Затверджено редакційно-видавничою радою




Сторінка12/17
Дата конвертації18.04.2016
Розмір3.53 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

РІЗНОМАНІТТЯ ЕФІРООЛІЙНИХ РОСЛИН ПРИРОДНИХ ФІТОЦЕНОЗІВ ХАРКІВЩИНИ

Наталія Першко

Науковий керівник – Р.Є. Волкова
Рослини тривалий час привертають до себе увагу людства. Особливе місце серед всієї флори України займають ефіроолійні рослини.

За часів СРСР в Україні значну наукову роботу з ефіроолійних рослин проводили Науково-дослідний інститут ефіроолійних рослин (Сімферополь), Нікітський ботанічний сад (Ялта), інститут ботаніки АН УРСР та інші ботанічні установи.

Для вивчення та дослідження ефіроолійних рослин був створений Всесоюзний науково-дослідний інститут ефіроолійних культур з головним спеціалізованим конструкторським бюро – центральна науково-дослідна установа, яка розробляла питання збільшення виробництва й підвищення якості ефіроолійної сировини та ефірної олії.

Виробництво ефіроолійної рослинної сировини є актуальною проблемою, вирішувати яку повинні спеціалісти нового напряму з вирощування ефіроолійних культур. Ці рослини потребують великої уваги, затрат праці та спеціальних знань. Але їх використання часто буває неправильним, тому що обізнаність людини в даному питанні досить незначна. Ось чому обрана мною тема є актуальною і доцільною.

Метою дослідження було вивчити різноманіття ефіроолійних рослин Харківщини та дослідити їх представленість у природних рослинних угрупуваннях.

Враховуючи недостатнє вивчення ефіроолійних рослин конкретних регіонів України, теоретичне і практичне значення подібних досліджень, ми поставили собі за мету дослідити ефіроолійні рослини флори Харківщини.

У результаті вивчення видового складу ефіроолійних рослин нами виявлено 64 види ефіроолійних рослин, що зростають в околицях с. Гайдари. Вони групуються у 49 родів, 23 родини, 3 класи та 2 відділи з абсолютним переважанням Magnoliophyta (Покритонасінні). Виявлено 6 провідних родин, до яких належать 68% всіх досліджених видів, з яких найчисельнішими є Lamiaceae – 23%, Asteraceae – 16% та Apiaceae – 13%.

За життєвою формою за класифікацією К. Раункієра переважають гемікриптофіти – 58%, тобто багаторічні трав’янисті рослини.

Виявлено, що досліджені види рослин представлені всіма екологічними групами наземних рослинних угруповань. За відношенням до вологи найбільша кількість припадає на мезофіти – 50%. За відношенням до світла найбільше геліофітів – 66%.

Проаналізовано, що ефіроолійні рослини можна використовувати у 10 напрямах господарської діяльності людини. Найбільше використовується лікарських – 39 видів.

Більшість видів ефіроолійних – це рослини природної флори, які зростають на суходільних луках (20): Origanum vulgare L., Tanacetum vulgare L., Achillea submillefolium Klok.et Krytzka., на заплавних луках (8): Lycopus vulgaris L., у лісах (7): Glehomahederacea L., та на степових схилах (6): Huperikum perforatum L., Salvia nemorosa L., Allium cepa L., Achillea submillefolium Klok.et Krytzka.
Актуальні проблеми викладання естрадного співу

Вікторія Пивовар

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент – А.В. Соколова
Зміни у суспільно-політичному житті, економічному розвитку нашої держави викликають необхідність розв’язання одного із стратегічних завдань реформування освіти – створення умов для становлення гармонійно розвиненої особистості, умов для реалізації та самореалізації її творчих здібностей. Це засвідчено Законом України «Про освіту», державними національними програмами «Освіта» (УкраїнаXXIстоліття), «Діти України».

Варто зазначити, що значне поширення у суспільному житті отримав естрадний спів, який на сучасному етапі розвитку педагогічної науки набуває значення одного з дієвих засобів виховання підростаючого покоління.

Питання теорії та методики естрадного співу досліджувались у роботах вітчизняних та західних філософів і культурологів: Т. Чередниченко, (критика масової культури), Т. Кузуб (теорія глобалізації), А. Вартанова (соціологія естради); фахівців з техніки постановки голосу та фізіології процесу співу, психолого-педагогічних проблем: Д. Аспелунда, Л. Дмітрієва; культурології та естетики естради: А. Лєбєдєва; науково-популярних джерел: А. Антоненко, Г. Ерісман та інші.

Здійснений науковий пошук дає підстави стверджувати, що більша частина пісень та музичних творів, які лунають у музичному просторі, не відповідають меті та завданням сучасного музичного виховання. Вони не здатні впливати на формування моральних цінностей дитини, естетичного смаку, уподобань, виховувати почуття національної гідності, патріотизму. Ґрунтовний аналіз естрадних пісень, призначених для виконання дітьми, дає підстави стверджувати, що в основній їх частині зустрічаються: широкий діапазон, використання «дорослих» за змістом текстів, висока теситура, широка динамічна палітра, що негативно впливає на становлення та розвиток не сформованих дитячих голосів.

В останні роки педагогами-практиками спостерігається значне погіршення стану звучання голосів дітей, певні захворювання голосового апарату. Основні причини їх виникнення педагоги вбачають у напруженому режимі співу дітей під час мутації, знаходженні координації голосу і музичного супроводу – фонограми.

Таким чином, проведене дослідження свідчить, що найбільш актуальними проблемами дитячого естрадного співу є відсутність високохудожніх сучасних творів, невідповідність естрадних пісень віковим особливостям дітей, недотримання умов охорони дитячих голосів у процесі естрадного співу.

Подальші дослідження можуть бути спрямовані на визначення та розробку форм і методів викладання дитячого естрадного співу.
МОЛОДЕЖНЫЕ СУБКУЛЬТУРЫ И НАРКОТИКИ

Дмитрий Пылев

Научный руководитель: кандидат социологических наук, доцент И.П. Шепеленко
Субкультуры привлекают внимание социологов, культурологов, психологов, педагогов. При этом причины интереса достаточно разнообразны. Молодежная субкультура может рассматриваться как богатый источник инноваций и открытий в искусстве, моде, формах досуга; как вариант примитивной массовой культуры, продукт медиа-индустрии; как форма творческой активности молодежи, не находящей принятия и поддержки со стороны официальной культуры; как источник опасности для социального и духовного здоровья молодых.

К сожалению, для нашей страны в современной ситуации наиболее актуальным становится последнее. Отмечается, что осуществление социального воспитания предполагает наличие у педагогов представлений об особенностях и характерных чертах подростково-юношеской субкультуры, что позволит минимизировать её негативное влияние.

Одним из возможных аспектов этого «негативного влияния» выступает наркотизация молодежи в субкультурах.

Феномены некоторых молодежных субкультур достаточно длительное время рассматривались в науке как «девиации», а сами субкультурные сообщества – как угроза позитивной социализации ребенка.

Однако современные подходы в изучении молодежной субкультуры носят довольно «либеральный» характер. Западное общество, по-сути, «разрешает» выражать молодежи себя в этой сфере, акцентируя внимание на социализирующей (адаптивной, интегративной) функции молодежной субкультуры. Субкультура интерпретируется как пространство игры, экспериментирования с нормами, ценностями, иерархией взрослого мира.

В современных исследованиях особенное внимание уделяется экспериментам с телесностью и чувственностью: не только через одежду, (что характерно для предыдущих субкультур), но и через тело: бритье головы, татуировки, нанесение шрамов, пирсинг и т.д. В этом контексте употребление наркотиков также рассматривается как своеобразный способ экспериментирования.

Одновременно отмечается доминирование в молодежных субкультурах новейшего времени ценностей удовольствия, развлечения, что, в свою очередь, рассматривается как важнейший мотив регуляции поведения человека в отношении наркотиков.

Таким образом, эксперименты и игры «молодых» очевидно несут в себе опасность для их физического и духовного здоровья.

В этой ситуации рассматриваемые феномены выступают уже не только как предмет научного интереса, но и как аспект актуальной социальной проблемы – наркомании.

Анализ таких молодежных субкультур как «хиппи», «панки», «растаманы», «грандж», «рейв» показывает, что употребление психоактивных веществ (ПАВ) является в большей или меньшей степени значимым атрибутом (элементом) данных субкультур, который может выступать как: ритуал приобщения (инициации) к субкультуре; способ идентификации с ее представителями; элемент символического мира субкультуры; особая форма коммуникации в сообществе; формой протеста по отношению к «взрослой» культуре и др. Можно говорить о характерных для конкретной субкультуры видах ПАВ (марихуана у «растаманов»; экстази у «рейверов» и т.д.). В некоторых субкультурах употребление наркотиков выступает важной составляющей идеологии (мифологии).

Исследования субкультурных сообществ свидетельствуют о наличии механизмов воспроизводства соответствующих норм, моделей поведения, символов, стиля субкультуры в новых поколениях. Таким образом транслируются и традиции употребления ПАВ.

Все это позволяет утверждать, что работа по профилактике употребления наркотических веществ предполагает пристальное внимание к современным молодежным субкультурам. Сегодня, для специалистов по профилактике зависимости от ПАВ знание культуры и субкультуры молодежи выступает значимым средством групповой и индивидуальной диагностики, анализа ситуации, условием эффективности организации конкретных видов профилактических мероприятий.


ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ЕФЕКТИВНОГО ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПРОЦЕСІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ХУДОЖНІХ ТВОРІВ

Ксенія Пилипенко

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, доцент Ю.І. Блінов
Відомо, що художні твори можуть бути інтерпретовані по-різному, залежно від того, які змістові, смислові, ціннісні, формотворчі параметри спроможна сприйняти, осмислити і виділити особистість. У зв’язку з цим виникає необхідність надання учням такої педагогічної допомоги, яка б орієнтувала їх на виділення в мистецтві слова духовних цінностей, важливих для учнів старшого шкільного віку. Такими цінностями є світоглядні, моральні та естетичні. Інтерпретація художніх творів може бути корисною для учнів старших класів з погляду її впливу на світоглядні цінності, адже світогляд може бути різним: міфологічним, релігійним, науковим, художнім. Для старшокласників важливим є науково-філософський світогляд, згідно якого вони мали б можливість глибоко осмислити сутність таких понять, як природа, суспільство і людина. Більше того, ці поняття мають набути не лише інформаційно-смислового, але й ціннісного значення. Одним з об’єктів світоглядного сприймання й оцінки навколишньої дійсності є природне середовище, в якому знаходиться людина. Для старшокласників природа повинна мати практичну, економічну, господарську, моральну й естетичну цінність. Як цього досягти, що треба зробити в школі, щоб природа набула для учнів не лише практичного, але й духовно-ціннісного значення. Відповідь на ці питання ми знаходимо у процесі інтерпретації художніх творів, яка дозволяє акцентувати увагу учнів на найважливіших виявах природи в житті людини.

Старшокласники глибоко замислюються над суттю природних, суспільних процесів та явищ, які відбуваються в житті людей. Їм потрібні серйозні роздуми щодо цінності життя людини, її ролі та функцій в освоєнні навколишньої дійсності. Саме тому одним із напрямів інтерпретації художніх творів у школі повинно стати формування в старшокласників світоглядних цінностей та орієнтацій. Спираючись на можливості художньої інтерпретації, вони повинні набути необхідний їм досвід світосприймання й осмислення навколишньої дійсності. Не менш суттєвим виявом освітньо-виховних можливостей художньої інтерпретації повинно бути формування в учнів моральних цінностей. Адже в юнацькому віці особливої гостроти й актуальності набувають такі поняття, як дружба, кохання, вірність, чесність, порядність, працьовитість та ін. Усі ці поняття мають морально-етичний зміст і засвідчують характер ставлення однієї людини до іншої. Безперечно, про моральні цінності можна розповідати учням, використовуючи традиційні засоби і форми, такі, як бесіда, лекція, розповідь та ін. Водночас, отримувана під час таких інформаційних заходів інформація не завжди має відповідне емоційно-чуттєве забарвлення, не торкається тих витончених аспектів, які є властивими для моральних відносин. Змінити цю ситуацію видається можливим під час інтерпретації художніх творів, коли емоційно-чуттєві та понятійні параметри набувають системного, ціннісного характеру.


ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ РОСІЇ У 1990 – 2008 РОКАХ

Валерій Піткевич

Науковий керівник – кандидат історичних наук, доцент О.В. Миловидова
Зацікавленість суспільства України та Росії у підтримці добрих, братерських відносин, які мають глибоке історичне коріння, на сучасному етапі руйнується політичним протистоянням Києва та Москви, негативно впливаючи на усі сфери життя народів, як України так і Росії. Тому сьогодні стосунки народів України та Росії багато у чому залежать від політичних сил, котрі знаходяться при владі, бо саме від того, який курс зовнішньої політики вони будуть проводити, залежить майбутнє наших взаємовідносин.

Урахування всіх причин та закономірностей виникнення й розвитку політичних партій Росії, дає можливість зрозуміти подальший розвиток Росії у політичному, соціально-економічному, культурному та духовному житті, а також з’ясувати вектор міжнародної політики.

Ще до розпаду Радянського союзу в Росії починають формуватися політичні партії, котрі формували ідеологію, не схожу на комуністичну. На хвилі лібералізації суспільства та впроваджуваної урядом СРСР політики «перебудови» виникає можливість для формування багатопартійності. Правовою умовою для формування багатопартійності стають конституційні зміни впроваджувані у 1989–1992 рр. Однією з таких змін була прийнята 22 листопада 1991 р. Декларація прав та свобод громадян, яка надала можливість для вільного створення політичних партій та суспільно-політичних течій, що суттєво змінило політичне життя країни.

Одними з перших політичних партій були ЛДПР ( Ліберально-демократична партія Росії), заснована ще у грудні 1989 р.; Партія «Яблоко»; ДПР (Демократична партія Росії), заснована у 1990 р.; Партія «Трудова Росія» (1991 р.) та ряд інших. Взагалі процес формування політичних партій Росії можна поділити на два періоди: перший період – формування партій при правлінні Б.М. Єльцина (1991–1999 рр.); другий період – правління В.В. Путіна (1999–2008 рр.). Ці етапи мали певні відмінності: якщо при президентстві Єльцина багатопартійність в Росії, лише формувалась, то при президентстві Путіна вже існувала велика кількість партій з визначеною структурою, статутом, програмами, ідеологічною основою та прихильниками.

Росія має дуже широкий спектр політичних партій, котрі в залежності від своєї ідеології поділяються на три головних крила: партії лівого спрямування (комуністичні, соціалістичні); центристські (демократичні партії); та партії правого крила (націоналістичні). Не зважаючи на це, існує думка, що парламентаризму та демократії в Росії нема, що Росія рухається до авторитаризму. Але при цьому треба зауважити, що цей процес відбувається за підтримки більшості населення країни (за результатами парламентських виборів 2007 р., 2/3 місць у Державній Думі отримала правляча партія «Единая Россия»,), що є одним з принципів демократії, а саме, влади більшості. Тому монополія на владу окремої олігархічної групи, яка склалась в Росії, є цілком демократичною, інше питання у тому, що існуюча влада не надає можливості для розвитку опозиції.
ЖІНКА В ЯПОНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ (1945 р. – поч. ХХІ ст.)

Олеся Погорєлова

Науковий керівник – кандидат історичних наук, доцент Л.М. Ямпольська
З розвитком демократії та розповсюдженням принципів відкритого суспільства одним з найважливіших соціально-культурних завдань стає подолання всіх видів дискримінації, у тому числі і за ознакою статі. Становлення демократії нерозривно пов’язане з подоланням гендерної ієрархії. З постановкою питання про права людини та ґендерну рівність відбуваються зміни в поглядах на призначення жінок, в оцінці їх ролі в суспільстві, в їх статусі.

Об’єктом дискримінації за ознакою статі здавна були японські жінки. Упродовж багатьох століть японка перебувала в підлеглому та безправному становищі, будучи протягом всього свого життя залежною спочатку від батька, потім від чоловіка і, нарешті, від старшого сина. Суспільство вимагало від жінок виконання чітко визначених функцій і ролей. Вони мали свою, «жіночу» модель поведінки, яка цілком відповідала інтересам і орієнтирам чоловічого японського суспільства. Але з другої половини XX ст. ситуація в японському суспільстві починає істотно змінюватися. Підсумки Другої світової війни внесли істотні корективи в життя японського суспільства. Нова Конституція Японії юридично зафіксувала рівність у правах чоловіка та жінки. Змінюється світогляд японок і їх ставлення до традицій, що приводить до активної фемінізації японського суспільства.

Надзвичайно швидкими темпами відбувається емансипація японських жінок у сімейно-побутовій сфері японського суспільства. Авторитет жінки в сім’ї значно зростає. Вона контролює сімейний бюджет і ухвалює всі рішення про виховання дітей. Водночас деякі старі звичаї продовжують існувати: випадки насильства з боку чоловіка, «традиційний» розподіл праці, вільна поведінка чоловіків. Та сучасна японська жінка за своїм становищем і можливостями переросла межі традиційної японської родини. Образ японської жінки як домогосподарки, скутої родинними зв’язками, остаточно йде у минуле.

Змінюються пріоритети японських жінок у виробничій сфері. У період з 1947 по 2009 рр. правлячі кола Японії прагнули поліпшити становище працюючих жінок. Однак, незважаючи на всі закони про рівність у правах, жінки до цих пір вважаються працівниками якщо не другого сорту, то все одно не рівними у правах із чоловіками. Одним із головних напрямів еволюції японського суспільства зазначеного періоду стало залучення жінок до суспільного і політичного життя країни – галузей, які раніше були зайняті лише чоловіками. Японські жінки стають активними членами суспільства. Вони беруть участь у різних суспільних рухах і все частіше з’являються на політичній арені країни і за її межами.

Однак, незважаючи на закони, що захищають рівність, реальна дискримінація за статевою ознакою все ще зберігається. Це відбувається частково через культивування в японському суспільстві конфуціанських цивілізаційних цінностей, що ставлять чоловіка на перше місце. Сьогодні гендерна рівність – мета, визнана урядом японської держави, адже дискримінація японських жінок, хоча і в межах, що все більше скорочуються, продовжує існувати.


СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ ПОДОЛАННЯ КОНФЛІКТІВ СЕРЕД ПІДЛІТКІВ У ШКІЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Любов Полякова

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор Т.О. Дмитренко
Сьогоднішній рівень розвитку суспільства в нашій країні вимагає гуманізації всіх сфер суспільних стосунків. Свідоме, гуманне ставлення людини до оточуючих є істотним компонентом етичної, політичної і екологічної культури, що є необхідним для конструктивного вирішення глобальних проблем світової цивілізації.

Особлива роль у процесі гуманізації людини належить загальноосвітній школі, оскільки на неї покладено завдання виховання майбутнього покоління на гуманістичних засадах. Педагогічні колективи стикаються в виховній роботі з багатьма труднощами. Це і знецінення етичних принципів, і недолік уваги до молодіжних проблем, і низький життєвий рівень окремих верств населення, і однобічна соціальна орієнтація підростаючого покоління на споживчі, а не на духовні цінності, і недостатня гуманітаризація навчального процесу, і низький рівень педагогічної культури частини вчителів. Результатом усього цього є негативне ставлення деякої частини молоді до оточуючих, що виражається в зневазі до чужої гідності, грубості, жорстокості, конфліктах, що нерідко приводить до злочину.

Перед педагогічною наукою постає завдання інтенсифікації дослідження умов, методів, механізмів формування високоморальної, гуманної особистості. Необхідність цього особливо відчувається сьогодні, коли зросли психічні навантаження на людину та їй стає важко управляти своїми взаєминами з людьми.

Останнім часом проблемам конфлікту було присвячено безліч досліджень, особливо психологічних. Вони стосуються конфліктів на виробництві, в сім’ї, між педагогами й учнями тощо. Водночас треба відзначити, що конфлікти між підлітками вивчені мало. На якому ґрунті виникають ці конфлікти, якого роду профілактична робота необхідна для їх запобігання? Такі питання вимагають спеціального дослідження, що і зроблено нами в даній роботі.

Метою нашої роботи є теоретичне обґрунтування та експериментальна перевірка методів і способів подолання конфліктів у шкільному середовищі. Проблемою є подолання конфліктів серед підлітків у школі.

Отже, відповідно до мети, ми поставили такі завдання: обґрунтувати теоретико-методологічні питання дослідження проблеми конфліктів у шкільному середовищі; визначити особливості подолання конфліктів серед підлітків; розробити програму подолання конфліктів серед підлітків у шкільному середовищі; експериментально перевірити ефективність впровадження програми у виховний процес середньої школи.

Таким чином, вирішення проблеми подолання конфліктів серед підлітків у шкільному середовищі є актуальною та потребує подальшого дослідження.
ПОДАТКОВА СИСТЕМА ЯК РЕГУЛЯТОРНИЙ ІНСТРУМЕНТ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

Антон Полянський

Науковий керівник – кандидат економічних наук, професор Г.М. Гузенко
Податки та податкова політика держави є фактором, що стимулює стійке економічне зростання і досягнення добробуту суспільства, а також впливає на становлення і розвиток підприємницького ресурсу. При цьому держава використовує різні види і форми податкового стимулювання.

Кожна конкретна податкова система є відображенням податкової політики, яка проводиться державою. З одного боку, як базовий елемент вона забезпечує фінансовий фундамент держави, а з іншого боку, – виступає одним із головних інструментів реалізації податкової політики та втручання держави у функціонування економічної системи. Організація оподаткування впливає на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу й технічного оновлення виробничого потенціалу держави. Через податки, пільги та фінансові санкції, а також обов’язки зі сплати податків і відповідальність за порушення норм податкового законодавства, які виступають невід’ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

Податки є складовою частиною фіскальної системи, об’єктивно існуючим інститутом суспільства та одним з економічних факторів впливу на макроекономічну рівновагу. Якщо податки економічно не обґрунтовані, то вони пригнічують і розвиток підприємств, і стимули до праці та спричиняють несправедливий перерозподіл доходів між соціальними групами. Дослідження податків як одного з істотних факторів впливу на макроекономічну рівновагу дозволяє сформулювати дійову концепцію реформування податкової системи України і є передумовою визначення ефективної моделі економічного розвитку країни. Загальна стратегія податкової політики повинна включати пріоритетні цілі, пов’язані з функціонуванням системи оподаткування, та методи їх досягнення. Перспективнішою є податкова політика, здатна викликати й майбутній ефект, тобто така, за якої реалізація певних заходів сьогодні дасть можливість забезпечити в майбутньому реалізацію інших заходів.

Формуючи свою податкову політику, держава може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створення необхідної кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формуванню збалансованої фінансової політики.

Сьогоднішній день вимагає цілком нового психолого-економічного підходу до реформування податкової системи. Водночас практика ринкової трансформації потребує проведення низки реформаторських заходів стосовно податкової системи, які мають здійснюватися засобами економічної політики, спрямованими на досягнення певних економічних цілей коротко-, середньо- і довгострокового характеру.

Податкова система в кожній країні є однією із стрижневих основ економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого – виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини.


ДІЯЛЬНІСТЬ ХАРКІВСЬКОГО ДВОРЯНСТВА В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст.

Ольга Пономарьова

Науковий керівник – кандидат історичних наук, професор Л.М. Плиско
Історія нашого краю тісно пов’язана з плеядою видатних особистостей. Сотні і тисячі дуже поважних людей, так чи інакше зв’язавши свою долю з Харковом, багато зробивши для міста, на сьогоднішній день, не заслуговуючи на це, – забуті. Значну роль в історії міста відігравала діяльність харківського дворянства в органах місцевого самоврядування. За століття свого існування місцеве самоврядування Харківщини пройшло нелегкий шлях. Діяльність особистостей, які очолювали органи місцевого самоврядування, сприяла накопиченню значного досвіду.

У XIX ст. престол, як і завжди, спирався на дворянство, яке мало значні права. Після реформи 1861 року дворянство залишилось тим прошарком населення, за чистотою складу якого наглядала влада.

У кожній губернії дворяни складали певну частку населення, що надавало їм можливість брати участь у самоврядуванні. Але окрему організацію дворяни мали власне в тих губерніях, де вони представляли вагому частку в складі населення. Як особливе станове суспільство, дворяни мали збори по губерніях і повітах, яким належала можливість розпоряджатися по справах дворянства.

Станом на 1876 рік у Харківській губернії дворян було не більш 12 тис. осіб, а на 64 млн. жителів Росії – понад півмільйона, що складало менше відсотка.

Тож, не зважаючи на зменшення кількості представників цього стану, їх діяльність в органах місцевого самоврядування на Харківщині була невід’ємною. Особлива увага приділялася нагляду за розвитком культурного життя Харківщини. Участь дворян у самоврядуванні спрямовувалась не лише на створення економічно доцільних і заздалегідь вигідних установ та споруд міського господарства, а й на допомогу тим прошаркам міського населення, які самі про себе не могли подбати, на підтримку суспільних закладів, які не приносили прибутку (дитячі притулки, богодільні тощо). За їх ініціативою була відкрита перша міська лікарня («Олександрівська»), впроваджувалися заходи щодо запобігання розповсюдженню інфекційних хвороб, вводилися в практику примусові медичні й санітарні огляди. Представники дворянства активно займалися благодійницькою діяльністю.

Одним з перших у Російській імперії Харківське міське самоврядування вступило на найбільш прогресивний шлях муніципалізації міських підприємств. Містом було побудовано електростанції, скотобійні, електричні трамваї, каналізація. Ці підприємства, водночас з міським купецьким банком і міським ломбардом (перші муніципально-фінансові установи на Україні), не тільки задовольняли потреби харків’ян, але й були для міста додатковим джерелом прибутку.

На початку XX ст. вихідці з дворян увійшли до складу всіх політичних партій та організацій: від ліворадикальних до вкрай правих.

Політичне значення дворянської спільноти відобразилось і в наданні їм права направляти виборців для обрання їх до Державної Думи від дворянського стану.

За роки своєї діяльності дворянство якісно зміцнило місцеве самоврядування, перетворивши його з мало популярного серед населення органу влади на провідну міську установу, яка вивела Харків на рівень потужного адміністративного, промислового і культурного центру Російської імперії.
ВИВЧЕННЯ ФАУНИ НАЙПРОСТІШИХ ГРУНТІВ ОКОЛИЦЬ СЕЛА ГАЙДАРИ ЗМІЇВСЬКОГО РАЙОНУ

Віталій Потенко

Науковий керівник – кандидат біологічних наук, доцент Ю.Д. Бойчук
До найпростіших Protozoa належать мікроскопічно малого розміру тварини, тіло яких складається з цитоплазми, ядра та деяких органел. У фізіологічному відношенні від усіх інших клітин вони відрізняються тим, що крім звичайних функцій (обмін речовин, синтез білків та ін.) вони виконують функції цілісного організму (живлення, рух, розмноження, захист від несприятливих умов середовища). Окремі функції в багатоклітинних організмах виконуються спеціалізованими органами, тканинами або клітинами, а в одноклітинних функції організму виконують структурні елементи однієї клітини – органели.

Серед різноманітних організмів, що населяють ґрунт, одноклітинні тварини займають особливе положення. За розмірами клітин, чисельністю, характером метаболізму, інтенсивністю розмноження, характером розселення, деякими культуральними ознакам та іншими показникам вони – типові мікроорганізми; за способами харчування й низкою фізіологічних функцій – одноклітинні тварини. Найпростіші – найчисленніша й повсюдно поширена група ґрунтових тварин. Ще в 1930 р. академік Б.Б. Полинов писав, що питання про роль найпростіших тварин у ґрунтовому середовищі, крім теоретичного значення, становить величезний практичний інтерес, що пов’язано з їх функціональною роллю у процесах ґрунтоутворення, участю в біологічному кругообігу речовин у природі.

Метою нашої роботи було дослідження видового складу найпростіших ґрунтів околиць с. Гайдари Зміївського району Харківської області.

У ході досліджень нами були виявлено 11 представників грунтової протофауни. Серед них найпоширенішими були такі представники: Lembus pusillus, Colpidium colpoda, Paramecium caudatum і Paramecium аurelia, Amoeba gorgonian, Cephalothamnium cyclopum.

Частота, з якою найпростіші зустрічаються, і їхній видовий склад у ґрунтах різних типів є важливим показником екологічного стану грунтів. Ці показники можна використовувати в моніторингових та біоіндикаційних дослідженнях при діагностиці ступеня забруднення ґрунтів.

Знайдені види можна масово культивувати в лабораторних умовах на спеціальних поживних середовищах для дослідження впливу різних факторів – солей важких металів, органічних токсикантів, виявлення захисних функцій і резистентності найпростіших до цих факторів.


МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Юлія Походенко

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент Н.В. Шиловцева
Місце України у світовому господарстві характеризується посиленням взаємозалежності економіки різних країн, зростанням цілісності та єдності світових господарств з одного боку, а з іншого – дедалі більшою відкритістю національних ринків, поглибленням міжнародного поділу і кооперації праці. У державі передбачається запровадження таких наступних правових режимів як національний, режим найбільшого сприяння, а також спеціальний режим, який застосовується до території спеціальних економічних зон. Зовнішньоекономічна діяльність України здійснюється на основі таких принципів, як принцип суверенітету народу України, свободи зовнішньоекономічного підприємництва, юридичної рівності та недискримінації, принцип верховенства закону, захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, принцип еквівалентності обміну і неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів. Пріоритетами інтеграційних процесів України є остаточне затвердження відкритості національної економіки; ліквідація платіжного дефіциту; формування ефективної експортоорієнтованої стратегії розвитку галузей господарства; удосконалення регіонального спрямування зовнішньоекономічної діяльності на засадах вигідного географічного розташування.

Механізм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств здійснюється через систему митного та валютного регулювання, ліцензування та квотування економічних операцій, утворенню мережі спеціальних економічних зон, застосуванню спеціальних санкцій за порушення зовнішньоекономічної діяльності. Засоби державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності класифікуються на адміністративні та економічні. До перших належать засоби прямого обмеження експорту та імпорту – впровадження квот, ліцензій, ембарго. До економічних засобів регулювання ми відносимо заходи, що впливають на економічні процеси через економічні інтереси учасників зовнішньоекономічної діяльності: встановлення мита, акцизів, зборів, оподаткування, банківської облікової ставки, курсу валют. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності України має форми стимулювання, підтримки експорту: державна фінансова підтримка, податкове стимулювання, митно-тарифне стимулювання, спеціальні заходи, засоби загальноекономічного характеру.

Вихід підприємств на зовнішні ринки здійснюється через організаційно-розпорядницький механізм, до якого належать використання державного цілеспрямованого впливу на вітчизняних товаровиробників шляхом впровадження квотування та ліцензування експорту та імпорту, ліцензування окремих видів діяльності, митне оформлення ввезення-вивезення товарів, експортно-імпортний, валютний і митний контроль. До економічних механізмів здійснення зовнішньоекономічної діяльності належать співвідношення на національному та світовому ринках попиту та пропозиції, цін, тарифів, курсів валюти, процентних ставок, розвиток виробництва за номенклатурою, якістю, ефективністю, наявність сталих програм, обґрунтованих прогнозів, глибоких досліджень кон’юнктури ринку.
РОЗРОБКА ДИСТАНЦІЙНОГО КУРСУ «ГЕОМЕТРІЯ. ПЛАНІМЕТРІЯ»

Інна Прокопенко

Науковий керівник – В.В. Пікалова
Освіта є одним з основних компонентів суспільства, що забезпечує культурне зростання нового покоління і тим самим – процвітання самого суспільства. Виникнення наприкінці ХХ ст. нової форми освіти, що отримала назву дистанційної, була викликана тими змінами, що сталися у світовому суспільстві в цей час. Велике місце в усіх галузях суспільної діяльності зайняли інформаційні та комунікаційні технології, що продовжують і надалі швидко розвиватися і визначають великою мірою риси сучасного суспільства. Дистанційна освіта базується на цих технологіях і у своїх цілях та принципах повинна відповідати напрямам розвитку людства.

Часто дистанційне навчання пов’язують з освітою впродовж життя, адже ця форма навчання не має ні обмежень у віці, ні обмежень у географічному розташуванні людини, яка прагне навчатися, а тому є більш доступною ніж звичайне навчання у вищому чи іншому навчальному закладі.

Створення дистанційних курсів є актуальною темою, оскільки саме система дистанційної освіти може найбільш адекватно й гнучко реагувати на потреби суспільства та забезпечити реалізацію конституційного права на освіту кожного громадянина країни. Система дистанційної освіти відповідає логіці розвитку системи освіти і суспільства в цілому, де пріоритетними є потреби кожної окремої людини. Нашим завданням є створення дистанційного курсу під назвою: «Геометрія. Частина I: Планіметрія». Даний курс призначений для повторення шкільного розділу геометрії «Планіметрія».

Мета курсу – поглиблене осмислення математичних понять і закономірностей, що дозволить підготувати слухачів до сприйняття нових наукових фактів, з якими вони зустрінуться у вищій школі. Курс розрахований на слухача, що вже вивчив предмет, але хоче поповнити, зміцнити й систематизувати отримані знання. Проходження курсу корисне для підготовки до випускних іспитів у середній школі і при підготовці до вступних іспитів у вищі навчальні заклади.


НАУКОВІ КОНФЕРЕНЦІЇ – ПЕРША СХОДИНКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ-ДОСЛІДНИКА

Наталя Рева

Науковий керівник – кандидат фізико-математичних наук, доцент В.Д. Зоря
В останні роки в європейських країнах отримали визнання програми підготовки «вчителя-вченого», «вчителя-дослідника». Тому актуальним є набуття майбутніми вчителями досвіду організації науково-дослідницької роботи студентів.

Метою даного дослідження є розкриття на базі аналізу накопиченого досвіду особливостей підготовки та проведення студентських наукових конференцій.

На фізико-математичному факультеті проводиться щорічна студентська науково-методична конференція «Наумовські читання». Вона була започаткована на вшанування пам’яті випускника факультету, заслуженого працівника народної освіти України, відомого фахівця в галузі історії математики, професора Івана Олександровича Наумова (1923-1991). Основні напрями роботи конференції були обрані не випадково – вони повністю відображають коло наукових інтересів І.О. Наумова: історія математики (зокрема, Харківської математичної школи), проблеми математичної освіти та історія фізико-математичного факультету. Накопичено певний досвід проведення таких конференцій. Вони були присвячені діяльності таких видатних математиків, як О.М. Ляпунов (2007), Г.Ф. Вороний (2008). У 2009 році пройшли сьомі «Наумовські читання», приурочені ювілеям трьох знаменитих українських вчених: О.В. Погорєлова, А.К. Сушкевича та М.М. Боголюбова.

У конференції, окрім студентів ХНПУ імені Г.С. Сковороди, беруть участь і студенти Української інженерно-педагогічної академії. Їх натхненник і науковий керівник – випускниця нашого факультету, активна учасниця всіх «Наумовських читань», а нині – асистент кафедри вищої математики УІПА Г.С. Бобрицька.

Аналізуючи досвід проведення таких конференцій, можна зробити такі висновки: гідне вшанування пам’яті наших визначних вчених – справа не тільки науковців, але й учителів; бажано, щоб за роки навчання в університеті студент оволодів певною інформацією та цікавими матеріалами про таких вчених; на етапі підготовки конференцій необхідно проводити цілеспрямовану підготовчу роботу з визначення в науковій спадщині вченого матеріалу, цікавого і доступного для студентів та придатного для використання у майбутній професійній діяльності; інтерес до особистості та наукової спадщини вченого не повинен бути епізодичним, для його підтримки доцільно передбачити додаткові заходи. Усвідомлення значущості отриманих результатів у ході підготовки та безпосередньої участі в конференції підвищує самооцінку та сприяє активізації процесу самовдосконалення студента на шляху до вчителя-дослідника. Перші успіхи стимулюють до подальшого самовдосконалення і вироблення потреби творити себе як майбутнього вчителя.
ЕЛЕКТИВНИЙ КУРС «СИМЕТРІЯ В МАТЕМАТИЦІ» ЯК ЗАСІБ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАВЧАННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ

Віта Рибалко

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент О.В. Рогова
Однією з важливих особливостей сучасної загальноосвітньої школи є диференціація навчання, адже майбутні вчителі повинні бути готовими не тільки працювати за загальними програмами, але й розробляти власні авторські програми спецкурсів. Це зумовлює актуальність магістерського завдання кафедри математики з розробки елективних курсів для поглибленого вивчення окремих розділів математики в загальноосвітній школі. Для виконання даного завдання нами було обрано поняття симетрії, що зумовлено такими факторами:


  • зіставлення поняття симетрії в природі, музиці, архітектурі, будівництві і математиці свідчить про зв’язок математики з життям;

  • аналіз використання симетрії в алгебрі і в геометрії ілюструє внутрішньопредметні зв’язки шкільного курсу математики;

  • у шкільному курсі математики розглядається достатньо різноманітних прикладів симетрії, які можуть скласти основу для розширення навчальної інформації;

  • матеріал для поглибленого вивчення симетрії в математиці міститься в курсах з вищої математики, які вивчаються у вищих навчальних закладах, і цим можуть зацікавити старшокласників, які збираються обрати професію, що передбачає їх відповідну математичну підготовку.

На першому етапі нашої роботи – підготовчому – було здійснено аналіз програм шкільного курсу математики, що дозволив виокремити розділи і теми, в яких розглядаються приклади симетрії в математиці, визначити суттєві поняття і типові задачі:

  • в курсі математики 5-6 класів – це координатна пряма і координатна площина, додатні і від’ємні числа з однаковим модулем;

  • в курсі алгебри – функції тригонометричні функції, перетворення графіків функцій;

  • в курсі геометрії – симетричні геометричні фігури і тіла, рівнобедрений трикутник, прямокутник, ромб, квадрат, рівнобедрена трапеція, коло, круг, прямокутний паралелепіпед, куб, циліндр, конус, правильна 4-кутна та 6-кутна піраміда, куля, осьова і центральна симетрія як метод розв’язування геометричних задач.

Другий етап виконання магістерського завдання передбачає розробку програми і текстів занять елективного курсу для учнів старших класів загальноосвітньої школи, який включає три розділи: симетрія в алгебрі, симетрія в геометрії, симетрія в задачах з математичного аналізу.

На третьому етапі в листопаді в 2009 р. буде проводитись апробація даного елективного курсу під час педагогічної практики. Аналіз ефективності його проведення планується здійснювати за такими показниками:



  1. вплив на успішність з математичних дисциплін,

  2. вплив на прагнення працювати з додатковою інформацією з математики,

  3. вплив на прояви пізнавального інтересу.


РОЗПОВСЮДЖЕНІСТЬ ХРОМОСОМНИХ АБЕРАЦІЙ СЕРЕД НОВОНАРОДЖЕНИХ ДІТЕЙ В УКРАЇНІ

Оксана Ровішена

Науковий керівник – кандидат біологічних наук, доцент Ю.Д. Бойчук
Уроджена та спадкова патологія займає одне з провідних місць у структурі причин захворюваності, інвалідності й смертності дітей.

За різними даними, уроджені вади розвитку складають близько 20% серед причин дитячої смертності. Серед дітей першого року життя від уроджених вад гине в Україні понад 1000 малюків щорічно. Частота уроджених вад серед новонароджених складає 20–26 на 1000 і катастрофічно зростає в останні роки.

За даними ВООЗ? частота уроджених вад розвитку в окремих країнах складає від 2,7 до 16,3%.

У теперішній час науці відомо близько 2000 різних спадкових хвороб і вад, викликаних мутаціями, зокрема хромосомними (поліплоїдією, анеуплодією, хромосомними перебудовами).

До хвороб, які виникають внаслідок хромосомних аберації? належать хвороба Дауна, синдром Патау, синдром Едварда, синдром Шерешевського-Тернера та інші.

Хромосомні аномалії викликають порушення загального генетичного балансу, тому патологічні ефекти хромосомних мутацій виявляються на всіх стадіях онтогенезу і, можливо, навіть на стадії гамет.

Основні ефекти хромосомних аномалій виявляються в двох взаємопов’язаних варіантах: летальності й природжених вадах розвитку. Припускають, що 30-40% запліднених яйцеклітин гине на стадії зиготи-бластоцисти, тобто до імплантації. У цих випадках мова йде про різкі порушення ранніх морфо-генетичних процесів, тому що порушення геномного балансу призводить до дизкоординації, активації та інактивації генів у відповідній стадії розвитку або відповідному місці бластоцисти. Загальна кількість хромосомних аномалій, що призводять до смерті внутрішньоутробно (після імплантації) в Україні, складає 45%. У 2-4-тижневих абортусів хромосомні аномалії виявляють у 60-70% випадків. У І триместрі вагітності хромосомні аномалії зустрічаються в 50% абортусів. У плодів-викиднів II триместру такі аномалії складають 25-30 % випадків, а у плодів, що загинули після 20 тижнів гестації, – 7% випадків. Серед плодів, які загинули пренатально, частота хромосомних аномалій складає 6%.

Хромосомні аномалії, що виникають у соматичних клітинах у постнатальному періоді, можуть викликати різні наслідки: залишитися нейтральними для клітини, зумовити загибель, активізувати поділ клітини, змінити її функції. Хромосомні мутації виникають у соматичних клітинах постійно з частотою до 2%. У нормі такі клітини елімінуються імунною системою, проте в деяких випадках хромосомні аномалії є причиною злоякісного росту. Є докази накопичення клітин з хромосомними абераціями в процесі старіння.

На основі проведеного аналізу можна зробити висновок про важливість ранньої пренатальної діагностики для виявлення хромосомних хвороб, медико-генетичному консультуванні подружніх пар щодо профілактики поширення цієї патології серед населення нашої країни.

ПРОТЕКЦІОНІЗМ І ВІЛЬНА ТОРГІВЛЯ В МІЖНАРОДНІЙ ТОРГОВЕЛЬНІЙ ПОЛІТИЦІ

Катерина Романь

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент І.В. Кадеєва
Нині на планеті налічується близько двохсот незалежних держав. Вони відіграють не однакову за значенням роль у світовій економіці загалом і міжнародній торгівлі зокрема. Отже, у сфері міжнародної торгівлі держави світу намагаються домогтися вигідних саме їм позицій, умов тощо. Кожна держава активно або пасивно здійснює свою політику у міжнародній торгівлі, тобто дотримується певної лінії поведінки. Нині, напевно, немає актуальнішої проблеми для нашої економіки, ніж відродження національного виробництва, збільшення випуску сучасної конкурентоспроможної продукції. Важлива роль належить проведенню державою ефективної зовнішньоторговельної політики – одного з важливих елементів впливу на сприяння розвитку власного виробництва, підтримку вітчизняного товаровиробника.

Дослідженням і розв’язанням проблем регулювання зовнішньоторговельної діяльності займалося багато вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів і практиків, серед яких І. Балабанов, С. Захарін, Б. Кліяненко, І. Кратко, А. Кредисова, Ю. Макагон, А. Мазаракі, І. Нижний, В. Новицький, Т. Семенова, В. Третяк, П. Фішер; а також дослідники митних відносин: М. Голощапов, В. Драганов, В. Дудчак, А. Козирін, Р. Ларина, К. Сандровський, С. Терещенко, Р. Шишка.

Світовий досвід показує, що розвиток зовнішньоекономічних відносин у країнах з перехідною економікою, як правило, регулюється державою. Однак глибина і жорсткість низки заходів впливу на цей процес можуть істотно відрізнятися. Спільним є одне – держава захищає національну економіку, інтереси товаровиробників і споживачів, створюючи за допомогою відповідних важелів щодо вигідні умови інтеграції національного господарства в систему світових господарських зв’язків.

Україна є винятком у цьому плані. Децентралізація зовнішньої торгівлі, нестійкі тенденції в її розвитку, передача господарським структурам прав на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, складне внутрішнє і зовнішньоекономічне становище висунули на порядок денний нове завдання – формування активної зовнішньоекономічної політики, спрямованої на захист національних інтересів держав. Тому все актуальнішим стає всебічне вивчення світового досвіду регулювання зовнішньоекономічної діяльності, з мрією створення оптимального, але не всеосяжного протекціонізму, як системи заходів тимчасової захистом внутрішнього ринку та державною підтримкою конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.


ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ МУЗИЧНОГО МИСЛЕННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИКИ

Наталя Русіна

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент О.О. Матвєєва
Проблема співвідношення розвитку мислення та набуття знань у процесі навчання завжди була актуальною в педагогіці, привертаючи увагу прогресивних педагогів і психологів з давніх часів.

Психологи розглядають мислення як процес безперервної взаємодії людини з навколишнім світом, який спрямований на пошук нового, на виявлення найістотніших властивостей предметів. Однією з форм мислення є поняття, яке відбиває узагальнений зміст групи предметів. Про кожен предмет окремо, про його властивості, зв’язки й співвідношення в людини створюється низка суджень, які в сукупності складають поняття. Утворення понять – це безперервний аналіз і синтез досліджуваних явищ. У результаті аналізу виокремлюються найістотніші ознаки предметів, а завдяки синтезу ці ознаки зливаються й утворюють поняття.

Так само до форм мислення відносяться узагальнення, порівняння, знання. Узагальнення – це уявне поєднання головних зв’язків багатьох предметів в одне поняття. Тому вміння узагальнювати є одним із критеріїв, які визначають міцність засвоєного матеріалу та здатності вільно оперувати знаннями в нових умовах. Порівняння дозволяє знаходити розходження в подібних предметах і подібності в протилежних. К. Ушинський уважав, що порівняння є основою всякого розуміння й мислення.

Знання – результат пізнання об’єктивного миру. О. Пономарьов уважає, що мислення й знання взаємозалежні, й розглядає мислення як процес, а знання як предмет цього процесу. Разом з тим, знання, будучи наслідком мислення, одночасно стають одними з необхідних його умов. Розвиток мислення й засвоєння знань – це процеси, що мають двосторонній зв’язок: з одного боку, розвиток мислення відбувається за допомогою засвоєння знань, з іншої – найбільш ефективне засвоєння нового матеріалу можливо тільки при певному рівні розвитку мислення.

Також для ефективності процесу навчання важливо застосування дидактичного принципу систематичності, що припускає викладання основ наук у строго логічному порядку. Це сприяє розвитку пізнавальних здібностей студентів.

Таким чином, наукові дослідження психологів і дидактів свідчать про дві умови міцності засвоєння знань:



  • засвоєння знань у строгій системі;

  • постійне застосування засвоєної системи знань у практичній діяльності.

Всі вищевикладені загальні закономірності навчання поширюються і на засвоєння студентами музичних дисциплін. Разом з тим, своєрідність предметів музичного циклу спричиняє й певні розходження в практичній реалізації педагогічних принципів, що є предметом нашого дослідження.
ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ ІНФОРМАТИКИ

Альона Савченко

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Н.О. Пономарьова
Сучасний спосіб розвитку системи освіти визначають як інноваційний процес.

Традиційна освіта орієнтована на передавання знань і соціального досвіду попередніх поколінь, підтримку існуючої культури, соціально-виховної системи, що не задовольняє актуальному стану суспільства. Адже освіта перебудовується на основі особистісно-орієнтованого підходу, суб’єктно-особистісного та особистісно-середовищної парадигми.

У наш час освітяни багатьох країн докладають значних зусиль до перебудови процесів викладання та навчання задля підготовки учнів до життя в інформаційному суспільстві, підґрунтям якого є інформація і технології. Нові вимоги до якості шкільної освіти спричинюють збільшення обсягів самостійної і творчої роботи учнів.

У світлі таких обставин педагогами та методистами все більше часу приділяється практичному впровадженню інтерактивних методів освіти в сучасний шкільний курс інформатики.

Інтерактивне (від англ. Inter – взаємний, akt – діяти) навчання можна визначити як діалогічне.

При інтерактивному навчанні відбувається постійна активна взаємодія всіх, хто залучений до процесу навчання. При цьому ролі викладача та учня перебувають у певній рівновазі: обидва працюють для того, щоб навчатись, ділитись своїми знаннями, досягненнями, певним життєвим досвідом.

Технологічний інтерактивний підхід у навчанні стає дійсним методом набуття знань учнями, тобто на основі використання інтерактивних методів навчання відкриваються широкі можливості творчої діяльності на уроках при вивченні різноманітних тем і дисциплін, розвиваються вміння взаємодії учнів у класі, роботи в малих групах, елементів диспуту і рольової гри.

Також до інтерактивних методів відносять метод проектів та метод використання мультимедійних засобів навчання глобальної мережі Інтернет, ситуаційно-імітаційні форми роботи.

На заняттях інформатики найбільш поширеними є такі активні форми: заняття-дискусія, заняття-практикум, самостійна робота з виконання творчих завдань у невеликих групах. Цікавість у студентів викликають ситуаційно-імітаційні форми і методи навчання, серед яких розрізняють ігрові (інсценувания, ділові, рольові) та неігрові (аналіз конкретних ситуацій, круглий стіл, «мозковий штурм» та ін.).

На підставі аналізу сутності та принципів впровадження інтерактивних методів нами було проаналізовано доцільність використання тих чи інших методів інтерактивної роботи на уроках інформатики; представлено декілька інтерактивних завдань для організації роботи на уроках інформатики при вивченні теми «Глобальна мережа Інтернет».

Використання таких методів дає можливість ефективніше використовувати навчальний час, засвоювати великі масиви інформації а також впорядковувати їх у системі загальних знань учнів, а також створювати власні творчі проекти.

МУЗИЧНО-РИТМІЧНІ РУХИ ЯК ЗАСІБ МОТИВАЦІЇ

МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ДО УРОКУ МУЗИКИ

Тетяна Свириденко

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент О.М. Лук’янченко
До ключових проблем педагогіки відноситься питання мотивації особистості до навчання, зокрема в музичному навчанні. Мотивація є важливою умовою удосконалення навчально-виховного процесу в школі, бо стимулює розвиток самостійності, ініціативності, відповідальності, сили волі школяра, його творчий підхід до оволодіння змістом освіти.

Мотив (за Л. Божов) – це те, заради чого відбувається діяльність. Мотивами можуть виступати предмети зовнішнього світу, уявлення, ідеї почуття і переживання, тобто все те, у чому знайшла своє втілення потреба.

Проблемі формування мотивації навчання присвячені роботи психологів і дидактів М. Алексеєва, Л. Божович, В. Голіцина, М. Данилова, О. Дусавицького, В. Ільїна, Т. Лазарева, О. Леонтьєва, М. Морозова, Б. Мухацької, С. Рубінштейна, Л. Славіна, Г. Щукіної та ін.

Мотиваційна готовність дітей молодшого шкільного віку проявляється в їхньому ставленні до уроків музики як серйозної суспільно значущої діяльності, пізнавальному інтересі до навколишнього, емоційній схильності в процесі практичної діяльності, бажанні опановувати нові знання та вміння.

Умови забезпечення формування повноцінної мотивації до уроків музики полягають у: збагаченні змісту цікавим музичним, роздавальним та наочним матеріалом; встановленні по-справжньому гуманних стосунків з усіма учнями; повазі до особистості дитини; задоволенні потреби в спілкуванні з учителем та однокласниками; адекватній самооцінці власних можливостей; підтримці прагнення до саморозвитку і самовдосконалення; систематичному використанні музично-ритмічних рухів; у впливі на емоційну, почуттєву сферу особистості; вихованні засобами мистецтва любові до прекрасного.

Музично-ритмічні рухи – це необхідний, найбільш доступний, цікавий вид музичної діяльності на уроках музики в початковій школі, тому є ефективним засобом формування мотивації до уроків музики. За час перебування в школі молодші школярі проходять великий шлях у руховому розвитку. В них поглиблюється інтерес до музичних занять.

Основоположники системи ритмічного виховання К. Орф, Е. Жак-Далькроз заклали основу для обґрунтування музичних рухів як засобу формування мотивації до музичної діяльності. Вони розглядають ритм у найширшому плані, надаючи йому універсального значення і покладаючи його в основу багатьох життєвих явищ, у тому числі в основу виховання мистецтвом.

Приділяючи значну увагу активним видам музично-рухової діяльності (пластичне інтонування, вільне диригування, танцювальні рухи, «гра» на уявних музичних інструментах тощо) вчитель сприяє формуванню уяви, творчих здібностей дітей, а отже й формує в них мотивацію до уроків музики в цілому.


ОСНОВНІ ФІЛОСОВСЬКІ ПРИНЦИПИ ТА ЗАСАДИ СТИЛЮ «МОДЕРН» У ХОРЕОГРАФІЇ

Ірина Семенуха

Науковий керівник – кандидат мистецтвознавства О.В. Ліманська
У ХХ ст. мистецтво переживало етап бурхливого та стрімкого розвитку, пошуку нових художніх форм і виразних засобів. Саме на цьому підґрунті хореографія в цілому й танець зокрема відійшов від вікових класичних традицій та набув нових форм і суспільного значення, він увібрав у себе дві протилежності: з одного боку риси елітарної культури, з іншого – революційний дух мас, що панував у той час.

Першими представниками танцю модерн або вільного танцю були: Ф. Дельсарт, Е. Жак-Далькроз, А. Дункан, Р. Лабан, Р. Штайнер та інші. Вони мислили його як нову вільну культуру руху й свідомості – культуру ХХ ст. Ф. Дельсарт – засновник науки про тілесну виразність, про людське тіло як художнє знаряддя виразності. Е. Жак-Далькроз – автор системи ритмічної гімнастики, котра полягала у використанні вправ на тілесне переживання музики. А. Дункан заново відкрила виразний сенс людської ходи, бігу, легкого природного стрибка, руху голови, рук, її танець підіймав проблему взаємовідносин хореографії та музики. Р. Лабан – один із перших теоретиків танцю, творець «експресивного танцю». Р. Штайнер створив евритмію – «зриму мову» (евритмія слова), «зримий спів» (музична евритмія), її суть – в образному переживанні окремих звуків і тонів, що виражається рухом у просторі.

Засновники танцю модерн Ф. Дельсарт, Е. Жак-Далькроз, А. Дункан, Р. Лабан, Р. Штайнер та інші вбачали у ньому не феномен елітарної культури, а частину культури всенародної, масової, культури майбутнього. Їхньою провідною ідеєю було виховання нової людини, для якої танець буде так само природнім, як і інші буденні справи. Задля цього вони звільнили танець від балетних умовностей і театральної красивості. Нову школу танцю, на їхню думку, повинні були складати рухи, що знаходяться в тісній гармонії з формою людського тіла, і що самі розвивають та вдосконалюють його. Критики того часу докоряли їм слабкою технікою, недостатньою хореографічною роботою. Проте за цим критики втрачали саму суть нового танцю, котра полягала у вільному розвитку людини. В епоху, коли набирав сили нацизм, ці люди продовжували мріяти про об’єднання людства, про виховання за допомогою танцю і музики нової гармонійної людини. Катастрофи ХХ століття на час поклали кінець гуманістичному пафосу танцю модерн. Тому нове покоління танцюристів таких, як М. Вігман, М. Грехем, М. Каннінгем обмежилось лише сценою. Вони працювали задля вдосконалення мистецтва, а не людини, створювали нову естетику, а не нове життя. І вони досягли своєї мети – завдяки їхній праці танець модерн перетворився на самостійний вид мистецтва. Проте разом із тим він втратив доступність та зв'язок з життям, що вирізняло його на ранніх етапах.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що танець модерн виник як протест проти догматизму та обмеженості класичного балету та як прагнення до свободи руху та свідомості, до доступності танцю кожному. У процесі розвитку танець модерн виділився як окремий вид мистецтва та разом із тим він втратив свою всенародність, загальнодоступність та демократичність, не зважаючи на те, що це були одні з провідних засад танцю модерн.


ТРАНСФОРМАЦІЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ РИНКОВОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ

Ірина Семенченко

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент І.В. Сідельнікова
Земельні відносини, незважаючи на їхню специфіку, все ж слід розглядати як основний елемент сільського господарства, як складову частину аграрних відносин. Відтак зміна земельної власності та форм використання земельних ресурсів стає здебільшого фундаментом, базовою конструкцією аграрної реформи. Практика реформування сільського господарства в багатьох країнах світу свідчить, що успіх чи, навпаки, невдачі аграрних перетворень визначаються насамперед результативністю та ефективністю трансформації земельних відносин.

Питанням розвитку процесів реформування і трансформації земельних відносин приділяють увагу багато вчених-економістів, серед яких П. Березівський, П. Гайдуцький, Ф. Горбонос, В. Зіновчук, Л. Климюк, О. Крисальний, І. Лукінов, Ю. Лупенко, М. Малік, В. Месель-Веселяк, Г. Підлісецький, П. Саблук, Г. Черевко, О. Шпичак, В. Юрчишин та ін. Проте проблема є настільки складною і багатогранною, що дослідження в цьому напрямі не можна вважати завершеними, а одержані результати – остаточними і незворотними, тому дана тема відноситься до актуальних проблем і потребує подальшого вивчення і дослідження,

У нових соціально-економічних умовах виникає необхідність розвитку ефективних форм управління земельними відносинами та раціонального землекористування, розв’язання існуючих проблем на основі врахування досвіду управління земельними ресурсами через функції землі як основного національного багатства і капіталу та оцінки їх взаємовідносин з фінансовим капіталом, що є важливою складовою ринково орієнтованої економіки країни.

Трансформація земельних відносин є однією із складових елементів процесу реформування аграрної економіки і одночасно основним аспектом здійснення цього процесу. В такому розумінні теоретична сутність цієї трансформації полягає у докорінному перетворенні існуючих організаційно-правових форм господарювання у нові за змістом і орієнтацією, у відповідному вдосконаленні системи економічних взаємовідносин. Подальша трансформація аграрної економіки України повинна здійснюватись шляхом оптимального поєднання основних напрямів реалізації концепції зрівноваженого розвитку сільських регіонів з урахуванням існуючих на сьогодні основних проблем українського села, його сильних сторін та перспективних параметрів. Реформування земельних відносин призвело до суттєвих соціально-економічних змін на селі – створення нових різнотипних суб’єктів господарювання у сільському господарстві та економічного підґрунтя для активізації їх діяльності.

Оскільки суспільство України зміщується в площину функціонування ринково орієнтованих господарських відносин, то стає очевидною принципова можливість побудови системи управління на засадах капіталізації землі, в тому числі стосовно розпайованих земель в інтересах селян-власників, як основи національного багатства країни. У цьому контексті проблема розвитку відповідних земельних відносин, оптимізації використання й відтворення земельних ресурсів стає вкрай актуальною.
ПРОБЛЕМА СТИЛЕВОГО ПОДХОДА В ОБУЧЕНИИ БУДУЩИХ ПЕДАГОГОВ-МУЗЫКАНТОВ

Валентина Сендецкая

Научный руководитель – кандидат педагогических наук, доцент О.А. Матвеева
Понятие «стиль» зародилось еще в культуре античной Греции. Слово «стиль» происходит от греческого «стилос», означающего стержень, палочку, с помощью которой делались заметки на восковых дощечках.

Расшифровка понятия «стиль» появляется в «Музыкальном словаре» Жан-Жака Руссо, в «Музыкальном лексиконе» теоретика музыки И.Г. Вальтера (1732 г.). На рубеже XIX и XX веков появляется, наряду с исследованием Х.Римана «Краткое руководство по истории музыки с периодизацией по стилевым признакам и формам», ряд работ Г. Адлера («Стиль в музыке», «Метод истории музыки»).

Среди русских музыкантов-исследователей, уделивших особое внимание проблеме стиля, необходимо назвать Б.Л. Яворского и Б.В. Асафьева. Объединяет этих ученых понимание стиля как проявления и выражения музыкального мышления.

Во второй половине XX века рассматривают специфику стиля такие музыканты-исследователи, как Л. Мазель, В. Цукерман, Т. Леванова, М. Арановский, Х. Холопова и многие другие. Все они приходят к выводу, что категория стиля объединяет форму, содержание и идею музыки.

Также понятие стиля использовали в своей практике педагоги-пианисты.

Ф. Бузони изложил основы пианизма, не проходя мимо проблемы стиля, в своей работе «О пианистическом мастерстве».

Маргарита Лонг считала, что формирование индивидуальности исполнителя проходит две ступени – изучение текста и обобщение особенностей стиля.

Святослав Рихтер говорил, что идеальный исполнитель – лишь зеркало автора.

В трудах Г.М. Когана поднимается проблема «стиль и творчество».

В книге Л.Е. Гаккеля «Исполнителю, педагогу, слушателю» также возникает проблема «стильного» исполнения.

Огромное значение придавал проблеме стиля как фактору воспитания молодых исполнителей основоположник Ленинградской пианистической школы Л.В. Николаев. Он резко выступал против «единственной» трактовки стиля.

Актуальность проблемы «стильности» и поныне не становится меньше.

Поскольку стиль – понятие, имеющее прямое отношение к профессиональному становлению и развитию будущих педагогов-музыкантов, мы в своем исследовании уделяем внимание именно этой проблеме.
ВИВЧЕННЯ БУР’ЯНІВ ТА СТУПЕНЯ ЗАБУР’ЯНЕНОСТІ ПОЛІВ ПОЛЬОВОЇ СІВОЗМІНИ СФГ «ЯВІР» С. ЯРОПОВИЧІ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Оксана Сергійчук

Науковий керівник – кандидат біологічних наук, доцент О.В. Філатова
Бур’яни є постійними супутниками аграрного виробництва. В Україні їх налічують понад 600 видів. На боротьбу з бур’янами витрачається щорічно близько 30% усіх витрат у землеробстві. Втрати врожаю від бур’янів перевищують втрати від шкідливих комах, хвороб і градобиття, разом узятих.

Основна причина шкідливої дії бур’янів полягає в тому, що вони є конкуренти культурних рослин за споживанням води, поживних речовин і світла. Шкода від бур’янів ще і в тому, що вони дуже ускладнюють виконання польових робіт – оранку, культивацію, боронування, молотьбу, очищення зерна тощо.

Мета роботи: вивчити видовий склад рослин-бур’янів СФГ «Явір» с. Яроповичі Житомирської області та дослідити засміченість посівів пшениці м’якої та жита посівного.

Дослідження, що проводили в СФГ «Явір» с. Яроповичі, Житомирської обл., показали що на полях поширена різноманітна сегетальна рослинність. У ході дослідження було виявлено 50 види бур’янів.

Досліджені види належать до 22 родини серед яких переважають представники родин: Asteraceae (18%), Ranunculaceae (10%), Fabaceae (10%), Poaceae (10%).

Аналіз життєвих форм за К. Раункієром дав такі результати: гемікриптофіти складають 56%, криптофіти – 28%, терофіти 16%. За відношенням до вологи досліджена флора розподілилася так: переважають мезофіти – 70%, ксерофітів 16%, ксеро-мезофітів 8%, значно менша кількість гігрофітів – 6%). По відношенню до світла домінують геліофіти – 64%, тіньовитривалі види складають 36% від загальної кількості виявлених бур’янів.

Досліджені види мають не лише негативне значення. Серед них є медоносні –лікарські, отруйні і кормові.

Під час геоботанічних досліджень було вивчено ступінь забур’яненості 2 полів з ярими культурами. У весняний період (квітень) на полі з пшеницею м’якою було зафіксовано 15 видів бур’янів. Серед них високий коефіцієнт зустрічаємості (КЗ) має Setaria viridis. На полі жита посівного виявлено 16 видів бур’янів. Високий КЗ має Taraxacum officinale. У ході опису пробних ділянок в літній період (червень), на полі з пшеницею м’якою було зафіксовано 39 видів. Високий КЗ мають 2 види рослин (Poa trivialis, Setaria viridis). На полі, де зростало жито посівне, було виявлено 27 видів рослин. Високий КЗ має лише Poa pratensis. Під час опису пробних ділянок в осінній період (вересень) на першому полі було зафіксовано 32 види рослин. Високий КЗ має один вид (Poa trivialis). На другому полі – 31 видів рослин, високий КЗ мають 3 види рослин (Poa trivialis, Daucus carota, Trifolium pratense). Порівнюючи отримані данні, можна зробити висновок, що поля досліджених культур мають значний рівень засміченості, що зростає протягом вегетаційного періоду.



1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка