Навіть поверховий аналіз цієї проблеми вказує на невідповідність намірів і досягнень. Загальний висновок очевидний: приватизація без персоніфікації власності (а саме цей результат є визначальним) виступає основою не цивілізованої ринкової, а тіньової й переважно корумпованої економіки.

Не була також належним чином врахована відсутність глибинних традиції легітимного характеру відносин приватної власності. Багато років економічні ціннісні пріоритети громадян примусово змінювалися на протилежні тим, котрі формувалися на основі приватної власності.

В Україні не застосовувалася й процедура реституції, тобто повернення експропрійованої власності родичам колишніх власників.

Звичайно, були і є певні винятки. Мова йде, насамперед, про малу грошову приватизацію, а також про інші форми, які кореспондуються із затвердженням повноцінних відносин приватної власності, коли формування останньої безпосередньо викликане процесами приватизації.

Отже в Україні має бути удосконалена система інституту власності. Необхідно створити спеціальні органи влади, які будуть стежити за легальною приватизацією власності в державі, забезпечувати захист від її віртуального перерозподілу. Потрібно надавати першочергове право приватизації громадянам власної держави, а не іноземцям. Важливо також конфіскувати власність чиновників, яку вони отримали перебуваючи при владі.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка