Затверджено редакційно-видавничою радою




Сторінка7/17
Дата конвертації18.04.2016
Розмір3.53 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   17

ВИКОРИСТАННЯ РІЗНОМАНІТНИХ МЕТОДІВ ТЕХНІКИ ОЛІЙНОГО ЖИВОПИСУ СТУДЕНТМИ ПРИ ВИРІШЕННІ ТВОРЧИХ ЗАДАЧ

Лілія Ільків

Науковий керівник – старший викладач М.А. Азаркіна
На заняттях з олійного живопису ставляться як академічні, так і творчі завдання, при вирішенні яких використовуються різноманітні методи техніки олійного живопису.

Кожний метод роботи олійними фарбами витікає з певних естетичних вимог, філософських і наукових поглядів і навіть продиктовані практичною та економічною необхідністю свого часу.

Фламандський метод можливо якнайкраще дозволяє реалізувати на картинній площині детальне зображення натури.

Італійський «живописний» метод дозволяє побачити людину в нерозривній єдності з оточуючим середовищем, відчути її, як частину світобудови. Пастозний живопис з нерівною фактурою змушує світло грати на багатьох поверхнях, що його віддзеркалюють, можливо, якнайкраще передає повітряне середовище, що стає творчим завданням імпресіоністів.

Кожний метод має свої переваги і свої недоліки. Головне – він повинен відповідати творчому завданню і, безумовно, кожний метод завжди потребує послідовного і обміркованого використання.

Вирішення навчальних та творчих завдань в олійному живописі багато в чому обумовлено розвитком у студентів колористичного бачення шляхом спостереження та роздумів над кольоровими відношеннями при передачі форми предмету з одночасним пізнанням цього предмету в сукупності всіх його властивостей та значень.

Творчі колористичні завдання в олійному живописі знаходяться в залежності від того, наскільки професійно художник використовує можливості матеріалів.

Усі художні матеріали – фарби, лаки, ґрунтована основа – повинні служити побудові такої фактури фарбового шару, яка найбільш виразно виконує живописно-пластичні завдання митця.

При роботі зі студентами на заняттях з олійного живопису слід відвести окрему роль вирішенню зокрема творчих завдань при написанні натюрморту. Натюрморт, як один з найцікавіших жанрів мистецтва, надає художнику чимало можливостей для творчої роботи. Зображення оточуючих предметів побуту дозволяє передати суттєві риси світосприйняття сучасної людини.
ПСИХОЛОГІЧНІ ПРАГНЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ДО СМИСЛУ

Владислава Індерович

Науковий керівник – доктор психологічних наук, професор М.А. Кузнєцов
Виявлення сенсу людського існування завжди було однією з центральних проблем людини як на психологічному й філософському, так і на повсякденному рівні. Проблема сенсу життя є ключовою не тільки для людини, але й для культури.

В останні роки відбулося стрімке прискорення соціокультурних процесів. Людина, її місце у світі, смисл буття – «вічні» філософські й психологічні проблеми одержали нове народження. Особливо злободенно сьогодні звертання до смисложиттєвих проблем, морального виховання, духовних джерел, до вічних цінностей. Проблема розпадається на ряд складових: смисл, сенс життя й суміжні з ними поняття; мотиви й задоволення потреб, розвиток інтересів і ціннісних орієнтації; умови, механізми й напрямки формування, пошук смислу й форм позитивної самореалізації особистості в сучасному світі.

Проблема сенсу життя найтіснішим образом пов’язана із проблемою сутності людини; вони багато в чому переплітаються й часто навіть збігаються.

Тема смислу актуальна для людини на всіх етапах життєвого шляху: потрібно налагоджувати, облаштовувати життя, відстоювати й втілювати те, що вважаєш правильним.

Об’єктом дослідження є життєва стратегія та психологічні особливості прагнення особистості до смислу.

Предмет дослідження – особливості смисложиттєвих орієнтацій та життєвої стратегії студентів.

Метою дослідження ми ставимо вивчення характеристик життєвої стратегії та ціннісних орієнтацій як фактор сенсу життя у студентів.

Була висунута така гіпотеза: особливості домінування певного компонента цінностей і смисложиттєвих орієнтацій визначає індивідуальні варіанти життєвої стратегії студентів.

У досліджені будуть брати участь 40 студентів 2 курсу факультету психології та соціології

У процесі дослідження планується використати: теоретичні методи (аналіз, синтез, класифікація, порівняння), емпіричні методи (експеримент): тест смисложиттевих орієнтацій Леонтьєва, методика вивчення ціннісних орієнтацій Котлякова, тест Бажина «Рівень суб’єктивного контролю»; опитувальник життєвої позиції, методика граничних смислів Леонтьєва;математико-статистичні (кореляційний аналіз, кількісний та якісний аналізи).


КУЛЬТУРА КАК ФАКТОР СТАНОВЛЕНИЯ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА

Любовь Калугина

Научный руководитель – доктор философских наук, профессор И.А. Радионова
Развитие гражданского общества является важным национальным и международным приоритетом современной эпохи. Будущее Украины, ее место в мировом сообществе в значительной мере зависят от включенности в этот процесс, обеспечивающий возможность роста и самореализацию личности. Сегодня одним из главенствующих убеждений является то, что эта задача может быть решена путем формирования гражданского общества. Это в свою очередь актуализирует задачи по определению места современного гражданина в процессах, связанных со становлением гражданского общества и формированием гражданской культуры.

Рассматриваемая проблема требует пояснения в определении понятия «гражданская культура». Гражданская культура представлена на уровне всего общества, и тогда она есть культура согласия – т.е. согласованных взаимодействий институтов гражданского общества и государства, может проявляться и на уровне отдельной личности, где она может быть квалифицирована в следующих характеристиках: признание ценности согласия и справедливости в социальном сотрудничестве, что может быть базировано на публичности (публичном, открытом и откровенном обсуждении всех проблем), личностном признании права и правовых отношений, толерантности и чувстве солидарности по отношению к другим.

Необходимо отметить, что основные надежды на формирование гражданского общества сегодня связываются с новыми поколениями, формирующимися в постсоветский период. Это в свою очередь актуализирует задачи по определению места студенческой молодежи в процессах, связанных со становлением гражданского общества и формированием гражданской культуры.

На сегодняшний день Украине необходимы программы, направленные на поддержку проектов в сфере культуры, имеющих гражданское звучание. Целью таких программ должна быть поддержка демократических прав и свобод, прежде всего свободы выражения, содействие формированию в Украине гражданского общества, распространение идей толерантности. Такого рода проекты в сфере культуры и искусства – это возможность выразить свое мнение не в политической дискуссии, а в рамках художественной акции. Программы должны быть ориентированы на развитие связей между культурой и другими частями гражданского общества, укрепление сектора независимых организаций в сфере культуры, преодоление барьера между государственным и негосударственным сектором.


ЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСУ СТВОРЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ КАРТИНИ У НАЦІОНАЛЬНОМУ ВИХОВАННІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Анастасія Качина

Науковий керівник – Народний художник України, професор В.І. Ковтун
Події останнього часу підтвердили, що економічна дезінтеграція, соціальна диференціація суспільства, девальвація духовних цінностей негативно вплинули на суспільну свідомість більшості соціальних і вікових груп населення країни, різко знизили виховну дію історії, культури, мистецтва йі освіти як найважливіших чинників формування патріотизму і збереження історичної пам’яті. Українське національне виховання повинне стати фундаментом становлення світогляду молодої людини, незалежно від її етнічного і соціального походження. Основними напрямами національно-виховній діяльності є формування національної самосвідомості й відповідальності за долю України, за допомогою збереження і культивування історичної пам'яті.

Історична пам’ять – своєрідний пантеон національної ідентичності. Вона містить знання про історичні битви, доленосні події, життя і творчу діяльність видатних діячів політики і науки, техніки і мистецтва. Історична пам’ять відтворює безперервність і спадкоємність соціального Буття.

Академік Д.С. Лихачов писав: «Пам’ять протистоїть знищувальній силі часу. Пам’ять – подолання часу, подолання простору. Пам’ять – основа совісті і моральності, пам’ять – основа культури. Зберігати пам’ять, берегти пам’ять – це наш етичний борг перед самим собою і перед нащадками. Пам’ять – наше багатство. Пам’ять як «безтілесна духовна субстанція» стає виразною силою, особливо за часів граничних випробувань, що випадють на долю людей.

Людині необхідно відчувати себе в історії, розуміти своє значення в сучасному житті, залишити про себе добру пам’ять. Культурна пам’ять – необхідна умова етичного життя, духовної осілості, національної ідентичності, прихильності до рідних місць і патріотизму.

Проте процес історичної пам’яті не означає механічного повторення і відтворення минулого, він відображає складність, неоднозначність людських відносин, зміну духовних цінностей і особистих позицій, вплив суб’єктивних думок. Свідченням тому є «білі плями» і «чорні діри» у світовій і вітчизняній історії.

Історична пам’ять часто стає ареною ідеологічних конфліктів, душевних драм і трагедій. Переписування історії, переоцінка минулого, скидання кумирів, іронія і кепкування розривають крихку нитку історичної пам’яті, змінюють енергетичний потенціал культури. Великі «отці» стають забутими «дідами», нові пам’ятники суперечать колишнім ціннісним орієнтирам, меморіали стають безгоспними, книги виявляються непотрібними.

Прикладів тому маса. Змінюються експозиції в музеях, відновлюються стерті цензурою імена на картинах і фотографіях, відроджуються старі пам’ятники. Історики, письменники і художники вносять вклад у повернення історичної пам’яті в повнішому обсязі. Літературні твори, картини, фільми передають сучасникам уявлення про трагічні сторінки української історії.

Відродження патріотизму – крок до відродження України. Саме патріотизм, є духовним надбанням особи, одним з найважливіших елементів суспільної свідомості і фундаменту суспільної і державної систем, складає духовно-етичну основу їх життєдіяльності й ефективного функціонування.

Усьому цьому сприяє написання картин на історичну тематику, не тільки далекого але й недавнього минулого.
ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВІВ ЗАЛЕЖНОЇ ПОВЕДІНКИ СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНИХ ВУЗІВ

Ірина Кашпуренко

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, доцент О.Г. Волкова
Актуальність. Проблема залежної поведінки, що формується в результаті взаємодії з об’єктами, здатними викликати залежність, є доволі поширеною на сьогоднішній день.

Коли ми говоримо про залежність, то зазвичай маємо на увазі наркоманів та алкоголіків. Дійсно, ці дві форми залежності найбільш руйнівні для тіла і психіки.

У наш час відсутні загальновизнані критерії діагностики залежної поведінки й диференціальної діагностики патологічних і непатологічних форм залежностей. Саме тому є необхідність досліджень, які б дали змогу краще розібратися в цьому феномені.

Різні аспекти поведінки представлені в роботах зарубіжних та вітчизняних дослідників: А.Е. Личко, А.А. Реан, В.Д. Менделевич, Ц.П. Короленко, Б.С. Братусь, А.А. Габіані, Т.А. Донських та інших.



Об’єктом дослідження виступають індивідуально-психологічні особливості поведінки у юнацькому віці.

Предмет – індивідуально-психологічні прояви залежної поведінки в юнацькому віці.

Мета дослідження – виявити та експериментально підтвердити індивідуально-психологічні особливості залежної поведінки у студентів технічних вузів.

Виходячи з мети дослідження вирішуються такі завдання:



  1. проаналізувати наукові джерела з обраної теми роботи;

  2. розкрити сутність залежної поведінки, її особливості, форми проявів;

  3. виявити індивідуально-психологічні особливості залежної поведінки у юнаків за допомогою експериментальних методик;

  4. зіставити результати проведених досліджень.

Дослідження проводилось на базі Української академії залізничного транспорту. Вибірку становлять 30 студентів, з яких 7 дівчат та 23 хлопця, віком 18-22 роки.

У нашій роботі використовувались такі методи та методики: спостереження, метод експерименту, методи математичної обробки даних, метод АПД (аналіз продуктів діяльності), тест «Схильність до залежної поведінки» В.Д. Менделевича та тест діагностики залежної поведінки Котлярова.

Результати досліджень показали, що принаймні половина юнаків мають хоча б один вид залежності. При порівнянні зі схильністю до алкогольної та наркотичної залежності було виявлено, що ті юнаки, які більш схильні до наркотичної залежності, мають ризик стати залежними від будь-якої діяльності, будь-якого об’єкту.
ПРОБЛЕМА РОЗВ’ЯЗАННЯ ЗАДАЧІ ТЕПЛОПРОВІДНОСТІ ДЛЯ ЧВЕРТІ ПЛОЩИНИ ПІВПРОСТОРУ

Анастасія Кисиленко

Науковий керівник – кандидат фізико-математичних наук, доцент А.Ю. Пуди
У наш час математичне моделювання є одним з основних методів вирішення наукових, інженерних, економічних проблем. Основою математичних моделей є рівняння математичної фізики, досвід дослідження яких представляє теоретичний і практичний інтерес у фахівців різних професійних напрямків. Вивчення математичних моделей фізики математичними методами не тільки дозволяє отримати кількісні характеристики фізичних явищ і розрахувати із заданим степенем точності хід реальних процесів, але й дає можливість глибокого проникнення в саму суть фізичних явищ, виявлення прихованих закономірностей, передбачення нових ефектів. Задачі параболічного типу розв’язуються при дослідженні таких фізичних явищ, як теплопровідність, дифузія, розповсюдження електромагнітних полів у провідникових середовищах, рух в’язкої рідини, рух ґрунтових вод та ін.

Метою даної роботи є розгляд постановки граничних задач для задачі теплопровідності для чверті площини півпростору.

Постановка першої граничної задачі. Знайти в області , розв’язок неоднорідного рівняння теплопровідності , з початковими умовами і граничними умовами , . Для розв’язку поставленої задачі послідовно застосовується синус – перетворення Фур’є, які приводять до звичайного лінійного неоднорідного диференціального рівняння з початковими умовами. Метод варіації довільної змінної дає розв’язок поставленої задачі у зображеннях. Застосовуючи обернене синус – перетворення Фур’є одержимо розв’язок поставленої задачі.

Постановка другої граничної задачі. Знайти в області , розв’язок неоднорідного рівняння теплопровідності , при початковій умові та граничних умовах , . Метод розв’язку аналогічний, але ж тільки застосовується косинус – перетворення Фур’є.

Отже, для розв’язку першої та другої граничних задач для чверті площини півпростору використовується метод інтегрального перетворення Фур’є.
ТВОРЧІСТЬ Г.С. СКОВОРОДИ

Наталія Коваленко

Науковий керівник – доктор філософських наук, професор І.О. Радіонова
В особі Григорія Сковороди вітчизняна демократична культура має оригінального мислителя і письменника, пристрасна думка якого не бажала й не могла миритися з несправедливою, ворожою трудовій людині соціальною дійсністю. Він виступив як виразник ідей гуманізму та селянського просвітительства.

Сковорода зробив істотний внесок у скарбницю вітчизняної культури. Він писав пісні й музику, вправно грав на кількох музичних інструментах, малював, а головне – створив численні літературні і філософські твори. Його спадщина належить до визначних надбань вітчизняної прогресивної культури XVIII ст., а його ім’я посідає помітне місце в ряду видатних діячів минулого, які збагатили філософську думку та художню літературу України.

Сковорода сприйняв ідеали філософії гуманізму і просвітительства, віру у всемогутність людського розуму, в неминучість торжества правди й справедливості. Важливу роль у цьому відіграло його навчання у Києво-Могилянській академії, де значного впливу набули просвітительські традиції.

Сковорода починає створювати свою філософію, яка, на його думку, повинна слугувати теоретичною основою для вирішення поставленої ним проблеми щастя. З точки зору мислителя, філософія повинна бути тісно пов’язана з життям і розв’язанням суспільно-практичних завдань. Він використовує ідейну спадщину минулого і спирався на досягнення сучасної йому науково-філософської думки.

За твердженням Сковороди, у житті є центр, в якому сховані усі таємниці природи і суспільства. І таким центром є людина. Сковорода вважав, що предметом філософії повинна стати жива людина з її земними справами, її думками і почуттями. Таке визнання предмету філософії об’єктивно було спрямоване проти релігійної філософії, яка в центр уваги ставила міфічний потойбічний світ.

Формально філософська система Сковороди укладається в один рядок. Основа цієї системи полягає в існуванні «двох натур» і «трьох світів».

Так, за допомогою своєї теорії «двох натур» Сковорода намагався обґрунтувати невірність розриву природи на дві частини. У Сковороди не викликає сумніву той факт, що світ, незважаючи на зміни, що відбуваються у ньому, не зменшується, а продовжує існувати, що він вічний. Український філософ, як і античні мислителі, впевнений, що у всесвіті не існує пустки, що увесь простір заповнений.

Щодо теорії «трьох світів», Сковорода пропонує таку ієрархію: до першого й головного «світу» він відносить макрокосм – світ, що містить у собі все народжене та живе; до другого – мікрокосм, тобто світ людини; і третій «світ» – є символічний світ, що Сковорода ототожнює з Біблією. Всі світи складаються з двох натур: внутрішньої (духовної) і зовнішньої (матеріальної).

Сковорода навчав, що в природі – краса, гармонія, а в суспільстві – несправедливість, і щоб змінити макросвіт (навколишнє), треба кожному змінити мікросвіт (тобто себе самого). Пізнаючи свої схильності, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. Великий філософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі.

Саме життя він розглядав як безупинну корисну діяльність людини на благо суспільства. Сковорода бачив прекрасне насамперед в істині, щасті, добрі, свободі в перемозі живого над мертвим, у боротьбі прогресивного з консервативним.

У міркуваннях про щастя Сковороди є ще й такий важливий аспект. Людське щастя втілюється не тільки в духовних шуканнях, не тільки в сердечній радості, а й у праці. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, що царство Боже всередині людини. Прислухаючись до цього внутрішнього голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для суспільства, а й таке, яке приносить їй внутрішнє задоволення і душевний спокій. Таким чином, філософ наполягає на тому, що життя людини має бути радісним, і зробити його таким може тільки вона сама.
авторська свідомість й поетика художньої автобіографії

Тетяна Коваленко

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент Г.І. Хоменко
Сучасне літературознавство усвідомлює необхідність перегляду ряду положень естетичної та світоглядної концепції творчості. Метою статті є розкрити потенціал методології, заснованої на вивченні домінант авторського індивідуального стилю у проекції на концепт «авторська свідомість».

Співвіднесеність авторської свідомості й поетики як джерела і результату творчості дозволяє встановити між ними відношення позитивної кореляції: який тип авторської свідомості (джерела), такий і тип поетики художнього твору (результату). Про авторську свідомість як об’єкт психологічний неможливо створити безпосереднє уявлення. Ми формуємо його за результатом – літературним твором, який правомірно розглядати як вікно у творчо-психологічну природу авторської свідомості. Тому філологічна інтерпретація поетики не є остаточним знанням і передбачає інтерпретацію в аспекті психології творчої діяльності.

Погляд літературознавців фокусується на триєдиній структурі: автор – твір – читач. У XX столітті категорія автора (історико-біографічний аспект) втрачає свою актуальність, натомість посилену увагу викликають категорія тексту (російський формалізм, структуралізм, семіотика) та категорія читача (рецептивна естетика). М. Кодак, розвиваючи ряд теоретичних проблем, пов’язаних з авторською свідомістю як детермінанти поетики, фактично звертається до поняття «творчість як акт самопізнання» [1]. Розгляд поетики в єдності з авторською свідомістю, доведення (Я. Мукаржовський вживає слово «додумування» [2]) дослідницьких студій до людинознавчого – щодо автора – ефекту є пізнавальним і в тому плані, що сприяє реалізації сковородинівських постулатів про «сродну працю» та самопізнання («пізнай себе»).

Особливої актуальності це набуває у контексті дослідження текстів з виразним автобіографізмом. Художньо-біографічна та автобіографічна література за своєю природою комунікативна. За посередництвом тексту відбувається діалог між автором і читачем. При цьому адресант виступає в тексті або в образі автора, або в образі наратора. Авторську присутність у текстовій площині розглядали М. Бахтін, В. Виноградов, Р. Барт. Різнопланові дослідження згаданих учених стосувалися переважно художньої літератури, коли йдеться про особливості авторської присутності в текстах художньо-біографічної прози, яка поєднує в собі документальність та художність, акцентуючи, зокрема, комунікативні властивості даного виду белетристики.

ЛІТЕРАТУРА


  1. Кодак М. Авторська свідомість і поетика // Вісник Запорізького державного університету: Філологічні науки. Випуск 1. – Запоріжжя, 2001. – С. 29–31.

  2. Мукаржовський Я. Исследования по зстетике и теории искусства. – М.: Искусство, 1994. – 606 с.


УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДНИЙ ОДЯГ: ФУНКЦІЇ ТА СИМВОЛІКА

Катерина Коваль

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук,доцент І.О. Малиніна
Протягом історичного і культурного розвитку на Україні вироблялись і відшліфовувались найбільш доцільні і досконалі з точки зору економічних, практичних і естетичних вимог форми одягу, його крій, різноманітні методи і засоби декоративного оформлення.

У народному костюмі існує своя ієрархія функцій. Мистецтвознавці визначають наступні функції: практичну, утилітарну, естетичну, еротичну, магічну, вікову, соціально-статеву (функція костюма заміжньої та не заміжньої жінки), моральну, обрядову та професійну. Однозначно визначити функціональну сутність одягу неможливо, тому що він одночасно виконує декілька завдань, як утилітарно-практичних, так і загальнокультурних.

Важливими етнографічними класифікаційними ознаками є способи утворення форм традиційного костюму: крій, способи одягнення та декорування, які взаємопов’язані між собою і відповідають прямій функції народного одягу. Специфічною якістю, притаманною народному одягу, виступає також і ансамблева єдність всіх складових частин.

Український народний костюм складається з таких компонентів: натільній одяг, поясний та нагрудний одяг, верхній одяг, головні убори, взуття, пояси, прикраси. Основним видом жіночого і чоловічого натільного одягу в Україні була полотняна сорочка, яка відповідала декільком призначенням. Існують різні типи сорочок: тунікоподібні; з плечовими уставками, з суцільними рукавами, на кокетці. Але найбільшого поширення в Україні набули сорочки з уставками. Уставка, чи полик, – це вшивне плічко, що з’єднує задню й передню частини сорочки. Рукав викроюється із суцільного шматка тканини й під прямим кутом пришивається до станика. Чоловічі сорочки поділяються на сорочки з поликами і сорочки без уставок – «чумачки» або «лоцманські».

Взагалі, народному костюму притаманна раціональна конструкція, обумовлена шириною домотканих полотен, будовою людської фігури, призначенням речей у побуті. Основні деталі викроювали, згинаючи полотно навпіл по кутку або за основою. Для клинів при необхідності полотнища складали по діагоналі. Деталі одягу, які зшивали по прямим лініям, доповнювались для свободи руху прямокутними уставками.

Домінуючими геометричними конфігураціями крою усіх народних костюмів є коло, прямокутник, квадрат і трикутник. Причому всі деталі більшості костюмів знаходяться в пропорції золотого перерізу, а загальна геометрія форми подібна його окремій деталі у крої. З використанням подібних модульних відносин у костюмі закладались гармонічні пропорційні відношення, пов’язані з природною будовою людської фігури.

З розвитком суспільства одяг все більше втрачає свої біологічні ознаки і набуває низку соціальних, символічних функцій, які були виражені знаками. Народний костюм використовує визначену систему знаків у вигляді форм, ліній, кольорів тощо. Символи характеризують структуру костюма, його зміст та сутність. Мета системи символіки костюма – передача інформації від його власника до оточуючого світу, таким чином костюм виступає способом встановлення комунікації між кодами та джерелом інформації.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   17


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка