Затверджено редакційно-видавничою радою




Сторінка13/17
Дата конвертації18.04.2016
Розмір3.53 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

ГРОМАДЯНСЬКА СПРЯМОВАНІСТЬ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ ЗА С. РУСОВОЮ

Юлія Сергійчук

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук І.В. Вохмяніна

Софія Русова ввійшла в історію як видатний український педагог, автор оригінальної концепції національного виховання. Вона залишила багату спадщину теоретика й практика, чиї твердження щодо навчання і виховання не втратили своєї актуальності й сьогодні. Це, зокрема, такі великі праці, як «Єдина діяльна (трудова) школа» (1924), «Нова школа соціального виховання» (1924), «Дидактика» (1925), а також низка статей, які друкувались у тогочасних періодичних виданнях.

Ще минулого століття Софія Русова розробила концепцію розвитку української національної школи. Вона зазначала, що «на протязі довгосотлітньої всесвітньої історії ми бачимо, що великими переможцями бували ті народи, що мали свою добре організовану школу». На думку педагога, «школа ставала не тільки науковою організацією, але й тим соціальним осередком, де могли розвиватися вищі громадські почуття, свідомість своїх громадянських прав та обов’язків». Отже, Софія Русова одним із пріоритетних завдань у своїй концепції національного виховання вважала виховання громадянина. Ця думка набула важливого значення і в наш час. Зокрема, це відображено у Державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття), де зазначається, що «головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури».

Важливість громадянського виховання, на думку педагога, зумовлюється тим, що «Щодалі живуть упорядкованими громадами, то все більше вони відчувають велике значення громадського життя для кожного окремо взятого громадянина, для кожної окремо взятої особи, бо все ширше громадське життя захоплює людину та задовольняє її різноманітні потреби й вимоги». Софія Русова неодноразово висловлювала й обстоювала думку, що школа й виховання мають функціонувати в повній відповідності з особливостями й потребами своєї країни. Щоб забезпечити таку відповідність, «сучасне виховання має розвинути в дітях доброчинності, однаково потрібні й для дитини, як майбутнього громадянина, і для самого громадянства, як окремої національної спільності в її творчій життєвій праці та в її відносинах до других національних колективів».

Тому вивчення поглядів Софії Русової на громадянське виховання дає можливість збагатити сучасне виховання новими підходами, змістом, методами й формами.
ВИВЧЕННЯ ЕКОЛОГО-БІОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОСЛИН БОЛІТ І ВОЛОГИХ МІСЦЬ ЗРОСТАННЯ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Ганна Середа

Науковий керівник – кандидат біологічних наук, доцент Я.В. Гончаренко
У процесі еволюційного становлення рослин йшло формування відношення до водопостачання? й у кожного виду воно відповідає певній амплітуді мінливості водного середовища. Морфологічні, анатомо-фізиологічні та біохімічні особливості рослин є показником їх пристосування до різних умов водопостачання.

Метою нашої роботи було встановлення морфологічних та анатомічних ознак пристосування рослин до умов надмірної зволоженості ґрунтів.

Проведені впродовж 2006-2009 рр. дослідження показали, що в Харківської області на болотах та інших фітоценозах із добре зволоженими ґрунтами зростає 50 видів вищих рослин. Майже всі вони належать до відділу Magnoliophyta серед яких є представники класів Magnoliopsida та Liliopsida. Зустрічаються нечисленні представники Equisetopsida. Провідними родинами досліджуваних видів виявилися Salicaceae, Asteraceae, Cyperaceae.

Аналіз типів життєвих форм показав, що на досліджених фітоценозах переважають трав’янисті багаторічники: криптофітів майже 50%, гемікриптофітів – 25%. За відношенням до вологи 70% гігрофітів, 10% гідрофітів, у незначній кількості представлені гідатофіти та мезофіти.

Перенасиченість ґрунтів водою викликає дефіцит кисню, тому гігрофіти мають добре розвинену систему міжклітинників як у листках, так і в стеблах та коренях. Міжклітинний простір може складати до 60% об’єму тіла. Щодо морфологічних пристосувань – їх корені розміщуються в поверхневих шарах та слабко галузяться.

У частини гідрофітів нами відмічалася добре виражена гетерофілія, і це пов’язано із тим, що вони частково занурені у воду. Характерним є недостатній розвиток механічних та провідних тканин. Деякі з представників (50%) мають міцні кореневища, які відіграють роль «якоря», запасають поживні речовини і є органами вегетативного розмноження. Важливим є й той факт, що у занурених рослин підводні листки формуються без продихів. Але у таких рослин можуть формуватися гідатоди.

Гідатофіти є повністю або частково зануреними у воду. У зв’язку із цим їхні листкові пластинки тонкі, можуть бути розсіченими, або спостерігається їх редукція із утворенням філокладіїв (у 3видів з родини Lemnaceae).

Занурені у воду рослини відчувають дефіцит світла і їх відносять до групи тіньової флори. Серед досліджених нами рослин дана група представлена 20% від усіх видів. Найбільш чисельна група представлена геліофільними рослинами.

Господарське значення досліджених видів є багатогранним. До 60% рослин використовується в якості лікарської сировини. Близько 30% містять отруйні речовини, 20% декоративних, а також, 3 види, які підлягають охороні.
БЕЗРОБІТТЯ ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Вікторія Сєрова

Науковий керівник – кандидат філософських наук, доцент І.І. Пелішенко
Досягнення високого рівня зайнятості – одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Економічна система, що створює додаткову кількість робочих місць, ставить завдання збільшити кількість суспільного продукту і тим самим у більшому ступені задовольнити матеріальні потреби населення. При неповному використанні наявних ресурсів робочої сили система працює не досягаючи межі своїх виробничих можливостей. Чимало шкоди безробіття завдає і життєвим інтересам людей, не даючи їм прикласти своє уміння в тім роді діяльності, в якому людина може найбільше виявити себе, чи лишає їх такої можливості, через що люди переждивають серйозний психологічний стрес. З вищесказаного можна зробити висновок, що показник безробіття є одним із ключових показників для визначення загального стану економіки, для оцінки її ефективності.

Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його зростання створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство – персонал. Зростають ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом. Всі країни світу докладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Взагалі експерти Міжнародної організації праці вважають, що найближчими роками в середньому у світі рівень безробіття досягне високого рівня і повністю ліквідувати його не зможе жодна країна.

У зв’язку з тим, що економічні, моральні та соціальні втрати від безробіття великі, уряди всіх країн докладають зусиль, щоб досягти падіння безробіття нижче природного або нормального рівня. Тому вводиться ще одне поняття – оптимального безробіття, що означає безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід багатьох країн є свідченням того, що в міру падіння рівня безробіття нижче природного, випуск продукції збільшується вище потенційного. І тут ми зустрічаємося з таким парадоксом, що навіть при досягненні оптимального рівня безробіття добробут населення на максимальному рівні не забезпечується. Це відбувається внаслідок дії законів ринкової економіки: існує тісний зв’язок і залежність заробітної плати, цін на споживчі товари з розмірами безробіття.

Одним із найбільш складних для ринкової економіки є питання про захист, страхування від безробіття. Навіть соціально орієнтована держава не гарантує обов’язкової зайнятості. У ринковій економіці ця проблема вирішується між працівником та працедавцем, або відповідно між їх представниками – об’єднаннями профспілок та об’єднаннями підприємці.

Таким чином, соціологам треба більше уваги приділяти проблемам працевлаштування, безробіття та впливу різних чинників на ці процеси.


ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІМУННОГО ЗАХИСТУ РОСЛИН І ТВАРИН

Олександр Синіцький

Науковий керівник – кандидат біологічних наук, доцент Т.Є. Комісова
Завдяки молекулярним дослідженням було з’ясовано, що в процесах, які забезпечують життєдіяльність клітини і її взаємодію з навколишнім середовищем, між найпростішими еукаріотами, рослинами, тваринами і людиною, набагато більше спільного, ніж специфічного. Тому не дивна наявність загальних механізмів у захисті від інфекційних хвороб. Перехід від менш складних механізмів імунітету у рослин до досконалих, властивих хребетним тваринам, полягає, мабуть, у розподіленні функцій між клітинами.

Адже в рослин кожна клітина здатна до синтезу молекул, що розпізнають чуже, до трансдукції сигналу в ядерний апарат, токсичній дії на паразита тощо. Сигнальні молекули функціонують внутрішньоклітинно, забезпечуючи локальну імунну реакцію. Хоча в відповідь на зараження може виникнути системна придбана стійкість, вона не абсолютна і виявляється лише в зниженні сприйнятливості до повторного зараження неінфікованих ділянок.

У тварин імунні функції розділені між рядом клітин – Т- і В-лімфоцитами, макрофагами та ін. Сигнальні молекули передають інформацію між клітинами, що забезпечує посилення сигналу та його системне розповсюдження. Цей механізм зумовив виникнення сімейства сигнальних молекул – цитокінів (інтерлейкіни, ФНП та ін.) і їх рецепторів на поверхні імунних клітин.

У рослин виникнення такого механізму маловірогідне і обумовлене особливостями структур – наявності клітинних оболонок, які перешкоджають міжклітинному обміну. Ймовірно, з появою функціонально різних, здатних до автономного розмноження і системного розповсюдження клітин пов’язана інша принципова відмінність між імунними системами рослин і тварин.

У тварин головні захисні молекули, антитіла є високо специфічними до певних видів і навіть штамів патогенних мікроорганізмів. Така специфічність вимагає, по-перше, величезної різноманітності в будові імунних молекул, яка може бути забезпечена тільки білками, і, по-друге, наявність механізму переважного розмноження тільки того клону, який продукує потрібне антитіло. Очевидно, що кожна клітина рослини, яка несе всі імунні функції, не може забезпечити таку складну систему захисту. Тому основні захисні молекули рослин низько молекулярні (феноли, терпеноїди) і неспецифічні, тобто токсичні по відношенню до великої кількості видів патогенних грибів і бактерій. Специфічний лише їх синтез у відповідь на інфекцію. І хоча в зараженій клітині рослини звичайно утворюється сімейство близьких за будовою захисних молекул (наприклад, фітоалексинів), всі вони специфічні і відрізняються лише ступенем токсичності до різних патогенних мікроорганізмів і чутливістю до ферментів паразитів.
ВИКОРИСТАННЯ СИТУАЦІЇ УСПІХУ В ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ

Сінь Юетун

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Т.В. Ткаченко
Для сучасного стану розвитку суспільства характерним є перегляд основних положень педагогіки школи щодо пріоритетів навчання й виховання молоді. Реформування системи освіти передбачає створення умов для розвитку і самореалізації кожної особи. Актуальність дослідження проблеми використання ситуації успіху в професійній підготовці майбутнього вчителя музики зумовлена низкою причин: зміни в традиційних ціннісних орієнтаціях сучасного суспільства, пов’язані з формуванням нових засад життя суспільства, які супроводжуються кризою культури, перетвореннями в галузі музичного виховання та музично-педагогічної освіти тощо. Якісна професійна підготовка майбутнього вчителя музики передбачає залучення студентів до пошуку, використання отриманих знань на практиці за допомогою ситуації успіху, яка має бути створена на заняттях. Створення на заняттях комфортних умов для кожного студента спонукає його виявляти свої якнайкращі якості і сприятиме його самореалізації.

Ми розділяємо поняття «успіх» і «ситуація успіху». Ситуація успіху є сполученням умов, які забезпечують успіх, а сам успіх – результат подібної ситуації. Ситуація – це те, що викладач здатний створити. Переживання радості, успіху – це суб’єктивніший, значною мірою прихований від стороннього погляду стан. Завдання викладача полягає в тому, щоб дати кожному зі своїх учнів можливість пережити радість досягнення, осягнути свої можливості, повірити в себе.

З педагогічної точки зору ситуація успіху – цілеспрямоване, організоване сполучення умов, за яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремої особистості, так і колективу в цілому. За видами ми виокремлюємо випереджальний, констатувальний та узагальнювальний успіх.

Ситуація успіху є одним з важливих засобів професійної підготовки майбутнього вчителя музики. Основними напрямами і технологіями створення ситуації успіху є такі: створення ситуації успіху в навчальній діяльності, організація педагогічного впливу на індивідуально-групову та колективну думку студентів. Успіх є результатом створеної ситуації успіху. Це переживання стану радості, задоволення. Отже, ситуація успіху є сполученням умов, які забезпечують успіх. Завданням сучасного викладача є надання кожному зі студентів можливості пережити радість досягнення, радість осягнення своїх можливостей, радість великої віри в себе і свої сили.


ХОРЕОГРАФІЧНИЙ ОБРАЗ ЯК МИСТЕЦТВОЗНАВЧА КАТЕГОРІЯ

Наталя Слєпухіна

Науковий керівник – кандидат мистецтвознавства О.В. Ліманська
У сучасному вітчизняному мистецтвознавстві однією з актуальних тем досліджень є розкриття особливостей виразних засобів різних видів мистецтва. Завдання художника, поета, письменника, музиканта, режисера чи хореографа – відтворити засобами відповідного мистецтва атмосферу того часу, про який він розповідає шляхом відображення конкретної події, тобто створити художній образ.

Художній образ – це конкретний характер людини, який виявляється у його ставленні до оточуючого середовища в думках та діях. У мистецтві «образ» – явище складове, типове, видумане, але разом з тим воно взяте з життя. Художній образ складається з різноманітності якостей і особливостей. Сюди входять: соціальна, наукова, професійна сфера героя, його принципи сприйняття життя.

У творчості провідних російських хореографів І. Бельского, О. Віноградова, Ю. Григоровича, Н. Касаткіной, М. Фокіна та Л. Якобсона головними для змісту майбутнього балетного спектаклю є органічно закладені в ньому передумови художньо-хореографічної образності. У першу чергу, для створення художньо правдивого образу балетмейстер повинен бути не тільки професіоналом найвищого ступеня, досконало знати технологію хореографічного мистецтва, але й уміти проаналізувати музичний твір, визначити його форму, стиль, характер, музичну характеристику кожного персонажу, вдало поєднати розвиток хореографічних образів з розвитком музичної форми, знати хореографічний фольклор, для того, щоб герої були наділені національними рисами.

Хореографічний образ – це художній образ, виражений хореографічною мовою. Тобто, це цілісне вираження в танці почуттів і думок людини, її характеру засобами хореографічного мистецтва. Хореографічний образ – це поєднання як внутрішніх рис характеру, так і зовнішніх проявів людської особистості, розкритих за допомогою виразних засобів хореографії. Балетмейстер створює хореографічний образ, спираючись на сценарій, музику, або лише на музику (якщо номер безсюжетний). Він виражає зміст через лексику та малюнок танцю. Хореографічний образ – явище складне. Його зримі компоненти (рух, міміка, пози) виступають лише матеріалом для створення внутрішньої структури, у якій головну роль відіграють емоційність, чуттєве сприйняття тієї чи іншої життєвої ситуації, дії. У хореографічному мистецтві має відбутися злиття віртуозного володіння технікою з внутрішнім змістом музики твору, що виконується.

Таким чином, хореографічний образ як мистецтвознавча категорія є необхідною складовою в структурі роботи над твором хореографічного мистецтва. Злиття музичного і хореографічного образів надає цілісний художній образ в хореографії, вносить поетичний зміст і інтонацію. Треба пам’ятати, що від успішного втілення хореографічного образу залежить сприйняття глядачем твору мистецтва в цілому, що має велике значення для виховання естетичних смаків та орієнтацій особистості.
СТАНОВЛЕННЯ ХОРЕОГРАФІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

Інна Спичак

Науковий керівник – кандидат мистецтвознавства О.В. Ліманська
Глобалізація суспільного розвитку та світові інтеграційні процеси актуалізують значення національної традиційної культури та освіти, збереження національної сутності українського народу. У цьому контексті на особливу увагу заслуговує наукова систематизація теоретико-педагогічних ідей та узагальнення досвіду діяльності вітчизняних культурно-освітніх діячів другої половини ХХ ст., насамперед, періоду державного творення, пробудження національної самосвідомості й піднесення патріотизму українського народу, активного розвитку виховання, освіти, мистецтва й художньої культури.

Першим вітчизняним теоретиком хореографічного навчання, який систематизував і методично обґрунтував основні його принципи є К.Ю. Василенко. У ході наукового пошуку з’ясовано, що спадщина К. Василенка вивчалася переважно з історико-мистецтвознавчих позицій. Досліджуючи розвиток народного танцювального мистецтва в Україні такі вчені як: А. Гуменюк, А. Нагачевський, В. Пасютинська, Т. Пуртова, Ю. Тертичний, В. Уральська, А. Шевчук, репрезентують фрагменти етнографічно-пошукової та балетмейстерської діяльності К. Василенка. Розроблені ним методологічно – теоретичні засади становлення української народної хореографії аналізуються у монографічних працях і статтях І. Антипової, Ю. Станішевського, Ю. Чурко, М. Шатульського та ін. внесок К. Василенка у вивчення народної танцювальної лексики й формування жанрово-стилістичної основи української хореографічної культури досліджується в дисертаціях вітчизняних авторів (П. Білаш, С. Легка, Т. Павлюк, В. Шкориненко та ін.).

Свідченням усвідомлення державою значущості хореографії в системі культури та освіти стало впровадження її основ у загальноосвітніх школах, а також відкриття спеціальності «Хореографія» у вищих педагогічних навчальних закладах України. Це викликало потребу удосконалення системи професійної підготовки майбутніх учителів – хореографів. Починаючи з середини ХХ ст. в українських навчальних закладах відкрилось близько 50 кафедр хореографії. Історію становлення хореографічної освіти в нашій державі можна умовно поділити на періоди: 1) 60-ті рр. – поява професійних ансамблів танцю; 2) 70-ті рр. – поява курсів підвищення кваліфікації керівників аматорських хореографічних колективів; 3) 80-ті рр. – відкриття кафедр хореографії у ВНЗ; 4) 90-ті рр. – відкриття кафедр хореографії в педагогічних ВНЗ.

Таким чином, хореографічна освіта в Україні є багатоступеневою, сталою системою, що постійно вдосконалюється згідно вимог сучасності. Розробляються та вдосконалюються навчальні плани, навчальні програми з курсів, програми практик; публікуються методичні посібники, підручники, авторські програми, які застосовуються у навчальних закладах різних рівнів акредитації.


ОСВІТА В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Ірина Стельмащук

Науковий керівник – кандидат філософських наук, доцент І.І. Пелішенко
В Україні здійснюються кроки щодо забезпечення прискореного, випереджального інноваційного розвитку освіти, а також створюються умови для самоствердження та самореалізації особистості, навчання протягом життя .

Стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень ще не задовольняють потреб суспільства. Актуальними завданнями залишаються збереження і поширення кращих традицій національної системи освіти, забезпечення доступності здобуття якісної освіти для всіх громадян та входження вітчизняної системи освіти в освітній і науковий простір Європи.

Нові умови суспільного розвитку потребують змін у підготовці до реалізації можливостей професійної діяльності спеціалістів, підвищують вимоги до якості освіти, її інформатизації, професійної підготовки та управління якістю навчальних програм, методики викладання і діагностики професійних якостей спеціалістів усіх категорій, технічних засобів передачі інформації. Тому необхідно істотно зміцнити навчально-матеріальну базу, здійснити комп’ютеризацію навчальних закладів, впровадити інформаційні технології, забезпечити ефективну підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, запровадити нові економічні та управлінські механізми розвитку освіти.

Питання забезпечення рівного доступу не просто до освіти, а саме до якісної освіти є ключовим для розвитку не лише освітньої галузі, але й усього суспільства.

Як свідчать соціологічні опитування, третину громадян України турбує низька якість освіти, дві третини – фінансові й матеріальні ускладнення, що стоять на шляху до якісної освіти, більш як половина опитаних вважають здобуття якісної освіти запорукою успішної кар’єри дітей.

Сьогодні повинен бути здійснений своєрідний «мовний прорив» для того, щоб громадяни нашої держави були здатні до спілкування зі світом. Ця ж вимога витікає і з положень Болонської декларації, до якої Україна приєдналась у травні 2005 року.

Проблема виховання постає дедалі гостріше.

Модернізація сільської школи є одним з найважливіших напрямів освітянських реформ в Україні.

Важливе значення для забезпечення якості розвитку освіти має наявність сучасної матеріально-технічної бази.

Духовне оновлення та національне відродження України вимагають нових підходів до вирішення проблем освіти і виховання підростаючого покоління, становлення особистості нової формації.

Обдарованість і розвиток творчих здібностей особистості виступають умовою перетворення, оновлення і гармонійного розвитку нашої держави.
ЗАДАЧІ ПАРАБОЛІЧНОГО ТИПУ ДЛЯ КОЛА І КІЛЬЦЯ

Надія Стогній

Науковий керівник – кандидат фізико-математичних наук, доцент А.Ю. Пуди
Інтерес до вивчення моделей фізики математичними методами постійно зростає. Це пояснюється тим, що вони дозволяють дослідити кількісні характеристики фізичних явищ і розрахувати із заданим ступенем точності хід реальних процесів, надають можливість глибокого проникнення до самої суті фізичних явищ, виявлення прихованих закономірностей, передбачення нових ефектів.

Постановка задач математичної фізики, пов’язана з розробкою математичних моделей реальних фізичних явищ, призвела до зміни основної проблематики теорії диференціальних рівнянь у частинних похідних. Виникла теорія граничних задач, що дозволила згодом зв’язати диференціальне рівняння у частинних похідних з інтегральними рівняннями і варіаційними методами. Так, одним з видів таких задач є задачі теплопровідності для кола і кільця.



10. Загальна гранична задача для кола

Знайти в області розв’язок рівняння з початковими умовами і граничній умові загального виду і умові періодичності .

Розв’язок задачі шукаємо у вигляді ряду Фур’є – Діні – Бесселя за власними функціями відповідної однорідної задачі. Після знаходження відповідних коефіцієнтів одержимо розв’язок поставленої задачі у замкненому вигляді.

20. Загальна гранична задача для кільця

Знайти в області розв’язок рівняння теплопровідності з початковими умовами і граничними умовами загального виду і умові періодичності .

Розв’язок задачі шукаємо у вигляді ряду Фур’є – Діні – Бесселя за власними функціями відповідної однорідної задачі. Визначивши коефіцієнти ряду, одержимо розв’язок поставленої задачі у замкненому виді.

Застосування цих методів для розв’язування граничних задач стало одним із стимулів для їх строгого математичного обґрунтування й узагальнення, що приводить у деяких випадках до виникнення нових математичних напрямів.

1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка