Затверджено редакційно-видавничою радою




Сторінка14/17
Дата конвертації18.04.2016
Розмір3.53 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ ЗАСОБАМИ МИСТЕЦТВА

Сунь Хуй


Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент О.О. Шумська
Складовою загальної культури є культура естетична. Потяг до прекрасного, уміння бачити в буденному високе становить одну із найголовніших ознак цілісної особистості. У всі часи педагогіка акцентувала увагу на формуванні естетичного ставлення людини до всіх сфер і проявів її життя, природи, праці, громадської діяльності, мистецтва та власної поведінки. Головні орієнтири естетичного виховання вбачалися у тому, щоб навчити кожну особистість жити за неписаними законами краси і благородства: сформувати у підростаючого покоління вміння творити прекрасне.

На жаль, сучасний стан сформованості естетичної культури молоді характеризується наявністю певних суперечностей. Природне побутове оточення сучасної людини зорганізоване так, що не розширює її естетичний світогляд, не збагачує досвід емоційно-естетичного сприйняття життєвих реалій. На такому підґрунті ускладнюється загальнокультурна ситуація. Класичне та народне мистецтво, в якому в концентрованому вигляді представлені духовні досягнення людства, поступово втрачає свої позиції в естетичному розвитку людини. Відбувається певна вульгаризація культурного середовища, занадто великого значення надається субкультурі, видовищним напрямам мистецтва на рівні кіно та телебачення, що завдає суттєвої шкоди всебічному розвитку особистості. Зрозуміло, що в такій ситуації будь-який пошук шляхів підвищення рівня естетичної культури особистості заслуговує на увагу.

Аналіз широкого кола джерел дає підстави для висновку щодо визначення поняття «естетична культура» як феномену, що розглядається як інтегрована особистісна якість, що виявляється у здатності індивіда естетично сприймати дійсність і мистецтво, давати їм естетичну оцінку, а також брати активну участь у перетворенні оточуючого світу.

Процес формування естетичної культури молоді необхідно розглядати як комплекс взаємопов’язаних між собою компонентів, форм і методів виховання і навчання, які забезпечують цілеспрямований, послідовний, безперервний естетичний вплив на суб’єктів педагогічного процесу з метою розвитку в них естетичних знань, емоційно-чуттєвої сфери, естетичних позицій, естетичних здібностей, активності в естетико-перетворювальної діяльності.

Естетична культура органічно пов’язана з усіма елементами особистісної культури, а саме: всебічною художньо-естетичною освіченістю, сформованістю естетичних ціннісних орієнтацій, високим рівнем креативності, культурою мовлення, діалогу, поведінки, спілкування, зовнішнього вигляду; готовністю до естетизації навколишнього середовища.

Важливим і унікальним засобом, здатним сформувати наведені вище складові естетичної культури, є мистецтво, сила якого полягає в інтегративно-синтетичній, багатофункціональній природі.

Підвищенню рівня естетичної культури особистості значною мірою можуть сприяти лише спеціально створені психологічно-педагогічні умови, в яких узгоджені мета, форми і методи естетичної спрямованості навчально-виховного процесу.
ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ ТА РОЗВИТОК ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

Дар’я Сюркаєва

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент Л.П. Радченко
Утвердження в розвинених країнах на початку ХХI століття «нової економіки», що базується на знаннях, в якій стратегічним завданням є гармонічний розвиток вершин так званого «трикутника знань» – освіти, наукових досліджень та інновацій, зумовлює необхідність подальшого розвитку економіки України на підставі активізації інноваційної політики і поліпшення якості людського капіталу.

Інноваційна модель розвитку економіки означає створення конкурентного середовища в опорі на виробництво наукових знань, технологій та інформації, ефективне використання фізичного і особливо людського капіталу для виробництва конкурентної високотехнологічної продукції. Знання перетворюється на нове джерело багатства, а працівник інтелектуальної праці є найважливішим ресурсом. В інформаційній сфері суспільства, до якої належать наука, освіта, система управління, зв’язку, машинно-інформаційна мережа, в розвинених країнах вже зараз зосереджено понад 60% трудових ресурсів. Людський капітал охоплює такі якості людини як нагромаджені продуктивні здібності, знання, володіння інформацією, здоров’я, мотивація і мобільність, які вона використовує в економічній діяльності та які забезпечують їй отримання прибутку. Останнім часом у зв’язку з формуванням інформаційного суспільства особливого значення набувають якісні характеристики людського капіталу. Щорічно ООН оцінює динаміку людського розвитку у світі та публікує такі дані у Звіті з людського розвитку. В ньому має місце інтегральний показник – індекс людського розвитку (ІЛР), який охоплює три головні складові: тривалість життя, рівень освіти, рівень ВВП на душу населення. За даними ІЛР визначається рейтинг країни серед досліджуваних країн світу.

За індексом освіченості Україна має достатньо високі дані та стандарти, але з урахуванням показників тривалості життя та рівня добробуту населення рейтинг України серед країн світу за ІЛР залишається низьким, у 2006 р. – 76 місце серед 177 країн світу. Це свідчить про те, що відчутного прогресу у забезпеченні розвитку людського капіталу, особливо якісних змін, та у сфері управління людським розвитком не відбувається. І як наслідок, це є однією з важливих причин низького рівня конкурентноздатності сучасної економіки України. Так, у загальному обсязі реалізованої промислової продукції українського виробництва в 2006 р. тільки 6,5% мали ознаки інноваційності, для порівняння: в Євросоюзі – 60%, в Японії – 67%, в США –78%.

Активізація важливих напрямів інноваційної політики держави можуть сприяти удосконаленню людського капіталу: значне підвищення конкурентоспроможності сфери науки та освіти через державну підтримку їх пріоритетного розвитку; кардинальна зміна ставлення до освіти; стимулювання формування людського капіталу нової якості, інноваційного типу, який би міг ефективно функціонувати в інформаційному суспільстві.


ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ ХУДОЖНИКА-ПЕДАГОГА

Аліна Тимченко

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, доцент Ю.І. Блінов
У процесі інтерпретації художніх творів доцільно акцентувати увагу учнів на моральних проблемах у житті людей, залучати їх до емоційно-чуттєвого співпереживання, переконувати в необхідності дотримання морально-етичних ідеалів, принципів, норм поведінки. Спираючись на конкретні приклади з життя літературних персонажів, вчителі літератури можуть їх інтерпретувати, виходячи із реалій і необхідності формування в молоді системи моральних цінностей і переконань. Духовне формування старшокласників передбачає оволодіння необхідними основами естетичної культури. У школі є різні шляхи залучення молоді до світу прекрасного. Одним із них є інтерпретація художніх творів. Такі естетичні цінності, як прекрасне, піднесене в житті і мистецтві повинні стати особистісним надбанням старшокласників, допомагати у повсякденному житті бачити такі вияви, як гармонійне, виразне, емоційно-забарвлене, цілісне та ін. Інтерпретація художніх творів має широкі можливості для освоєння учнями необхідного їм естетичного досвіду. Саме тому завдання вчителів літератури полягає в тому, щоб використати освітньо-виховні можливості інтерпретаційної діяльності старшокласників у розвитку почуття прекрасного, збагачення понять та уявлень про красу природного, предметного, соціального та художнього середовища. Для духовного формування учнів старшого шкільного віку важливе значення може мати інтерпретація художніх творів. Для цього вона повинна мати спрямування на розвиток в учнів світоглядних, моральних та естетичних цінностей.

Особливе місце в системі навчання основам художнього фаху займає поняття режисури. На жаль, у багатьох підручниках ця тема майже не розглядається. І це в той час, коли художня творча праця і навіть навчальна робота без використання режисерських прийомів фактично не обходиться. Термін режисура має суто театральне походження, але він дуже пасує образотворчій діяльності. Художник ніколи не буває пасивним копіїстом і відбивачем реальних речей. Навіть коли він пише або малює з натури, то і в цьому випадку він не в змозі абсолютно об’єктивно фіксувати факти натури. Його смак, виховання, настрій, навіть, самопочуття неодмінно накладуть певний відбиток на результат роботи. Якщо взяти до уваги художні переваги, ідейно-моральну установку і творчі спрямування автора, то стане ясно, що результат художньої діяльності може виявитися значно іншим, ніж його натурний прототип. Під час роботи над художнім твором автор свідомо здійснює відбір необхідних рис, характерів, форм або фактів, котрі сприятимуть створенню художнього твору на певну тему з заданою ідеологічною та моральною спрямованістю. Принцип режисури стосується не тільки роботи над композицією, але й малювання з натури. Найпростіший варіант режисури має назву упорядкування. З цього починається будь-яке художнє зображення. Розміщення мотиву у форматі – це перший рівень упорядкування. Далі йде «побудова» зображення, тобто закладка конструктивної основи зображуваного з урахуванням руху основних мас. Після цього починається уточнення пропорцій, розробка форм тоном з урахуванням освітлення, кольору та перспективи.


ДОСЛІДЖЕННЯ ОСВІТНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ ЯК МЕХАНІЗМУ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНИХ ЛЮДСЬКИХ РЕСУРСІВ

Лариса Тихонович

Науковий керівник – кандидат економічних наук, професор Г.М. Гузенко
Освіту можна вважати однією з найбільш значущих складових людського розвитку, найважливішою його передумовою та результатом. Освіта як елемент системи людського розвитку сприяє розширенню можливостей індивіда в набутті знань та професійних умінь, покращенню якості життя, активізації соціального прогресу, забезпечує формування та розвиток людського капіталу, виступає каталізатором економічного зростання тощо.

Метою дослідження є визначення освітнього потенціалу країни у механізмі формування інноваційної моделі економіки України.

Освітній процес описує рух особистості від цілей освіти до її результатів. Тільки за умов комплексного поєднання науки і техніки, інтеграції знань і провідного досвіду, формування системи обміну та передання знань буде здійснена підготовка фахівців, здатних засвоїти знання та трансформувати його в продукти інноваційної праці. Освіта покликана забезпечити виробництво висококваліфікованими фахівцями, здатними опанувати інноваційні технології та бути мобільними в умовах технологічного розвитку підприємств.

Суб’єктами інноваційної праці є працівники, здатні створювати нові знання і активно їх використовувати. Результатом такої праці є нові ідеї, образи, що визначається творчими здібностями до певного виду діяльності. Попит роботодавців на висококваліфікованих робітників та фахівців з відповідним рівнем професійної підготовки зараз не задовольняється через низку причин: відсутністю державної концепції підготовки інноваційних кадрів відповідно до потреб економіки; пасивністю самих роботодавців щодо забезпечення належної підготовки кадрів, підвищення їх освітнього та професійного рівня; відсутністю бази накопичених якісних знань і механізму їх передавання малодосвідченим працівникам; погіршенням виконання економічної функції науки та освіти, відсутністю коопераційних зв’язків між ними, що негативно впливає на якість підготовки наукових кадрів та кваліфікованих фахівців.

Освіта як соціальний інститут виконує економічну, соціальну і культурну функції. Економічна функція освіти полягає в: формуванні соціально-професійної структури галузей господарської діяльності; навчанні та вихованні робітників, що мають відповідні знання, уміння, навички, досвід; забезпеченні професійної орієнтації і професійного відбору молоді тощо. З метою реалізації цієї функції та формування принципово нових якісних знань, підготовки інноваційних кадрів для забезпечення науково-технологічного розвитку національної економіки виникає необхідність сприяння з боку держави інтеграції академічної науки і вищих навчальних закладів, формуванню науково-освітніх центрів з підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації; спільній науково-дослідницькій діяльності закладів вищої освіти і ринку праці через зв’язки з промисловістю та сферою послуг у формі корпоративних університетів, академічних інкубаторів у складі ВНЗ, наукових парків. Основним завданням їх повинні стати комерціалізація знань і збільшення масштабів використання результатів наукових досліджень в економіці.


Технологія соціального виховання студентів молодших курсів у вищих навчальних закладах засобами використання спадщини В.О. Сухомлинського

Руслан Тичина

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор Т.О. Дмитренко
На сучасному етапі розвитку українського суспільства найбільш гостро відчувається потреба у вихованні молодої людини, орієнтованої на соціально значимі цінності, яка має «вільний дух», особисту соціальну відповідальність, високу моральність і творчий потенціал. Усі ці якості необхідно формувати в процесі становлення особистості, розвивати та поглиблювати в студентські роки, які є важливим етапом соціалізації людини, становлення її як майбутнього фахівця.

Видатний внесок у теорію й практику соціального виховання зростаючого покоління вніс корифей української й світової педагогіки В.О. Сухомлинський, дослідивши причини та фактори, які сприяють виникненню негативних явищ у молодіжному середовищі. Він визначив зміст соціально-педагогічної роботи з “важкими” дітьми, обґрунтував необхідність широкого використання словесних методів у виховній роботі, з’ясував доцільність комплексного застосування методів соціально-педагогічного впливу.

Соціальний педагог має досконало володіти знаннями з соціального виховання, а також вміти їх застосовувати у відповідних ситуаціях. Одним із завдань соціального виховання є формування в молодої людини відповідального ставлення до навколишньої дійсності, розуміння соціальної значимості своїх вчинків, відповідальності перед рідними, близькими, товаришами, суспільством і перед самим собою.

Метою даного дослідження є теоретичне обґрунтування, розробка та експериментальна перевірка методики соціального виховання студентів молодших курсів у вищих навчальних закладах засобами використання спадщини В.О. Сухомлинського. Теоретичною основою дослідження є роботи таких авторів: О.В. Киричука, А.С. Макаренка, К.Д. Ушинського та інших педагогів і психологів. Експериментальне дослідження проводиться на базі ХНПУ імені Г.С. Сковороди на факультеті психології та соціології серед студентів І та ІІ курсів спеціальності «Соціальна педагогіка».

У результаті нашого дослідження, в основі якого лежить використання спадщини В.О. Сухомлинського, ми плануємо підвищити рівень соціального виховання студентів, позитивно вплинути на їхню професійну спрямованість, на міжособистісну комунікацію в студентській групі. Організація виховної роботи зі студентами молодших курсів вищих навчальних закладів із застосуванням обґрунтованих нами засобів може в значній мірі сприяти розвитку соціальних якостей особистості студентів, їх соціалізації й формуванню соціально орієнтованої активної життєвої позиції.
ОРГАНІЗАЦІЯ ДОЗВІЛЛЯ СТУДЕНСЬКОЇ МОЛОДІ В УМОВАХ ГУРТОЖИТКУ ЯК ЗАСІБ ПРОФІЛАКТИКИ НЕГАТИВНИХ ЯВИЩ У МОЛОДІЖНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Ольга Томчук

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент К.В. Яресько
Сучасне суспільство характеризується динамічними змінами у відносинах між особистістю, суспільством і державою. Під впливом цих змін вища освіта перебудовує власну структуру, зміст і напрями розвитку. Одним із компонентів змін є посилення уваги до особистості, розвиток її свідомості, самосвідомості, культурного та професійного потенціалу. Закон України «Про вищу освіту» вказує на необхідність розвитку творчої особистості, здобуття нею додаткових знань, умінь та навичок за інтересами, підготовку до соціально-громадської діяльності.

Провідна роль у вирішенні цього завдання належить ВНЗ, який має налаштуватися не тільки на організацію навчальних занять, а й на активну виховну діяльність, на організацію культурно-дозвіллєвих заходів. Але ми розуміємо, що тільки в умовах навчальної діяльності наше головне завдання не може бути повністю виконаним. Необхідно зазначити, що в наш час у молодіжному середовищі має місце антикультурне дозвілля, існує вже традиція серед молоді відзначати свята та будь-які особистісні перемоги спиртними напоями. Наприклад, у День студента спосіб святкування не відповідає вимогам до майбутнього педагога, отже необхідно змінити умови та засоби проведення вільного часу студентства.

Вільний час є одним з важливих засобів формування особистості. Він безпосередньо впливає на її виробничо-трудову, навчальну сфери діяльності. Використання вільного часу молоді є своєрідним індикатором її культури, кола духовних потреб і інтересів. Будучи частиною вільного часу, дозвілля привертає увагу молоді своєю нерегламентованістю й добровільністю вибору різних форм, демократичністю, емоційною забарвленістю, можливістю поєднувати фізичну та інтелектуальну діяльність. Практика молодіжного дозвілля в умовах гуртожитку показує, що найпривабливішими формами для молоді є музика, ігри, ток-шоу, КВК, проте не завжди обране дозвілля виконує свою роботу, виходячи з інтересів молодих людей. Треба не тільки знати сьогоднішні культурні запити молоді, але й уміти швидко реагувати на них, пропонувати нові форми й види дозвіллєвих занять.

Ми займаємось впровадженням ігрових дозвіллєвих заходів у студентських гуртожитках. Потрібно поступово переносити зусилля молодих людей зі сфери антикультурної до культурно-дозвіллєвої діяльності. Саме у процесі ігрової діяльності виховуються позитивні особистісні якості студентів, поступово формується внутрішній механізм саморегуляції особистості. Таким чином, за допомогою культурно-дозвіллєвих заходів відбувається максимальна реалізація розвивальних програм для молоді, в основі яких лежить принцип простоти орієнтації, масовості, включення незадіяної, малоактивної молоді. Удосконалення організації культурних форм молодіжного дозвілля в умовах гуртожитку забезпечує можливості неформального спілкування, творчої самореалізації, особистісного розвитку, сприяє виховній дії на великі групи молоді.


ДИНАМІКА РОЗВИТКУ УВАГИ ПЕРШОКЛАСНИКІВ ПРИ ВИКОРИСТАННІ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИВАЛЬНИХ ПРОГРАМ

Юлія Удовицька

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, доцент А.В. Поденко
Початок шкільного життя – один з найбільш складних моментів на життєвому шляху особистості, який потребує активного пристосування до нових умов діяльності.

Зі вступом до школи в дитини змінюється все: обов’язки, оточення, режим. Провідною діяльністю стає навчання, що потребує суттєвих змін у розвитку такого пізнавального процесу як увага, що є базовим для засвоєння майбутніх знань. Поряд з цим, розвиток уваги є одним із факторів процесу адаптації, адже підвищення ефективності навчальної діяльності впливає на багато сфер життєдіяльності учня. Надзвичайно актуальним є дослідження впливу тренінгових програм на розвиток уваги першокласників.

У науковому плані дана проблематика дуже важлива, адже останнім часом у системі освіти все частіше використовують тренінги. Через це вплив тренінгових занять на формування особистості школярів все більше привертає увагу дослідників.

Проблема вивчення індивідуальних особливостей молодшого школяра та особливостей розвитку уваги в цьому віці знайшла широке висвітлення в науковій літературі. Серед робіт, що присвячуються цій темі, слід відмітити роботи В. Колюцького, В. Крутецького, І. Кулагіної, Р. Немова, М. Савчина.

Особливості використання тренінгів вивчали Т. Кандиба, О. Матвійчук, С. Саханюк, М. Бітянова.

Об’єктом дослідження є динаміка розвитку уваги під час адаптації до навчання першокласників.

Предметом є вплив застосування корекційно-розвивальної програми на розвиток уваги першокласників.

У даній роботі була поставлена мета: визначити динаміку уваги першокласників під впливом корекційно-розвивальної програми.

У відповідності до мети визначається наступний комплекс завдань:


  1. Визначення стійкості та концентрації уваги, а також особливостей працездатності школярів і визначення рівня адаптованості до шкільного навчання першокласників на початку року.

  2. Визначення особливостей уваги та визначення рівня адаптованості до навчання учнів першого класу наприкінці року.

  3. Виявлення динаміки уваги учнів контрольної та експериментальної групи.

Проведене дослідження дає можливість зробити висновок, що використання корекційно-розвивальних програм з першокласниками сприяло розвитку уваги, а відповідно – і підвищенню ефективності навчання. Можна відзначити, що відбулося покращення результатів розвитку таких якостей уваги учнів, як точність та продуктивність уваги.
ПРОБЛЕМА ФОРМИРОВАНИЯ ПРОФЕССИОНАЛЬНЫХ КАЧЕСТВ БУДУЩИХ УЧИТЕЛЕЙ МУЗЫКИ

Фань Хайчао

Научный руководитель – кандидат педагогических наук, доцент О.А. Матвеева
Единство музыкальной и педагогической сторон деятельности преподавателя музыки предполагает наличие у него определённых личностных качеств, обеспечивающих эффективность этой деятельности. К таким качествам мы относим: музыкальность, эмпатийность, профессиональное мышление и самосознание, артистизм, креативность, личностную профессиональную позицию.

Мы считаем, что музыкальность помогает учителю музыки адекватно воспринимать новые явления в искусстве, оценивать интересные, спорные, ещё не получившие общественного признания произведения. К важнейшим проявлениям музыкальности мы относим музыкальный вкус, который является необходимым условием достижения успехов в процессе формирования музыкальной культуры студентов, и музыкальную память, благодаря которой сохраняется большое количество музыкальных сочинений, что способствует эффективному развитию эрудиции и мышления музыканта-педагога.

Развитию эмпатийности преподавателя музыки способствует общение со студентами на принципах душевного и духовного «родства», видения каждого из них как формирующейся личности и осознание необходимости содействия им в процессе музыкального образования. Также эмпатийная связь с образами музыкальных произведений помогает студенту их лучше понять и раскрыть.

Профессиональное мышление будущих преподавателей музыки представляет собой сплав художественного и научного аспектов мышления, его музыкальной, педагогической и психологической сторон.

Под артистизмом преподавателя музыки мы понимаем способность передавать студентам эмоционально-эстетическую, душевную энергию посредством создания особой установки на восприятие музыки, её совместное переживание и яркое, творческое исполнение. Большое значение имеет «артистический» стиль исполнения музыки, в процессе которого студенты «заражаются» эмоциональным исполнением преподавателя.

Личностная профессиональная позиция преподавателя музыки представляет собой заинтересованное и обоснованное отношение к своей деятельности, к студенту, к музыке. Она объединяет весь прошлый опыт музыкальной и музыкально-педагогической деятельности педагога, перспективы развития и совершенствования его профессиональной деятельности.

Поскольку вышеназванные профессиональные качества будущих педагогов охватывают весь спектр музыкальных и педагогических проблем обучения, в своём исследовании мы поднимаем вопросы их формирования.
ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ДЕЗАДАПТОВАНИМИ ДІТЬМИ

Катерина Федоряка

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент В.В. Костіна
Сучасні діти живуть у досить складних соціально-економічних умовах, коли спостерігаються зміни світосприйняття, переоцінка системи цінностей, дезгармонізація зв’язків особистості з суспільством, що в першу чергу впливає на дітей, тому що відсутність власного життєвого досвіду змушує їх приймати ті правила, життєві орієнтири й пріоритети, які поширені у світі дорослих. Це зумовлює появу в нашому суспільстві великої кількості дезадаптованих дітей, які потребують соціально-педагогічної підтримки. Допомога дітям у проходженні етапів соціалізації виступає надзавданням для фахівців соціальної педагогіки.

Соціальна педагогіка як наука і галузь професійної діяльності в Україні знаходиться в процесі становлення та розвитку, тому підготовка кваліфікованих спеціалістів – соціальних педагогів є одним з важливих завдань сьогодення, що вимагає застосування різноманітних форм та методів навчання й виховання, використання індивідуального підходу до організації навчальної діяльності студентів у процесі їхньої підготовки до майбутньої професійної діяльності з дезадаптованими дітьми.

Ігрова діяльність є одним з найефективніших засобів роботи майбутнього фахівця. Вона спрямована на формування у дезадаптованих дітей таких важливих, соціально значущих якостей як: соціальна впевненість, соціальна активність, ведення конструктивного діалогу, здатності до ігрової взаємодії, уміння спілкуватися з однолітками та дорослими. Набуття саме цих якостей допоможе дітям успішно пройти всі етапи соціалізації.

Аналіз наукової літератури та періодичних видань дозволив визначити, що вивченню активних методів навчання у вищій школі присвячено роботи таких педагогів та практиків соціальної роботи, як: Н.В. Борисова, В.В. Величко, Д.В. Карпович, А.В. Морозов, С.Я. Марченко, А.А. Соловйова.

Питання організації ігрової діяльності з дезадаптованими дітьми розроблено В.С. Мухіною, А.А. Соловйовою, П.М. Щербанем, К. Фопелем. Але питання підготовки студентів – майбутніх соціальних педагогів до організації ігрової діяльності з дезадаптованими дітьми недостатньо висвітлено в науковій літературі, що зумовило вибір теми наукового дослідження та спонукало до розробки технології підготовки студентів – майбутніх соціальних педагогів до організації ігрової діяльності з дезадаптованими дітьми, а також експериментальної її перевірки в умовах виховної роботи куратора вищого навчального закладу, що сприятиме набуттю студентами теоретичних знань, практичних навичок та професійного досвіду роботи соціального педагога.

1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка