Затверджено редакційно-видавничою радою




Сторінка11/17
Дата конвертації18.04.2016
Розмір3.53 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   17

МІСІЯ М.П. ІГНАТЬЄВА В ПЕКІНІ В 1860 р.

Сергій Нетудихатка

Науковий керівник – доцент кафедри всесвітньої історії О.О.Гоков
У результаті переговорів Росі й Китаю про розмежування кордонів в 1857 р. в Пекін було відправлено адмірала Е. Путятина. Із циньським двором була досягнута домовленість про посилку в Китай зброї й військових інструкторів. Останні були підібрані військовим міністерством, а очолити їх повинен був генерал-майор Генерального Штабу Н.М. Ігнатьєв. Одночасно він був призначений дипломатичним агентом і повинен був змінити в Пекіні П.М. Перовского. Однак після перемоги над англо-французькою ескадрою в Дагу цинский уряд відмовився від запропонованих йому зброї й інструкторів, тому Ігнатьєв змушений був їхати в Пекін самостійно для продовження переговорів. Китайський уряд відмовлявся затверджувати Айгунский і підписаний у червні 1858 р. Тяньцзинский договори. Пошуки вирішення прблеми тривали досить довго. У середині травня 1860 р. Ігнатьєву вдалося виїхати з Пекіна в Шанхай, де він вступив у контакт із уповноваженими західних держав. Ведучи переговори, Ігнатьєв схиляв циньський уряд до поступок союзникам, а тим радив стримати свої вимоги. Коли союзники підійшли до Пекіна й зайняли його північні ворота, Ігнатьєв із тринадцятьма козаками прибув на подвір’я російської духовної місії, куди незабаром з’явилися й циньські сановники із проханням взяти на себе роль примирителя із союзниками. Згоду на це було дано, але за умови, що князь Гун письмово звернеться до російського представника із проханням про посередництво й дасть зобов’язання: визнати Айгунский договір; провести розмежування від Уссурі до Кореї; відкрити сухопутну торгівлю уздовж границі; дозволити обладнання російських консульств у Кашгаре, Урге й Цицикаре; урегулювати порядок зносин між керівниками прикордонних областей обох країн.

18 жовтня умови були виконані, після чого Ігнатьєв почав із союзниками переговори, що закінчилися тим, що штурм Пекіна їх військами був відмінений.

У 1860 р. був підписаний договір, що встановлював кордон між Росією й Китаєм по р. Уссурі, і далі на південь до моря, що також відкривали для російських товарів і купців столицю Китаю Пекін і міста Ургу, Калган. Російський і китайський уряди одержали право призначати своїх консулів у столиці й інші міста обох країн. Ці договори свідчили про приєднання царату до агресивної політики Англії, Франції, США в Китаї. Такими були результати місії Ігнатьєва в Пекіні, і відносно тих подій їм можно дати різну оцінку, але ця оцінка буде стосуватися вже зовсім іншої теми.
ЗОВНІШНЯ ТРУДОВА МІГРАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

В 1991-2009 рр.

Валентина Овчаренко

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор В.Д. Козлітін


Станом на 2009 р. з України з метою працевлаштування мігрує за кордон від п’ятої частини до третини активного населення працездатного віку (що становить від 4 до 7 млн. осіб), кожен четвертий українець є потенційним мігрантом. Отже, актуальність даної теми зумовлена тим, що означені проблеми вимагають негайного вирішення на державному рівні, задля чого потрібно мати інформацію стосовно процесу зовнішніх трудових міграцій громадян України.

На відміну від попередніх досліджень з даної проблематики, в даній роботі основний акцент робиться на умовах життя і праці українців за кордоном, а не лише на причинах та наслідках трудових міграцій, яким приділяється основна увага українських науковців.

За експертними оцінками Міністерства закордонних справ України, найбільша кількість українців за кордоном на заробітках нелегально перебуває (в порядку зменшення чисельності) у Росії, Польщі, Італії, Чехії, Португалії, Іспанії,  Словаччині та Греції.

Величезною проблемою є те, що на сьогоднішній день правовий статус більшості українських мігрантів не є врегульованим. Так, за даними 2008 р., укладено лише 13 угод про взаємне працевлаштування громадян з такими країнами, як Білорусь, Вірменія, В’єтнам, Латвія, Литва, Молдова, Польща, Російська Федерація, Словаччина, Лівія, Португалія, Азербайджан та Іспанія. Треба зауважити, що 65% українських заробітчан взагалі не мають дозволу на перебування в обраній ними країні, тобто перебувають там нелегально, у 68% немає дозволу на роботу. За кордоном українці потребують, перш за все, правового захисту, адже більшість мігрантів є нелегалами, які залежать від свавілля наймачів.

Умови праці більшості українських громадян за кордоном не відповідають нормативам, встановленим в Україні. Переважна більшість мігрантів мають робочий день тривалістю 10 годин і більше. Тільки 10-15% з них мають письмові договори з роботодавцем. Усні домовленості про працевлаштування масово порушуються, особливо в частині оплати праці. За свою роботу вони отримують набагато менше, ніж громадяни країн-реципієнтів, не мають можливостей для кар’єрного росту, не можуть брати участь у прийнятті рішень щодо умов своєї праці, відмовлятися від виконання завдань роботодавця, навіть якщо існує реальна загроза їх життю та здоров’ю.

Таким чином, можна зробити висновок, що нині перед Україною постає завдання на державному рівні провести зміни у своїй внутрішній політиці, аби створити гідні умови існування своїх громадян на Батьківщині, а не за кордоном. На сьогоднішній день в Україні не сформована державна міграційна політика, адже багато юридичних аспектів трудової міграції українців залишаються не врегульованими, а права мігрантів за кордоном – не захищеними.


КЛЮЧ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ ЗЛАКІВ ХАРКІВЩИНИ, ЯК ЗАСІБ УДОСКОНАЛЕННЯ ВИВЧЕННЯ ЇХ БІОРІЗНОМАНІТТЯ СТУДЕНТАМИ ПІД ЧАС ПОЛЬОВОЇ ПРАКТИКИ

Вікторія Павлюк

Науковий керівник – викладач Ю.В. Бенгус
Під час вивчення рослин природної флори Харківщини на польовій практиці ми побачили, що при визначенні деяких груп рослин виникають певні труднощі (наприклад родини Осокові, Злакові, Зозулинцеві, Айстрові).

З них родини Айстрові і Злакові мають велике практичне значення і включені до шкільної програми. Ми обрали за мету зробити визначення представників родини Злакові легким для студентів, учнів і любителів природи.

Основою для складання нашого «Ключа для визначення злаків Харківщини» були існуючі ключі з визначників «Определитель высших растений Украины» и «Злаки Украины» та інші монографії, присвячені флорі всієї України.

Ключі в цих роботах природно включають в себе велику кількість видів флори Криму, Карпат, інших районів України, більшість з яких ми навряд чи побачимо на Харківщині. Такі види злаків ми виключили з ключа.

Додатково були додані кілька видів декоративних злаків, які стали популярними і широко культивуються в озеленені (міскантус, зайцехвістник). Новий ключ для визначення злаків скоротився майже вдвічі, загальна кількість видів зменшилася з 334 («Злаки Украины») до 154. Флористичний список злаків нашого ключа, виявився подібним до списку злаків, представленого в роботі «Матеріали до флори злаків Харківщини» [1], але має відмінності по 17 видам.

Великий обсяг республіканської флори не дозволяє у визначниках до складу тез і антитез включати багато морфологічних ознак. До нашого ключа були додані додаткові морфологічні й екологічні ознаки, які, на наш погляд, суттєво полегшують визначення. В тексті підкресленні основні відмітні ознаки, при неможливості їх використання слід застосувати наведені додаткові ознаки.

Наші матеріали «Ключ для визначення злаків Харківщини за морфологічними ознаками» ми пропонуємо видати як методичну розробку. Це полегшить роботу студентів з вивчення біорізноманіття флори Харківщини.

Матеріали даної роботи були представлені на міжнародній науково-практичній конференції «Біорізноманіття: теорія, практика та методичні аспекти вивчення в загальноосвітній та вищій школі» у Полтаві (2008 р.).

ЛІТЕРАТУРА


  1. Матеріали до флори злаків Харківщини / Вовк О.Г., Тверетінова В.В., Зеленько О.В., Філатова О.В., Коц С.М. // Біологія та валеологія. Випуск 2.  Харків: ХДПУ, 1998. – С. 50-58.


ВПЛИВ БАТЬКІВСЬКОГО СТАВЛЕННЯ НА САМОСВІДОМІСТЬ ПІДЛІТКІВ

Алла Павлюченко

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, доцент О.О. Сегеда
Перші й найбільш значущі люди в житті дитини, безумовно, – батьки.

Їхній вплив не тільки найсильніший та всеохоплюючий, але й найтриваліший. Стиль виховання в родині накладає незгладимий відбиток на особистість. Зіставивши рівень самоповаги підлітків з умовами родинного виховання, психологи прийшли до висновку, що найбільшу самоповагу мають ті з них, чиї батьки поєднували тепле емоційне ставлення до дітей (моральна підтримка, перевага позитивних, заохочувальних впливів над заборонами та покараннями) з чітко визначеними правилами поведінки, в межах яких дітям був наданий достатній простір для власної ініціативи.

Одна з головних особливостей підліткового віку – зміна значущих осіб та перебудова взаємовідносин з дорослими.

Головна закономірність і гостра проблема підліткового віку – перебудова відносин з батьками, перехід від дитячої залежності до відносин, заснованих на взаємній довірі, повазі та відносній, але неухильно зростаючій рівності.

Проблема взаємовідносин з батьками – одна з найсерйозніших життєвих проблем підлітка. Незалежно від віку, тобто і в 11 років, і в 13, і в 16, проблема, пов’язана з батьківською домівкою, – емоційно найбільш значуща. Сутність цієї проблеми полягає у відсутності взаєморозуміння між дорослими і підлітком, а також у невмінні знайти способи розуміння і згоди.

Підлітковий вік – складний період статевого дозрівання й психологічного дорослішання. У самосвідомості відбуваються значні зміни: з’являється почуття дорослості, відчуття себе дорослою людиною. Відстоюючи свої нові права, підліток відокремлює багато сфер свого життя від контролю батьків і часто йде на конфлікти з ними.

Однією з найчастіших причин конфліктів між батьками і підлітком є двоїстість батьківського сприйняття й ставлення, суперечливий статус підлітка у світі соціальних відносин: ще не дорослий, але вже не дитина.

Новий тип відносин з підлітком вимагає від дорослого визнання його права на відносно велику самостійність і незалежність, поступового визволення від дрібної опіки, зайвого контролю, настирливого керівництва.



Обєктом даного дослідження є самосвідомість, образ «Я» особистості.

Предмет дослідження складає самосвідомість підлітків в умовах різних стилів батьківського ставлення.

Мета нашого дослідження полягає у теоретичному обгрунтуванні та експериментальному вивченні впливу батьківського ставлення на розвиток самосвідомості підлітка.

Завдання дослідження:

  1. Здійснити теоретичний аналіз концепцій впливу батьківських стилів на формування особистості підлітків.

  2. Виявити особливості стилів ставлення батьків до підлітків.

  3. Вивчити особливості самосвідомості підлітків (самооцінку, рівень домагань, когнітивну складову).

  4. Встановити зв’язок стилю батьківського ставлення й самосвідомості.

  5. Розробити методичні рекомендації батькам підлітків щодо організації й формування оптимальних відносин з дітьми підліткового віку.


ДІЯЛЬНІСТЬ ВИЩИХ ЖІНОЧИХ КУРСІВ в УКРАЇНІ в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Юлія Пащенко

Науковий керівник – кандидат історичних наук, доцент Н.А. Сорочан
В останнє десятиліття ХХ й на початку ХХІ століття українська вища школа знаходиться в стані реформування та пошуку подальших шляхів розвитку. З 2004 р. держава взяла курс на приєднання національних університетів до Болонського процесу з метою входження до єдиного європейського університетського простору. Все це підштовхнуло науковців до більш активного аналізу ґенези вітчизняної вищої школи. Актуальність проблеми зумовлена тим, що історичні дослідження з даної проблематики сприяють формуванню цілісної картини становлення й розвитку системи вищої освіти з урахуванням досвіду практики минулого та культурної традиції регіонів.

Історія державних вищих навчальних закладів в Україні висвітлена в науковій літературі досить непогано, чого не можна сказати про приватні жіночі вищі заклади освіти. Жіночу вищу освіту почали досліджувати лише з 80-х років ХХ ст. Першу спробу аналізу становлення вищої жіночої освіти в Україні зробила І.Г. Малинко в дисертаційному дослідженні та двох статтях. Роботу в цьому напрямку продовжила Т.А. Удовицька. В 90-ті роки світ побачили дві узагальнюючі праці з історії вищої освіти в Росії ХІХ – поч. ХХ ст., у яких широко представлена й недержавна вища жіноча школа. Також над даною проблематикою працювали В. Абрамов, О.Ю. Рєзникова, Т.В. Морозова, Т.В. Коломієць, В.В. Павлова, Л.М. Плиско, М.П. Маслов.

На сьогоднішній день відомо, що на території України існувало три центри діяльності вищих жіночих курсів – міста Харків, Київ та Одеса.

У 1907 році Міністерство народної освіти дало дозвіл на створення Харківських вищих жіночих курсів. Їх відкриття відбулося 8 березня на перших зборах педагогічної ради курсів. Згідно зі статутом на курсах розпочинали свою діяльність два факультети: історико-філологічний та фізико-математичний. За 12 років свого існування Харківські вищі жіночі курси стали найбільш значним і авторитетним центром розвитку вищої педагогічної освіти на Слобожанщині.

Заняття на Київських вищих жіночих курсах розпочалися восени 1878 р. Вони, як і решта курсів, були приватним закладом, що позбавляло їх урядової підтримки (перш за все фінансової), надавало невизначеного статусу та полегшувало нагляд за ними.

За таких умов доля курсів залежала великою мірою від прагнення самих жінок здобути вищу освіту та від діяльності викладачів, більшість яких висловила щиру підтримку цьому прагненню.

Значною подією в житті півдня України стало відкриття в Одесі вищих жіночих педагогічних курсів. Завдяки зусиллям педагогічного колективу і успіхам курсисток Вищі жіночі педагогічні курси в Одесі перетворилися на один із центрів науки і мали важливе значення в розвитку культури міста
ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ІГРОВИХ МЕТОДИК НА АДАПТАЦІЮ ПЕРШОКЛАСНИКІВ ДО УМОВ ШКОЛИ

Марина Перельот

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент О.М. Василенко
Аналіз реального досвіду адаптації першокласників до умов школи, вивчення сутності процесу адаптації вказує на відсутність або недостатність належної соціально-педагогічної допомоги дезадаптованим першокласникам, недостатню пристосованість ЗНЗ для особистісної самореалізації учнів молодшого шкільного віку, прояву їх творчих здібностей, схильностей, можливостей, за допомогою гри.

Проблемою дезадаптації дітей молодшого шкільного віку в школі займалися Д.Б. Ельконін, І.В. Клюєва, Ю.В. Касаткіна, які відзначили важливість гри як ефективного засобу активної адаптації першокласників до умов школи. Все це визначило мету роботи – дослідження ігрових методик як засобу соціально-педагогічної адаптації молодших школярів до умов школи. На основі узагальнення наявних методик (В.Я. Кіонова, О.Л. Кононко, В.С. Мухіна), розроблено ігрову методику адаптаційної гри для дітей молодшого шкільного віку. У ході впровадження цієї методики на базі Валківської ЗОШ I-III ступенів з дітьми 1-го Б класу було виявлено рівні адаптації першокласників: 1) рівень мікросередовища, мета: створення умов для свідомого і добровільного сприйняття норм навчання в школі та цінностей учнівського колективу на основі особистісного саморозвитку («Привабливість класного колективу», «Шкільна мотивація»); 2) рівень внутрішньоособистої адаптації, мета: формування збалансованих внутрішніх позицій учня і його самооцінки з позиції індивіда («Готовність до навчання», «Будинок», «Корекційна робота», «Графічний диктант», «Логічні задачки»).

Було виявлено, що діти молодшого шкільного віку ідентифікують колір, розмір; на достатньому рівні будують розумовий умовивід на основі життєвого досвіду з опорою на здоровий глузд; легко оперують числовим матеріалом; ідентифікують складні абстрактні символи, мають достатньо стійку увагу; наявні здібності до логічного мислення, до узагальнення, порівняння, здібності до класифікації, до понятійного мислення; хороша моторно-зорова координація, робота на швидкість; середній рівень психічного розвитку; високий рівень розвитку довільної сфери дітей, а також можливостей в області перцептивної і моторної організації простору; першокласники добре адаптовані в класному колективі. Атмосфера взаємовідношень є для них комфортною і миролюбною. Класний колектив представляє собою цінність для кожної дитини.

Таким чином, виявлені особливості показують, що необхідно включати до змісту роботи з першокласниками методики, які спрямовані на узгодження особистих можливостей і допомагають їм навчатися в школі. Складність проблем адаптації першокласників до умов школи вимагає удосконалення форм і методів впливу в залежності від особистісних вад дезадаптованих дітей.


ДО ПИТАННЯ ПРО МОВНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИЧНОГО ПОСТМОДЕРНОГО ТЕКСТУ

Олена Переяслова

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент І.В. Тимченко
В останні десятиліття «читабельною», «розкрученою», «масовою» є література, домінуючим художнім методом якої став постмодернізм. До проблем постмодерністської поетики звертаються досить часто як літературознавці, так і мовознавці (Л. Лисиченко, О. Маленко, Г. Сюта, І. Тимченко і Т. Бєляєва). Однак критики розглядають при цьому переважно прозові твори. Серед українських літературознавців спробу дослідження поезії у дискурсі постмодерністської критики здійснили Т. Гундорова в монографії «Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн» та І. Старовойт у дисертації «Український постмодернізм у критичному та художньому дискурсах кінця ХХ століття». Обидві дослідниці вказують на наявність особливого різновиду українського постмодернізму, який Т. Гундорова визначає як карнавальний (з утіленням у творчості групи «Бу-Ба-Бу»).

Саме мовні особливості творів Ю. Андруховича, О. Ірванця та В. Неборака як представників групи «Бу-Ба-Бу» і є предметом нашого аналізу. Від самого початку поети прагнули створювати поезії, які було б цікаво читати, й передовсім молоді.

Якщо дуже стисло говорити про особливості постмодерністського тексту, то, в першу чергу, слід назвати гру автора з реципієнтом, гру зі стилями, мовою, іншими текстами – з усією попередньою культурою. І саме гра дозволяє зближувати літературу «високу» з «масовою».

Зближення творів бубабістів з масовою літературою відбувається на мовному рівні шляхом відмови від канонів творення художнього тексту. Наприклад, у текстах циклу «Кримінальні сонети» Ю. Андрухович, порушуючи важливі морально-етичні проблеми (вірність, материнська любов, людина у владі, моральний вибір, азартність), вдається до такого мовного оформлення, як вживання жаргонізмів і вульгаризмів («потекла на брук з-під вуха його червона юха; кожен сутенер або шахрай знайде в кущах навік собі малину; в присутності лягавих та собак» [1, с 48]). В. Неборак у поезіях «Кава», «Сонет з рудим котом», «Смерть героя (Комар)», «Етюд зі снігом» і циклі «Love story (Мелодрама з п’яти сонетів)» модернізував стиль висловлювання й адаптував текст до розмовного мовлення («своє обличчя виляпав на стіл» [1, с 155]). Сонети О. Ірванця «Переночуй мене, вишневий саде...», «Комедіантко, акторко, фіглярко...» відзначаються «лексичною сучасністю» (у текстах зустрічаються жаргонізми й розмовна лексика: допекла, дістала, хвойда, чадиш).

Узагалі мові поезій Ю. Андруховича, О. Ірванця та В. Неборака притаманна лексична неоднорідність. Поряд з історизмами, архаїзмами, діалектизмами, що не виходить за межі норм мови художньої літератури, поети вживають терміни, «побутовізми», просторіччя, жаргонізми, вульгаризми, нецензурну лексику: «жага нуртує, мов аорта; глузлива ряха чорта» [1, с 22]; «імпотенти свої реєструють патенти» [1, с 129]; «хоча творіння це безцінне/ я продаю його хрін з ним/» [1, с 211].

На нашу думку, введення до поетичного мовлення поетів-бубабістів нелітературної лексики викликане необхідністю увиразнити художні образи, правдиво передати довколишню дійсність, часто є пародією на антиестетику, антиетику. Так бубабісти використовують технічні прийоми масової літератури на мовному рівні шляхом розширення меж поетичного мовлення (залучення до активного словника поезії шарів лексики, не притаманних мові художньої літератури).

ЛІТЕРАТУРА

1. Андрухович Ю., Ірванець О., Неборак В. Бу-Ба-Бу: Т.в.о./.../ри. – Львів: Каменяр, 1995. – 255 с.

2. Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн. – К.: Критика, 2005. – 264 с.

3. Калинська Л. Поетика постмодерністського українського роману: Юрій Андрухович «Перверзія». – К.: Знання, 1998. – 32 с.

4. Старовойт І. Український постмодернізм у критичному та художньому дискурсах кінця ХХ століття: Дис. ... канд. філол. наук: 10.01.06. / Львівський національний університет ім. І. Франка. – Львів, 2001. – 177 с.
ЕКОЛОГО-БІОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ CACNACEAE КОЛЕКЦІЇ К.Л. ПЕРЕЯСЛАВЕЦЬ

Катерина Переясловець

Науковий керівник – кандидат біологічних наук, доцент О.В. Філатова
Кактуси набувають усе більшої популярності і широко використовуються в озелененні. В будинках їх можна розміщувати на найсвітліших сонячних підвіконнях, де інші рослини погано виглядають. Також вони можуть бути родзинкою зимового саду або в оформленні інтер’єру. Останнім часом прикрасою наших садів і парків стали морозостійкі ґрунтові види Opuntia.

На сьогодні існує понад 2000 видів кактусів, які відносяться приблизно до 300 родів. Свою колекція ми почали створювати 1998 року і не припиняємо поповнювати її і дотепер. Зараз вона складається з 56 видів кактусів, що належать до 17 родів підродини Cactoideae. Провідними родами є Mamillaria – 44,6% (25 видів), Gymnocalicium – 16,1% (9 видів) і Astrophytum – 10,7% (6 видів). Інші роди представлені у незначній кількості, наприклад, Eriocactus – 3,6% (2 види), Parodia – 3,6% (2 види), Lophophora – 1,8% (1 вид) тощо. У колекції переважають рослини, які досягли 7-річного віку – 44,6% видів (25 штук), багато також екземплярів 6-ти і 9-річного віку – по 16,1% (по 9 штук), у незначній кількості є такі, чий вік становить 11 років – 3,6% (2 штуки).

Природнім ареалом більшості видів нашої колекції є Мексика – 60,7% (34 види), Аргентина 14,3% (8 видів), Бразилія – 8,9% (5 видів). Саме тому для більшості видів кактусів – 91% (51 виду) – потрібно добре освітлене місце, і тільки деякі – 9% (5 види), є тіньовитривалими. Всі кактуси – теплолюбові рослини, тому вони гарно себе почувають у парнику. Незважаючи на високу посухостійкість рослин, 98,2% (55 видам) потрібно постійне рясне зволоження ґрунту і тільки для одного виду (Lophophora williamsii) необхідне обережне зволоження. У зв’язку з різкими сезонними перепадами температур на батьківщині кактусів, взимку ми забезпечуємо їм насамперед низьку температуру (5-10°С), низьку вологість повітря та повну сухість субстрату, в якому вони зростають. Проте це не стосується щеплень кактусів, які зростають у колекції. Оптимальними умовами для них є вища температура повітря (10-15°С).

Розмноження кактусів нашої колекції відбувається переважно насінням, але можливе також розмноження за допомогою бічних або прикореневих відростків, а також частинами стебла. Значна частина колекції ще знаходиться в ювенільному віці і не досягла генеративного розвитку. У 2009 році цвітіння спостерігалося у 33 видів (58,9%), що свідчить про сприятливі умови вирощування. Плоди утворилися у 11 видів кактусів (19,6%). Усього було зібрано 133 плода, з яких вилучено близько 3500 тис. насінин. Тільки насінням у моїй колекції розмножується 33 види (58,9%), переважно насінням – 12 видів (21,4%), як насінням, так і вегетативно – 10 видів (17,9%); а лише вегетативно – тільки один вид (Cereus peruvianus f. monstrozus). Ця форма не цвіте взагалі.

Наступним кроком дослідження нашої колекції буде встановлення репродуктивних та фізіологічних особливостей кактусів для широкого впровадження їх в озеленення інтер’єрів шкіл та застосування на уроках біології як яскравого прикладу еволюційних пристосувань до екстремальних умов зростання.

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   17


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка