Затверджено редакційно-видавничою радою




Сторінка10/17
Дата конвертації18.04.2016
Розмір3.53 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   17

ПРОБЛЕМА МУЗИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ ЯК ОДНА ІЗ СКЛАДНИХ ТА АКТУАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО МУЗИЧНОГО ВИКОНАВСТВА

Ло Фагень

Науковий керівник – доцент Г.О.Ніколаєва
У сучасному музичному виконавстві, мабуть, немає більш складної і разом з тим актуальної проблеми, ніж проблема музичної пам’яті.

Музична пам’ять – це специфічна комплексна здатність. Її компонентами є образна пам’ять (слуху, зору, руху, дотику), емоційна, понятійно-логічна.

Умовно процес запам’ятовування музичного твору можна розподілити на три стадії:

1) сприйняття музичного матеріалу під час одноразового програвання;

2) стихійне або мимовільне підсвідоме запам’ятовування;

3) спеціальне, свідоме заучування.

Час збереження інформації, а також ясність і стійкість її буде залежати від характеру і кількості асоціативних зв’язків. Чим міцніше художнє враження від твору і глибше його осмислення, тим надійніше запам’ятовування.

Відносно термінів запам’ятовування та співвідношення підсвідомої і свідомої пам’яті в педагогіці не існує єдиної думки. Більшість педагогів не рекомендує формувати запам’ятовування, недооцінюючи роль підсвідомої пам’яті в аналітичній стадії емоційного пізнання художнього образу. Вони радять організувати навчальний процес так, щоб в основному матеріал запам’ятовувався стихійно. Це стає можливим тільки при високому емоційному рівні роботи, коли яскраві слухові уявлення художнього образу доповнюються рухо-м’язовою пам’яттю. Якщо ж автоматизм рухо-м’язових навичок не підкріплюється попереднім аналізом нотного тексту і яскравими виконавськими уявленнями, то такий засіб не зовсім надійний, до того ж він потребує майже наполовину більше часу.

Стихійно-підсвідоме запам’ятовування – істотний, але не остаточний етап у досконалому освоєнні тексту напам’ять. Після нього треба переходити до свідомого запам’ятовуванню матеріалу.

У розвитку пам’яті значну роль відводять умінню прослуховувати твір внутрішнім слухом. Доброю перевіркою розумових уявлень є запис по пам’яті найбільш складних фрагментів. Але найефективнішим методом заучування тексту напам’ять є комплексний метод, який ґрунтується на варійованому застосування різних прийомів запам’ятовування:

– виконання твору по нотах;

– прослуховування по нотах внутрішнім слухом;

– виконання напам’ять за інструментом;

– виконання напам’ять в уяві.

Заслуговує на увагу так званий прийом вербалізації – словесно-аналітичний опис музичних явищ – сформульоване визначення образно-логічних зв’язків фактурно-гармонічних особливостей і т. ін.

Таким чином, облік індивідуальних можливостей, схильностей до запам’ятовування, опора на сильні сторони пам’яті (зорову, слухову, образно-емоційну або логічну) та розвиток найбільш слабких допоможе активізувати пам’ять – цю важливу музичну здатність виконавця.


ФОРМУВАННЯ ХАРКІВСЬКОГО ДВОРЯНСТВА (КІНЕЦЬ XVIII –ПЕРША ПОЛОВИНА XIX ст.)

Марія Луценко

Науковий керівник – кандидат історичних наук, доцент С.В. Бережна
У наш час зацікавленість родинною історією все зростає. Багато науковців досліджують такий стан суспільства, як дворянство. Зараз виникли організації, діяльність яких спрямована на дослідження генеалогії родин. Проблема формування дворянства актуальна і на нашій території, у Харкові. Сучасні представники дворянських родів відчувають потребу виявити свої геральдичні емблеми і закріпити їх за своїми нащадками.

Існувало дві категорії дворян: особисті і титули, отримані за несення військової служби. До останньої належали і представники старшинського уряду: харківський полковник Григорій Семенович Квітка, полковий суддя Роман Григорович Квітка, полковий хорунжий Рибасенко, сотник першої сотні Григорій Васильович Ковалевський і другої – Як. Хв. Денисевич. Згідно перепису Хрущова 1732 р., жив своїм подвір’ям і валківський сотник, потім ізюмський полковник І. Квітка, удова полковника Куликовського, полковий писар, два писаря полкової канцелярії, 5 ратушних писарів і 1 таможений. [1, с. 70].

Після скасування автономії швидко пішло «обрусіння» Харкова і знищення його національної української культури. Харків зробився спочатку намісницьким, а потім губернським містом з усіма російськими губерніальними установами. Разом з ними у Харкові з’явилося й російське чиновництво на чолі з губернатором. Новонароджене місцеве дворянство дістало від цариці Катерини II жаловану дворянську грамоту, а вкупі з нею – всю повноту влади. Була заснована особлива дворянська комісія, щоб розглядати доводи старшин про дворянство, але Топографічне описання Харківського намісництва 1788 р. ще місцевих дворян не перелічує, а показує їх тільки реєстр 1794 р. (64 сімейства), хоча можливо, що вони були вже і раніше, починаючи з 1785 р. Як зазначає В. Маслійчук: «…питання доказів «шляхетськості», виведення свого генеалогічного коріння з часів Речі Посполитої, з чужоземного шляхетства – найслабкіша, найнеобґрунтованіша ланка у доказах знатності старшин слобідських полків. Брак письмових свідчень замінювався численними родинними легендами і переказами» [2, с. 236].

Таким чином, спочатку з’явився у Харкові привілейований клас над усім суспільством де-факто, а потім де-юре.


ЛІТЕРАТУРА

  1.  Багалей Д. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования. – Т. 1. – Харьков, 1905. – С. 70-71.

  2.  Маслійчук В. «Шляхетськість» слобідсько-української козацької старшини другої половини ХVIІ – ХVIІІ століть (онмастика, геральдика, генеалогія) // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. – Том СCXL. – Львів, 2000. – С. 236-246.


КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЧОРНОГО ГУМОРУ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ А. ГОРОВІЦА І Р. ДАЛЯ)

Юлія Максимейко

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент І.В. Жарковська
У нашому дослідженні ми намагаємося визначити головні концепти чорного гумору на матеріалі творчості британських письменників А. Горовіца та Р. Даля, а також з’ясувати, якими лінгвістичними засобами створюється гумористичний ефект на основі даних концептів.

Об’єктом дослідження виступають лінгвістична та концептуальна структура чорного гумору.

Предметом дослідження є особливості лінгвістичних засобів створення гумористичного ефекту на основі головних концептів чорного гумору у творах А. Горовіца та Р. Даля.

Не зважаючи на те, що кожен розуміє, що таке гумор, існує безліч визначень цього поняття і теорій, що пояснюють його процеси. Серед різновидів гумору виділяють і чорний гумор, який було вперше виокремлено Андре Бретоном, лідером сюрреалістів, як альтернативний спосіб світосприйняття.

Механізм усіх різновидів гумору, таких як іронія, сатира, сарказм та інших полягає у наявності у висловлюванні різних видів двозначності або суперечності. Головна відмінність між чорним гумором (або об’єктивним гумором, як він спершу називався) та «білим» гумором полягає в суті подій та ситуацій, що виступають об’єктом висміювання. На відміну від гумору у його звичайному розумінні, чорний гумор містить трагічний елемент, викривлений таким чином, що видається смішним. Саме трагічні обставини сміху та страшні об’єкти висміювання виділяють чорний гумор у окремий тип і відмежовують його від «білого» гумору.

Чорний гумор може бути виражено за допомогою різноманітних мовних засобів, таких як омонімія, перебільшення, полісемія та інших. Проте, як ми визначили, головна відмінність даного виду гумору полягає у його суті, а не у формі, що дозволяє нам окреслити основні джерела його формування. Ми називаємо такі джерела основними концептами чорного гумору. Оскільки трагічний елемент виступає в чорному гуморі вирішальним, цілком логічним є припустити, що вся множина чорних жартів буде зосереджена навколо таких понять як Смерть, Божевілля, Нещастя, Хвороба та подібних їм. Наша робота націлена на визначення цих концептів та аналіз лінгвістичних засобів створення чорного гумору на основі даних понять.


ВИВЧЕННЯ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ КВІТОК У ЗВ’ЯЗКУ ЗІ СПОСОБАМИ ЗАПИЛЕННЯ У РІЗНИХ ФІТОЦЕНОЗАХ ЖИТОМИРЩИНИ

Мирослава Маркевич

Науковий керівник – кандидат біологічних наук, доцент О.В. Філатова
Вивчення процесів запилення рослин має велике наукове і практичне значення. Адже переважна більшість покритонасінних видів рослин розмножується насінним шляхом, що можливе лише після запилення. Першочергове значення вивчення особливостей запилення має в насінництві сільськогосподарських культур і особливого значення набуває при поширенні в аграрному виробництві генетично модифікованих організмів.

Метою нашого дослідження було: дослідити особливості запилення та еколого-біологічні характеристики рослин різних ярусів, що представлені в фітоценозах широколистяних лісів та суходільних луків Житомирщини.

У результаті трьохрічних досліджень нами в лісових і лучних фітоценозах виявлені 121 вид покритонасінних рослин, що належать до 40 родин. Переважають представники родин Asteraceae (15,2%), Rosaceae (9,6%), Poaceae (9,6%), Lamiaceae (8,8%), Fabaceae (6,4%), Ranunculaceae (4,0%), Cyperaceae (4,0%).

За життєвими формами К. Раункієра в досліджених фітоценозах домінують гемікриптофіти – 47,2% та криптофіти – 26,5%, значно менше терофітів – 12,0%, фанерофітів – 10,4% та хамефітів – 1,6%. За відношенням до світла домінуючі групи – геліофіти та тіньовитривалі види рослин розподілилися порівну (по 58 видів, що складає по 46,4%). По відношенню до вологи в досліджених фітоценозах переважають мезофіти, до яких належить майже 80% виявленої флори. Дослідження показали, що переважна більшість видів є ентомофілами (представники родин Asteraceae, Rosaceae, Lamiaceae, Fabaceae, Ranunculacea) меншу кількість становлять анемофіли (представники родин Poaceae, Cyperaceae, Ulmaceae, Betulaceae, Urticaceae).

Навесні на суходільних луках ярусність майже не простежується, у цей час починається вегетація, і запилення в цьому фітоценозі не відбувається. У широколистяному лісі в квітні спостерігається один із піків цвітіння. У І ярусі квітують анемофіли: Alnus glutinosa, Betula pendula, Quercus robur, Fraxinus excelsior, у ІV ярусі в цей час значного поширення набувають ефемероїди: Аnemone ranunculoides, Ficaria verna, Corydalus cava, що запилюються комахами або шляхом самозапилення.

Влітку ситуація принципово змінюється. На суходільних луках в ІІ і ІІІ ярусах значного поширення набувають ентомофіли (30,6%, 17 видів), анемофільних видів тут лише 12,6% (7 видів), у ІV ярус виходять анемофільні види рослин – Dactilis glomerata і Phleum pretense. У широколистяному лісі в цей час цвітіння спостерігається лише в ІV ярусі, який в цей час складають на 53,3% ентомофіли і 18,2% анемофіли. Восени доля анемофілів у досліджених фітоценозах скорочується.


ГРАФІЧНІ ЗАСОБИ ДЕКОРАТИВНОГО МИСТЕЦТВА ЯК ФАКТОР АКТИВІЗАЦІЇ КРЕАТИВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ

Марина Микитенко

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, доцент Л.Т. Котлярова
Сьогодення вимагає все більше креативності у створенні різноманітних витворів мистецтва.

Художні засоби графіки є не тільки засобом для вираження творчого задуму, а також засобом для втілення ідеї. Якщо ж немає ідеї, то всі знання можуть лише навчити ремеслу, але не підвищити художній рівень особистості.

Правильне поєднання графічних засобів та індивідуальний підхід при створенні твору – це і є основа професійної майстерності і початок «мистецтва бачити». Лінія, градації світла і тіні, співвідношення світлих і темних плям, контраст, гострота або м’якість співвідношення графічних прийомів, ритміка елементів, єдине композиційне ціле, відчуття площини графічного аркуша, його меж – всі засоби виразності узгоджені з простором, на якому розгортається головна боротьба між пластичною ідеєю, предметом і засобами його образного втілення.

Не зважаючи на видиму обмеженість засобів художнього вираження, графіка існує не одне сторіччя і є улюбленим видом декоративного мистецтва, має численних прихильників як серед художників, так і серед поціновувачів мистецтва, оскільки за допомогою графічних засобів кожний митець має можливість показати себе як особистість, виявити свій талант.

Техніка застосування та поєднання різноманітних графічних засобів виразності при виконання зображення визначаються виходячи з авторського задуму. Здійснити авторський задум у всій його повноті – головне завдання мистецтва. Сформувавши задум і визначившись у засобах, кожна особистість встановлює для себе свою індивідуальну техніку виконання, необхідну для досягнення мети.

Успішне стимулювання творчості може відбутися завдяки широкому застосуванню графічних засобів декоративного мистецтва в створенні витворів мистецтва, тому що кожний раз поєднання різних засобів дає непередбачені результати, а це є поштовхом до розвитку креативності, а також активізації креативного потенціалу особистості.

Комплексне застосування графічних засобів декоративного мистецтва, з’ясування та вивчення запитів суспільства, встановлення позитивно-творчих контактів виступають як можливості до самореалізації. Звідси, самореалізація може також бути шляхом до активізації креативного потенціалу особистості.
ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ МИСЛЕННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

Катерина Мисенко

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, доцент О.О. Сегеда
Об’єктом дослідження є творча діяльність особистості, предметом – особливості мислення творчої особистості.

Творча діяльність – одне з найцікавіших, найбільш складних і найменш вивчених психічних явищ.

Тривалий час суспільство не мало гострої практичної потреби у психології творчості. Талановиті діячі з’являлися самі собою, вони стихійно здійснювали відкриття, вдовольняючи темпи розвитку суспільства.

Умови для принципово нового етапу розвитку психології творчості виникли в ситуації науково-технічної революції. Постає різко виражена потреба у раціональному управлінні творчою діяльністю, що є можливим і доцільним.

Упродовж усієї історії існування людства відбувалася підготовка і природній відбір найбільш розумних, творчих людей, які здатні вирішувати нові завдання, проблеми, що безупинно виникають.

Особливого значення набувають дослідження творчості. Темп розвитку науки, мистецтва неможна постійно нарощувати лише шляхом збільшення кількості діячів. Слід постійно підвищувати їх творчий потенціал, цілеспрямовано формувати творчих особистостей.

Творчість – це механізм розвитку особистості і діяльність, що породжує дещо якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.

Характерною рисою творчості є стійкий довготривалий інтерес до певної сфери діяльності.

Діяльність індивіда може виступати як творчість в будь-якій сфері: науковій, художній, виробничо-технічній, господарській, політичній тощо, – там, де створюється, відкривається, винаходиться дещо нове.

Сутність творчого процесу – реорганізація досвіду і формування на його основі нових комбінацій.

У період науково-технічної революції, що означає широку інтелектуалізацію праці та розвиток творчих можливостей особистості, особливого значення набуває розробка проблем психології мислення.

Психологія мислення вивчає специфічні закономірності мислення там, де вони виступають найбільш виразно – у творчому, тобто продуктивному мисленні.

Для виявлення реальностей, що об’єктивно існують, але поки що приховані, людина повинна опосередковано через існуючі елементи і співвідношення знайти ті, які відсутні, що і породжує необхідність у пізнавальному процесі, тобто мисленні, насамперед – творчому мисленні.

Важливість психологічного вивчення мислення полягає у тому, що розумове засвоєння проблемної ситуації здійснюється не тільки свідомим рівнем психіки, але психікою взагалі, включаючи підсвідому і безсвідому її підсистеми.

У загальному розумінні творчість є перехід інформації з безсвідомого до свідомого.

Творчий акт є найбільш концентрованим вираженням максимально ефективної роботи усіх компонентів розумової системи індивіда.


КУЛЬТУРА ВІДРОДЖЕННЯ У ФЛОРЕНЦІЇ (кінець XIII ст. пер. пол. XV ст.)

Денис Морозов

Науковий керівник – кандидат історичних наук, доцент О.В. Миловидова
Вивчення епохи Відроження вже давно набуло комплексного характеру: до неї звертаються вчені найрізноманішніших спеціалізацій і професій – філологи, правознавці, мистецтвознавці, естети, філософи, соціологи та багато інших. Мистецтво Відродження проникнуте ідеалами гуманізму. Воно створило образ прекрасної, гармонійно розвиненої людини. Багато чого ріднить Відродження з античною культурою, однак образ людини тепер є складнішим та багатограннішим. Мистецтво та архітектура Відродження не були єдиними в різних країнах, вони набували своєї специфіки в залежності від конкретних історичних умов. Батьківщиною європейського Відродження була Італія. В Італії нова культура знайшла найбільш сприятливий грунт і рано досягла розквіту, духовне життя її розкривається більш повно та глибоко. Ренесанс був перехідною епохою від середньовічної культури до культури Нового часу. Відроджувачами почали називати себе саме італійці епохи Ренесансу, які надзвичайно високо оцінювали досягнення античної культури. Нова епоха усвідомлювала себе як відродження античного стилю мислення і чуттєвості. Звідси бере початок і власне назва «Ренесанс» або «Відродження». Історичною актуальністю Ренесансу є відродження античного мислення і науки. На відміну від середньовічної культури Ренесанс є світською культурою і таким світоглядом, який базувався на земних уподобаннях людини. Глибоке пізнання природи, людини, космосу характерне майже для всіх представників Відродження. Без мистецтва Раннього Відродження Флоренції не можливим був би розквіт цієї культури в Італії і країнах Західної Європи. Завдяки досягенням живопису, скульптури, архітектури кінця ХІІІ – першої половини ХV ст., нова культура Відродження досягла свого розквіту у другій половині ХV – на початку ХVІ ст. Наше сьогодення не можливо уявити без великих творів Джотто, Мазаччо, Донателло, Брунеллескі та інших митців, на яких вчилися знамениті титани Відродження.
КУЛЬТУРА В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Віта Навитанюк

Науковий керівник – кандидат соціологічних наук, доцент І.І. Пелішенко
Значення культури розуміли ще задовго до нашого сучасного життя, і вже в античний час відмічали важливість культури, її безперечний вплив на людину і суспільство. Культура – це поняття не статичне, не константне. Певною мірою – це процес динамічний, «живий», непостійний, тому культура і потребує постійної уваги.

Аналіз сучасних публікацій дає змогу розглянути, які саме форми культури переважають на сучасному етапі розвитку суспільства. За останні роки все більше і наполегливіше говорять і пишуть про виникнення принципово нового типу культури, який являє собою, по суті, деякий симбіоз культури традиційної і культури масової. Одні автори називають це явище «перервною», інші – «третьою» культурою, але найпоширенішим є поняття «популярна культура».

Велику роль у популярній культурі сьогодні відіграють засоби масової комунікації. Популярна культура посилює взаємозв’язок усіх видів, жанрів культурної творчості. Головну роль у даній культурі займають не текстові, а візуальні, винахідливі жанри, в той час як у класичній культурі – літературні, друковані. Завдяки технічним засобам комунікації багато людей отримали можливість познайомитися з мистецтвом різних континентів. Інакше кажучи, популярна культура «зрослася» зі ЗМІ до такої міри, що вже не можлива без останніх.

Що стосується молодіжної культури, то це явище не менш актуальне на даний час як для суспільства в цілому, так і для кожної людини. Сьогодні звичаї і погляди молодих людей як у місті, так і в сільській місцевості все менше відрізняються один від іншого. У молодіжному середовищі існує свій світ «сепаративної культури» зі специфічною мовою, особливими символами, цінностями, системою лідерства, соціальним контролем. У молодіжній культурі містяться ті соціально-культурні стереотипи, які визначають спрямованість життєвих прагнень молоді. В основному вони характеризуються певною одномірністю, однаковістю, зазнають впливу сучасної моди. Основними показниками образу життя молоді є: комфортабельне житло, машини, модний одяг, вільні гроші, вільний час і розваги. У частини молодих людей спостерігається ніби пасивно-байдуже ставлення до суспільних явищ. Таким чином, виникнення молодіжної культури було обумовлено сукупністю об’єктивних та суб’єктивних передумов.

Економічна культура населення сучасної України перебуває на рівні нижчому за середній, коли місце життєвого принципу «мати, щоб бути» потроху заступає принцип «бути, щоб мати». При цьому самі цінності привласнення з інструментальних перетворюються на термінальні, що посилює поляризацію економічної культури на два класові різновиди – культуру олігархів і культуру бідних.

Отже, на основі проведення контент-аналізу сучасних публікацій фіксується ситуація, що сьогодні найчастіше досліджують «популярну», молодіжну культури. Але крім того, увагу привертає й економічна культура.


ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УДАРІВ НОГАМИ В ТХЕКВОНДО

Юлія Немцева

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Т.М. Кравчук
Зростання популярності тхеквондо в Україні та загострення конкуренції з боку зарубіжних суперників примушують шукати нові шляхи і резерви підвищення майстерності спортсменів. Одним із таких шляхів є детальне вивчення техніки і тактики цього виду спорту з метою їх удосконалення.

Аналіз останніх змагань різного рівня показав, що в тхеквондо 85% ударів виконуються ногами. З метою вдосконалення техніки виконання цих ударів використовуються різні методики, але при їх розробці не завжди враховувалися фактори, що впливають на успішне виконання ударів.

На нашу думку, одним із факторів успішності виконання ударів у тхеквондо є взаємозв’язок між швидкістю виконання ударів правою та лівою ногою, а також між технікою різних видів ударів. Для виявлення характеру цього взаємозв’язку нами було проведено дослідження на базі навчально-тренувальних груп з тхеквондо ДЮСШ № 13, м. Харків. Як досліджуваних ми обрали 10 дівчат 14-16 років, вагою 45-55 кг., які мають спортивні розряди КМС та МС.

Для визначення швидкості ударів ми обрали такий тест: досліджувані протягом 10 секунд безупинно виконували удари, найбільш поширені в тхеквондо: доліо чагі, неріо чагі, дольгє чагі та ап чагі лівою і правою ногою. Удар не зараховувався, якщо був виконаний з неправильною технікою.

Далі ми визначили коефіцієнти кореляції спочатку між показниками кількості правильно виконаних ударів за 10 с. правою і лівою ногою одного й того ж виду удару, а потім між показниками швидкості різних видів ударів, виконаних правою ногою.

У результаті дослідження, ми встановили, що між показниками кількості ударів правою та лівою ногою, нанесених за 10с. існує тісний взаємозв’язок. Так коефіцієнт кореляції при виконанні удару доліо чагі правою та лівою ногою дорівнює 0,8, удару неріо чагі – 0,8, дольгє чагі – 0,8, а ап чагі – 0,7. Це означає, що для покращення результативності названих вище ударів, необхідно вдосконалювати техніку виконання ударів як правою, так і лівою ногою.


Таблиця 1

Рівень статистичного взаємозв’язку між показниками швидкості різних ударів у тхеквондо






Доліо чагі

Неріо чагі

Ап чагі

Дольгє чагі

Доліо чагі




0.7

0.5

0.6

Неріо чагі

0.7




0.4

0.4

Ап чагі

0.5

0.4




0.3

Дольгє чагі

0.6

0.4

0.3



Також ми виявили досить чіткий взаємозв’язок між швидкістю виконання різних ударів (див. табл. 1). Так, порівняння кількості влучно виконаних різних ударів показало, що найбільший коефіцієнт кореляції між доліо чагі та неріо чагі (0,7), доліо чагі і дольгє чагі (0,6), ап чагі та доліо чагі (0,5). Трохи нижчий коефіцієнт кореляції у неріо чагі і ап чагі (0,4), неріо чагі та дольгє чагі (0,4), дольгє чагі і ап чагі (0,3).

Отже, можна зробити висновок, що при вдосконаленні швидкості одного із ударів буде збільшуватися швидкість нанесення іншого.

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   17


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка