Збірник наукових праць зі спеціальності "Журналістика" / Київський національний університет імені Тараса Шевченка / Інститут журналістики. К.: Пвп "Задруга", 2008. Вип. 2 (7). 156 с




Сторінка6/10
Дата конвертації18.04.2016
Розмір1.8 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Блавацький С., аспірант факультету журналістики (Львів. нац. ун-т ім. І. Франка)

070:
ЕЛІТАРИЗМ І ЕГАЛІТАРИЗМ ЯК ДИСКУРСИВНІ ПАРАДИГМИ ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ЯКІСНОЇ ТА ПОПУЛЯРНОЇ ПРЕСИ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ (кінець ХІХ – початок ХХ століття)


У статті розглянуто основні дискурсивні парадигми британської преси наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Проаналізовані основні погляди зарубіжних дослідників на розвій преси у ту епоху. Стаття вводить у науковий обіг нові терміни – елітарний та егалітарний дискурс журналістики, які репрезентовані, вілповідно, якісною та популярною пресою. Автор аргументує, що конвергенція якісної та популярної преси розпочалася синхронно з їх диференціацією на початку ХХ століття.

Ключові слова: дискурсивна парадигма, якісна преса, популярна преса, репрезентативний ідеал, освітньо-виховний ідеал, елітаризм, егілатіризм, політична філософія, конвергенція.
Ведучи мову про дихотомію якісної та популярної преси Великобританії на початку ХХ століття, варто зауважити, що вони різнилися не так інформативно-аналітичними функціями журналістики, як сповідували діаметрально протилежну політичнгу філософію. При цьому під політичною філософією тут розуміється не певна матриця ідеологем, редакційних принципів, яка закладена у концепцію видання, а дискурсивна парадигма преси того часу. У цьому плані можна вести мову про дві дискурсивні парадигми друкованої журналістики того часу.

Американський дослідник британської преси Марк Хемптон у своєму дослідженні “Бачення преси у Британії у 1850-1850-х рр.”, приміром, стверджує, що в ту епоху панували дві візії преси [1; 2]. Перша модель преси, яка домінувала у 1850-1880-х роках, сповідувала так званий “освітньо-виховний ідеал”. Він передбачав формування політичної філософії преси з урахуванням культурних смаків та стратегічної візії британської еліти. Пресса, відтак, розглядалась як інструмент просвітництва масс, світоч науки, “культуризації” народу та насаджування певної політичної ідеології. Прикладом такої візії преси є характеристика діяльності редактора лондонської “The Times” Роберта Барнса відомим британським журналістом Франкліном Вільямсом: “Барнс не тільки слідував за громадською думкою і інтерпретував її, Але він також старався просвіщати та формувати її. Він виявив середній класс, який утворював соціум, з яким він спілкувався, нервовим та нерішучим, без права голосу чи твердої політичної сили. І Барнс вчив його і направляв до тих пір, поки він не проявив себе самим великим і згуртованим організмом у державі” [2; 79].

Характерні у контексті освітньо-виховного ідеалу зізнання містяться у “Історії “Таймс”, і які відносяться до 1855 року: “Таймс” зверталась до народу, обходячи парламент, міністрів, торі, вігів і радикалів. Газета вчила торговий класс, який ревно відносився до виборчого права, Але який був індиферентний до партії, цінити заходи по їх основних результатах; якщо вони Були розумні, то це відбувалось не через те, що вони відповідали досвіду ділових людей, і можна було очікувати, що вони будуть ефективні у тих умовах, на які булла розрахована їх дія” [3; 246].

Хемптон стверджує, що “обговорення ролі преси між 1850 та 1950 рр. були зазвичай продуктами елітарної культури, і вони зосереджувались в основному на впливі преси на поведінку неелітних прошарків соціуму” [1; 5]. Крім того, він твердить, що тогочасні дебати навколо ролі преси у суспільстві були спробою британської еліти контролювати решту населення країни. Іншими словами, мова йшла про насаджування тих цінностей та ідеалів, які відповідали візії британського політико-економічного істеблішменту. Симптоми тієї тенденції зауважує і британська дослідниця англійської преси Люсі Браун у своєму дослідженні. На її думку, занепад “критичної енергії” у вікторіанській пресі відбувся через те, що політична еліта Великобританії присвячувала все більше часу і зусиль, щоб культивувати пресу і ставала все більш домінуючою як джерело новин і їх детермінант [4; 120]. Таким чином, освітньо-виховний ідеал преси, разом з усіма плюсами своєї парадигми, містив й відвертий негатив – він нівелював регуляртону функцію преси, здатність преси відображати опінії та устремління цільової аудиторії, її інформаційні запити та інтереси. “Критична енергія” у пресі могла народитись лише за нових обставин – в умовах відходу у минуле “авторитарної теорії преси” та появи видань з абсолютно новою політичною філософією.

У 1880-х роках, разом з появою “нової журналістики”, на зміну освітньому ідеалу преси, приходить репрезентативний ідеал. Симптоматично, що поява “нової журналістики” майже збіглася у часі зі становленням нової моделі преси у Великобританії – популярних видань. Репрезентативний ідеал преси – це те, що мав на увазі англійський філософ Едмунд Берк, коли він говорив про прессу як про “четверту владу” (Fourth Estate). Репрезентативний ідеал преси відображає думки та устремління читачів, інформаційні запити і кристалізує їх у громадську думку, яка чинить вплив на легітимні гілки влади. У цьому контексті актуальною є цитата з історії “The Times” вікторіанської доби, яка відображає погляд видання на свою читацьку аудиторію: “...коли “Таймс” зверталась до народу, то вона не мала намірів передавати власність збіднілому трудоголіку... Під словом “народ” “Таймс” мала на увазі ті елементи, чиї матеріальні інтереси були зв’язані з комерційною системою” [3; 247].

На думку тогочасного англійського письменгника Джона Біні Діблі, кінець ХІХ століття був “августівською епохою преси”, “золотим періодом” у розвитку англійської журналістики, коли дешева популярна преса високо підняла планку журналістських стандартів [5; 141]. Відповідно до Діблі, цей золотий вік скоро відійшов у минуле, тому що під час англо-бурської війни 1899-1902 рр. майже всі якісні газети представляли думки лише Консервативної партії, що не відповідало новим віянням журналістики, зокрема об’єктивності, незаангажованості, відстороненості та нейтральності. На думку інтелектуала, недорепрезентованість думок іншої частини суспільства вела до викривлення правди та в кінцевому результаті до спотворення істини. У цьому плані цікаво зауважити, що репрезентативний ідеал преси у інтерпретації Джона Діблі манкірував почуттям патріотизму, фетишизуючи при цьому журналістську об’єктивність, незаангажованість та фактологічність.

Інші сучасники “нової журналістики” у своїх мемуарах, ессеях та статях звертали увагу на цінність матеріалів “людського інтересу” та інших неполітичних статей, оскільки статті на політичну тенматику приваблювали лише малу, переважно елітну частину читацької аудиторії. Приміром, редактор видання “Pall Mall Gazette” Вільям Стід аргументував, що “The Times” перестала бути разом з нацією, оскільки населення її значно хбільшилось із середини ХІХ століття [6; 83-84]. Крім того, вище наведені слова Стіда могли означати, що не вся британська нація розділяла політичну лінію “The Times”. Понад те, можна припустити, що Вільям Стід виступав за більш широке визначення новинного дискурсу якісної преси, яке б не обмежувалося лише тематичним діапазоном політики, економіки та міжнародниї відносин. Аргументи В. Стіда можна тлумачити як апологію егалітарності проопулярної преси, з її масовим тиражем, репрезентацією інформаційних запитів читачів, тематичною поліваріантністю та деполітизованістю. У цьому контексті видаються цікавими спостереження зе одного тогочасного британського журналіста Г. Месінгема. Він хвалив видання “The Daily Telegraph” за те, що воно уникало “цікавий і характерний гандж більшості щоденних англійських газет, які вважали, що весь світ в основному цікавиться політикою”. Натомість, ця газета апелювала до “щоденного життя клерка, власника магазину, і також до великої маси домогосподарок”. Як журналіст, Месінгем зазначав, що “The Daily Telegraph” справлявся краще, ніж більшість газет, репрезентувати інформаційні запити маси народу [7; 57-58]. Як слушно зауважує з цього приводу британський медца-дослідник Джон Уейл, “широта форми і природа преси детермінується тількеи її читачами” [8; 346].

Іншими словами, пресса наприкінці ХІХ століття вже не розглядалась виключно як світоч науки та просвітництва, покликаний нести масі народу знання та виховувати культурні смаки. Політична філософія преси почала формуватись з урахуванням думки більшості населення (середнього классу та пролетарів) і репрезентувала його читацькі потреби, інформаційні запити та інтереси. Ця думка була впершее відображена у твердженні “The Times”, що “держава та четверта влада повинні завжди бути відокремленими, загалом незалежними та інколи діаметрально пртилежними” [9]. Державний контроль над прессою після відміни цензурних законів у середині ХІХ століття був не співзвучний з новими віяннями у британській журналістиці наприкінці ХІХ століття.

У той же час освітній ідеал преси не зник повністю наприкінці ХІХ століття, він продовжував параллельно існувати з репрезентативним ідеалом, хоча й відійшов на задній план. Приклади освітнього ідеалу наприкінці ХІХ століття можна побачити у політиці радикальної частини Ліберальної партії, підтримуваної зокрема “The Manchester Guardian”. Іншим взірцем освітнього ідеалу преси наприкінці ХІХ століття може бути впливовий тижневик соціалістів “Clarion” Роберта Блетчфорда. Ще один приклад бачення преси як освітнього ідеалу можна зустріти навіть на початку ХХ століття, приміром у листі Чарлза Монтага до свого колеги з “The Manchester Guardian” (1907) та рефлексіях про пресу племінника фундатора “нової журналістики” Метью Арнольда, Вільяма Томаса Арнольда. За словами Вільяма Арнольда, “газета булла інструментом уивілізації”. Він відкидав превалюючу на той час репрезентативну модель преси як “спробу журналістів керувати країною”. За словами Монтага, “журналіст провинен говорити не те, що подобається його читачам, а те, у що він вірить” [10; 60]. Одним з найбільш успішних прикладів втілення освітнього ідеалу у ХХ столітті може бути створення ВВС у 1923 році та її редакційні принципи, закладені фундатором громадського телерадіомовлення Джоном Рейсом.

Дещо інший погляд на розвиток британської преси наприкінці ХІХ століття відстоює британський історик англійської преси Алан Лі. На думку цього дослідника, всередині – наприкінгці ХІХ століття виникли дві візії преси – консервативний та ліберальний ідеал [11; 78]. З однієї сторонни, ці дві візії Були пов’язані з політичними програмами партій, які відстоювали різні моделі суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку країни (Торі та Вігі). Ліберальна теорія преси розглядала пресу як форму, яка б гарантувала вільну дискусію ідей. Результатом цієї дискусії мав би бути суспільний коненсус навколо “спільного добра” чи істини. Водночас консервативний ідеал преси розглядав прессу як світоч науки та освіти, “культуризації” та кооптації середнього та робітничого классу у британську політичну націю під пильним контролем британської еліти. Іншими словами, консервативний ідеал преси у термінології Алана Лі – це синонім освітньо-виховної парадигми преси Марка Хемптона.

Характерно, що інші відомі дослідники британської преси Джеймс Карен та Джин Сітон вважають, що у 1850-1880-х роках домінувала так звана ліберальна теорія преси [12; 278-301]. В іншій праці Джеймс Карен ототожнила ліберальну теорію преси середини ХІХ століття з теорією “соціального контролю” британської еліти над становленням робітничого классу і його інтеграцією у британську політичну націю [13; 51-73]. Як бачимо, тут виникає певне різночитання терміну “ліберальної теорії преси”, оскільки американський дослідник Вілбур Шрамм у праці “Чотири теорії преси” під нею розумів вільний ринок ідей, “четверту владу”, а не соціальний контроль з боку держави (що більше асоціюється з авторитарною концепцією преси Петерсона та просвітницько-виховним ідеалом Хемптона). Відтак, період 1850-1880-х років можна розглядати як “золоту еру” в історії британської журналістики, час єдності та боротьби протилежностей – авторитарної та лібертаріанської теорій преси, консервативного та ліберального ідеалу преси, класичної (традиційної) та “нової журналістики”. Це також епоха становлення двох моделей друкованих медіа – якісної та популярної преси з різними дискурсивними парадигмами.

На думку тогочасних англійських письменників Скота-Джеймса та Джорджа Біні Діблі, освітній ідеал преси у той час був найбільш яскраво представлений елітними (якісними) виданнями (“The Times”, “The Manchester Guardian”, “The Financial Times”), у той час як репрезентативний ідеал преси був відображений у політичній філософії зароджуючої популярної преси (“News of the World”, “Daily Mail”, “Daily Star”, “Daily Mirror”). Іншими словами, британські інтелектуали наголошували на тому, що якісна та популярна преса перебувала у виразній дихотомії, а їх політична філософія – у бінарній опозиційності. При цьому варто зауважити, що в той період (1880-1890-ті роки) ще не було чіткого поділу преси на якісну та популярну. Преса навіть у пізній період вікторіанської епохи була слабко диференційованою. Можна припустити, що диференціація преси на якісну та популярну у Великобританії відбулася лише наприкінці першого періоду “нової журналістики” (1910-1920-ті роки).

Твердження Джона Діблі та скота-Джеймса про освітній ідеал якісної преси та репрезентативний ідеал популярної преси є дискусійним, оскільки якісна пресса початку ХХ століття у своїй політичній філософії відображала як освітній, так і репрезентативний ідеал. Водночас варто зауважити, що у дискурсивній парадигмі якісної преси як у 1850-1880-х, так і у 1880-1920-х роках превалював освітньо-виховний ідеал. Радше можна висунути гіпотезу, що тодішня популярна пресса репрезентувала собою егалітарний дискурс журналістики, тоді як якісна преса того часу відображала елітарну парадигму. Симптоматично, що Вільям Стід, як і багато його сучасників, на початку ХХ століття ототожнив суспільно-полівтичну прессу з елітною журналістикою, розрахованою на еліту соціуму та верхні прошарки середнього классу.

З такою термінологією частково погоджуються і деякі сучасні медіа-дослідники. Зокрема, Колін Спакс вважає, що, ототожнюючи читацьку аудиторію з виборцями, чи споживачів газетного продукту з громадянами, рппрезентативний ідеал відображає твердження деяких сучасних медіа-дослідників, що пресса, яка дає читачам, “що вони хочуть”, навіть, якщо це означає деполітизовані скандальні історії, є демократична, тоді як ті видання, які насаджують серйозні і контекстуалізовані політичні новини та аргументи, є елітарними у своїх устремліннях [14; 64]. У цьому контексті є певні підстави, щоб ідентифікувати елітарну (якісну) журналістику як недемократичну, а егалітарну (популярну) прессу – як демократичну.

При цьому під елітарним дискурсом тогочасної якісної преси варто розуміти такі специфічні особливості газети, як: відносно миалий наклад видання, зорієнтований на еліту соціуму та заможні елементи середнього калсу; зосередженість на висвітленні політики, економіки, соціальних проблем та міжнародній інформації; широкий географічний та тематичний діапазон як відображення широкого світогляду журналістської спільности та цільової аудиторії; консервативність політичної лінії; опінієтворчість; вишукана літературна мова чи напівофіційний стиль газетного тексту; примат освітньо-виховного ідеалу над репрезентативним (публікація аналітичних оглядів та статей на тему літератури, науки, освіти, мистецтва та культури загалом); непідробний інтерес до публічної сфери, який виражається у полемічних, публіцистичних та аналітичних матеріалах на суспільно-політичні та соціально-економічні теми; односторонній потік інформації, широкий формат видання (А2) як підкреслення широкого світогляду газети; консервативна верстка, стриманий дизайн та макет газети; наявність власних джерел інформації у політичній та економічній еліті. Відтак, можна послуювати, що елітаризм у журналістиці – це безапеляційна претензійність якісних (сйерозних, елітних, опінієтворчих) газет, що лише вони володіють монополією на “істину в останній інстанції”, а її месиджі – це коди до розуміння об’єктивної дійності.

У той же час егалітарний дискурс популярної преси був окреслений такими атрибутами, як: репрезентація інформаційних потреб та інтересів читачів; наголос на новинному дискурсі (сенсації, епатажні історії, скандали etc.), інтерактивність, великий наклад видання, зорієнтований передусім на робітничий та нижні прошарки середнього классу, акцентування на приватній сфері; прямий спосіб звертання до читача, домінування розмовно-побутового стилю над літературним та офіційно-діловим, довільна верстка часопису, широке використання світлин та загалом візуального тексту. При цьому сам термін “егалітаризм” у журналістикознавстві є досить контраверсійним терміном. На нашу думку, найбільш оптимальною дефініцією егалітаризму з точки зору медієзнавства є визначення, Дане американським політологом Репсоном Річардом: “Егалітаризм – це апріорі заперечення ранговості, ієрархічності, засноване на вірі у те, що всі люди створені рівними, виходячи з їх здатності розпізнавати правду” [15; 70-72]. Ця детермінація егалітаризму найбільш адекватно відображає суть цього поняття у журналістикознавстві, і вона зустрічається у наукових розвідках американських медіа-дослідників. Понад те, можна стверджувати, що ця дефініція егалітаризму носить універсальний характер і її можна екстраполювати на інформаційний простір інших країн, у тому числі України.

Ретроспективний аналіз якісної та популярної преси Великобританії дозволяє нам припустити, що чітка дихотомія елітарного дискурсу якісних видань та егалітарного дискурсу популярної преси існувала лише у першому періоді “нової журналістики” (1880-1920-ті роки). Румунський культуролог Йоанна Зіра, зокрема, стверджує, що вікторіанська епоха є періодом узагальненої якісної преси. Проблеми, витонченість та формат вікторіанської якісної преси майже не сприймаються сьогодні, у контексті інформаційного вибуху наприкінці ХХ століття [16].

Уже наприкінці першого – на початку другого періоду “нової журналістики” (1910-1920-ті роки) намітились певні точки дотику та зближення якісної та популярної преси. Це було логічним результатом “егалітаризації” (демократизації) суспільно-політичного, соціально-економічного та культурного життя та лібералізації журналістики Великобританії у другій половині ХІХ століття. У цьому контексті варто зауважити, що тогочасна якісна пресса (“The Times”, “The Manchester Guardian”, “The Financial Times”) під впливом згаданих вище факторів почала обмежувати опінєтворчу журналістику, приділяючи більше уваги розвитку новинного контенту. Є певні підстави стверджувати, що поява новинного дискурсу, апарату “виготовлення новин” у тодішній загальнонаціональній якісній пресі Великобританії булла детермінована бурхливим розвитком популярної преси. У цьому плані цікаво зауважити, що “The Daily Telegraph”, яка винипкла як популярна газета у 1855 році, наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття трансформувалась у якісний часопис. Відтак “The Times” змушена була змінити свою дискурсивну парадигму, щоб зберегти хоч частину своєї цільової аудиторії. Гіпотетично можна припустити, що два протилежні за своєю природою процеси відбувались у той час: “елітаризація” концепту популярної преси та “егалітаризація” елітних видань. Звідси можна зробити висновок, що лібералізація інформаційного поля Великобританії у той період мала два важливі наслідки: девальвацію редакційної політики консервативних видань (на кшталт “The Times”) та ревальвацію політичної філософію популярних видань (“The Daily Telegraph”). Як наслідок, почалося поступове зближення двох дискурсивних парадигм преси та перехід від конфронтаційної до симбіотичної моделі функціонування якісної та популярної преси, а про єдність та боротбу протилежностей – елітарного та егалітарного дискурсів журналістики.

Іншим важливим аспектом “егалітаризації” журналістики того часу, який заслуговує на увагу, стала “фемінізація” політичної філософії якісної преси. Якщо у вікторіанську добу жіноча тематика була інформаційним табу у якісних виданнях Великобританії, то на початку ХХ століття загальнонаціональні елітні часописи на кшталт “The Times” почали включати ці теми у свій редакційний порядок денний. Один з відомих журналістів того часу, редактор газети “The Sun”, Томас О’Коннор навіть прогнозував появу жіночих рубрик у серйозних газетах Англії. У цьому плані можна говорити про певні симптоми “деполітизації” контенту загальнонаціональної якісної преси Великобританії, яка переросла у тенденцію наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття.

Крім того, якісні газети, копіюючи популярну пресу, запровадили у своїй концепції світлини, почали використовувати такі методи привернення читацького інтересу, як жирні та гучні заголовки, підзаголовки, параграфи й знаки оклику, що вважалось неприйнятним у журналістиці вікторіанської доби. Якісна британська преса почала переставати бути “гейткіпером” літературної англійської мови. Понад те, якісна преса Великобританії докорінно змінила свою стилістичну палітру, перейнявши від популярних видань егалітарний (прямий) спосіб подачі матеріалу, прямий метод апеляції до читацької аудиторії. Інтродукція новин, вступне слово перед подачею інформації безпосередньо читачеві стало анахронізмом у якісних британських часописах. Руйнація стилістичних бар’єрів між якісною та популярною пресою у першій половині ХХ століття стала однією з відправних точок майбутньої трансформації політичної філософії якісних загальнонаціональних видань від класичного елітаризму до запозиченого у популярної преси егалітаризму. Як наслідок, взаємовідносини між якісною та популярною пресою все більше почали бути схожими на симбіоз, ніж на протистояння різних полюсів преси. Крім того, дискурсивна парадигма якісної преси Великобританії стала динамічною на відміну від статичної моделі вікторіанської епохи. У цьому плані можна припустити, що початок трансформації загальнонаціональної якісної преси Великобританії та діалектичних змін у її політичній філософії відбувся не наприкінці ХХ століття, у четвертий період “нової журналістики”, а розпочався ще наприкінці першого – на початку другого періоду “нової журналістики”. Сучасна таблоїдизація якісної преси Великобританії – це логічний результат стирання меж між якісною та популярною пресою та їх конвергенції на початку ХХ століття.


[1] Hampton Mark. Visions of the press in Britain, 1850-1950. – Urbana; Chicago: University of Illinois Press, 2004.

[2] Williams F. Dangerous Estate. – London; New York; Toronto, 1957.

[3] The History of the Times. – Vol. 1. – London, 1850.

[4] Brown Lucy. Victorian news and newspapers. – Oxford: Clarendon, 1985.

[5] Dibblee, G. Binney. The Newspaper. – London: Williams and Norgate, 1913.

[6] Stead W. T. A journalist on journalism / Ed. By Edwin H. Stout. – London: John Haddon, 1892.

[7] Massingham H. W. London Daily Press. – New York: Fleming H. Revell Co, 1892.

[8] Curran James, Seaton Jean. Power without responsibility / 6-th edition. – London and New York: Routledge, 2005.

[9] The Times. – 1852. – February 6.

[10] Montague Charles. A hind let loose. – London: Metuen, 1910.

[11] Lee Alan. The origins of the popular press in England. – London: Croom Helm, 1976.

[12] Curran James, Seaton Jean. Power without responsibilityL The Press and Broadcasting in Britain / 5-th edition. – London: Routledge, 1997.

[13] Boyce George, Curran James, Wintage Pauline (eds.). Newspapers History: From the Seventeenth century to the Present Day. – London: Constable, 1978.

[14] Sparks Colin. Good-bye, Hildy Johnson: The Vanishing “serious press” // Comminication and Citizenship: Journalism and Public sphere / Eds. Peter Dahlgren and Colin Sparks. – London: Routledge, 1991.

[15] Rapson Richard L/ (ed.). Individualism and conformity in the American Character. Problems in American Civilization. – Lexington, MA: D. C. Health and Company, 1967.

[16] http://www.unibuc.ro/eBooks/lls/IoanaZirra-VictorianAge/3.htm




РЕДАКЦІЯ – АУДИТОРІЯ: У РЕЖИМІ ДІАЛОГУ
Шальман Т. М., здобувач Інституту журналістики (Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка)

УДК: 070:7.073; 070:7.097; 621. 397.13



ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА АУДИТОРІЯ

У ПРОСТОРІ ДІАЛОГУ

Стаття присвячена дослідженню діалогових відносин між ЗМІ та аудиторією. Визначаються рольові функції ведучого програми діалогічної форми, а також специфіка його роботи.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка