Затверджено редакційно-видавничою радою




Сторінка3/17
Дата конвертації18.04.2016
Розмір3.53 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

ПРОФЕСІЙНА ЗДАТНІСТЬ ЯК МЕТА ХУДОЖНЬО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО ТА ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА

Ольга Бородавка

Науковий керівник – старший викладач М.А. Азаркіна
Виходячи з необхідності розв’язання завдань дослідження та враховуючи головні напрями сучасного розвитку освіти, ми розглядаємо художньо-педагогічну підготовку майбутніх учителів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва до здійснення професійних функцій як цілеспрямований процес формування доцільної системи умінь, що утворюють професійну здатність до художнього навчання школярів. Для формування та розвитку системи умінь, тобто здатності до вирішення завдань педагогічної діяльності – художнього навчання та естетичного виховання школярів, нами розроблено і впроваджено в навчальний процес навчально-методичний комплекс з дидактичними змістовими лініями художньо-методичної підготовки студентів. Дидактичними змістовими лініями виступили: організаційна лінія, яка базується на основі комплексного підходу до процесу художньо-пізнавальної, розумово-практичної і творчої діяльності школярів, та його функцій – прогнозування, планування, організації і здійснення контролю з необхідною регуляцією; комунікативно-інформаційна лінія, що складається з системи найважливіших художньо-мисленєвих понять та практичних способів дій на рівні вмінь і навичок у всіх видах образотворчої діяльності, що формуються відповідно до вимог програми. Дидактичні змістові лінії художньо-педагогічної підготовки, у процесі якої формуються і розвиваються професійні здатності до художнього навчання школярів, забезпечуються адекватним змістом завдань шкільної програми на підставах Державного стандарту загальної середньої освіти, що полягає в забезпеченні культурно-художньої компетенції учнів у галузі мистецтва та його різновидів і жанрів. Структурно-логічний зміст охоплює універсальні для всіх дидактичних змістових ліній компоненти художньо-естетичної освіти школярів, які реалізуються в процесі художнього навчання школярів та в процесі здійснення професійних функцій вчителя образотворчого й декоративно-прикладного мистецтва в системі його педагогічної діяльності.

Доцільними й універсальним для всіх змістових ліній ми визначили такі компоненти: гносеологічний, що зумовлює історико-теоретичне пізнання мистецтва, закономірностей його функціонування як основи художньої культури суспільства та духовно-естетичного розвитку особистості; перцептивно-аксіологічний, що зумовлюється такими способами дій, як сприймання, аналіз-інтерпретація, естетична оцінка явищ художньої культури, внаслідок яких повинна бути сформована ціннісна орієнтація школярів; праксіологічний, що детермінує активне художньо-творче пізнання-учіння та індивідуальне вираження у сфері образотворчої діяльності, результатом яких є опредмечування досвіду художньо-творчої діяльності.


МАЛЕ І СЕРЕДНЄ ПІДПРИЄМНИЦТВО В ЕКОНОМІЧНІЙ СТРУКТУРІ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

Роман Брага

Науковий керівник – кандидат економічних наук, професор Г.М. Гузенко
Реформування економіки України, перехід її з глибокої кризи до динамічного, прогресивного розвитку пов’язаний зі становленням високоефективного соціально орієнтованого ринкового господарства. Формування цивілізованого сучасного підприємництва, зокрема малого та середнього, в економічному просторі України є важливим чинником стабільного економічного зростання та досягнення нормального рівня життєзабезпечення громадян.

Роль малого та середнього бізнесу у житті суспільства полягає в тому, що воно є одним із провідних секторів ринкової економіки; формується на засадах дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову економіки, характеризується швидкою окупністю витрат, свободою ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту, надає додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональність структури управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму і розвитку конкуренції та реалізації інновацій.

Мале і середнє підприємництво робить вагомий внесок у розв’язання проблеми зайнятості. Наприклад, в Україні такі показники середньорічної кількості зайнятих працівників на малих підприємствах становили у 2003 р. – 1730, 4 тис. осіб, у 2004 р. – 1818,7 тис. осіб, у 2005 р. – 1932,1 тис. осіб, у 2006 р. – 2052,2 осіб, у 2007 р. – 1978,8 тис. осіб. Тобто впродовж 2003–2007 рр. показник постійно зростав. Ця функція проявляється в здатності малого і середнього бізнесу створювати нові робочі місця та поглинати надлишкову робочу силу під час циклічних спадів і структурних зрушень економіки. У розвинутих країнах на цей важливий сектор економіки припадає в середньому 50% усіх зайнятих та до 70–80% нових робочих місць. Якщо в період криз 70–80-х рр. ХХ ст. у розвинутих країнах спостерігалося скорочення робочих місць на великих підприємствах, то дрібні фірми їх не тільки зберігали, а й навіть створювали нові.

Важлива функція малого і середнього бізнесу полягає в пом’якшенні соціальної напруги і демократизації ринкових відносин, бо саме він є фундаментальною основою формування середнього класу. Мале і середнє підприємництво виконує функцію послаблення властивої ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації та розширення соціальної бази реформ, що здійснюються на певному етапі. Без орієнтації на таку соціальну базу ринкового середовища, яким виявляється середній клас, запроваджені реформи приречені на провал.

Отже, мале підприємництво є обов’язковим елементом ринкової економіки, двигуном економічного та науково-технічного прогресу в суспільстві, важливим стабілізаційним механізмом і засобом реалізації особливого підприємницького потенціалу.
НЕОБХІДНІСТЬ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ЯК УМОВИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО РИНКУ ПРАЦІ

Роман Брославець

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент Н.В. Шиловцева
Розвиток ринку праці залежить, з одного боку, від заходів активної і пасивної політики держави у сфері зайнятості, а з іншого – від дій працездатного населення. Дослідники спрямовують свої розробки переважно в напрямі державного регулювання зайнятості, пропонуючи вдосконалити державну політику зайнятості, вплив держави на умови розвитку національної економіки, ґрунтовно визначаючи пріоритет підвищення зайнятості за державою. Метою дослідження є визначення місця освітнього потенціалу країни у механізмі професійного розвитку інноваційних людських ресурсів з метою створення конкурентоспроможного ринку праці.

Ключовим фактором розвитку інноваційної моделі економіки України є перехід від пасивної політики зайнятості до активної, зокрема вдосконалення професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації економічно активного населення.

Розвиток професійної підготовки гальмується неефективністю системи професійно-технічної та вищої освіти. Адже більшість закладів проводять професійну підготовку фахівців і робітників без урахування потреб економіки, що сприяє зростанню кількості безробітних громадян. Крім того, частина випускників після закінчення професійного навчання працевлаштовується не за фахом. Зростає дефіцит у робітничих кадрах та надлишок фахівців з економічних спеціальностей, тобто поглиблюється дисбаланс між попитом та пропозицією на ринку праці.

Проблема дисбалансу на ринку праці також пов’язана з неконкурентоспроможністю робочих місць. Значна кількість вакансій, зареєстрованих на ринку праці, не заповнюється через низьку оплату праці. З іншого боку, існує залежність між рівнем освіти і особистим доходом (особливо серед молоді віком 15-34 роки), адже молоді люди з повною вищою освітою отримували майже втричі більше доходу, ніж ті, які мали лише початкову освіту.

Взаємодія всіх структурних елементів механізму розвитку ринку праці та ринку освіти дозволить забезпечити ефективний моніторинг стану ринку праці. Це сприятиме розробці ефективних інструментів прогнозування потреб економіки у фахівцях і робітниках; приведенню обсягів та структури навчання в професійних закладах України у відповідність до потреб економіки; впровадженню сучасних підходів до професійної підготовки економічно активного населення.

Важливим напрямом покращення системи професійного навчання є впровадження в навчальний процес модульного професійного навчання, яке ґрунтується на методиці МОП «Модулі трудових навичок». На відміну від традиційного, таке навчання мобільніше, менш затратне, спрямоване на індивідуалізацію навчання, підвищення конкурентоспроможності робочої сили та забезпечення реалізації принципів безперервності навчання впродовж життя за рахунок зміни концепції професійної підготовки, що передбачатиме домінування фактора «компетентності» замість фактора «часу».


МЕТОДИКА ІНТЕРАКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З НЕПОВНОЛІТНІМИ ПРАВОПОРУШНИКАМИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЇХНЬОЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ СФЕРИ В УМОВАХ ВИХОВНОЇ КОЛОНІЇ

Віолетта Введенська

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент К.В. Яресько
Нині зростає рівень злочинності серед неповнолітніх. Порушуючи встановлені законом норми і правила поведінки, вони підлягають осуду і залученню до відбування покарання в спеціальних установах. Діяльність виховних колоній має специфічні властивості, що зумовлені особливостями контингенту, який перебуває в цих установах. Педагогічний процес має такі складові: загальне та професійно-технічне навчання, організація праці, організація соціально-психологічної роботи, залучення до культурно-масових та фізкультурно-спортивної роботи, формування колективу неповнолітніх засуджених.

Аналіз функціонування пенітенціарної системи свідчить про недостатній рівень соціально-педагогічної діяльності з неповнолітніми. Особливу увагу необхідно звернути на інтелектуальну сферу вихованців. За результатами діагностування неповнолітніх можна визначити, що основна кількість вихованців колонії 15-16 років має дуже низький рівень інтелектуального розвитку, деякі взагалі не вміють писати. Отже, актуальним є наше дослідження, метою якого є теоретичне обґрунтування, розробка та експериментальна перевірка методики інтерактивної взаємодії соціального педагога з неповнолітніми правопорушниками для розвитку їхньої інтелектуальної сфери в умовах виховної колонії. Дана методика включає низку заходів, спрямованих на розвиток умінь синтезу, порівняння, узагальнення, аналізу, а також на підвищення мотивації до інтелектуальної діяльності, розвиток логічного мислення, комунікативних якостей тощо. У формувальному експерименті ми використовуємо інтелектуально-пізнавальні ігри, перегляд виховних фільмів, бесіди та вікторини.

Досвід роботи з неповнолітніми правопорушниками в умовах колонії свідчить про високий інтерес неповнолітніх до взаємодії, готовність та активність до різнопланової діяльності, але є певний відсоток підлітків, байдужих до всілякої роботи, причиною чого є скутість, замкненість та невпевненість у собі.

Про перспективність методики також свідчить увага до неї адміністрації колоній, зокрема Курязької виховної колонії для неповнолітніх імені А.С. Макаренка, надання нею допомоги в організації нашого експериментального дослідження.


ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ТА СТИМУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

Валерія Гавриленко

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент Л.П. Радченко
Входження України у світовий економічний простір як конкурентоспроможної держави потребує виваженої зовнішньоекономічної політики, врахування впливу сучасних глобалізаційних процесів. Зовнішньоекономічна політика – складова макроекономічної політики, ґрунтується на теорії світової економіки, вищою її метою є дотримання або досягнення зовнішньоекономічної рівноваги. У широкому значенні зовнішньоекономічна рівновага має забезпечити процес національного макроекономічного відтворення при пропорційному розвитку економіки.

Національну економіку будь-якої країни можна розглядати як частку світового господарства, тобто як відкриту систему. Від глибини інтегрованості країни у світову економіку залежить масштабність і можливості використання міжнародного поділу праці та своїх переваг. Дослідження реального стану і динаміки рахунків платіжного балансу України дозволяють зробити висновок про посилення ролі зовнішньоекономічної діяльності в розвитку національної економіки. Разом з тим, соціально-економічний розвиток України супроводжувався у 2007-2009 рр. низкою дисбалансів, пов’язаних із глобальною кризовою ситуацією, несвоєчасним реагування на її виклики, з відсутністю послідовної політики щодо паритетного включення національної економіки до світового господарства. Зовнішньоекономічна діяльність в Україні в цей період характеризувалась скороченням українського експорту та наростанням дефіциту зовнішньоторговельного балансу; збереженням сировинної орієнтації вітчизняного експорту; посиленням імпортозалежності української економіки; певним зростанням іноземних інвестицій, але переважно у фінансовій сфері; зростанням зовнішнього боргу; дестабілізуючим впливом зовнішніх чинників на національну економіку у зв’язку зі світовою економічною кризою.

З метою послідовної реалізації концепції довгострокової зовнішньоекономічної політики та інтеграції України в світове господарство необхідно здійснити реалізацію основних її напрямів: органічно поєднати послідовну лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків з регулюючою роллю держави в цій сфері при переважному використанні ринкових, а не адміністративних засобів регулювання; реалізувати одне із основних завдань – досягнення додатного сальдо зовнішньої торгівлі й поліпшення стану поточного рахунку платіжного балансу, що дозволить оптимізувати вплив зовнішньоекономічної діяльності на економічне зростання та на обслуговування зовнішнього боргу України; для підтримки експортної діяльності та заохочення поліпшення структури українського експорту інтенсифікувати діалог між Україною та ЄС щодо створення зони вільної торгівлі та селективного підходу до зовнішньоторговельних відносин на основі окремих галузей, чи груп товарів; продовжити розробку та впровадження стратегічної програми застосування передбачених СОТ інструментів захисту інтересів українських виробників на зовнішніх та внутрішніх ринках.
ВПЛИВ КРІОПРОТЕКТОРІВ НА МОРОЗОСТІЙКІСТЬ ПРОРОСТКІВ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ

Тетяна Гавшина

Наукові керівники – доктор сільськогосподарських наук, професор Т.О. Грінченко, доктор медичних наук А.М. Компанієць
Озима пшениця – основна зернова культура, яку вирощують в Україні. Потенційна врожайність озимої пшениці вища у порівнянні з ярою, але загибель рослин внаслідок дії несприятливих факторів навколишнього середовища, перш за все – низьких температур, завдає значних збитків. Тому актуальною є розробка ефективних препаратів для підвищення морозостійкості озимих культур. В Інституті проблем кріобіології і кріомедицини НАН України створені комплексні екологічно безпечні агрохімічні препарати на основі кріопротекторів поліетиленоксидів (ПЕО) для передпосівної обробки насіння і вегетуючих форм різних видів рослин з метою підвищення їх морозостійкості, врожайності.

Метою даної роботи було дослідження у порівняльному аспекті впливу передпосівної обробки озимої пшениці розчинами кріопротекторів ПЕО-400, ПЕО-1500 і агрохімічного препарату ДОРСАЙ на морозостійкість проростків.

Матеріали і методи. У лабораторних умовах насіння озимої пшениці сорту Харківська-105 обробляли розчинами кріопротекторів ПЕО-400 (0,5;1%); ПЕО-1500 (0,5; 1%) і агрохімічного препарату ДОРСАЙ (1%). Досліджували морозостійкість рослин методом проростків, який включає пророщування, проморожування до -15°С, відтаювання та відрощування з наступним визначенням відносної кількості рослин, які вижили, а також середньої маси корінців і пагонів після відрощування. На кожний варіант обробки висівали по 100 насінин у 2 чашках Петрі (повторюваність чотирикратна).

Результати досліджень. Показники відносного виживання проростків озимої пшениці після їх заморожування до -15°С були достовірно вищими після передпосівної обробки насіння препаратом ДОРСАЙ (56,6±3,7%, р=0,05) у порівнянні з контролем (38,8±6,7%), а також результатами застосування 0,5 і 1% розчинів ПЕО-400 (39,7±7 і 29,5±6,3%) і ПЕО-1500 (31±7 і 32,3±6,9%) відповідно. За середньою масою кореня найвищі результати отримані для 1% розчину ДОРСАЙ (23,3±1,1мг, р<0,01) і 0,5% ПЕО-400 (20,2±4,9мг, р<0,05) у порівнянні з контролем (9,8 ±1 мг); за середньою масою пагона – для препарату ДОРСАЙ ( 24,5 ±0,6 мг, р =0,02) (контроль - 20 ±1,5 мг)

Таким чином, встановлено достовірне підвищення морозостійкості проростків озимої пшениці після передпосівної обробки насіння 1% розчином комплексного агрохімічного препарату ДОРСАЙ у порівнянні з контролем, а також результатами застосування розчинів кріопротекторів ПЕО-400 і ПЕО-1500.


НАПРЯМИ СУЧАСНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ СІМ’Ї

Марина Галаєва

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, доцент А.І. Меднікова
Як показує аналіз сучасної психологічної літератури, психологічні дослідження сім’ї ведуться у таких площинах:

1. Батьки – діти: різні аспекти сімейного виховання (зокрема сучасні тенденції у сімейному вихованні, позиції батьків, гендерні стереотипи у сімейному вихованні), взаємовплив між поколіннями. Доволі поширеними є дослідження, які розглядають вплив сім’ї на становлення тих чи тих особливостей, властивостей дитини. Так, окремі дослідження свідчать про те, що причини дитячої злочинності, девіантної або залежної поведінки, інших негараздів значною мірою зумовлені несприятливою сімейною ситуацією – асоціальним способом життя батьків, бездоглядністю дитини, наявністю конфліктів або сімейного насильства, емоційним неприйняттям дитини, фрустрацією її базових потреб .

2. Стосунки між шлюбними партнерами, їх розвиток на різних етапах подружнього життя та вплив на загальну сімейну динаміку: адаптація шлюбних партнерів у молодій сім’ї, подружні конфлікти, кризові періоди та ресурси сім’ї у їх подоланні, розвиток стосунків між членами подружжя, дослідження нетипових сімей (порівняння громадянського шлюбу з традиційним, різновікові шлюби, проблемні сім’ї тощо). Дослідження цього напрямку свідчать про те, що сьогодні трансформується, розширюється розуміння сутності та розуміння різних феноменів, наявних у сімейно-подружньому житті. Зокрема, дослідження психологів свідчать, що у 80–85% сімей постійно відбуваються конфлікти, в 15–20% наявні сварки через різні причини. При цьому доведено, що подружні конфлікти відіграють ключову роль у сімейних стосунках, оскільки є способом вираження і подолання суперечностей, що лежать в основі такої складної системи, як сім’я. Також змінюється ставлення до розлучення як до події, що має виключно негативне значення. На окрему увагу заслуговує постановка і дослідження проблеми сімейного насильства, до якої зараз спостерігаємо значний суспільний і науковий інтерес. Зауважимо, що ця проблема потребує подальшого поглибленого вивчення різних чинників насильства, зокрема психологічних факторів, передумов, а також можливостей запобігання цьому явищу.

3. Сім’я як цілісна система: порушення поведінки, нахилів дітей, психологічні, психосоматичні проблеми когось із членів сім’ї як функція внутрішньосімейної взаємодії. В межах цього напрямку активно розробляється методологія практичної допомоги сім’ї, досліджується ефективність різних підходів, технік психокорекційної роботи.

4. Сім’я як соціальний інститут: функції ретрансляції соціальних цінностей, настанов, передача соціокультурного досвіду, етнопсихологічні особливості сімей. Цей напрям охоплює більшою мірою філософські, культурологічні, соціально-психологічні аспекти.

5. Сучасні трансформації інституту сім’ї: статеворольова демократизація (в основному, за рахунок розширення статеворольового репертуару жінок), поступовий перехід від патріархату до біархату, зміна домінуючих функцій сім’ї. Менше представлені дослідження сімей у контексті соціального розшарування суспільства та його впливу на структуру сім’ї, її функції.


ОСОБЕННОСТИ ОБРАЗА ЖИЗНИ УЧАЩЕЙСЯ МОЛОДЕЖИ как фактор сохранения здоровья

Максим Галашко

Научный руководитель – доктор медицинских наук, профессор Л.В. Подригало
Проблема образа жизни сейчас имеет первостепенное значение при оценке здоровья населения. Общепризнано, что данная категория почти наполовину определяет здоровье человека, причем с нею связаны такие понятия, как уровень и качество жизни, ее стиль и уклад. Повышенные требования к адаптационным возможностям лиц молодого возраста, предъявляемые современной социально-экономической ситуацией, обуславливают необходимость совершенствования профилактической помощи. Совокупность биологических и психологических особенностей молодого возраста часто приводит к недооценке возникающих расстройств, молодые люди рассматривают возникновение астенических нарушений как малосущественный временный эпизод.

Исходя из изложенного, целью настоящего исследования явилось изучение особенностей образа жизни у 141 юноши в возрасте (19,11±0,12) лет. Все участники исследования являлись студентами одного из высших учебных заведений г. Харькова. Реализация поставленной цели осуществлялась с помощью разработанных нами анкет, в состав которых были включены вопросы, касающиеся основных компонентов образа жизни, причем респондентам сразу предлагались варианты выбора ответа на поставленные вопросы.

Полученные данные позволяют утверждать, что компоненты образа жизни большинства студентов в основном соответствуют гигиеническим рекомендациям. Более чем три четверти обследованных выдерживают кратность питания согласно гигиеническим рекомендациям. Обнаруженные особенности режима питания студентов свидетельствуют, что студенты пропускают полноценный прием пищи во время пребывания в учебном заведении. Это негативно отражается на их функциональном состоянии, снижает уровень работоспособности и адаптационные возможности и повышает риск развития донозологических состояний системы органов пищеварения.

Установлено преобладание пассивных видов отдыха в свободном времени молодежи, что способствует распространенности гиподинамии, и должно быть истолковано как еще один фактор риска нарушений здоровья.

Занятия физической культурой и спортом являются средством сохранения и оптимизации здоровья молодежи, а особенности данного вида деятельности дают важную информацию, позволяющую оценить образ жизни. В обследованном коллективе длительность занятий достаточно высока, (47,52±4,21)% занимаются более четырех часов в неделю, (42,55±4,16)% уделяют этому виду занятий от одного до трех часов.

Полученные результаты позволяют считать образ жизни большинства респондентов промежуточным между здоровым и нездоровым, что повышает вероятность развития донозологии за счет снижения потенциала адаптационных возможностей. Необходимым условием осуществления комплексной профилактики является разработка и внедрение в практику комплексных оздоровительных программ, направленных на развитие благоприятных факторов и минимизацию факторов риска.


РОЗВИТОК МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ХАРКІВЩИНИ (ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ ст.)

Емілія Гальчинська

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент О.О. Шумська
Гуманізація освіти, викликана необхідністю подолання пануючого в сучасному суспільстві культу техніцизму, визначила провідним напрямом забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості, одним з основних компонентів якої є музичне виховання.

Суттєвим джерелом збагачення теорії та практики музичної підготовки молоді є глибоке вивчення і творче осмислення з сучасних позицій історичного досвіду вітчизняних вищих навчальних закладів, гідне місце серед яких посідають Харківський університет та Харківський колегіум.

Вагомий внесок в історію музичної культури внесли всесвітньо відомі діячі цих закладів: філософ і просвітитель Г. Сковорода, фундатор української класичної музики М. Лисенко, композитор та музикознавець П. Сокальський, композитори-аматори В. Александров та В. Сокальський.

Харківські педагоги вважали стрижневим завданням музичного виховання прищеплення любові до прекрасного, розвиток творчої активності.

Музичне мистецтво в Харківському університеті викладалось на високому професійному рівні. Студенти навчалися грі на різних музичних інструментах, вивчали теорію музики, навчалися співати. Існував великий симфонічний оркестр, який виконував складні твори: увертюри В. Моцарта, симфонії Л. Бетховена, ораторії Й. Гайдна та Ф. Мендельсона. Викладали видатні педагоги: учень Й. Гайдна – І. Вітковський, учень В. Моцарта – Г. Гесс де Кальве, Ф. Шульц, який був свого часу скрипалем в оркестрі Ф. Мендельсона.

У Харківському колегіумі викладав багато років Г. Сковорода.

Таким чином, вивчення здобутків музичної освіти молоді у навчальних закладах Харківщини дозволяє зробити висновок про те, що використання найбільш педагогічно цінних ідей зможе збагатити сучасну теорію і практику музичного виховання молоді.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка