Затверджено редакційно-видавничою радою




Сторінка9/17
Дата конвертації18.04.2016
Розмір3.53 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   17

МОДУЛЬ 2. «Теми навчальної програми 10 класу». Даний модуль містить дидактичні розробки до кожної теми, що вивчаються в курсі «Інформатика» в 10 класі, згідно з навчальною програмою для 9-12 класів академічного рівня. Кожна тема містить такі змістові одиниці: 1) тематичний план; 2) критерії оцінювання; 3) словник термінів; 4) тести (у середовищах Microsoft Office Excel, PowerPoint, Access); 5) плани-конспекти (з уроків подання нових знань, закріплення нових знань, використання знань, узагальнення та систематизації знань, контролю та перевірки знань, урок з використанням ІКТ, нетрадиційний урок); 6) комплексне завдання; 7) лабораторні роботи; 8) рекомендована література.

Розроблена хрестоматія «Інформатика 10» містить базовий комплект методичних нотатків для підготовки вчителя до проведення уроку та комплект дидактичних матеріалів, котрі можуть бути використані вчителями загальноосвітніх навчальних закладів для організації навчально-пізнавального процесу школярів. Планується апробація хрестоматії підчас вивчення навчального предмету «Методика навчання інформатики» і проходження педагогічної практики студентами Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.


ПРОБЛЕМА ВИБОРУ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ МАТЕМАТИКИ ДЛЯ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ

Марина Кравченко

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент О.В. Рогова
Як свідчить вивчення педагогічної і методичної літератури та аналіз практичного досвіду роботи вчителів-математиків, однією з найважливіших проблем є вибір методів навчання.

Проблема вибору методів навчання досліджувалась у працях Ю.К. Бабанського, І.Я. Лернера, А.М. Алексюка, В.І. Лозової та інших педагогів. Вони виокремлюють різні критерії, серед яких спільними є ті, що були визначені Ю.К. Бабанським:



  • відповідність методів принципам навчання;

  • відповідність меті і завданням навчання;

  • відповідність змісту даної теми;

  • відповідність навчальним можливостям школярів: віковим (фізичним, психічним), рівню підготовленості (освіченості, вихованості й розвитку);

  • відповідність особливостям класного колективу;

  • відповідність існуючим умовам і відведеному часу для навчання;

  • відповідність можливостям самих учителів. Ці можливості визначаються їхнім попереднім досвідом, рівнем теоретичної і практичної підготовленості, особистісними якостями і професійними уміннями вчителя та ін. [2, с. 329].

У своїй роботі ми досліджували вказаний В.І. Лозовою зв’язок змісту освіти і методів навчання [1, c. 408-409].

За час підготовки в педагогічному університеті студенти вивчають теорію методів навчання в курсі дидактики, аналізують специфіку застосування різноманітних методів і прийомів навчання у викладанні математики в курсі методики математики, знайомляться з практикою реалізації методів навчання математики на різних типах уроків вчителями під час педагогічної практики.

На заняттях з методики навчання математики студенти аналізували зміст навчального матеріалу шкільного курсу математики і визначали доцільність вибору певних методів – логічних, наочних, практичних, самостійної роботи з книгою.

Так, зокрема, студенти аналізували теореми з теми «Трикутники» і планували їх введення на уроці із застосуванням різних методів. Для цього заповнювалися таблиці такого типу:




Теорема «…»

Наочний метод

Практична робота

Самостійна робота

Індуктивний метод введення




Проведена робота дозволила студентам проаналізувати можливості різних методів та усвідомити їхній взаємозв’язок.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – 2-е вид. випр. і доп. – Харків: «ОВС», 2002. – 400 с.

  2. Педагогика: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов / Ю.К. Бабанский, В.А. Сластенин, Н.А. Сорокин и др.; Под ред. Ю.К. Бабанского. – 2-е изд., доп. и перераб. – М., Просвещение, 1988. – 479 с.


ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З ФОРМУВАННЯ СТАТЕВОЇ КУЛЬТУРИ ПІДЛІТКІВ В УМОВАХ ШКОЛИ

Віра Кравченкова

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент В.В. Костіна
Зміцнення сім’ї – одне з основних завдань суспільства, а статеве виховання підлітків – один із напрямів діяльності соціального педагога, що забезпечує його розв’язання. Сьогодні в Україні спостерігається недостатня моральна стійкість молоді щодо ранніх статевих відносин, відсутність у молодих людей необхідних знань у сфері збереження і зміцнення здоров’я, нездатність дорослих надати допомогу з питань статевої культури і відповісти на гострі запитання, які з’являються у кожного підлітка.

Матеріалами статистичних досліджень останніх років доведено, що вже у підлітковому віці збільшується кількість захворювань, які передаються статевим шляхом, бо зростає проституція неповнолітніх. Відмічена серед них значна кількість вагітностей, наслідком чого є аборти або раннє материнство, що нерідко призводять до відмови від дітей і поширення такого явища як соціальне сирітство. Саме тому необхідне ширше використання виховних можливостей суспільства та школи щодо зміцнення моральних настанов у сфері міжстатевих відносин.

Необхідно використовувати різноманітні форми і методи впливу, які забезпечують включення відповідної інформації у процес статевого виховання підлітків, а також підвищують методичний потенціал батьків, класних керівників і спеціалістів різного профілю, що працюють зі школярами.

Метою нашого дослідження є теоретичне обґрунтування організаційних основ діяльності соціального педагога з формування статевої культури підлітків в умовах школи, розробка відповідної технології впливу на підлітків, а також її експериментальна перевірка на базі ЗНЗ №36 м. Харкова.

Організація діяльності планується через розроблення програми статевого виховання. Завдяки її реалізації, сподіваємося, буде відбуватися успішна підготовка підлітків до сімейного життя, формування позитивних стереотипів жіночої та чоловічої поведінки, відповідального ставлення до себе та своєї майбутньої родини. Це попередить виникнення негативних явищ у молодіжному середовищі, а також у суспільстві в цілому.

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ ЗЕМЛІ ВУКРАЇНІ

Оксана Красноруцька

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор О.А. Гриценко
Перехід до цивілізованих форм ринкових відносин передбачає реформування суспільства за багатьма напрямами соціально-економічного розвитку держави. Найважливішим з них є вдосконалення системи земельних відносин та її інституційного забезпечення. Земельне питання залишається актуальним у нашій державі, особливо з огляду на те, що й до сьогодні воно законодавчо не врегульоване.

Реформування земельних відносин в Україні загострило проблему захисту прав селян у процесі передання землі сільськогосподарського призначення з державної у приватну власність. Це зумовлено головним чином тим, що створення умов для вільної купівлі-продажу земельних ділянок може призвести до негативних наслідків, зокрема до нецільового використання земельних ресурсів, поширення спекулятивних операцій на земельному ринку та концентрації землі у власності обмеженої групи осіб. У результаті виникне реальна загроза падіння обсягів сільськогосподарського виробництва, стрімкого зростання цін на землю та масового зубожіння сільських мешканців.

У нинішній аграрній політиці багато суперечностей і непослідовностей. Головною метою земельної реформи повинно стати не тільки і не стільки створення ефективної аграрної сфери, скільки побудова господарства особливого типу, що забезпечує сприятливе середовище для розширення, відтворення саме українського народу і його особливої культури. Розвиваючи цю думку, ми вважаємо, що пріоритетними напрямами земельної реформи є:


  • вирішення продовольчої проблеми, тобто забезпечення населення країни якісними продуктами харчування;

  • формування середнього класу на селі;

  • розробка та запровадження принципово нових сучасних інноваційних моделей науково-технологічного розвитку агропромислового виробництва;

  • значне покрашення соціально-економічних умов життя на селі.

Питання про власність на землю є одним першорядних. Форма власності на землю як базис національного багатства значною мірою визначає соціально-економічну природу аграрного сектора. Тому підходи до вирішення питання про власність на землю зумовлені насамперед політичними та економічними інтересами різних верств населення.

Необхідно подолати догматизм у становленні різних форм господарювання, вірогідну конфронтацію між ними. Це головне питання аграрної політики.

Необхідно привести у відповідність усі закони та решту нормативних актів у сфері земельних відносин, а також докорінно змінити пiдхiд до встановлення норм i процедур, аби забезпечення державних інтересів не вступало в протиріччя з інтересами інвесторів та місцевих громад. Інтереси держави повинні ототожнюватися не з інтересами чиновника, який має мінімум відповідальності i максимум повноважень при вирiшеннi будь-якого питання, а з інтересами народу, який, згідно з основним законом України, i є власником землі. Вiдповiдно, функції держави мають полягати не тільки у встановленні заборон та обмежень, а й у створенні нормальних умов у сфері земельних відносин та сприянні їхньому ефективному розвиткові.

Недосконалість регулювання земельних відносин, організації землекористування, інші проблеми галузі зумовлюються й відсутністю фінансування фундаментальної землевпорядної науки, наукового обґрунтування оптимального використання земельних ресурсів, наукових досліджень перспектив розвитку земельних відносин, апробації законодавства тощо. Не вистачає галузі й високопрофесійних кадрів.

Ситуація, яка складається на місцях у процесі реформування земельних відносин, зумовлює ряд критичних зауважень, про що свідчать факти незаконного надання у власність та користування земельних ділянок, яке провадиться за безпосередньої участі відповідних органів виконавчої влади або за їх сприяння.
ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ ВАТИКАНУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Анна Крупіна

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор В.Д. Козлітін
Католицька церква є єдиним релігійним інститутом, який через посередництво Святого Престолу та його дипломатичної служби підтримує офіційні дипломатичні стосунки з державами – членами міжнародного співтовариства. В умовах зростання ролі релігійного фактора в сучасних міжнародних відносинах дослідження основних структурних елементів дипломатичної служби Ватикану є досить актуальним.

Верховний Понтифік очолює всю церковну ієрархію, будучи «єпископом Рима, вікарієм Ісуса Христа, нащадком Князя апостолів, верховним понтифіком Вселенської Церкви, патріархом Заходу, примасом Італії, архієпископом і митрополитом Римської провінції, сувереном Держави-міста Ватикану, слугою слуг Господа» [1, с. 175]. Крім того папа, виконуючи функції голови держави, виконує функції голови уряду та міністра закордонних справ. У сфері зовнішніх відносин папа делегує деякі свої повноваження іншим органам Ватикану, зокрема державному секретаріату. Однак у визначенні зовнішньої політики Ватикану йому належить головна роль. Здійснювати активну міжнародну політику Ватикану покликана і розгалужена мережа закордонної служби Ватикану – нунціатури та представництва при міжнародних організаціях [2, с. 51]. Через них Святий Престол підтримує зв’язки з іноземними державами і отримує інформацію про країну перебування.

Таким чином, головою дипломатичної служби Святого Престолу є сам папа, який керує своєю дипломатичною організацією з допомогою державного секретаріату. За формою сучасна дипломатична служба Ватикану багато в чому нагадує світську. Папські нунції прирівняні за статусом до послів.

ЛІТЕРАТУРА



  1. Зонова Т.В. Дипломатия Ватикана в контексте эволюции европейской политической системы. – М.: РОССПЭН, 2000. – 200 с.

  2. Ковальский Я.В. Папы и папство. – М.: Изд-во политической литературы, 1991. – 234 с.


РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА В ШКОЛІ З ДІТЬМИ З НЕПОВНИХ РОДИН

Дар’я Крючкова

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент В.В. Костіна
Становлення України як незалежної держави, виникнення нових політичних, економічних та соціальних умов її розвитку вимагає вирішення актуальної проблеми розробки соціально-педагогічних основ виховання дітей, що знаходяться в кризових сім’ях і потребують сторонньої допомоги.

Сімейне виховання відбувається у процесі життя, у спілкуванні з близькими людьми, у справах та вчинках, які здійснює дитина. З досвіду ставлення до батька, матері вона засвоює перші обов’язки перед суспільством. У сім’ї дитина рано привчається до праці. Під впливом принципів сімейного виховання і всього сімейного устрою формуються твердість характеру, гуманізм, зосередженість. Саме в сім’ї дитина вчиться любові до батьків і сама отримує від них цю любов та ласку. Але в нашому суспільстві є неповні сім’ї, коли дитина виховується лише одним з батьків. Неповна сім’я утворюється внаслідок припинення шлюбу, смерті одного з батьків або роздільного їх проживання. Оскільки родина є першим та найголовнішим середовищем соціалізації дитини, виховання дітей, що виховуються в неповних сім’ях, є важливим завданням у роботі соціального педагога в школі. За даними статистики виявлено зниження виховного потенціалу в таких сім’ях та загострення великої кількості проблем.

Питання виховання дітей у неповних родинах розглянуто в роботах таких дослідників: В.С. Мухіної, Й. Лангмейера, З. Матейчика, Г.С. Семенова, А.С. Співаковської. Спираючись на праці вищезазначених авторів, можна стверджувати, що у своїй роботі з неповною родиною соціальний педагог має спиратися на теоретичні знання про особливості неповної родини, планувати свою роботу системно. Соціально-педагогічна діяльність має бути спрямована на поліпшення процесу виховання дітей в умовах неповної родини.

За основу роботи з підлітками з неповних родин ми взяли комплексний підхід, який припускає створення системи заходів на різних рівнях соціальної організації (правовому, економічному, медико-соціальному, педагогічному, соціально-педагогічному), що має бути реалізовано поетапно.

В експериментальній частині дослідження плануємо перевірити ефективність системи роботи з об’єднання зусиль суб’єктів з надання допомоги підліткам з неповних сімей на основі комплексної програми, розрахованої на навчальний рік, яка спрямована на зміцнення виховного потенціалу неповної родини, що забезпечить успішну соціалізацію підлітків 10-11класів. Базою для експериментального дослідження обрано ЗОШ №15, м. Слов’янська Донецької області.
УМОВИ ВИХОВАННЯ ГУМАННОГО СТАВЛЕННЯ ДО ОДНОЛІТКІВ У ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

Марина Куляба

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Л.О. Журенко
Тенденції розвитку гуманного ставлення до однолітків висувають нові вимоги до змісту і якості виховання, навчання дітей дошкільного віку.

Мораль – це специфічний засіб нормативного регулювання суспільного життя і діяльності людей.

Гуманність – категорія (норма) моральної свідомості, що виражає духовну здатність уявити себе на місці іншого, зрозуміти його потреби й допомогти йому.

Проблема створення умов для формування моральної поведінки дошкільників та гуманного ставлення до оточуючих є актуальною на сьогоднішній день. Нині проблема моральної поведінки, гуманності хвилює філософів, психологів, педагогів. Багато українських і зарубіжних учених зайняті пошуком механізмів засвоєння дітьми моральних норм на різних вікових етапах. Основні шляхи формування моральної поведінки дошкільників, гуманного ставлення до оточуючих розкриті в дослідженнях сучасних психологів і педагогів, таких як: І. Бех, Н. Білоусова, Л. Врочинська, А. Гончаренко, О. Кошелівська, Н. Лисенко, М. Мельничук та ін. Науковці відзначили, що якщо в процесі виховання систематично використовувати спеціальним чином підібрані методики з вивчення емоційного ставлення до моральних норм, це сприятиме підвищенню ефективності морального виховання та формування гуманного ставлення дошкільників до однолітків.

Останнім часом концепції дошкільного виховання мають передумовою перебудову виховного процесу на основі особистісно-орієнтованого підходу до виховання. Актуальними науковими проблемами стають проблеми індивідуального підходу в моральному вихованні, гуманізації всього навчального процесу.
ПРОБЛЕМА ЗАВИСИМОСТИ УРОВНЯ ДЕТСКОЙ НЕВРОТИЗАЦИИ ОТ ПОСЕЩЕНИЯ КРУЖКОВ И СПОРТИВНЫХ СЕКЦИЙ

Александра Курьятова

Научный руководитель – кандидат психологических наук, доцент А.И. Медникова
Актуальность темы исследования заключается в глобальном увеличении невротизации, которая проявляется во всех возрастных категориях. Здесь речь идет о детской невротизации – о нашем будущем поколении, которое подвергается постоянному, часто жестокому влиянию окружающей среды. Данная проблематика рассматривалась довольно широко различными исследователями, но факторов, влияющих на возникновение и уровень невротизации, достаточно много, а это может служить почвой для проведения научных исследований.

Различные аспекты проблемы исследовали: А. Адлер, Х. Айзенк, К. Роджерс, К. Хорни, В.Н. Мясищев, Б.С. Братусь, А. Маслоу, А.Р. Лурия и др.

Объект исследования – детская невротизация.

Предмет – зависимость уровня детской невротизации от посещения кружков и спортивных секций.

Гипотеза – посещение кружков и спортивных секций понижает уровень невротизации. Но принудительное посещение данных организаций может, наоборот, повышать уровень невротизации.

Результаты исследований: гипотеза была подтверждена, т. е. посещение спортивных секций и кружков может служить как профилактическим средством в случае невротизации, так и средством для снижения ее уровня.


СТУДЕНТСЬКА САМООСВІТА

Наталія Кучугура

Науковий керівник – кандидат філософських наук, доцент Т.Т. Власенко
Підготовка кваліфікованих спеціалістів – одне з головних завдань, які ставить перед вищою школою Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття).

Реформування вищої освіти націлене на досягнення принципово нового рівня підготовки спеціалістів. Тому останнім часом здійснюються активні пошуки нових технологій підготовки спеціаліста. У зв’язку з цим проблема підвищення ефективності самостійної роботи студентів стає все більш актуальною.

Самостійна робота переслідує дві мети:


  1. Навчити студентів працювати самостійно, що необхідно для розвитку у майбутніх спеціалістів навиків творчого мислення.

  2. Навчити студентів отримувати знання шляхом самоосвіти, наприклад у вигляді індивідуальної роботи під керівництвом викладача.

Останнім часом ведеться модернізація вищої освіти України в межах Болонського процесу. З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства у Європейському Союзі указами президента України затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу.

Здійснення цього завдання передбачає взаємне зняття будь яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти і обміни, на поширення інформації. Особливо важливим є здійснення спільних наукових, культурних, освітніх та інших проектів, залучення українських вчених та фахівців до загальноєвропейських програм наукових досліджень.

Зменшується частка прямого, ззовні заданого інформування і розширюється застосування інтерактивних форм і методів роботи студентів під керівництвом викладача та повноцінної самостійної роботи в лабораторіях, читальних залах, на об’єктах майбутньої професійної діяльності, що особливо важливо для системи дистанційного навчання.

Доречно зазначити, що існують проблеми для вищої школи України у контексті Болонського процесу, а саме:

по-перше, визначення витрат навчального часу студента, певного актуального рівня розвитку та адекватне вивчення навчального матеріалу в обсязі модуля, тобто узгодження навчального модуля з кредитами;

по-друге, розробка методики розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи.

Самоосвіта пов’язана з розвитком особистості. Цей розвиток здійснюється на основі вільного вибору видів діяльності в процесі самореалізації.
ОБГРУНТУВАННЯ ПОНЯТЬ ШКІЛЬНОГО КУРСУ ГЕОМЕТРІЇ З ТОЧКИ ЗОРУ ВИЩОЇ МАТЕМАТИКИ

Ольга Лапа

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор В.Г. Моторіна
Нині відбувається бурхлива математизація сучасних знань. Математика перетворилася на знаряддя дослідження фахівців різних галузей. Ще в XIX столітті німецький математик Фелікс Клєйн запропонував вивчення елементарної математики з точки зору вищої. На сучасному етапі розвитку науки для вчителів є актуальними питання шкільної математики в трактуванні вищої математики.

Метою даної роботи є обґрунтування поняття відрізка шкільного курсу геометрії з точки зору вищої математики.

У шкільній геометрії ми користуємось таким визначенням відрізка: «Частина прямої лінії,обмежена двома точками А і В називається відрізком прямої АВ». Поглиблюючись у вищу математику використаємо інший підхід до визначення цього поняття. Відрізок на арифметичній прямій R можна визначити як впорядковану пару точок, де і . Інше визначення відрізка в R можна отримати, сказавши, що відрізком називається будь-яка множина виду , де і . Ми можемо користуватися будь-яким з цих двох еквівалентних визначень. Перше з них, можливо, краще в тому відношенні, що кінцева множина, а — нескінченна множина, якщо .Множину всіх відрізків позначимо U. Покладемо Т(и) = b - a, де и =U. Такі T назвемо вимірюванням довжини відрізка. Тоді RT=.

Можна як множину вимірюваних об'єктів вибрати U=R2. Тоді покладемо Т(u)=b-a, де u = R2. Одержимо RT=R

Відповідно до загального визначення, величиною відрізка (щодо вимірювання довжини) називається сукупність всіх відрізків, що мають однакову довжину. Ясно, що . Тому виявляється, що величину відрізка можна визначити, і не використовуючи самого вимірювання Т. А саме, величиною відрізка (а,b) називається клас еквівалентності де і .

У цьому визначенні замість відображення Т використовується група R+ (точніше, дія групи R+ в множині R, яка визначається відображенням F(h)=fh, де hR+ і fh (x)=x+h; тут F:Система величин и складається зі всіх класів еквівалентності, тобто співпадає з фактор-множиною множини відрізків щодо відношення та еквівалентності: Тут, звичайно,, тому умова еквівалентна умові а + h = с



b + h = d.
Отже, обґрунтування понять шкільного курсу геометрії з точки зору вищої математики дає змогу краще підготувати майбутніх учителів математики, які вмітимуть застосовувати знання, отримані у ВНЗ, на уроках геометрії в школі.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   17


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка