Збірник наукових праць зі спеціальності "Журналістика" / Київський національний університет імені Тараса Шевченка / Інститут журналістики. К.: Пвп "Задруга", 2008. Вип. 2 (7). 156 с




Сторінка3/10
Дата конвертації18.04.2016
Розмір1.8 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Наведені цифри яскраво свідчать про переважання праць з жанровою тематикою саме у радянський період, у наш час вагоміша частка робіт припадає на соціологію ЗМІ, рекламу, зв’язки з громадськістю, психологічні та технологічні аспекти мас-медіа, інтернет-журналістику. Хоч дані, що стосуються російських та іноземних джерел не можна вважати вичерпними та остаточними, все ж вони дають можливість приблизного порівняння ситуацій в українському, російському та іноземному журналістикознавствах.

Звичайно, це лише спроба, початковий етап у систематизації, класифікації наукової спадщини, що вивчає жанр як важливу журналістську категорію. Для фундаментального, глибинного дослідження потрібно опрацювати ще не одну сотню робіт. Окрім того, важливо провести типологізації і за іншими критеріями, наприклад, наявними жанровими різновидами, хронологією публікування творів тощо.

Вже наявні напрацювання з даної тематики свідчать про зрілість журналістикознавства як науки і відкривають величезні ресурси для подальших досліджень.
[1] Вернигора Н. М., Недогибченко І. Ю. Наукові записки Інституту журналістики. Покажчик змісту 2003-2005 // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Інститут журналістики, 2006. – Т. 22. – С. 168-181.

[2] Вернигора Н. М., Некрасова Ю. В. Наукові записки Інституту журналістики. Покажчик змісту 2000-2002 // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Інститут журналістики, 2004. – Т. 16. – С. 62-72.

[3] Голік О. В. Теорія жанрів періодичної преси: історіографічний погляд // Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку: Зб. наук. пр. / МОН України. Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького; Відп. ред.: С.М. Квіт, Т.Г. Бондаренко. – Черкаси, 2007. – С. 390-394.

[4] Мелещенко О. К., Черняков Б. І. Теорія журналістики і масової комунікації в україномовних і російськомовних джерелах (1991-2001) // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Інститут журналістики, 2005. – Т. 18. – С. 159-192.

[5] Різун В. В., Трачук Т. А. Нарис з історії та теорії українського журналістикознавства: Монографія / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2005. – 232 с.

[6] Українське журналістикознавство в працях науковців Інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, 1993-1998: Вибрана бібліографія / Уклад. В. Ф. Іванов, Б. І. Черняков; Київ. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т журналістики. – К.: Центр вільної преси, 1998. – 23 с.

[7] Українське журналістикознавство. Дисертаційні дослідження, 1982-2000 рр.: Бібліогр. покажчик / Київ. ун-т імені Тараса Шевченка, Ін-т журналістики; Уклад. Б. І. Черняков. – К., 2000. – 63 с.


НА ЗОРІ УКРАЇНСЬКОЇ СПОРТИВНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ
Соколова М. В., бакалавр Інституту журналістики (Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка)

УДК
УКРАЇНСЬКА СПОРТИВНА ЖУРНАЛІСТИКА НА ГАЛИЧИНІ


У статті розглядається діяльність перших спортивних журналістів у Галичині, а також створених ними спеціалізованих видань.

Ключові слова: спортивний, видання, спеціалізований, журналіст, редактор.


Наприкінці ХІХ століття у Галичині почали виникати перші спортивні клуби й команди з різних видів спорту. Молодб пізнавала радість організованого спортивного змагання, що породжувало в юних серцях нові, незвідані до того часу почуття. Про їхні здобутки писала преса. Серед піонерів спортивної журналістики, які залишили по собі добру пам’ять в історії галицького і, зокрема, львівського спорту, був Казімеж Гемерлінг, син вчителя гімназії з Перемишля, який народився в цьому містечку 4 березня 1859 року. Він став постаттю, що обросла легендами, тому що був активною людиною в житті й у спорті усі 80 років свого віку (помер у Львові 13 січня 1939 року).

Казімеж Гемерлінг займався тим, що було найціннішим для журналіста, – як громадською діяльністю у галузі спорту, так і його популяризацією. Він був активним учасником та організатором спортивних заходів, які потім фіксував у своїх журналістських публікаціях. Ще навчаючись у гімназії, К. Гемерлінг став членом спортивного товариства “Сокіл”, активно займався гімнастикою, плава, узимку юігав на ковзанах, ходив у туристичні походи. Під час навчання на правничому факультеті Львівського університету (1878 – 1883) також кілька років був диригентом хору вчительського коллективу “Сокола”. Перебуваючи на адвокатській практиці в Ярославі та Раві-Руській, він охоче співпрацював у сокільських товариствах, гуртував навколо себе молодь і навчав її гімнастичних справ. У 1885 – 1892 роках обіймав посаду інспектора Дирекції державної залізниці в містечку Мєлєц у Західній Галичині.

Про ці літа він згадує у своїх споминах: “1888 року я вперше сів на сталеву конячку і вже після кількох подорожей на цьому новому і малознаному в нас велосипеді відчув наслідки невідомого мені раніше фізичного зусилля, а разом з Тим зрозумів велике значення цього механізму як засобу пересування. Одразу мені захотілося пізнати ближче цей спорт, і я передплатив дві німецькі журнали, що видавалися у Мюнхені та Лейпцігу. З їх допомогою я швидко познайомився з колосальним спортивним рухом у світі, з технікою їзди, з технічними новинками тощо, переконався щодо великої оздоровчої дії цього спорту, його економічного та громадського значення для нашої бідної Галичини”.

К. Гемерлінг організував тут гурт аматорів із шести осіб, з якими здійснював численні подорожі навколишніми дорогами, а повернувшись на постійне проживання до Львова, ініціював створення в “Соколі” секції велоспорту, агітував, де тільки вдавалося, створювати по всьому краю нові секції любителів велосипеда. Брав активну участь в організації велотреку, що був збудований на території Крайової виставки 1894 року. Крім цього, 14 липня тут відбувся перший показовий футбольний матч між соколятами Львова і Кракова, який започаткував історію вітчизняного футболу. Тоді ж К. Земерлінг почав мріяти про створення фахового журналу, який міг би популяризувати велосипедний спорт.

У той час серед членів “Сокола”, які спиралися на чеські та німецькі приклади, популярною булла тільки гімнастика. Гемерлінг же виступив новатором, захотів розвивати зовсім новий вид спорту, щей створити власний друкований орган. З багатющого публіцистичного доробку ентузіаста та його спогадів можна зрозуміти, якими глибокими знаннями він володів, умів спостерігати за навколішнім світом і робити правильні висновки, передбачаючи перспективи тих чи інших явищ.

Гімнастичне товариство “Сокіл” у Львові видавало власний щомісячник ще з 1881 року, але той “Пшеводнік гімнастични” був скоріше методичним посібником з гімнастики, ніж інформаційно-спортивним органом. А Казімєж Гемерлінг був переконаний, що пропагувати спорт треба широко. Він керувався девізом: “Можна бути дуже розумною людиною, але обов’язково треба йти в ногу з прогресом, бо хто так не вчиняє, той зупиняється”. У 1894 році він відредагував “Підручник для велосипедистів”, а наступного року випустив календар для любителів велоспорту з картою доріг Галичини, в якому повідомив, що незабаром для них почне виходити спеціальне видання “Коло”.

І першого березня 1895 року з’явилося перше число “Кола”, яке виходило майже п’ять років, – до 5 грудня 1899 року. На титульній сторінці була віньєтка з п’ятьма велосипедистами, і напис під ними свідчив, що це “орган Львівського клубу циклістів”. Відтепер “Коло” кожні два тижні розповідало про велосипедні перегони та екскурсії на велосипедах, але не цуралося вести рубрики про інші види – кінний спорт, легку атлетику, веслування та футбол, що почав торувати собі дорогу на спортивні арени. На його шпальтах з’явилася інформація й про події з-за кордону, зокрема про веслярські перегони Оксфорд – Кембрідж, популярні змагання борців. Через п’ять років “Коло” перестало виходити – причиною того були фінансові труднощі.

Проте Гемерлінг був упертим видавцем, і 1900 року почав видавати власним коштом новий львівський тижневик “Газета Спортова”, на ілюстрованих сторінках якої розповідалось про спортивні події в Європі, про правила гри та засади різних видів спорту. Газета виходила у світ 1-го, 8-го, 16-го та 24-го числа кожного місяця до вересня 1901 року. Знову забракло коштів,

Але Гемерлінг зброї не склав. Зрозумівши, що спеціалізована спортивна газета не виживе через замале читацьке коло, він продовжив пропаганду спорту на шпальтах львівських щодених видань: спочатку у “Слові Польському”, а пізніше у “Вєку Новому”. Слід зауважити, що К. Гемерлінг завжди працював за фахом, а до газет дописував, як тепер кажуть, поза штатом.

Його колегою у справі пропаганди спорту був Зигмунд Клосьнік-Янушовський (1855 – 1915), котрий майже п’ятнадцять років вів спортивну рубрику в “Слові Польському”, де розповідав не тільки про місцеві події, Але й широко інформував про зарубіжні новини, особливо про футбол в різних європейських країнах. Сьогоднішньому читачеві, який звик щоденно отримувати звідусіль повний сервіс інформації, важко зрозуміти, що тодішні редакції не дуже й бажали створювати на своїх сторінках спортивні відділи, вважаючи це за втрату газетної площі й малоефективну працю через мале зацікавлення таким видом людської діяльності. Тому просили спортивних редакторів додавати до своїх повідомлень якісь сенсаційні дрібнички або звертати увагу не на спортивний зміст подій, а більше на забаву. Тому з великою повагою слід оцінити справу, яку робив З. Клосьнік-Янушовський, котрий досить активно й талановито редагував свій відділ і був фактично журналістом-професіоналом, бо жив сааме із журналістики. Він володів російською, французькою, англійською та шведською мовами, це дозволяло йому стежити за Тим, що робиться у спортивному світі.

Головним редактором третього спеціалізованого спортивного видання, що народилось у Львові 5 листопада 1911 року, став усе той же Зигмунд Клосьнік-Янушовський. Він очолив двотижневик “Вендровєц” (“Подорожувач”), який, окрім футболу, пропагував також лоижний спорт, плавання, фехтування, автомобілізм, а згодом і авіаспорт та альпінізм. Але у бідній Галичині ще бракувало любителів спортивного читання, і “Подорожувач” проіснував теж недовго, до 5 жовтня 1912 року. Саме на його сторінках з’явилися перші кореспонденції з Олімпійських ігор 1912 року зі Стокгольма, що їх передавав Кльоснік, який був там спеціальним кореспондентом.

У Стокгольмі й зустрілися Зигмунд Клосьнік-Янушовський та Казімєж Гемерлінг. Перший писав до “Подорожувача” та “Слова Польського”, а другий – до “Вєку Нового”. Цей дует відомих уже у Львові спортивних журналістів доповнював Тадей Дренгєвич, котрий представляв “Газету Вечірню”.

Цікаво познайомитися із змістом та стлістикою репортажів, які передавав до Львова Зигмунд Клосьнік-Янушовський: “Настав чудовий день 6 липня 1912 року, коли шведи приготувалися привітати на своєму величезному чудовому стадіоні прибулих з усього культурно-освіченого світу спортсменів. Швеція ще раз довела нам, що є країною спорту, який розвиває патріотизм. Величезну спортивну споруду заповнили десятки тисяч схвильованих глядачів, чимало з яких одягнені у національні костюми… І ось настає історичний момент для шведського спорту: на стадіон входять делегації понад тридцяти країн на чолі з прапороносцями, проходять маршем доріжками стадіону і шикуються перед центральною трибуною. Англіканський пастор Лаффан проголошує молитву, після чого лунає гімн, який з оркестром співає увесь стадіон. Нарешті в центральній ложі встає Король Швеції і висловлює радість та гордість, що має честь оточити своєю опікою таку велику справу, якою є Ігри П’ятох Олімпіади, і оголошує Олімпійські ігри в Стокгольмі відкритими…”

Такими Були перші спортивні журналісти зі Львова, які попри те, що зазнавали видавничих поразок, щоразу знову поверталися до улюбленої справи, відданими якій Були впродовж усього життя.

ТЕОРЕТИЧНИЙ ВІДДІЛ


МОДЕЛЮВАННЯ В НАУЦІ ПРО ЖУРНАЛІСТИКУ
Житарюк М. Г., кандидат філологічних наук, доцент, докторант Інституту журналістики (Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка)

УДК 303.725.001.362 (070.001)


УКРАЇНСЬКА СОЦІОКУЛЬТУРНА МОДЕЛЬ У МАС-МЕДІА
У статті зроблено спробу осмислити українську соціокультурну модель журналістики, застосовано критичний аналіз до онтологічної моделі Є. Ахмадуліна, запропоновано нові модулятори до універсальної моделі журналістики

Ключові слова: суспільно-політичний лад українського суспільства (СПЛУС) як система, українська журналістика як система, модель української журналістики (МУЖ), онтологічна модель, універсальна модель, державна інформаційна політика України (ДІПУ).


Як і будь-яка модель, українська соціокультурна модель так само графічно і схематично відтворює формулянти, конфігуратори і функціональні параметри соціокультурної системи в цілому.

Що таке модель і що таке система?

Перефразовуючи Ф.Джорджа, можна сказати, що модель – це мовби хребет, основа теорії. К.Батароев ніби продовжує попередню думку: „Жодна теорія не може існувати без моделі чи групи моделей” [4]. Кожна модель не просто „інформаційного характеру” [2; 94], як вважає Є. Ахмадулін, а інформаційно-модифікаційна, тобто ґенетично-репродуктивна. Це дозволяє на основі, здавалося б, незначного чи не надто значного творити не тільки принципово нову первинну інформацію, а створювати нові моделі, тобто продовжувати модифікацію, здійснювати відтворення не за принципом клонування і сумування, тобто простого арифметичного накопичення, а за принципом продукування нової ґенетичної інформації і, відповідно, нової теорії. Незалежно від модельних форм – макети, математичні та інші символи, схеми, графіки чи креслення, а також і від інших характеристик – наочні, абстрактні, графічні, елементарно-лінійні (горизонтальні), ієрархічно-субординаційні (вертикальні) тощо, усі вони об’єднані однією метою – показати структуру, функції та закономірності системи загалом, з допомогою абстракції та концептуальності піднести на найвищий рівень наукове розуміння цілої системи.

Система, звісно, поняття ширше, ніж модель, оскільки система – це насамперед упорядкована реальність (політична система, соціальна система, культурна, економічна...). Журналістикатеж соціальна система, дуже складна, що, з одного боку, перебуває на перетині багатьох інших, а з іншого, – виконує акумулятивно-відтворювально-системоформувальну функцію гіперсистеми (головної системи), тобто, залишаючись окремою самодостатньою системою, не виходить за межі, а функціонує за правилами основної, яку, погодившись із Є. Ахмадуліним, можна назвати соціально-політичним ладом суспільства (СПЛС) [2; 139]. Отже, побудова моделей, тобто осмислення і графічне (унаочнення плюс точність) упорядкування системи (систем), передбачає дотримання системного підходу (напрямок методології наукового пізнання і соціальної практики, що базується на „дослідженні об’єктів як систем” [5]).



Об’єктом розгляду цієї статті може бути: а) СПЛС, краще – суспільно-політичний лад українського суспільства (СПЛУС) як система; б) українська журналістика як система СПЛУС.

Закцентуємо увагу на першому об’єкті, другий потрактуємо як предмет (як об’єкт розглянемо його окремо). Відповідно до того, що модель насамперед увиразнює та ілюструє, зовні формалізує систему, себто виконує роль або монітора/екрана, або мікроскопа, або телескопа, а не трансформує-заперечує-знищує систему загалом, на нашу думку, в цьому контексті її не слід протиставляти системі. Тому уточнимо: фактично об’єктом нашого розгляду буде модель СПЛУС, предметом – мас-медіа України.



Актуальність дослідження детермінована низкою факторів, основні з них: необхідність осмислення української журналістики як науки на рівні функціональної соціокультурної моделі (подібні спроби щодо американської [6] та російської [7] журналістики вже мають місце); інтенсивний пошук власної журналістсько-практичної концепції розвитку мас-медіа України [11]. Новизна полягає в тому, що, в межах ширшого дослідження, здійснюємо спробу побудови концептуальної соціокультурної моделі української журналістики, спираючись на західний, (пост)радянський і український досвід.

У цій статті ставимо перед собою конкретну мету: дослідити життєздатність (функціональність) СПЛУС в контексті його взаємодії з мас-медіа. Завдання: окреслити нормальний (ідеальний) та реальний стан СПЛУС загалом, визначити системоформувальні чинники і підсистеми, визначити внутрішні конфігуратори системи, на запропонованій моделі продемонструвати дієвість цілої системи (СПЛУС).

Прагнучи працювати в руслі системного підходу, застосовуватимемо такі методи наукового аналізу: порівняння, аналогія, аналіз, синтез, гіпотеза, абстрагування, узагальнення, експеримент і теоретичне обґрунтування.

Пам’ятаючи про методологію В.Г.Афанасьєва [1], що ставить за мету „пізнати ціле” (систему), тобто розкрити суть, назвати склад і визначити структуру, функції, виділити інтегративні фактори, показати комунікацію, вивчити історію з допомогою низки аспектів (у цьому разі - системно-компонентного, системно-структурного, системно-функціонального та системно-інтегративного), все ж дозволимо собі не розглядати цих аспектів детально (це теми окремих статей). Натомість звернемо окремо увагу на одну з найновіших моделей журналістики, розроблену в сусідній Росії при спиранні на системний підхід, яку можна адаптувати на українському і науковому, і медійному ґрунті, - це онтологічна модель журналістики Є.В.Ахмадуліна [3].

Створюючи свою модель, автор виходив із таких принципів:

– система масової комунікації (СМК) ширша за ЗМІ, тобто містить весь обсяг поняття „журналістика”. У Є.Ахмадуліна саме СМК, а не ЗМК, тобто система, а не засоби, ціле, а не частина;

– журналістика – сукупність органічно поєднаних соціальних феноменів, які об’єктивно існують, тобто складна багатокомпонентна і багатофункціональна соціальна система, а не щось механічно чи штучно створене;

– призначення журналістики – знаходити, переробляти і дискретно передавати актуальну соціальну інформацію з допомогою спеціалізованих комунікативних каналів невизначеній масовій аудиторії з метою поінформувати її, соціально адаптувати, відображення і формування громадської думки;

– діяльнісність та функціональність системи обумовлені СПЛС, суспільними інтересами (СІ), культурно-освітніми (КОФ), техніко-технологічними та економічними (ТЕТФ) системоформувальними факторами (СФФ).

Є. Ахмадулін слушно зауважує, що у відомих західних та російських моделях масової комунікації ці СФФ „або не враховані взагалі, або були використані частково в контексті опису процесу комунікації”. Тут наш колега і має рацію, і не зовсім. У графічних моделях СФФ відсутні, проте вони (а також і аспекти моделей) достатньо добре описані у працях Є. Корнілова [9] і В. Шкляра [12] (“аспекти соціально-культурних моделей журналістики” – історичний, типологічний, морфологічний, соціальний, політичний, технологічний (глобалізаційний)”). Саме описані, а не намальовані. Є. Ахмадулін перший, хто зрозумів, як можна подати теоретично і концептуально осмислений матеріал з допомогою графіки. У цьому його заслуга, як і в тому, що він чудово розуміє властивості і сутність чужих моделей і власної моделі, доволі переконливо її пояснює.



Онтологічна модель журналістики Є.Ахмадуліна вигідно вирізняється від моделі журналістики Є.Прохорова, який ввів до моделі... керівні органи (КО) – державні інститути, які формують, змінюють законодавче поле діяльності мас-медіа, тому опосередковано регулюють і трансформують інформаційні потоки. Ситуація зрозуміла для сьогоднішньої Росії, але незрозуміла для відкритих демократичних держав. Оскільки модель Є.Прохорова описана не в одній праці як самого Є.Прохорова, так і в інших дослідників [8], ми її не подаватимемо, а складемо і проаналізуємо порівняльну таблицю двох згаданих моделей.





Модель журналістики Є.Прохорова

Модель журналістики Є.Ахмадуліна

Компоненти

Засновник (З)

Внутрішні межі системи

Суб’єкт-організатор, видавець (В)

Керівні органи (КО)

Контрольно-правові органи і органи професійного саморегулювання (КПО)

Журналісти (Ж)

Журналісти (редакції) (Ж)

Тексти (Т)




Канал (К)

ЗМІ (носії і канали поширення)

Масова аудиторія (МА)

Аудиторія (А)

Соціальні інститути (СІ)

Соціальні дії аудиторії (СДА)

Дійсність (Д)

Громадська думка (ГД)




Інститути зворотнього зв’язку (соціологічні, маркетингові, рейтингові служби) (ІЗЗ)

Зовнішні межі системи, тобто системоформувальні фактори

Соціально-політичний лад суспільства (СПЛС)

Суспільні інтереси (СІ) різних соціальних груп, інститутів громадянського суспільства (світоглядні, ідейні, національні, релігійні, корпоративні тощо)

Освіта і культура (ОК)

Техніка, економіка, технології (ТЕТ)

Джерела інформації (ДІ)

Несистемна інформація (НІ)

Зв’язки

Головні і допоміжні зворотні

Головні і допоміжні зворотні

Внутрішні робочі зворотні

Стабілізація

Хаотична або відсутня

Пропорційна і системна, особливо всередині системи

Поле комунікативних залежностей

Відсутнє

Наявне

Процеси

Відсутні

Процес управління виробництвом МІ

Процес виробництва і розповсюдження МІ

Процес сприйняття і засвоєння МІ

Процес зворотнього зв’язку

Модель Є. Прохорова лише в одному переважає модель Є.Ахмадуліна – містить компонент тексти. У іншому – суттєво поступається, що важко не помітити.

Онтологічний принцип (онтологія – вчення про буття), покладений в основу моделі, дозволив Є. Ахмадуліну глянути на журналістику, по-перше, як на живий соціальний феномен, породжений (натхнений, контрольований...) політикою, громадськими і груповими інтересами, культурою та освітою, економікою, технікою, технологією, по-друге, як на підсистему соціально-політичного ладу суспільства, по-третє, як на підсистему суспільних інтересів, по-четверте, як на підсистему системи культури, освіти, науки, по-п’яте, як на підсистему соціально-економічної системи.

Пам’ятаючи про функціональнальну природу журналістики і припускаючи, що інформаційно-комунікаційна функція залишається найпершою, тобто найважливішою, оскільки з допомогою інформації покликана об’єднувати людей у спільний соціум, а „рольові” функції (управлінська, пропагандистська, агітаційно-організаційна, соціально-економічна, просвітницька, розважальна, рекреативна тощо) – ґенетично успадковані від різних носіїв („батьків”), СФФ, можемо принципово погодитись із моделлю, зображеною на малюнку 1 (розкодування абревіатур і позначень – у поданій порівняльній таблиці).


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка