Звіт про науково-дослідну роботу




Сторінка1/6
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.16 Mb.
  1   2   3   4   5   6


УДК 364.444

КП ХХХХХХ

№ держреєстрації 0107U003753

Інв.№
МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ


ДЕРЖАВНА УСТАНОВА НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНО- ТРУДОВИХ ВІДНОСИН (ДУ НДІ СТВ)

91055 м. Луганськ, вул. Луначарського, 91, тел. (0642) 58 46 85

ЗАТВЕРДЖУЮ:

Директор ДУ НДІ СТВ, к.е.н.

____________ С. В. Мельник

"____" ______________ 2007 р.



ЗВІТ

про науково-дослідну роботу



"Перспективи розвитку соціального супроводу інвалідів, в тому числі з психічними та розумовими вадами. Визначення професійних та кваліфікаційних вимог до працівників, які будуть здійснювати соціальний супровід. Міжнародний досвід у сфері соціального супроводу"
Шифр роботи 14
Науковий керівник,

директор ДУ НДІ СТВ, к.е.н. С. Мельник


Зав. відділом з вивчення регіональних

та демографічних аспектів розвитку

соціально-трудової сфери Т. Тресвятська

Луганськ – 2007


Рукопис закінчено 30.11.2007 р.

Результати роботи розглянуто на засіданні Вченої ради ДУ НДІ СТВ, протокол № 12

від 05.12.2007 р.

Список виконавців




Науковий керівник,

директор ДУ НДІ СТВ, к.е.н.




С. Мельник

(науково-методичне

забезпечення виконання НДР)


Відповідальний виконавець,

науковий співробітник



Г. Гаврюшенко

(реферат, вступ, розділи 1, 2, 3, висновки та пропозиції, підготовка додатків А, Б, В)




Старший науковий співробітник

П. Коропець

(участь у розробленні висновків та пропозицій)




Завідувач відділу з вивчення етносоціальних проблем на регіональному рівні (м. Сімферополь)

А. Алієва

(проведення опитування в АР Крим)




Старший науковий співробітник відділу з вивчення етносоціальних проблем на регіональному рівні (м. Сімферополь)

А. Булкіна

(проведення опитування в АР Крим)




Молодший науковий співробітник

А. Уколова

(підготовка додатка Г, технічне оформлення звіту)




Науковий співробітник

Н. Лазебна

(перевірка тексту звіту на відповідність вимогам українського правопису)




Компютерне забезпечення звіту: Гаврицька М.К., Марамзіна Г.М., Жиліна А.І., Овчарова І.М., Омельченко Г.О.

РЕФЕРАТ
Звіт з НДР: 62 с., 4 додатки, 29 посилань.

Обєкт дослідження – система супроводу зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю.

Мета роботи – сприяння підвищенню інтеграції інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю до суспільства шляхом виявлення перспектив розвитку системи супроводу їх зайнятості з урахуванням кращого міжнародного досвіду у цій сфері.

Методи дослідження – зіставлення, узагальнення, соціологічне опитування.

У процесі дослідження виявлено, що в Україні нещодавно, а у розвинених країнах світу вже протягом тривалого періоду впроваджується принцип деінституціалізації, що передбачає надання реабілітаційних послуг інвалідам із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю (у т. ч. із професійної реабілітації та сприяння зайнятості) на рівні громади, а не у великих стаціонарних інтернатних установах. Виявлено, що типовими формами зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю у зарубіжних країнах виступає: зайнятість (у т.ч. невиробничого характеру) у реабілітаційних денних центрах; робота на спеціалізованих підприємствах (у майстернях); надомна праця; зайнятість на відкритому ринку праці, організована за підтримки спеціально підготовлених фахівців-супроводжувачів. Зясовано, що навіть в економічно розвинених країнах практика працевлаштування інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на відкритому ринку праці з боку спеціально підготовлених фахівців-супроводжувачів, хоча й впроваджується останнім часом, однак ще не набула широкомасштабного розвитку. Виявлено професійні та кваліфікаційні вимоги, що ставляться в зарубіжних країнах до фахівців, які здійснюють супровід зайнятості цієї нозологічної групи інвалідів на відкритому ринку праці. Встановлено, що в Україні хоча й накопичено ґрунтовну науково-методичну, організаційну, нормативно-правову базу щодо забезпечення зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю, однак підтримуваної зайнятості на відкритому ринку праці не існує, головним чином як через відсутність у вітчизняній професійно-класифікаційній структурі професії фахівця із супроводу зайнятості інвалідів цієї нозологічної групи, так і через наявність соціальних упереджень у широкого кола громадськості щодо трудових можливостей цієї категорії інвалідів.



Новизна роботи полягає у тому, що вперше в Україні знайшла наукове обґрунтування перспектива розвитку (у т. ч. кадрового) системи супроводу зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю.

Результати НДР можуть бути використані фахівцями Мінпраці України при підготовці проектів законодавчих актів, нормативних, керівних, методичних матеріалів; керівниками, працівниками підприємств (установ, організацій) усіх форм власності та господарювання, де застосовується (або планується до використання у перспективі) праця інвалідів із психічними захворюваннями та/ або розумовою відсталістю, іншими організаціями (в т.ч. громадськими та волонтерськими, які займаються проблемами соціального захисту та сприянням зайнятості зазначеної категорії громадян).

Проект професійно-кваліфікаційних вимог до працівників, які реалізовуватимуть супровід зайнятості інвалідів, може бути використаний фахівцями Міністерства освіти і науки України при розробленні та затвердженні навчальних планів для підготовки фахівців цього профілю, а також установами, що проводять перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, які здійснюватимуть супровід зайнятості осіб з інвалідністю.

ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ, ЗАХИЩЕНА ЗАЙНЯТІСТЬ, ПІДТРИМУВАНА ЗАЙНЯТІСТЬ, ОСОБИ ІЗ ПСИХІЧНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ТА РОЗУМОВОЮ ВІДСТАЛІСТЮ, СУПРОВІД, ФАХІВЦІ-СУПРОВОДЖУВАЧІ.

Умови одержання звіту за договором: 01680, Київ – 39, вул. Антоновича, 180, УкрІНТІ.



Зміст

Стор.


Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

6

1 Зарубіжний досвід розвитку супроводу зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

8

1.1 Зайнятість у Денних центрах та Клубних будинках . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

9

1.2. Форми захищеної зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

13

1.3. Підтримувана зайнятість інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на відкритому ринку праці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

19

1.4 Зарубіжна практика кадрового забезпечення підтримуваної зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю . . . . . . . . . . . . . . .

23

2 Аналіз вітчизняної практики забезпечення зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю . . . . . . . . . . . . .

27

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

34

Пропозиції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

37

Перелік посилань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

41

Додаток А Класифікація розумової відсталості, розроблена у відповідності до Міжнародної номенклатури порушень, обмежень життєдіяльності та на основі використання стандартних тестів визначення коефіцієнту інтелекту (тести Айзенка) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

44

Додаток Б Результати інтерв'ювання фахівців, які беруть участь у процесі забезпечення зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

46

Додаток В Показані та протипоказані умови праці й професії, що рекомендуються в Україні для працевлаштування інвалідів із розладами психіки та поведінки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

52

Додаток Г Перелік професій, що рекомендуються у Російській Федерації для професійної підготовки та працевлаштування осіб із розумовою відсталістю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

55








ВСТУП
Європейським планом дій по охороні психічного здоровя, прийнятим міністрами охорони здоровя держав-членів Європейського регіону Всесвітньої організації охорони здоровя (далі – ВООЗ) 12-15 січня 2005р., до якого приєдналася й Україна, наголошено на необхідності розширення можливостей соціальної інтеграції та функціонування для осіб із психічними розладами.

Привернення уваги до осіб із інвалідністю внаслідок психічних захворювань та розумової відсталості1 обумовлено значною кількістю цієї категорії громадян у всьому світі та стійкою тенденцією до підвищення їх чисельності. Так, за даними ВООЗ у світі понад 450 млн. осіб страждає на психічні захворювання, а розумова відсталість спостерігається у 156 млн. осіб2 [1]. Експерти Європейського регіонального бюро ВООЗ констатують, що у 2000р. на психічні розлади припадало 11,6% сумарного тягаря інвалідності у світі [2].

За тривалістю термінів інвалідності психічні захворювання посідають перше місце. Майже 95,0% усіх осіб, визнаних непрацездатними через психічні захворювання та розумову відсталість, залишаються інвалідами на все життя [3]. При цьому, чисельність розумово відсталих осіб варіює в залежності від рівня розвитку країни: у країнах, що розвиваються, відсоток молодих людей із тяжкою формою розумової відсталості сягає 4,6%, тоді як у розвинених країнах – 0,5 – 2,5%, при тому, що 15,0% випадків розумової відсталості можна запобігти [4, С.6].

В Україні станом на кінець 2005р., за даними Міністерства охорони здоровя України, перебувало на обліку у закладах охорони психічного здоровя 1176 тис. осіб, хворих на розлади психіки та поведінки [5], або 2516 осіб на 100 000 населення, що майже на 10,0% більше, ніж станом на кінець 1990 р. При цьому розумова відсталість складала 23,1% від усіх психіатричних діагнозів [4, С.7]. Чисельність осіб з легким та помірним ступенем розумової відсталості, які перебували на обліку у закладах охорони здоровя, становила майже 227 тис. осіб, а чисельність осіб із важким та глибоким ступенем розумової відсталості – майже 58 тис. осіб. Визнано інвалідами 88 тис. осіб, з них майже 85,0% мають І та ІІ групу інвалідності, тобто є найбільш соціально дезадаптованими [6].

Для успішного становлення та подальшого розвитку комплексної особистості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю, адаптації їх до соціуму необхідне залучення таких осіб до зайнятості.

Варто зауважити, що за даними експертів, цій категорії інвалідів доступне широке коло професій та видів робіт. При цьому, як свідчить зарубіжна практика, зайнятість інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю може успішно здійснюватися не лише на спеціалізованих підприємствах, у майстернях при реабілітаційних центах та інтернатних установах, але й на відкритому ринку праці. Однак на відкритому ринку праці зайнятість цієї категорії інвалідів можлива лише із супроводом з боку спеціально підготовлених фахівців-супроводжувачів*.

Слід зазначити, що в нашій державі, незважаючи на значне законодавче підґрунтя в частині опіки, соціального забезпечення, реабілітації інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю, зайнятості їх на відкритому ринку праці майже не поширено, а зайнятості із супроводом з боку спеціально підготовлених фахівців-супроводжувачів не існує взагалі, головним чином, через відсутність фахівців, які б мали необхідні знання, вміння та навички для здійснення такого супроводу.

На відміну від нашої держави, у зарубіжних країнах світу (у першу чергу, високорозвинених) накопичено більш глибокий досвід та триваліші традиції здійснення соціального супроводу цієї категорії інвалідів, у т. ч. при їх зайнятості. Серед помічників, які здійснюють супровід зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю у зарубіжних країнах є як спеціально підготовлені фахівці, так і волонтери, при чому залучення останніх до здійснення соціального супроводу інвалідів відбувається не лише з метою "здешевлення" цього процесу, але й задля "ламки негативних стереотипів громади" щодо цієї категорії громадян.

Отже, проблема пошуку перспектив розвитку супроводу зайнятості інвалідів в Україні, у тому числі шляхом вивчення та запозичення кращого зарубіжного досвіду у цій сфері, стає вкрай актуальною ще й через те, що в нашій державі із загальної кількості зареєстрованих хворих на психічні розлади 69,0% складають особи працездатного віку.

Новизна цієї роботи полягає у тому, що вперше в Україні знайшла наукове обґрунтування перспектива розвитку (у т.ч. кадрового) системи супроводу зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю.

Метою цього наукового дослідження стало сприяння підвищенню інтеграції інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю до суспільства шляхом виявлення перспектив розвитку системи супроводу їх зайнятості з урахуванням кращого міжнародного досвіду у цій сфері.

Відповідно до поставленої мети у ході виконання дослідження було розвязано такі завдання:

1) за наявними інформаційними матеріалами та базуючись на інформації, отриманій від вітчизняних експертів, вивчено та проаналізовано практику здійснення супроводу зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю у зарубіжних країнах світу;

2) на прикладі конкретних установ проаналізовано вітчизняну практику забезпечення зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю;

3) проаналізовано професійні та кваліфікаційні вимоги, що ставляться у зарубіжних країнах до працівників, які здійснюють супровід зайнятості на відкритому ринку праці інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю;

4) на основі вивчення кращого зарубіжного та вітчизняного досвіду розроблено пропозиції щодо напрямів перспективного розвитку супроводу зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю в Україні.

Розроблені пропозиції щодо перспектив розвитку супроводу зайнятості інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю можуть бути використані фахівцями Мінпраці України при підготовці проектів законодавчих актів, нормативних, керівних та методичних матеріалів; керівниками, працівниками підприємств (установ, організацій) всіх форм власності та господарювання, де застосовується (або планується бути використаною у перспективі) праця інвалідів цієї нозологічної групи; іншими організаціями (в т. ч. громадськими та волонтерськими), які займаються проблемами соціального захисту та сприянням зайнятості зазначеній категорії громадян.

Проект професійно-кваліфікаційних вимог до працівників, які реалізовуватимуть супровід зайнятості інвалідів, може бути використаний фахівцями Міністерства освіти і науки України при розробленні та затвердженні навчальних планів для підготовки фахівців цього профілю, а також установами, що проводять перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, які здійснюватимуть супровід зайнятості осіб з інвалідністю.



1 ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ СУПРОВОДУ ЗАЙНЯТОСТІ ІНВАЛІДІВ ІЗ ПСИХІЧНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ТА РОЗУМОВОЮ ВІДСТАЛІСТЮ

Критерії належності до психічно хворих визначено ВООЗ у десятому перегляді Міжнародної класифікації хвороб (далі МКХ – 10).

Перелік психічних розладів, внесених до МКХ-10, є значним. Найбільш відомими широкому загалу прикладами психічних захворювань є шизофренія, епілепсія, маніакально-депресивний психоз, розумова відсталість3.

Розумову відсталість у залежності від рівня розвитку інтелекту поділяють на чотири ступені:



  • Легкий

  • Помірний

  • Важкий

  • Глибокий

У психіатрії ( у т.ч. вітчизняній ) прийняте таке найменування розумової відсталості: дебільність, імбецильність, ідіотія4. Класифікацію розумової відсталості із зазначенням особливостей розвитку особи при кожному із її ступенів наведено у Додатку А.

Як свідчить міжнародна практика, зайнятість для осіб з інвалідністю внаслідок психічних захворювань та розумової відсталості виступає не лише основою їх соціальної інтеграції, ознакою самоцінності, можливістю заробляти собі на життя працею, не залежачи від соціального забезпечення, але й суто терапевтичним методом – працетерапію, тобто використання трудових процесів із лікувальною метою, здавна використовували для реабілітації саме цієї категорії інвалідів.

Вивчення та аналіз досвіду зарубіжних країн щодо забезпечення зайнятості інвалідів дозволяє констатувати, що стала зарубіжна практика налічує три основні форми зайнятості цієї категорії громадян:


  • зайнятість у центрах денного перебування (денної активності, агентствах денного догляду), «Клубних будинках»;

  • зайнятість у виробничих майстернях, на спеціалізованих та неспеціалізованих підприємствах, у т.ч. у формі анклавів (кооперативи, «соціальні фірми»), що використовують працю інвалідів внаслідок психічних захворювань та розумової відсталості;

  • підтримувана зайнятість на відкритому ринку праці.

Характеристику зазначених форм зайнятості та принципи її організації у зарубіжних країнах світу наведено нижче.
1.1. Зайнятість у Денних центрах та Клубних будинках

Денні центри та Клубні будинки (далі – ДЦ та КБ) є інноваційними типами реабілітаційних закладів, що поступово приходять на зміну гиганським стаціонарним психоневрологічним інтернатним установам (на 1 000 та більше осіб), що віддалені від місця мешкання інвалідів, не забезпечують дотримання прав людини та гідної якості життя, створюють атмосферу ізольованості від соціуму та не в змозі забезпечити індивідуального підходу при здійсненні реабілітації. Отже, виникнення ДЦ та КБ є виявленням на практиці прогресивного реабілітаційного принципу деінституціалізації, що передбачає надання реабілітаційних послуг (у т.ч. послуг із сприяння зайнятості) у невеликих реабілітаційних установах на рівні громади.

У багатьох розвинених країнах означений принцип почав реалізовуватися ще із 50-х років ХХ сторіччя. Так, перший у світі КБ «Фонтан-хауз» було створено у 1948р. у м. Нью-Йорку (США) як продовження ідейних поглядів групи самодопомоги душевнохворим «We are not alone» (українською – «Ми не самотні»).

Спочатку під КБ розумілося місце, де хворі на психічні розлади збиралися з метою спільного проведення дозвілля. З часом КБ почали займатися й безпосередньо питаннями психосоціальної та професійної реабілітації, сприянням трудовій зайнятості психічно хворим. За даними Зозулі Т.В., у теперішній час КБ функціонують у 16 країнах світу. [3, С. 284; 7].

ДЦ широкомасштабно почали створюватися із 90-х років ХХ сторіччя. Так, в одному із районів Великої Британії – Уельсі – заміна стаціонарних форм обслуговування на організацію ДЦ розпочалася з 1983р. За період з 1983 по 1995р. чисельність осіб з інтелектуальними порушеннями, які мешкали в інтернатних установах Уельсу, зменшилася на третину ( з 2087 до 700 осіб) [8, С. 15].

До ДЦ та КБ, як правило, зараховують осіб, що не мають таких психічних розладів, наслідком яких може бути небезпека для себе та оточуючих, не мають значних рухових обмежень та не страждають на інфекційні захворювання у гострому періоді.

У деяких зарубіжних країнах є більш конкретні вимоги до зарахування інвалідів до ДЦ. Наприклад, у Нідерландах до таких центрів можуть потрапити ті інваліди, які не в змозі виконувати 33,0% норми виробітку звичайних працівників або працювати у спеціалізованих майстернях [8, С. 31].

Ці установи сприяють «звільненню» одного з батьків (опікунів, піклувальників) інваліда, які б, за умов мешкання інваліда у родині, вимушені були би залишити роботу та доглядати за ним.

Сприяння інтеграції до суспільного життя у ДЦ та КБ відбувається через прищеплення інвалідам основних соціальних навичок: ведення домашнього господарства, користування побутовою технікою, самостійного відвідування крамниць, аптек, ремонтних майстерень, користування грошима, громадським транспортом, організації дозвілля (відвідування театрів, музеїв, виставок, заняття у гуртках за інтересами тощо).

У деяких розвинених країнах (Канада, Королівський госпіталь, м. Оттава) запроваджується новий підхід до реабілітації інвалідів із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю – дружба «на рівних» («Проект Веллнесс»), суть якого полягає у тому, що соціальний супровід інвалідів здійснюється волонтерами, які самі нещодавно перенесли психічне захворювання або успішно одужують [9].

Мета діяльності обох структур (ДЦ, КБ) є майже схожою – сприяння досягненню соціальної інтеграції та набуття (відновлення) трудових (професійних) знань, вмінь та навичок задля залучення (повернення) цієї категорії інвалідів до праці. Загальні відмінності між ДЦ та КБ полягають у тому, що:


  • ДЦ створюються головним чином для здійснення соціального супроводу такої нозологічної групи як особи з помірною та тяжкою розумовою відсталістю, а КБ – переважно для осіб із проблемами психічного здоров’я;

  • у ДЦ суб’єктів соціального супроводу називають «клієнтами», а у КБ – «членами організації». Такий підхід, на нашу думку, є більш коректним, бо він ніби ігнорує момент хвороби, сприяючи тим самим впровадженню у життя ідеї рівних можливостей для усіх громадян. Ті ж, хто здійснює соціальний супровід (соціальні працівники, психологи, дефектологи, викладачі, ерготерапевти, волонтери), називаються «співробітниками». Функціональні обов’язки фахівців, які здійснюють супровід зайнятості інвалідів у зарубіжних країнах, наведено в підрозділі 1.4;

  • залучення інвалідів до суспільно корисної праці є у ДЦ другорядною метою, а у КБ – провідною.

У ДЦ ставиться завдання дати можливість інвалідам із тяжкою та глибокою розумовою відсталістю зайняти себе певною діяльністю, необов’язково такою, що націлена на виробництво комерційно цінного продукту. Іншими словами, діяльність інвалідів у ДЦ являє собою не зайнятість у її загальновизнаному розумінні (як суспільно корисна діяльність, що приносить заробіток), а будь-яке доступне їм «заняття», яке сприяє поліпшенню загального стану здоровя інвалідів. Трудові навички інвалідів, що відвідують ДЦ, розвиваються у майстернях, як правило, не виробничого, а творчого характеру.

У таких майстернях, що більше нагадують «гуртки за інтересами», інваліди з розумовою відсталістю, розвиваючи навички художньої та народної прикладної творчості, виробляють певну продукцію. Так, у майстернях ДЦ м. Боммерсхайма (Німеччина) виготовляється повстина, обробляється м’який мінерал стеатит ( жировий, або мильний камінь), з якого виробляють різноманітні фігурки або навіть скульптури, прикраси тощо. У майстернях ДЦ м. Гревенвісбадена (Німеччина) виготовляють свічки, та дрібні вироби із дерева, а у майстернях м. Геттенбаха – ліпні вироби з глини.

У ДЦ RYEGATE CENTRE ( українською – Райгейт Центр, Велика Британія) інваліди набувають навичок формування ландшафту, створюючи під супроводом майстрів центру «альпійські горки», «китайські клумби» тощо. Клієнтів Центру залучено й до робіт із садівництва: восени вони доглядають за газонами, клумбами, готують квітники до зими; весною займаються вирощування та пікіруванням розсади; влітку доглядають за рослинами (підстригають кущі, газони, розпушують, поливають, підживлюють ґрунт). Інваліди також вчаться формувати букети, ікебани із вирощених власноруч в оранжереї Центру квітів. Складені клієнтами Центру букети користуються великим попитом з боку місцевої громади, що є проявом на практиці розвитку громадської свідомості в розвинених країнах світу, визнанням суспільної корисності цієї категорії громадян.

Підбір зазначених видів зайнятості у майстернях є не випадковим. Усі роботи позитивним чином впливають на перебіг захворювання, наприклад, робота із глиною

(ліплення, моделювання) допомагає розвитку терпіння та спокою у осіб із розумовою відсталістю, тим самим сприяючи досягненню й терапевтичного ефекту.

Роботи клієнтів ДЦ час від часу продаються на благодійних аукціонах. До таких виробів прикріплюються таблички із позначкою «Ручна робота», що, до речі, надзвичайно цінується у розвинених країнах світу. Практика розподілу зароблених від реалізації виробів клієнтів коштів є різною, але найчастіше половина суми використовується на подальший розвиток майстерень (закупівлю сировини, матеріалів, обладнання тощо), інша половина передається інвалідам або їх опікунам ( піклувальникам), що сприяє значному підвищенню самоцінності як осіб із розумовою відсталістю, так і зростанню впевненості піклувальників у суспільній корисності таких осіб.

Соціальному розвитку клієнтів ДЦ сприяє не лише «денна зайнятість» у майстернях, але й застосування інноваційних психокорекційних методик (снюзелентерапія, арттерапія, іппотерапія, музикотерапія, агротерапія, кішкотерапія тощо).

Сучасні КБ у своїй роботі керуються положенням Стандартів для програми Клубних будинків, прийнятих у 1989р. Міжнародним Центом розвитку КБ (ІССD) [10]. У відповідності до Стандартів, що є своєрідною «конституцією» КБ, у них здійснюється трирівнева програма соціального супроводу осіб при трудовій зайнятості.



На першому рівні розвиваються навички впевненості у собі, поводження на робочому місці, спілкування з майбутніми колегами тощо. Зазначені навички розвиваються шляхом виконання різного роду робіт, які притаманні виключно КБ та пов’язані з його діяльністю й функціонуванням. Така діяльність не є професійним тренінгом, за неї не може бути одержано ніякої як матеріальної, так і нематеріальної винагороди. При цьому співробітники стимулюють членів КБ перебувати на амбулаторному, а не на стаціонарному режимі лікування5. У тих випадках, коли членам КБ все ж таки необхідна госпіталізація, її тривалість та, відповідно, витрати на неї, скорочуються6.

На другому рівні соціального супроводу впроваджується програма «проміжних» робочих місць («проміжного» найму, або «пробного» працевлаштування). При цьому безпосередньо на базі КБ не створюються робочі місця для членів організації (не відкриваються спеціалізовані майстерні, підприємства, не організовується надомна зайнятість тощо). Співробітники здійснюють пошук та сприяють працевлаштуванню членів КБ на робочі місця відкритого ринку праці, замінюючи останніх, якщо вони відсутні на роботі із поважних причин. Член КБ працює неповний робочий день (у середньому від 15 до 20 годин на тиждень), його робота оплачується роботодавцем за звичайними розцінками, прийнятими для оплати цієї роботи, або, у крайньому разі – за мінімальними розцінками. Член КБ працює на одному проміжному робочому місці 6 – 9 місяців. Всього він працює на 3 – 4 проміжних робочих місцях для того, щоб набути різних професійних навичок.

На третьому рівні програми соціального супроводу співробітниками здійснюється допомога в отриманні членами КБ постійного робочого місця, тобто робочого місця, на яке вони працевлаштовується на конкурентній основі у системі відкритого ринку праці.

Оскільки вважається, що інваліди, працюючи на декількох проміжних робочих місцях, отримують належну професійну підготовку та навички, достатні для виконання виробничих функцій, подальший супровід їх зайнятості на відкритому ринку праці з боку співробітників КБ не проводиться.

Таким чином, слід констатувати, що в зарубіжних країнах набуває поширення прогресивна практика залучення до зайнятості як осіб із нетяжкими порушеннями психіки – членів КБ – шляхом "пробного" працевлаштування на декількох "проміжних" робочих місцях, так і сприяння зайнятості, у т.ч. навіть й невиробничого характеру, на базі ДЦ осіб, які є інвалідами внаслідок тяжкої декомпенсації психічного стану. Така зайнятість (заняття), базуючись на загальновизнаних світовою спільнотою принципах деінституціалізації та інтеграції, що передбачають надання реабілітаційних послуг на рівні громади (а не у великих стаціонарних установах інтернатного типу), сприяє повнішій соціалізації та, відповідно, реалізації основних громадянських прав цієї категорії інвалідів.

  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка