Затверджено редакційно-видавничою радою




Сторінка5/17
Дата конвертації18.04.2016
Розмір3.53 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА:

ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

Світлана Григорьєва

Науковий керівник ─ кандидат соціологічних наук, доцент І.П. Шепеленко
Перехідний стан сучасного українського суспільства значно прискорив зміни в його соціальній структурі. Змінились та продовжують змінюватися відносини власності та влади, перебудовується механізм соціальної орієнтації, на суспільну сцену виходять нові соціальні групи. Особливістю розвитку сучасної соціальної структури в Україні виступає той факт, що вона знаходиться лише на початку свого становлення як структури, що повинна відповідати вимогам ринкових відносин. Зміни в соціальній структурі відбуваються в умовах невизначених політичних, соціально-економічних та соціально-культурних орієнтирів. Структура українського суспільства, зазнавши помітних змін порівняно з радянським часом, досі зберігає багато його рис. Для її істотної трансформації необхідне системне перетворення інститутів власності та влади.

У нашій країні продовжує поглиблюватись соціальна поляризація суспільства. Представники правлячих еліт утворили нову «номенклатуру», яка досить стійко відтворюється. Значне соціальне розшарування призводить до зростання соціальної напруги в суспільстві та маргіналізації значної маси населення. Маргінальність викликана масовою низхідною мобільністю в умовах загальної кризи. Однак найдраматичніше – не вищевказана соціальна диференціація суспільства, а той факт, що соціальна структура в Україні майже цілком блокує як сьогодні, так і в доступній для огляду перспективі скільки-небудь значущі соціальні зміни.

Нині соціально-класова структура сучасного українського суспільства – це ще аморфна маса, в якій відсутні чіткі соціальні страти і соціальна самоідентифікація. А це означає, що в більшості населення ще не пробуджені, не сформовані власні конкретні, більш-менш усвідомлені соціальні інтереси і соціальний статус. Продовжується формування нового морально-психологічного клімату, який впливає на процеси переідентифікації в соціальному просторі (від єдиної радянської ідентичності, її соціальної структури до усвідомлення самоцінності регіональних, етнічних, конфесійних відмінностей).

Серед головних тенденцій розвитку треба також зазначити послаблення існуючих у суспільстві стратифікаційних обмежень та переструктурування соціального простору. Межі між групами і верствами і надалі ставатимуть прозорішими, виникне безліч маргінальних груп з невизначеним чи суперечливим статусом. Поряд з цим можна константувати, що відбувається підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації.

Крім того, в Україні збереглися такі тенденції: загальна депопуляції населення; падіння рівня народжуваності; скорочення середньої тривалості життя та старіння української нації; збільшення частки жінок у нашому суспільстві; подальший процес урбанізації; рухливість соціально-професійної структури. Однією з ознак перехідного періоду є розпад традиційних соціально-професійних груп.

Слід зазначити, що необхідний подальший детальний аналіз реальної соціальної структури українського суспільства та тенденцій її зміни, адже сама специфіка цього питання повинна визначати сутність і напрям соціальної політики нашої держави.



МІЖНАРОДНІ ІНВЕСТИЦІЇ В УМОВАХ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ

Світлана Громова-Стасюк

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент І.В. Кадеєва
В умовах глобалізації національний економічний розвиток залежить від здатності ефективно використовувати не тільки традиційні, але й, особливо, інтернаціоналізовані ресурси і фактори виробництва постіндустріального суспільства. Це, у свою чергу, забезпечується за умов реалізації моделей відкритої економіки, адаптованих до внутрішніх особливостей та зовнішнього еволюціонізуючого середовища. Міжнародне інвестування відіграє при цьому провідну роль, формуючи канали передачі фінансових і матеріальних ресурсів, науково-технологічних і організаційно-економічних інновацій на новітній інформаційній основі. Особливої актуальності міжнародне інвестування набуває в кризовий період.

Сучасні міжнародні інвестиції характеризуються різною інституційною природою, видами і формами, методами та інструментами регулювання на національному, міжнародному та наднаціональному рівнях, багатоплановими мотиваціями інвесторів і реципієнтів. На мікрорівні принципове значення мають стратегічні корпоративні інтереси: привабливість інвестиційних форм виходу на зарубіжні ринки у порівнянні з експортом продукції та послуг, ефект міжнародної інвестиційної диверсифікації. На макрорівні приймаючим країнам із недостатньо розвиненим інвестиційним ринком важливо забезпечити оптимальні з огляду на стратегічні національні інтереси співвідношення обсягів внутрішнього і зовнішнього (іноземного) інвестування, орієнтувати приватний і державний іноземний капітали на реалізацію чітко визначених пріоритетів економічного розвитку.

В економіці України спостерігається недостатній приплив іноземного інвестиційного капіталу. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) становить 5,3 млрд дол. США, або 110 дол. США на душу населення, що в десятки і навіть сотні разів менше у порівнянні із розвиненими країнами, в чотири рази менше, ніж у Китаї, в одинадцять – ніж у Польщі. Іноземні інвестиції суттєво не впливали на загальну макродинаміку ані в кризових умовах розвитку України, ані в період стабілізації і економічного зростання. Окремі успішні інвестиційні проекти із залученням іноземного капіталу були скоріше винятками, ніж правилом.

Ефективний економічний розвиток в Україні може бути досягнутим при створенні умов, сприятливих для залучення внутрішніх та міжнародних інвестиційних ресурсів із збалансованими співвідношеннями іноземного і внутрішнього капіталу. Національна економіка, яка має однобічну інвестиційну орієнтацію на зарубіжні джерела без зростаючої мотивації місцевих інвесторів, у стратегічному контексті втрачає конкурентоспроможність і умови безпечного розвитку.


ВЖИВАННЯ ІРОНІЇ У РОМАНІ ДЖ.Б. ПРІСТЛІ «ВУЛИЦЯ ЯНГОЛА»

Вікторія Груздєва

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Г.Ф. Крівчикова
Іронія як явище багатогранне завжди викликала інтерес у дослідників. Вивчення іронії дає змогу виділити і зрозуміти суперечливі проблеми тієї чи іншої культурно-історичної епохи, оскільки іронія завжди була і буде невід’ємною частиною людського існування.

Вивчення творчості видатного англійського письменника XX століття Джона Бойтона Прістлі свідчить про його невичерпний інтерес до стихії комічного, до жарту, парадоксу, іронії.

Проаналізувавши текст роману Д.Б. Прістлі «Вулиця янгола», ми знайшли три основні типи іронії: 1) вербальну, 2) драматичну та 3) іронію долі.

Вербальна іронія виникає тоді, коли людина каже або робить щось одне, а справжнє значення мовлення або дії є протилежним. Наведемо приклади вербальної іронії: «It was brilliant of you, Jim, to get into the debt this huge», «like some fainted-hearted Don Juan».

Драматична іронія з’являється тоді, коли читач знає щось таке, чого не знають герої розповіді. Саме така невідповідність інформації породжує драматичну іронію: сюжет роману будується на контрасті між реальним станом речей і тим, яким воно уявляється героям. Зубожіла фірма із продажу деревообробних матеріалів перебуває на грані банкрутства. Герої з різних причин не вникають у суть цієї діяльності і не підозрюють про шахрайство містера Голспі. Але з його розмови з дочкою читач досить рано довідується про обман і тому бачить іншу, приховану лінію в розвитку сюжету.

Іронія Прістлі не завжди лежить на поверхні, вона ніби розкидана по тексту, але в романі є постійні ознаки, які дають змогу виявити приховану іронію. Все, що відбувається у романі, має чіткий сценарій, узгоджений з власним світосприйманням письменника, – сценарій цей можна назвати «іронією долі». У даному творі вона простежується як на рівні життєвого сценарію окремих персонажів, так і на рівні сюжетної лінії, коли містер Дерсінгем намагається опанувати кризу свого бізнесу, та все марно.

За результатами нашого дослідження, іронічна позиція автора виражається у постійній взаємодії контрадикту та контексту, підкреслюється іронічним викладом фактів (наприклад, опис релігійних зборів, на які потрапляє Тарджис), а також у глузливому переказі змісту газет і книг, які читають герої, радіопередач, які вони слухають, та фільмів, які вони дивляться, специфічними порівняннями, поєднанням в одному контексті книжної й розмовної лексики, типізацією мови героїв, сполученням несумісних між собою слів, використанням персоніфікації, оманою героїв в оцінці самих себе та інших.

Таким чином, іронія у Прістлі має властивість набувати різних форм і проникати у різні сфери людського існування. Іронічність його світосприймання в певному сенсі відкриває очі на багато проблем. Використовуючи іронію, письменник отримує можливість сказати світу те, для чого не вистачає звичайних слів.


Взаємозв’язок Я-концепції і смисложиттєвих орієнтацій у юнаків і дівчат

Ірина Гур’єва

Науковий керівник – доктор психологічних наук, професор М.А. Кузнєцов
Пошук і реалізація людиною смислу свого життя властиві всім людям і є основним двигуном поведінки і розвитку людини. Потреба в смислі життя дозволяє людині інтегрувати численні вимоги, що йдуть з різних сфер її життєдіяльності, будуючи життя як цілісний процес, що має мету і спадкоємність, а також допомагає людині інтегрувати і максимально мобілізувати всі її здібності. У пошуку смислу життя виробляється світогляд, розширяється система цінностей, формується той етичний стрижень, який допомагає справитися з житейськими негараздами, юнаки починають краще розуміти навколишній світ і самих себе. Дослідженнями в цій області займались А. Адлер, Л.С. Виготській, О.М. Леонтьев, Г. Навайтис, З. Фрейд, Е. Фромм, Дж. Ройс, В. Франкл, Дж. Пауелл, Р. Шоп та інші психологи.

На думку Д.О. Леонтьєва, смисложиттєві орієнтації – складні соціально-психологічні утворення, що породжуються реальними значущими взаєминами суб’єкта й комплексами об’єктів життєдіяльності й відбивають індивідуально-значущу інтерпретацію сутності цих відношень. Смисложиттєві орієнтації як головні несучі елементи системи ставлення людини до соціального світу задають вектор і межі самореалізації суб’єкта, життєвого шляху, об’єктивуються в життєвих цілях-цінностях.

Я-концепція виникає в людини в процесі соціальної взаємодії як неминучий і завжди унікальний продукт її психічного розвитку, як відносно стійке і водночас схильне до внутрішніх коливань і змін психічне надбання. Вона накладає незгладимий відбиток на всі життєві прояви людини – з самого дитинства до глибокої старості.

Виходячи з вищевикладеного, можна припустити, що Я-концепція може бути взаємопов’язаною з переживанням юнаками та дівчатами свідомості свого життя. Проте даний аспект проблеми вивчено недостатньо, хоча його дослідження є доволі актуальним, адже саме рання юність є критичним періодом формування самосвідомості, а розвиток самосвідомості визнано центральним психічним процесом перехідного віку.

Об’єкт дослідження: самосвідомість.

Предмет дослідження: взаємозв’язок Я-концепції і смисложиттєвих орієнтацій юнаків і дівчат.

Мета дослідження: вивчити специфіку взаємозв’язку Я-концепції і смисложиттєвих орієнтацій в юнаків і дівчат.

Завдання дослідження:



  1. Провести теоретичний аналіз психологічної літератури, присвяченої проблемі Я-концепції та смисложиттєвих орієнтацій в юнацькому віці.

  2. Вивчити специфіку Я-концепції та смисложиттєвих орієнтацій у юнаків і дівчат.

  3. Вивчити взаємозв’язок когнітивного компоненту Я-концепції і смисложиттєвих орієнтацій у юнаків і дівчат.

  4. Вивчити взаємозв’язок емоційно-оцінного компоненту Я-концепції і смисложиттєвих орієнтацій у юнаків і дівчат.

У дослідженні взяли участь 52 осіб: 22 юнаки та 30 дівчат у віці 16-19 років.

Для дослідження Я-концепції в юнацькому віці використовувався «Тест – опитувальник самовідношення» (В.В. Столин, С.Р. Пантілєєв) і методика М. Куна «Хто Я?». Для дослідження смисложиттєвих орієнтацій – опитувальник смисложиттєвих орієнтацій Д.О. Леонтьєва.


НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ ВОКАЛЬНО-ХОРОВИХ НАВИЧОК УЧНІВ СЕРЕДНІХ КЛАСІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ (70-80 рр. ХХ ст.)

Вікторія Гуріна

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент О.В. Васильєва
Сучасна школа, що переорієнтовується на вимоги ринкової побудови всіх сфер соціального життя держави, потребує розвитку спрямованості на духовне життя, виховання патріотизму та поваги до історичної спадщини України. Саме тому в сучасній школі має розвиватися хорове мистецтво, як традиційний історичний засіб національного виховання, колективного єднання однодумців.

Одним із шляхів вирішення вказаної проблеми є глибоке осмислення й усвідомлення історичного досвіду, в якому зосереджено педагогічні надбання хорової теорії та практики, виведено теоретичні засади формування вокально-хорових навичок, котрі можна використовувати на практиці в сучасній школі.

Особливий інтерес у цьому відношенні викликає період 70-80 рр. XX ст., що позначився розквітом дитячого хорового мистецтва і виховання, появою яскравих педагогів-практиків та виданням великої кількості репертуарних збірок, методичних посібників для занять хоровим співом, у яких відображено досвід роботи кращих дитячих колективів та їх керівників. Узагальнення педагогічної, психологічної, хорознавчої літератури 70-80 років XX ст. і сучасності дає змогу сказати, що хорове мистецтво допомагає розвинутись виконавцям як творчим особистостям та донести до публіки культурні цінності рідного народу. Необхідною умовою для виконання хорової музики є оволодіння комплексом вокально-хорових навичок.

Основним видом навчального забезпечення формування вокально-хорових навичок у досліджуваний період була навчальна література – оптимальний і доступний засіб передачі педагогічного досвіду відомих викладачів і диригентів минулого.

Аналіз літератури з досліджуваного питання дає змогу сказати, що урок музики потребує особливого навчально-методичного забезпечення, а саме: книгодрукарської продукції, наочних посібників, технічних засобів навчання, екранно-звукових і навчально-практичних засобів.

Опрацювання позитивного історичного досвіду з формування вокально-хорових навичок дітей середнього шкільного віку засобами навчально-методичного забезпечення дає змогу накреслити перспективи його реалізації в практиці сучасної школи, а саме: створити методично-репертуарні посібники, впровадити окремі методи формування вокально-хорових навичок, що були подані провідними хормейстерами 70-80 рр. ХХ ст., у практику сучасних вчителів та керівників хорових колективів, проводити методичні семінари для поглибленого вивчення прогресивних методик формування вокально-хорових навичок, створити спецкурси на основі авторських методик з вокально-хорового виховання 70-80 рр. ХХ ст. для професійної підготовки майбутніх учителів музики.


СПІВВІДНОШЕННЯ УЯВИ ТА КРЕАТИВНОСТІ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Катерина Гуріна

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, професор О.Г. Волкова
Однією з головних вимог сучасного суспільства є виховання творчої особистості, здатної самостійно, нестандартно мислити, знаходити нетрадиційні, оригінальні шляхи вирішення будь-яких проблем, швидко орієнтуватися в нових ситуаціях. Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття») та Закон України «Про освіту» наголошують на створенні якнайсприятливіших умов для творчого самовираження кожного члена суспільства.

Одним із компонентів творчої діяльності людини є творча уява, фантазія. Як відомо, багата уява є основою набуття знань, розвитку мислення, невичерпним джерелом творчості, раціоналізаторства, стимулом до будь-якої творчої діяльності. Молодший шкільний вік є найсприятливішим для формування уяви, що постає основою для творчої діяльності дитини, її креативності.

Які умови слід створити для оптимального розвитку творчих особистості? Однозначної відповіді на це питання психологи ще не дали, хоч це питання вивчається з часів Гіппократа. Багато вчених-психологів працювало над питанням природи творчості людини та її діяльності: А.Р. Лурія, Б.М. Теплов, І.П. Павлов, С.Л. Рубінштейн, В.А. Крутецький, А. Анастазі, Г.С. Костюк, Ф. Гальтон, Г.Ю. Айзенк, Н.С. Лайтес, Ю.З. Гільбух, Г.С. Альтшулер, В.Н. Дружинін та ін.

Мета: дослідження особливостей уяви учнів молодшого шкільного віку та з’ясування її взаємозв’язку з креативністю.

Об’єкт дослідження: творчі здібності молодших школярів.

Предмет дослідження: зв’язок особливостей уяви з проявом креативності у молодшому шкільному віці.

Для реалізації цілей дослідження та вирішення поставлених завдань було обрано три методики, спрямовані на вивчення особливостей уяви, уявлень, прояву креативності: «Муха», «Дослідження індивідуальних особливостей уяви», тест креативності Торренса.

У результаті дослідження були підтверджені теорії Л.С. Виготського, В.В. Давидова про взаємозв’язок уяви з креативністю в учнів молодшого шкільного віку: чим вищий рівень складності уяви, тим, відповідно, вищі показники прояву креативності та навпаки. Ця залежність спостерігається як у зв’язку уявлень з уявою, так і уявлень з креативністю.

Було визначено вікову динаміку розвитку уяви: показники складності уяви, гнучкості та її оригінальності, так само як і показники уявлень та креативності у 2-му класі значно відрізняються у процентному співвідношенні від показників 3-го та 4-го класів, які, у свою чергу, між собою майже ідентичні. Це пояснюється тим, що протягом молодшого шкільного віку уява дітей зазнає змін.

Продукти творчої, як і всякої, уяви формуються з елементів того досвіду, який дитина сама набула або запозичила в інших людей, з практичної діяльності.

У подальшому планується вивчення особистісних якостей, окремих психічних процесів творчої особистості, діагностування досягнутого рівня розвитку та його відповідності успіхам у реальній діяльності.
ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА СТРАТЕГІЯ СТАЛОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Юлія Давискіба

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент Л.П. Радченко
Глобалізаційні процеси, які значною мірою посилюють взаємозалежність країн світу на підставі зростання обсягу міжнародного руху товарів і послуг, швидкого розповсюдження нових технологій, посилення інтернаціональних потоків капіталу, мають не тільки позитивні, а й негативні наслідки. Відповіддю людства на негативні наслідки глобалізаційних процесів з’явилась розроблена передовими вченими, політиками та підтримана мільйонами людей різних країн світу ідея сталого розвитку. Вона пройшла довгий шлях від загальних уявлень екорозвитку (Стокгольмська конференція 1972 р.) до сучасної доктрини людства, яка є на початку ХХI століття альтернативою подальшого розвитку індустріально-ринкової цивілізації. Особливого значення та оформлення концепція сталого розвитку набула на конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992 р.), в якій взяли участь голови урядів, представники наукових і ділових кіл, експерти зі 179 країн. Ця конференція закликала всі країни до прийняття національних стратегій сталого розвитку. Другим за значенням був Всесвітній «Саммит Землі – 2002», який відбувся в Йоганнесбурзі (2002 р.). та прийняв важливі документи щодо її реалізації. Фактично відбувся перехід від дослідження сталого розвитку еколого-економічної системи до концепції сталого розвитку соціо-еколого-економічної системи. Саме соціальний фактор або соціальна складова набули значення провідного. На цьому базується розробка національних моделей сталого розвитку різних країн, у тому числі це повинно бути важливим компонентом її формування в Україні. Багато існуючих визначень сталості та сталого економічного розвитку є конкретизацією або уточненням визначення, яке зробила Всесвітня комісія ООН з навколишнього середовища та розвитку. Сталий розвиток (sustainable development) – це розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління і не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти їхні власні потреби (WCED, 1987). Критеріями реалізації нової цивілізаційної парадигми – концепції сталого розвитку – повинні стати екологічна безпечність, економічна ефективність, соціальна справедливість.

Розвиток концепції сталого розвитку характеризується розробкою і використанням відповідного інтегрального показника – індексу сталого розвитку, за яким Україна значно програє не тільки світовим лідерам, а й багатьом постсоціалістичним країнам. Важливим є не стільки досягнутий зведений показник сталого розвитку, скільки динаміка соціально-економічного розвитку, макроекономічна нестабільність національної економіки, масштаби впливу світової економічної кризи. Економічному зростанню та сталості в економіці України повинні сприяти: посилення регулюючої ролі держави щодо стимулювання внутрішніх і зовнішніх інвестицій, підприємницької активності для виробництва нових конкурентоспроможних товарів зі значним підвищенням рівня ресурсозбереження вітчизняної продукції; пріоритетні зусилля на вирішення екологічних проблем; стимулювання розвитку освіти, науки, цілеспрямовані зусилля на підвищення рівня добробуту населення.


КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАКТИЧНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ В СУЧАСНІЙ БАЛЬНІЙ ХОРЕОГРАФІЇ

Катерина Даниленко

Науковий керівник – старший викладач кафедри хореографії О.I. Пiнчук
Результат процесу хореографічного навчання (у тому числі і навчання сучасних бальних танців) у значній мірі залежить від методів та приймів викладання. Методика викладання сучасних бальних танців в Україні перебуває в постійному розвитку, змінах, збагачується новими методами і прийомами навчання відповідно до вимог часу. Тема даної публікації – класифікація практичних методів хореографічного навчання, що впроваджена на кафедрі хореографії музично-педагогічного факультету Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Навчально-тренувальний комплекс (НТК).

До складу НТК входять такі види вправ і практичних робіт:


  1. технічні вправи:

  • колективно-порядкові вправи;

  • розминкові або розминково-тренувальні вправи;

  • навчально-тренувальні вправи;

  • варіації (конкурсні та композиційні);

  • хореографічні композиції (етюди);

  1. творчі вправи:

  • етюди;

  • ігрові вправи.

  1. практичні роботи:

  • медальні тести;

  • внутрішні закриті змагання.


ПРОБЛЕМА АКТИВИЗАЦИИ МУЗЫКАЛЬНЫХ СПОСОБНОСТЕЙ СТУДЕНТОВ ПОСРЕДСТВОМ ПЕДАГОГИЧЕСКОГО ОБЩЕНИЯ

Джан Шен


Научный руководитель — кандидат педагогических наук, доцент О.А. Матвеева
Проблемы, связанные с исследованием музыкальных способностей и выявлением возможностей и закономерностей их развития, занимают одно из центральных мест в музыкальной психологии и педагогике, поскольку их решение оказывает непосредственное влияние на практику обучения студентов, будущих педагогов.

Музыкальные способности определяются современной психологией как специфическая форма познавательных способностей, которые проявляются в особой духовной деятельности человека (Э. Абдуллин, Г. Тарасов, Б. Теплов). К. Тарасова структуру общих музыкальных способностей представляет состоящей из двух подструктур:



  • эмоциональной отзывчивости на музыку;

  • познавательных музыкальных способностей – сенсорных (музыкальный слух и чувство ритма), интеллектуальных (музыкальное мышление и воображение) и музыкальной памяти.

Развитие музыкальных способностей происходит в процессе обучения. В своём исследовании мы сделали предположение, что эффективность их развития повысится, если создать определённо организованные условия педагогического общения. Педагогическое общение – это специально организованный, научно обоснованный, руководимый учителем процесс обмена информацией для достижения оптимального сотрудничества в разных видах деятельности участников учебно-воспитательного процесса с целью улучшения качества образования, всестороннего и гармоничного развития студентов.

Общение в философии рассматривается как специфичечкий для субъектов способ взаимных отношений, способ существования человека во взаимосвязи с другими людьми. В содержание общения философия включает не только обмен информацией и социально-психологические контакты, но и всю глубину осознанной сопричастности людей.

В психологии (Д. Аткинсон, Р. Бернс, Дж. Джанпольский, И. Кон, К. Роджерс и др.) общение определяется как взаимоотношения людей, которые являются главным условием и способом существования и развития каждого из них. Психологи выделяют в общении три взаимосвязанные функции: коммуникативную, интерактивную и перцептивную. Коммуникативная функция состоит в обмене информацией, интерактивная – в организации взаимодействия между индивидуумами, перцептивная функция обеспечивает процесс восприятия партнёрами по общению друг друга и установления на этой основе взаимопонимания.

Таким образом, правильно организованное педагогическое общение, направленное на создание благоприятного климата на уроке, способствует активизации музыкальных способностей студентов.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка