Затверджено редакційно-видавничою радою




Сторінка2/17
Дата конвертації18.04.2016
Розмір3.53 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

ОСОБЛИВОСТІ ЗВ’ЯЗКУ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ З ПРОФЕСІЙНОЮ КОМПЕТЕНТНІСТЮ СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ

Ріта Афлятунова

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, доцент А.В. Поденко
Актуальність даної теми визначається наявністю суперечності між сучасними соціальними умовами, що пред’являють особливі вимоги до формування системи ціннісних орієнтацій особистості, і недостатньою вивченістю психологічних факторів і механізмів її розвитку, а також слабкою розробленістю конкретних прийомів відповідного цілеспрямованого впливу.

Проблема вивчення індивідуальних особливостей студентів та особливостей ціннісно-потребнісних орієнтацій у цьому віці знайшла широке висвітлення в науковій літературі. Серед робіт, що присвячуються цій темі, слід відзначити роботи М. Рокіча, А.А. Реана, Ю.С. Куліша, О.О. Дегтяра, М.В. Савчина, Л.П. Василенко, В.А. Крутецького, М.М. Забродського, Р.С. Нємова.

Об’єктом дослідження є ціннісні орієнтації студентів-психологів.

Предметом дослідження є зв’язок ціннісно-потребнісних орієнтацій з професійною компетентністю студентів-психологів.

Мета дослідження: визначення особливостей ціннісно-потребнісних орієнтацій студентів-психологів та їх взаємозв’язку з професійною компетентністю.

У відповідності до мети визначається наступний комплекс завдань:

1. На основі аналізу літератури визначити основні поняття та проблематику дипломної роботи.

2. Відібрати методи експериментального дослідження, створити діагностичний комплекс.

2. Визначити рівень ціннісно-потребнісних орієнтацій студентів-психологів.

3. Виявити взаємозв’язок ціннісно-потребнісних орієнтацій та професійної компетентності студента-психолога.

4. Сформулювати висновки, розробити практичні рекомендації.

Були використані такі методи та методики: спостереження, бесіда, методика визначення рейтингу ціннісно-потребнісних орієнтацій студентів-психологів, методика «Професійний пасьянс», спрямована на виявлення професійної спрямованості студентів-психологів.

Дослідження проводилося зі студентами 4-го курсу факультету психології та соціології ХНПУ імені Г.С. Сковороди. Усього 25 студентів, 23 з яких– дівчата та 2 – хлопці, віком 18-20 років.

Дані проведених досліджень говорять про цілеспрямованість даної групи, про певним чином визначені вже для студентів-психологів потреби.

Важливою причиною цього є той факт, що студенти-психологи в цьому віці вже визначили для себе майбутню професію.
ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ В УКРАЇНІ

Вікторія Бабак

Науковий керівник – кандидат економічних наук, професор Г.М. Гузенко
Тіньова економіка як сфера вияву економічної активності, спрямована на отримання доходів від здійснення заборонених видів діяльності або на ухилення від державного контролю при здійсненні легальних видів економічної діяльності. Вона призводить: по-перше, до макроекономічних диспропорцій, по-друге, до структурних деформацій суспільно-економічного розвитку, по-третє, до зниження ефективності державної політики. Тіньова економіка є однією із загроз національним інтересам країни й національній безпеці в економічній сфері. Тіньову економіку як економічну категорію можна визначити як сукупність специфічних економічних відносин, пов’язаних з діяльністю з виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів і послуг, приховуванню від державного контролю з метою одержання доходів і особистого збагачення.

У вітчизняній та зарубіжній економічній літературі не існує єдиних і чітких критеріїв визначення сутності поняття тіньової економіки, конкретних форм її вияву, причин існування. Зокрема, поряд із категорією тіньової економіки, а нерідко й замість неї, використовують терміни «підпільна», «вторинна», «неконтрольована», «криміногенна», «нелегальна», «незаконна», «чорна», «неформальна», «мафіозна» економіка та ін. Одні дослідники розглядають існування тіньової економіки як загальносвітове явище, характерне певною мірою для всіх господарських систем і всіх країн, наголошують також на посиленні криміналізації у сфері економіки тенденції до зрощування влади з криміналом. Інші економісти виходять із того, що тіньова економіка формується й розвивається внаслідок деформацій у господарській системі певного типу. Поширеним є підхід, згідно з яким розширення тіньової економіки спричинене помилковою стратегією трансформації економіки командного типу в ринкову.

Основними складовими тіньової економіки є: «підпільна економіка», «фіктивна економіка», «кримінальна економіка». Основною формою тіньової економіки є економічні злочини, скоєні організованими кримінальними групами для привласнення надприбутків. Важливий елемент такої діяльності – «відмивання» грошей. Основними формами «тіньових» доходів в Україні є: приховування прибутків підприємств та громадян від оподаткування, нелегальний експорт капіталів і товарів, корупція, нелегальне виробництво товарів і послуг та їх реалізація, розкрадання державної власності, шахрайство у фінансово-кредитній сфері, кримінальний промисел.

За розрахунками Світового банку нині на неофіційний сектор української економіки припадає 60-65% ВВП. За даними Міністерства економіки, майже 40% вартості товарів та послуг, вироблених в Україні, припадає на тіньовий сектор економіки. Найбільша тінізація спостерігається у промисловості, де співвідношення неофіційних результатів із офіційними даними становить 132%. У сільському господарстві вона становить 72,5%, у будівництві – 70%, у сфері послуг – 30% .

В основі глобалізації тіньової економіки України лежить триваюча системна криза. Маючи у своїй основі об’єктивні причини, системна криза зачепила всі сфери суспільного життя.
АГРЕСІЯ В СПІЛКУВАННІ

Тетяна Бабенко

Науковий керівник – доктор психологічних наук, професор М.А. Кузнєцов
Актуальність вивчення феномена вербальної агресії визначається насамперед незадовільним соціокультурним станом у більшості сучасних логосфер: зростанням асоціальності, загальним зниженням рівня мовної культури, інвективізацією і вульгаризацією мови, пропагандою насильства в засобах масової інформації, істотним послабленням комунікативних механізмів, що традиційно стримувала прояви агресії в мовленні.

Вербальна агресія перешкоджає реалізації основних завдань ефективної мовленнєвої взаємодії: деструктивно впливає на свідомість учасників спілкування, ускладнює повноцінний обмін інформацією, істотно знижує можливості взаєморозуміння співрозмовників, блокує вироблення загальної стратегії взаємодії. У зв’язку із цим всебічне дослідження феномена вербальної агресії й, особливо, розробка пріоритетних напрямків її подолання й контролю є необхідними умовами забезпечення комунікативної безпеки як окремої особистості, так і суспільства в цілому.

Об’єктом дослідження cтала агресія і її прояви. Предметом – прояви агресії в спілкуванні.

Мета роботи – вивчити прояви агресії в спілкуванні у зв’язку з суб’єктивним відчуттям самотності, тенденцією самоконтролю в спілкуванні, ступенем розвитку комунікативних вмінь та тенденцією рівня товариськості.

Мета роботи визначила її головні завдання:


  1. вивчити науково-психологічну літературу з проблеми вербальної агресії та її проявів у спілкуванні;

  2. продіагностувати ступінь вираження вербальної агресії в хлопців та дівчат;

  3. вивчити комунікативні здібності та якості особистості (ступінь суб’єктивного переживання відчуття самотності, тенденцію самоконтролю в спілкуванні, комунікативні вміння, рівень товариськості);

  4. виявити систему взаємозв’язку між показниками агресивності та комунікативними якостями особистості.

Вербальна агресія – агресивна поведінка з використанням відреагування власних негативних емоцій як за допомогою інтонацій та інших невербальних компонентів мовлення, так і за допомогою змісту висловлювань.

Дослідження проводилось у п’ять етапів: досліджуваними були студенти 3-го курсу факультету психології та соціології ХНПУ імені Г.С. Сковороди у складі 40 осіб. Вік досліджуваних складав 19-20 років, жіночої та чоловічої статі.

Серед різновидів агресивної поведінки найбільше виражена в юнаків та дівчат пряма та непряма вербальна агресія. Високий показник прямої вербальної агресії впливає на рівень самоконтролю в спілкуванні, зменшує його. Високий показник фізичної агресії негативно впливає на рівень комунікативних умінь. Одним з факторів виникнення утрудненого спілкування є високий рівень вираження показників фізичної та вербальної агресії. Однією з причин суб’єктивного відчуття самотності є високий рівень проявів агресивної поведінки.
АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ ПРИ СТВОРЕННІ МІСЬКОГО ПЕЙЗАЖУ СТУДЕНТАМИ МИСТЕЦЬКОГО НАПРЯМУ ОСВІТИ

Наталія Бабкіна

Науковий керівник – Народний художник України, професор В.І. Ковтун
Сьогодення вимагає трансформувати освіту з інформативно-комерційної в інтелектуально-духовну, культурно-мистецьку та, перш за все, демократично-гуманну, що забезпечувала б формування у студентів естетичних смаків, широких знань у сферах міжнаціональних культурних здобутків, підвищуючи тим самим рівень масової культури населення.

Нова сучасна реальність трансформується у нові установки, перш за все серед молодого покоління. Важливим є пріоритет культурного розвитку особистості у свідомості молоді як запоруки покращення майбутнього життя. Аналіз ціннісного світу молоді свідчить, що сучасне молоде покоління віддає безперечну увагу саме цінностям мікрорівня перед сферами культурного, естетичного та суспільного, а також макрорівня, що стосується спільної долі людства.

Серед багатьох ознак сучасної культури та освіти на особливу увагу заслуговує та, що вказує на відносини мистецького напряму і є передумовою формування особистісної художньої культури студентів. Саме це є важливим етапом у розвитку студентів, особливо мистецького напряму в педагогічних закладах освіти і визначає актуальність даної теми. Адже без високої естетичної культури неможливе створення нових художніх здобутків, так само як без цього і неможливе й виховання даних якостей в інших.

Безпосереднє формування художньої культури спирається на багато загальнокультурних чинників, особливе місце серед яких посідає знання теорії та історії мистецтва, а також прикладна мистецька робота.

Шлях розвитку живописного пейзажу, зокрема міського, в історії мистецтв довгий та вагомий. Він має свою особливість на кожній окремій території, бо вбирає в себе не тільки художні смаки людей певної місцевості, але й рівень їх національно-культурного розвитку, матеріально-технічних здобутків у сфері розвитку методології такої роботи, історико-політичну ситуацію. Крім цього міський пейзаж за своїм сюжетом завжди зображує саме найяскравіші приклади соціального середовища людини – місце, в якому вона живе, що самим своїм виглядом вже відображає певні риси її культурного середовища. Тому перед митцями, що працюють над створенням образів міського пейзажу, постає складне завдання не тільки технічно досконало передати зображення певного куточка міста, але й зробити це з урахуванням таких його специфічних ознак, як історична, культурна та естетична вагомість, що також вимагає й найдоцільнішого добору техніки виконання.

Таким чином, можна побачити, що формування художньої культури при створенні міського пейзажу студентами мистецького напряму освіти вимагає від них досконалого вивчення не тільки специфічних професійних технік, але й загального всебічного та інтелектуально-культурологічного розвитку, де свідомий рівень своєї діяльності передбачатиме, що зовнішня практика є результатом сформованої внутрішньої духовно-культурної позиції на основі широкого кола знань.


НЕОКЛАСИЧНИЙ НАПРЯМ У БАЛЕТНОМУ МИСТЕЦТВІ XX ст.

Юлія Барбашова

Науковий керівник – І.М. Полянська
Соціально-духовний та культурний розвиток української нації XXI століття зумовлює необхідність впровадження у суспільну свідомість загальнолюдських високих моральних цінностей. Тому одним з актуальних питань є звернення до людини, її внутрішнього світу, духовності і моральності, естетичного виховання.

Балет доступно та поетично відображає життя, розкриває внутрішню сутність, характери і почуття, психологічні стани, зв’язки людини зі світом. Балет – це видовище і одночасно мова хореографічного висловлювання. Це два різні поняття, котрі злиті та являють собою його гармонійну суть.

Як і всі інші види мистецтва, балет має багатогранну історію, яка наповнена важливими подіями та видатними іменами, творчими здійсненнями і шедеврами. Майстри хореографічного мистецтва мають постійно слідкувати за розвитком сучасних течій та напрямів у балетному мистецтві, щоб мати змогу втілювати ідеї в сучасних формах та видах хореографічного мистецтва.

Саме у двадцятому столітті танець увійшов у контекст сучасного мистецтва, поступово набуваючи нової форми, сенсу і ролі в суспільстві. Головна його функція полягає в тому, що він є сучасним мистецтвом, актуальним художнім вираженням. Кожен сучасний балетмейстер намагається знайти свій власний хореографічний стиль, що виникає, виходячи з досвіду попередників, тим самим, утворюючи традицію та наступність. Проблема пошуку нової хореографічної мови, нових засобів виразності є однією з центральних проблем хореографічного світу XX – ХХІ століття. Хоча балет – давнє мистецтво, воно постійно оновлюється і тому залишається постійно молодим.

У сучасному балетному мистецтві велика увага приділяється одній з найцікавіших течій сучасного балетного мистецтва – напряму неокласики. Неокласицизм – напрям у сучасній хореографії російсько-європейського походження. Фундаментом даного напряму є класицизм. На сьогодні філософською основою напряму можна вважати естетику ідеалу, античну естетику, естетику Ренесансу. Теоретичним та методичним обґрунтуванням цього напряму займались такі фахівці, як: Джордж Баланчін – його танець вимагав від виконавця досконалого володіння класичним танцем та повного підкорення задуму балетмейстера; Серж Лифар – на основі своєї асоціативно-абстракціоністської хореографії створив неповторний симфонізм в балеті; Ролан Петі, Фредерік Аштон, Джон Кранко та багато інших. У своїх роботах ці балетмейстери вдаються до розворушення тіла танцюриста завдяки сучасній пластики, що дозволяє найбільш чітко і життєво відобразити задум постановника й донести до глядача внутрішні хвилювання героя. Неокласицизм будує власну художню лінію та авторський елемент, не змішуючи всі стилі, стилістичними різновидами його є фокінізм, соцреалістична класика, постнеокласика.

На сучасному етапі розвитку балет відкрився для зустрічі з сучасністю, підтвердивши, що він є великим інструментом художньої творчості. Для сучасного балету характерні такі явища як зв’язність, вміння і краса – краса як зовнішня, так і, перш за все ,внутрішня, тобто жива краса складових елементів: танцю, музики, декорацій, костюмів, але головним у балеті є драматизм і поезія.


ЗЛИТТЯ ТА ПОГЛИНАННЯ В БАНКІВСЬКІЙ СФЕРІ: ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА НАСЛІДКИ ДЛЯ БАНКІВСЬКОГО РИНКУ УКРАЇНИ

Олена Бенько

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор О.А. Гриценко

Важливою особливістю розвитку сучасної банківської системи є посилення процесів консолідації, злиття та поглинання кредитних установ. Останнім часом в багатьох країнах спостерігається небувале зростання операцій зі злиття та поглинання.

Процес злиття та поглинання банків приводить до їх укрупнення, підвищення стійкості банківської системи в кризисні періоди, зростання можливості акумулювання фінансових ресурсів, збільшення кредитування реального сектора економіки, а також є головним інститутом в міжгалузевому та міжнародному переливанні капіталу.

Вивченню ефективності злиття та поглинання банківських установ присвячена велика кількість наукових робіт зарубіжних та вітчизняних учених, зокрема, таких як В. Жек, В. Зельник, Б. Маггі, С.П. Боссі, Г. Міллер, К.Дж. Робінсон та інші.

Можна виокремити кілька типів банківського злиття та поглинання залежно від географічного аспекту.

По-перше, національні банки можуть приєднувати інші національні банки усередині окремо взятої країни внаслідок внутрішньої угоди поглинання.

По-друге, акцент може бути зміщений на поглинання закордонного банку в результаті міжнародної угоди.

По-третє, міжсегментні угоди у межах фінансово-банківського сектору (між банками й страховими компаніями, комерційними банками й інвестиційними банками, інвестиційними банками та страховими компаніями тощо) також поділяються на внутрішні або міжнародні види угод.

Злиття та поглинання є вагомим методом проникнення на новий ринок, і саме тому інколи міжнародні банківські злиття та поглинання створюють банківські установи, які не можуть успішно конкурувати на ринку приймаючої країни.

На сьогодні є очевидним той факт, що зацікавленість іноземного капіталу в українському бізнесі є досить високою. Найбільша активність проникнення іноземних гравців спостерігається на ринку фінансових послуг.

Що саме в Україні приваблює європейські банки? Існує два основних чинники. По-перше, це недорозвиненість власного банківського сектора, що означає високий потенціал зростання, і, по-друге, сусідство з Євросоюзом. Інтерес до слов’ян пробудили австрійські банки, що свого часу здійснювали експансію на схід у зв’язку з тим, що на Заході була дуже жорстка конкуренція, а можливості зростання на внутрішньому ринку – вичерпані. Стратегія виявилась виграшною – країни Східної Європи досягли успіху в економічному розвитку, а австрійці перевершили конкурентів за темпами зростання прибутку і вартості акцій.

При цьому нашій країні з її потенціалом дістається значно менше уваги інвесторів, ніж таким маленьким за кількістю населення країнам, як Боснія, Сербія, Чорногорія. Надто ж ризиковим видається великим гравцям наше законодавче поле.

Отже, маючи загальну картину тенденцій розвитку процесу банківського злиття та поглинання, досвіду й особливостей банківського злиття і поглинання в окремих країнах в останні десятиліття, можна підвести основу для вивчення подібностей і розбіжностей у процесі банківського злиття та поглинання в Україні й за кордоном, розуміння причин незаангажованості України в глобальні, дедалі активніші процеси банківського злиття та поглинання і точнішого подання особливостей процесу банківського злиття і поглинання, їхніх форм і видів в Україні.

БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ СТАФІЛОКОКІВ – ЗБУДНИКІВ СТАФІЛОДЕРМІЙ ЛЮДИНИ

Оксана Білолюбська

Науковий керівник – кандидат біологічних наук, доцент Ю.Д. Бойчук
Найпоширенішими збудниками сучасних хвороб є різноманітні мікроорганізми. Особливу групу патогенних мікроорганізмів утворюють стафілокококи. Уперше стафілококи були відкриті Р. Кохом. Стафілококи належать до родини Micrococcaceae. Представники цієї родини переважно сапрофіти, і тільки більшість представників роду Staphilococcus виявляють патогенні властивості. Стафілококи мають кулясту форму, діляться в кількох площинах, утворюючи скупчення, які за формою нагадують виноградне гроно, та мають розміри 0,6-1,0µ.

Зараз відомо 27 видів патогенних стафілококів, з яких 14 видів часто зустрічаються на шкірі людини та можуть викликати гноячкові захворювання, так звані стафілодермії. Прояви гноячкових захворювань на шкірі дуже різноманітні. Їх характер визначається особливістю відповідної реакції організму залежно від виду збудників, місця, глибини і способу проникнення в шкіру. Проте, гноячковий висип завжди має один і той же вигляд, а саме – гноячків, тобто пухирців, наповнених гноєм. За глибиною розташування, гноячкові захворювання поділяють на поверхневі та глибокі. Поверхневими гноячковими захворюваннями шкіри, викликаними стафілококами, є фолікуліти і сикоз; до глибоких відносять фурункул, карбункул і гідраденіт.

У лікуванні стафілодермій провідне місце належить антибіотикам. Та в останні роки під впливом антибіотиків, зниженої реактивності організму змінилися й деякі біологічні (імуногенні, антигенні, вірулентні). Практично для всіх патогенних стафілококів характерною стала висока резистентність до антибіотиків. Набирає сили тенденція зміни характеру уражень шкіри та протікання патологічного процесу, поява атипових форм стафілодермії. Умовно-патогенні мікробні та сапрофітні стафілококи набули здатності викликати різноманітні форми хронічних гноячкових захворювань шкіри, схильних до частих рецидивів. Поступово зростає асоціація стафілококів з іншою патогенною мікробною флорою (зокрема, з вульгарним протеєм) в осередках стафілодермії, що сприяє сенсибілізації організму, розвитку резистентності до антибіотиків, ускладнює протікання патологічного процесу та проведення лікувальних заходів.

Одна з умов попередження розвитку стійких форм мікроорганізмів – виявлення їх чутливості до антибіотиків, періодична заміна традиційних препаратів антибіотиками нового покоління та їх комбінування, постійний пошук нових антибіотиків з високою активністю до стійких форм стафілококів. Антибіотикотерапія різних стафілодермій повинна здійснюватися на фоні використання препаратів з імуностимулювальною та імуномодулювальною дією, вітамінних комплексів.

Особливе місце в профілактиці стафілодермій належить дотриманню санітарних норм та елементарних правил особистої гігієни. Дуже важливим є правильне та екологічно безпечне харчування, повноцінний відпочинок, загартовування організму, усунення дії на шкіру негативних виробничих факторів.
ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЯК ПРОБЛЕМА МУЗИЧНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Алла Бірюкова

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Л.В. Беземчук
Освіта, створюючи триєдину сутність людини, стає специфічною функцією соціального життя, особливою сферою гуманітарної соціокультурної практики, що забезпечує передачу й відтворення духовного досвіду поколінь. У цьому смислі освіта – це не тільки інституційна система, а й сфера, в якій здійснюється становлення особистості впродовж усього людського життя в світовому і вітчизняному інформаційному просторі. Разом з тим, освіта є специфічною галуззю професійної діяльності, наукове обґрунтування якої полягає в комплексному гуманітарному знанні про людину під час її становлення і самореалізації в природі, культурі та соціумі.

З аналізу сучасного стану вітчизняної освіти можна зробити висновок про взаємодію двох різноспрямованих факторів. Зовнішній пов’язаний із драматичною зміною ціннісних орієнтирів, зниженням рівня фінансування, погіршенням матеріального забезпечення освітніх закладів; внутрішній свідчить про те, що рушійною силою розвитку сучасної освіти є інноваційний рух, який набуває дедалі більшої масштабності.

Величезного значення набуває проблема взаємовідносин особистості з мистецтвом, зокрема, з музикою. В музичній діяльності – композиторській, виконавській, слухацькій – ми знаходимо своєрідні канали залучення до духовного надособистісного буття через розчинення індивідуального у всезагальному. Осягнення сутності такої моделі в музичній діяльності (сприйняття, виконання, викладання) є проявом музичних здібностей і високого духовного потенціалу особистості, що формується в усіх ланках музичної освіти. Це зумовлює практичну потребу в підготовці фахівця якісно нового типу. Тим часом стан вітчизняної музичної освіти є неоднозначним: з одного боку, маємо досить високі досягнення вітчизняної музичної школи на світовому рівні; з іншого, – спостерігається «техногенність» і неодухотвореність музикантів сьогодення.

Особистісно орієнтована концепція, яка ґрунтується на взаємопов’язаних діалогічних відносинах, означає, що персоналізація педагогічної взаємодії в процесі індивідуального навчання передбачає використання особистісного досвіду під час взаємодії.

Внаслідок вказаних суперечностей, що існують у практиці професійної підготовки музикантів (виконавців і педагогів) актуальними стають моделі навчального процесу, які ґрунтуються на провідних принципах особистісно орієнтованого підходу. Це: принцип культуровідповідності; діалогу; міжпредметних зв’язків, творчої організації навчального процесу, а також принципи врахування специфіки професійної діяльності музиканта та індивідуальних якостей його особистості.
електронні ресурси у навчанні англійської мови

Наталія Борзикіна

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент М.В. Лаптєва
Можливості використання інформаційних та комунікаційних технологій в освіті зросли і розширились з появою локальних та глобальних мереж. Важливого значення для освітян набуває використання та проектування освітніх веб-ресурсів у цих мережах.

Таким чином, використання системного підходу до розробки електронних навчальних посібників дозволяє зробити серйозний крок на шляху переходу від пізнавальної до прагматичної моделі освіти і сприяє вирішенню проблем створення посібників нового покоління, що дають можливість збільшити кількість користувачів, підвищити наочність представлення матеріалу, використовувати електронний посібник тривалий час, звести до мінімуму витрати на пошук і підбір літератури, здійснювати контроль отриманих знань та ін.

Актуальність електронного посібника (ЕП) полягає в тому, що його використання справляє максимальну дію в процесі навчання, бо залучаються всі органи сприйняття: учні бачать предмет і слово (задіяна зорова пам’ять), вчитель з дітьми проговорює слова (слухова), учні записують слова (моторна). Таким чином діти запам’ятовують більше й краще.

До переваг ЕП відносяться такі його риси:

• зручність при роботі з матеріалом за рахунок можливості застосування розгалудженої системи гіперпосилань;

• можливість розміщення ЕП в мережі Internet;

• можливість застосування різноманітних програмних засобів для перегляду html-документів;

• наявність достатньо могутнього програмного забезпечення для створення таких документів;

• наявність головного інтерфейсу;

• тематика розбита по розділам;

• можливість оновлення ЕП новими розділами та внесення до неї необхідних змін;

• можливість використання ЕП в дистанційній освіті та на уроках (практичних заняттях);

• простота використання електронного посібника;

• широкий діапазон застосування (можливість використання для підготовки тестів з дисципліни);

• компактність;

• низькі системні вимоги;

Використання електронних посібників як сучасних інформаційних технологій в освіті дозволить внести суттєві зміни в процес навчання.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка