Звіт про виконання природоохоронного заходу " Розробки проекту екомережі Закарпатської області (продовження робіт)" хустський район голова Закарпатської




Сторінка1/6
Дата конвертації14.04.2016
Розмір0.9 Mb.
  1   2   3   4   5   6


ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

ТОВАРИСТВА ЛІСІВНИКІВ УКРАЇНИ

ЗВІТ
про виконання природоохоронного заходу

Розробки проекту екомережі Закарпатської області (продовження робіт)”


ХУСТСЬКИЙ РАЙОН

Голова Закарпатської

обласної організації

Товариства лісівників України,

керівник проекту В.П. Кічура

Ужгород − 2010



Cтруктура-зміст

ст.
ВСТУП……………………………………………………………………..
1. Природно-кліматичні умови Закарпатської області в контексті

формування екомережі……………………………………………………

1.1. Місцезнаходження…………………………………………………...

1.2. Геологічна та геоморфологічна будова…………………………….

1.3. Клімат…………………………………………………………………

1.4. Води…………………………………………………………………...

1.5. Флора………………………………………………………………….

1.6. Фауна………………………………………………………………….

1.7. Ландшафтна характеристика………………………………………...

1.8. Грунти…………………………………………………………………
2. Природно-кліматичні умови Хустського району

Закарпатської області……………………………………………………

2.1. Місцезнаходження та клімат………………………………………..

2.2. Особливості геологічної та геоморфологічної будови……………

2.3. гідрологія та грунти Хустського району……………………….......

2.4. Рослинний світ……………………………………………………….

2.5. Тваринний світ……………………………………………………….

2.6. Ландшафтна характеристика………………………………………..
3. Підстави для проектування та основні вимоги до виконання

проекту з формування екомережі району……………………………….
4. Мета і головні завдання виконання заходу з розробки проекту

екомережі Хустського району…………………………………………….
5. Проектування екомережі Хустського району…………………………

5.1. Постановка питання…………………………………………………

5.2. Прийнята методика з підбору структурних складових

елементів і формування екомережі Хустського району

на основі ландшафтного аналізу та облікових категорій земель

за формою № 6-зем………………………………………………………...

5.2.1. Пошук методичних підходів і їх визначення для прийняття…

5.2.2. Особливості запропонованої методики…………………………

5.2.3. Створення шарів електронної карти Хустського району………

5.3. Перелік і опис структурних складових елементів екомережі

Хустського району……………………………………………………….....

5.4. Створення шарів електронної карти Хустського району………….

5.5. Основні вимоги і шляхи збереження й використання

земель територій та об’єктів, що входять до структурних

складових екомережі……………………………………………………35


РЕЗУЛЬТАТИ ВИКОНАНОЇ РОБОТИ…………………………….39
ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………40
ДОДАТКИ………………………………………………………………..42

ВСТУП
Виконання проектних робіт з природоохоронного заходу “Розробка проекту екомережі Закарпатської області (продовження робіт)” базується на розроблених нами впродовж 2008 і 2009 років проекті схеми екомережі та проекті екомережі Закарпатської області.

Розроблюваний проект враховує вимоги міжнародних конвенцій, нормативно-правових актів національного законодавства з охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів.

Основне завдання проекту полягало у розробці локальних, для кожного адміністративного району, екомереж, які, відповідно до вимог законодавства, представлені визначеними структурними елементами з подальшим нанесенням їх меж на картографічні матеріали та узгодженням цих меж в натурі згідно з обліковою формою № 6-зем.

Стратегічний підхід до формування локальних екомереж полягав у підборі, з існуючих на даній території, природних ландшафтів, які не зазнали змін зовсім або в такій мірі є трансформованими, що можуть слугувати структурними складовими елементами цих екомереж. Кінцевим результатом такого підбору має бути досягнення відповідного рівня забезпечення можливостей життєдіяльності біоти на територіях адміністративних районів у взаємозв’язку з локальним обласним, національним всеукраїнським та загальноєвропейським рівнем екомереж.

Кінцевою метою проекту з досягнення збереження та відновлення екологічного каркасу навколишнього природного середовища районів та області в цілому на такому рівні, щоб можна було забезпечити функціонування біоти та суттєво удосконалити раціональне управління територіями.

Матеріали проекту і пояснювальна записка до нього виконані окремо для кожного адміністративного району. Це дозволить в подальшому розглядати проект у відповідних інстанціях владних структур районів, погоджувати його та виносити в натуру.

До складу проекту екомережі кожного району входять текстові матеріали пояснювальної записки, що містять обґрунтування проектних рішень, стратегічні та методичні підходи до формування екомережі району, а також опис структурних складових елементів екомережі. Графічна частина проекту складається з картографічних матеріалів, виконаних у координатах і представлених на паперових носіях і в електронному вигляді.
1. Природно-кліматичні умови Закарпатської області в контексті формування екомережі

1.1. Місцезнаходження

Закарпатська область розташована на крайньому заході України. Площа території Закарпаття становить 12,8 тис. км2. Область розташована на південно-західних схилах Українських Карпат (біля 80% області займають гори) і на прилеглій до них Закарпатській низовині, яка є частиною Середньодунайської низовини. Гірська частина області включає три групи асиметричних хребтів, прорізаних численними долинами гірських річок. Полонинські гори з плоскими вершинами – полонинами ( це такі полонини: Рівна, Красна, Боржава, Свидовець і ін.) знаходяться в центрі й вкриті гірськими луками. На північ від Полонинських гір розміщені Горгани, розділені річкою Мокрянка на Західні та Східні. Висота гір у західній частині 1500 – 1700 м (висота приведена в метрах над рівнем Балтійського моря), хребти вузькі, схили круті, гребні кам’янисті. На сході області в районі Свидовця і Чорногори, розташовані найвищі вершини Українських Карпат, серед яких і найвища гора Говерла (2061 м). Далі, на південь від р. Біла Тиса простягаються Гуцульські Альпи, окремі вершини яких сягають понад 2000 м.

У південно-західній частині знаходиться Вигорлат-Гутинський хребет з кількома гірськими групами висотою гір 700 – 1000 м.

Закарпатська низовина охоплює правий берег р. Тиса і її приток. Висоти низовини 100 – 150 м з горбогір’ям вулканічного походження – Чорна Гора (568 м), Шаланка (372 м) та ін.

Карпатські хребти мають кілька перевалів, через які пролягають основні шляхи залізничного і автомобільного сполучення. Це Яблунецький (931 м), Воловецький (1041 м), Ужоцький (889 м), Ворітський (839 м) перевали та ін.

Закарпаття є прикордонною областю України, яка межує з чотирма європейськими державами, що стали членами ЄС (Польща, Угорщина, Словаччина, Румунія). Довжина державного кордону по периметру 467 км з яких 33,4 км – , кордон з Польщею, 98,9 км – зі Словаччиною, 130 км – із Угорщиною, 205,4 км – з Румунію [2]. На північному сході Закарпаття межує з Львівською і на сході з Івано-Франківською областями.

За геграфічним розташуванням у Центральній Європі, Закарпаття потрапляє в геополітичне та геоекономічне поле інтересів як структур прикордонних територій усіх держав-сусідів і їх партнерів так і багатьох більш віддалених країн Центральної Європи, басейнів Чорного, Балтійського, Середземного морів, а також Середньої Азії та Китаю.

Закарпатська область також представляє низку геоекологічних інтересів для транскордонної природоохоронної співпраці. Область відноситься до найбільш чистих в екологічному плані серед регіонів України. Переважно гірська і вкрита лісами територія Закарпаття відіграє важливу роль, як водозбірний басейн верхів’я р.Тиса. Наявність унікальних, подекуди єдиних в Європі, здебільшого природних ландшафтів, а також багатого біологічного і ландшафтного різноманіття з високою часткою заповідних територій (13,4% від площі області) є значним резервом природи, як для регіону, так країни і світу.

Наявність розвинутої транспортної інфрастуктури і спеціальної економічної зони (СЕЗ) Закарпаття можуть стати його значним економічним потенціалом через забезпечення транзитних сполучень і послуг. Але географічне положення області з густою сіткою інженерних споруд лінійного типу не зовсім на користь формування екомережі.

На сьогодні в області функціонує 13 адміністративних районів, 11 міст, з яких обласного підпорядкування – 5, селищ – 19 і 579 сіл [1].


1.2. Геологічна та геоморфологічна будова

Східні Карпати, до яких належить територія Закарпаття – це переважно складчасті гори за структурою, які утворені стисненням земної кори у складки.

Складчасті Карпати поділяють на структурно-фаціальні зони, які різняться між собою особливостями поширення в них гірських порід, морфологією, рельєфом, корисними копалинами і т. ін. У межах Закарпатської області виділяють наступні зони: Кросненську, Чорногірську, Поркулецьку, Дуклянську, Мазурську і Рахівську, а також Мармороський кристалічний масив, Мармороську і Пенінську стрімчакові зони, Мукачівську і Солотвинську улоговини, Вигорлат-Гутинську вулканічну гряду і Паннонський серединний масив. Сучасний етап розвитку Карпатських гір і їх передгірних прогинів продовжується і тепер під дією ендогенних та екзогенних процесів. Як бачимо із викладеного, Карпати – це справді молоді гори, а низинна і передгірна зони Закарпаття стали суходолом усього близько 10 млн. років тому, що є миттю порівняно з геологічними епохами.

Утворення Карпатських гір супроводжувалось глибинними розломами земної кори в результаті підняття гір і опускання територій прогинів (Закарпатського і Передкарпатського). Такі глибинні розломи утворюють величезні напруження в земній корі і, отже, являються передумовою розвитку вулканічної діяльності. В пліоценову епоху утворився Закарпатський глибинний розлом, який і призвів до вулканічної стихії, результатом якої є вулканічні конуси, куполи і згаслі вулкани. Так, зокрема, виник Вигорлат-Гутинський вулканічний хребет. Завершення його формування відбувалося, коли прогинання Закарпатської впадини змінилось на її підняття.

Розвиток Карпат тісно пов’язаний із сейсмічними процесами – землетрусами. Найбільші за силою землетруси (до 7 балів) реєструвались у Закарпатті в районі Сваляви (1908, 1924, 1935 рр.), Тересви (1926 р.), Довгого і Хуста (1910 р.), Берегова (1931 р.) [3].

При геоморфологічному поділі за принципом поздовжнього розчленування на орографічній схемі Закарпатської області виділяють Горгани (між верхів’ями Ріки і Ясінянським перевалом), Центрально-Карпатську депресію (що переходить на південний схід в Ясінянську улоговину). Головний гірський хребет Закарпаття названий Полонинським. Між Полонинським і Вигорлат-Гутинським хребтом позначена Внутрікарпатська депресія, що переходить у південно-східній частині в Мармороську улоговину. Крайню південно-східну частину гір називають Гуцульськими Альпами. На орографічній схемі відображена також смуга передгір’їв, що облямовує з південного заходу Вулканічний хребет і Закарпатську низовину [6].



1.3. Кліматичні умови 

Для Закарпаття характерний помірно континентальний клімат з достатнім і надлишковим зволоженням, нестійкою весною, не дуже спекотним літом, теплою осінню і м’якою зимою.



Весна характеризується значним впливом циклонів з Середземного моря і частим вторгненям континентальних тропічних повітряних мас. Це спричиняє часту зміну погоди. На рівнині весна починається в кінці лютого – на початку березня і триває близько 80 днів. У горах вона значно триваліша (до 180 днів). В цей час можна спостерігати як різкі підвищення температури повітря (до +15о … +18о С), так і велике зниження (до –5о … –10о С).

Літо у низинно-передгірних районах триває в середньому 130 днів (з першої декади травня до середини вересня). Найвища температура повітря становила тут 41оС, а в горах 37 оС. На висоті 400-600 м літній сезон триває всього 60-70 діб, а вище 1000 м – літо короткотривале. В цей час переважають потоки повітряних мас із південно-західного та західного напрямків. Континентальні тропічні повітряні маси, вторгаючись сюди, зумовлюють найбіль високі температури.

Осінь триває 80-100 днів. З другої половини вересня до першої-другої декади грудня на низині і з кінця серпня до кінця листопада в горах. В цей період температура повітря значно знижується, в кінці жовтня починаються приморозки, збільшується кількість днів з туманами, тривалими опадами.
Зима в низинних районах триває близько 2 місяців, в передгір’ї біля 3 місяців, а в горах 4-5 місяців. Найнижча температура становила 33оС на низині і -36 оС в горах. В цілому зима у Закарпатті м’яка, із частими і тривалими відлигами та ожеледицями.

Температурний режим. Сума активних температур для низинних районів становить в середньому 3200 оС (185 днів), передгірних - 2900 оС, гірських 2200 оС (150 днів). У зонах з теплим мікрокліматом (поблизу м.Виноградів і с. Мужієво) сума активних температур досягає 3600 оС. Середньорічна температура низинної зони Закарпаття (9…10 оС). середньомісячна багаторічна температура січня у горах становить 7,8 оС, тоді як на низині лише мінус 3,1 оС, а влітку 11-14 оС тепла у високогірї і 20-21 оС на низині.

Опади по території області і протягом року розподіляються дуже нерівномірно. Максимум опадів припадає на тепліші літні місяці, інколи на осінні. З ростом висоти місцеположення території кількість опадів зростає. Наприклад, у середньому в Ужгороді за рік випадає 805 мм, в Хусті – 1095 мм, в Рахові – 1122 мм, а в Руській Мокрій – 1499 мм. Сумарні середньорічні опади в низинній зоні області становлять 600-800 мм, а в горах – 1000-1500 мм. Бувають роки високої водності, коли за рік випадає 1600-2400 мм при середній багаторічній нормі 1000-1200 мм. Для Закарпаття характерні осінні паводки. Територія області є водозбором р.Тиса. Радіаційний режим. В Українських Карпатах Закарпатська низовина одержує найбільше сонячного сяйва (до 2025 год. при максимально можливих 4450 год.). Гірська зона – на 30% менше. Сумарна радіація в залежності від місцеположення змінюється в межах 3110-4370 МДж/м2 за рік. Мінімальні місячні показники реєструють у Міжгір’ї в грудні – 59 МДж/м2 за місяць, а максимальні – у липні – 633 МДж/м2 за місяць. Річні суми радіаційного балансу становлять у низинних районах Закарпаття 2011 МДж/м2 (Берегово), а в гірських – 1311 МДж/м2 (Міжгір’я). Період з плюсовим радіаційним балансом триває десять місяців. У грудні і січні він від’ємний [2].



1.4. Води

Висока вологість та наявність гірського рельєфу на території області зумовили розвиток густої річкової мережі. Гідрографічна мережа області налічує 9 426 річок і водотоків різного рівня із загальною їх довжиною – 19793 км [3].

На території Закарпаття налічується: 4 великі річки з протяжністю по території регіону від 106 до 262 км – Тиса (262 км), Латориця (144 км), Уж (107 км), Боржава (106 км); 67 середніх з протяжністю по території регіону від 15 до 92 км, 54 малі з протяжністю по території регіону від 2,5 до 14 км. Всього протяжність по всіх річках в регіоні – 3429,9 км [1].

Пересічна густота річкової сітки 1,7 км/км2, вона змінюється від 1,3 км/км2 на рівнині до 2,0 км/км2 у горах. Живлення дощове (40 % річного стоку), снігове та ґрунтове. Для річок характерні паводки після злив ( в окремі роки 8—10 паводків на рік). Головною водною артерією є р. Тиса, яка збирає воду з усього південно-західного макросхилу Українських Карпат. Найбільші притоки р. Тиси: Боржава, Ріка, Тересва, Теребля, Уж та Латориця. Всі вони беруть початок на висоті близько 1000 і більше метрів і належать до гірських річок з нестійким гідрологічним режимом, швидкою течією (0,8-1,2 м/с і більше). Ці притоки мають багато спільних рис: долини річок в гірській частині – вузькі, крутосхилі з виходами корінних порід; на рівнинній – мають широку заплаву, плоске дно. Характерним є також підвищення рівня води в річках навесні та на початку літа.

В області налічується 137 озер, ставків і водосховищ. Озера невеликі за площею. Серед них найбільше озеро Українських Карпат — Синевир. Озеру надано міжнародного статусу.

Найпоширенішими є озера льодовикового походження — Верхнє, Нижнє, Бребенескул, Несамовите, Ворожеська, Марічейка та ін. Вони знаходяться високо в горах в улоговинах, "виораних" льодовиками, є неглибокими (1-3 м), мають невелику площу. Серед них — найвисокогірніше в Україні озеро Бребенескул, яке знаходиться в улоговині між хребтами Чорногори і Рахівських гір.

Збудовано 50 ставків і водосховищ загальною площею водного дзеркала 1,4 тис. га. Водні ресурси, якими область забезпечена достатньо, використовуються для водопостачання, одержання гідроенергії, зрошування полів, рибного господарства, рекреації тощо.

Болота займають незначні площі. Вони лежать в улоговинах і живляться підземними водами. Більшість боліт на низовині осушено і перетворено в культурні угіддя.

Закарпаття має значні запаси підземних вод, які складаються з ґрунтових і власне підземних вод. Область — найбагатший регіон України за складом і запасами мінеральних вод. Відомо понад 360 їх джерел. Виділяються вуглекислі, сульфідні, залізисті та миш'яковисті, бромні, йодні, йодно-бромні, радонові води, а також води неспецифічного складу.

1.5. Флора

В Закарпатській області загальна кількість видів флори становить – 2027 од., що відповідає 50% до загальної чисельності видів України. З них 237 видів флори занесені до додатків Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі, 22 види флори занесені до додатків Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES). Усього видів рослин занесених до Червоної книги України – 144 екз., а рослинних угруповань занесених до Зеленої книги України – 27 [1].



За ботаніко-географічною характеристикою рослинного покриву гірська і передгірна території Закарпаття належать до Східно-Карпатської біогеографічної підпровінції, а Закарпатська низовина – до Паннонської підпровінції Центральноєвропейської флористичної провінції. Сучасний рослинний покрив дикої природи Закарпаття, як і Карпат в цілому, розпочав формуватися близько 12 тис. років тому.

Пояс передгірних широколистих лісів займає смугу до висоти 450-500 м н.р.м. у передгір’ї та на південних схилах Вигорлат-Гутинського хребта з теплими кліматичними умовами та відносно якісними грунтами. Рослинний покрив утворюють переважно ліси дуба звичайного та скельного, змішані дубово-грабові, ялицево-дубові, буково-дубові. У лісах цього поясу поширені також трав’яний покрив та чагарники. Останні включають ліщину звичайну, крушину ломку, бузину чорну, кизил справжній тощо.

Нижньо-гірський пояс букових, ялицево-букових та ялицево-смереково-букових лісів займає смугу у межах 450-1100 м н.р.м. (у деяких місцях – до 1450 м н.р.м.). У цьому поясі клімат більш прохолодний, помірний. З висотою чисті букові ліси змінюються на змішані ялицево-смереково-букові. Тут зустрічаються й інші цінні широколистяні породи явора, клена гостролистого, ясена, в’яза гірського. Ліси характеризуються високою повнотою деревостанів. Тому чагарники тут майже відсутні, а трав’яний покрив незначний. У стиглих насадженнях, де повнота знижується до 0,6-0,7 наявний підріст бука, а на провесні, коли світловий режим у бучині сприятливий для трав’яної рослинності, тут багато підсніжника, білоцвіту весняного, анемони дібровної та жовтецевої, медунки темної тощо. М’який клімат Закарпаття найбільш оптимальний для букових лісів. Тут вони мають найбільшу продуктивність, щорічний приріст запасу може сягати – 10 і більше м3/га. Бук вибагливий до вологи, зростає на багатих, за поживними речовинами ґрунтах. У стиглому лісі бучини досягають висоти до 40-45 м і діаметра стовбура до 120 см, запас деревини 600-800 м3/га. Доживає бук до 300-500 років.

Верхньо-гірський пояс смерекових і мішаних буково-смерекових, ялицево-буково-смерекових і буково-ялицево-смерекових лісів розташований на висоті 1300-1450 м н.р.м., у помірно холодній і дуже вологій зоні Карпат (зокрема, Чорногора, Мармороські гори, Горгани, Гуцульські Альпи). Змішані ліси з наявністю бука починаються від 700 м і не піднімаються вище 1200 м., де домінують високопродуктивні природні смерекові ліси.

Субальпійський пояс з корінною чагарниковою рослинністю починається з висот 1200-1300 м нрм. на Полонинському хребті і з 1450-1650 м н.р.м. на Чорногірському та Мармороському хребтах і простягається до висот 1800 м н.р.м. Чагарники тут сформовані заростями із сосни гірської, вільхи зеленої, ялівця сибірського, рододендрона східно карпатського. Тут суворіші кліматичні умови. У поєднанні з ними снігові лавини, що постійно сходять з верхів’я гір униз, сприяють формуванню характерного криволісся, яке стелиться до землі. Значні площі цього поясу представлені субальпійськими луками, вторинними луками та чорнично-моховими пустощами. У трав’янистому субальпійському покриві переважають чорниця, брусниця, зелені мохи та луки, в яких наявні рідкісні та зникаючі види рослин: жовтець карпатський, королиця круглолиста, борщівник, тощо.

Альпійський пояс формується у високогірї на висоті 1700-2061 м н.р.м. і займає в Закарпатті незначні площі вершин найвищих гір Говерла, Петрос, Туркул, Чорнргора та ін. Суворі кліматичні умови, скелясті ґрунти, призводять до збіднення флори. Своєрідна рослинність тут представлена чагарниками рододендрона, чорниці та буяхи, деякими реліктами льодовикового періоду (верби трав’янистої, списовидної та сітчастої), а також поширені лишайники і луки із вівсяниці лежачої, лохини, ситника три розрядного, осоки вічнозеленої та зігнутої тощо. Рідко зустрічається едельвейс.

Специфічна рослинність представлена на площах гірських боліт Закарпаття, які мають різне походження в залежності від розташування. Серед гірських боліт виділяють субальпійські улоговинні болота у льодовикових цирках (Чорногора, Свидовець), улоговинні лісового поясу, висячі (схилові) та присхилові. Більшість гірських боліт Закарпаття мають малопотужні або зовсім відсутні поклади торфу. Частина гірських боліт має статус природоохоронних об’єктів, а частина боліт низинної зони осушена для розширення сільгоспугідь.

У лісах області зосереджена третина флори України, половина червонокнижних видів рослин і тварин Українських Карпат особливо в гірських масивах [3].
1.6. Фауна

Загальна кількість видів фауни на території області становить – 30428 од., що становить 68% від загальної чисельності видів України. З них 117 занесені до Червоної книги України, 12 до додатків Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), 237 до додатків Конвенції про охорону дикої флори і фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернської конвенції), 21 до додатків Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (Боннської конвенції, CMS) і 21 вид охороняється відповідно до Угоди про збереження кажанів в Європі (EUROBATS). [1].

На території області поширені як безхребетні, так і хребетні тварини. Серед безхребетних області є представники понад 20 типів організмів, з яких більшість – найпростіші. Найвища різноманітність спостерігається серед комах. На них суттєво впливають кліматичні умови, тобто в різні пори року вони поширені неоднаково.

З найбільш давніх груп комах виділяють бабки, які в личинковій стадії – водні хижаки, що живляться різними водними організмами. Дорослі бабки також хижаки, ловлять комах вздовж водойм. У лісах поширені дуже корисні комахи-мурашки, які поїдають гусениці листокруток, п’ядунів та інших. Тому мурашки мають статус локалітетів під охороною. Своєрідними представниками є прямокрилі, до яких відносяться саранові та коники. У високогір’ї типовим представником коників є ендемічна безкрила – ізофія бревипеніс. Розповсюджені у високогір’ї також туруни і жуки-довгоносики, а також рідкісні представники пластинчатовусих – 2-3 види восковиків. Особливим для високогір’я є тип безхребетних – тихохідки, які, окрім водойм населяють сухі мохи на скелях та зволожені улоговини. У букових лісах Закарпаття дуже рідко зустрічається жук альпійський вусач, а в дубових – великий дубовий вусач західний, яких занесено до Міжнародної Червоної книги.

У верхніх шарах ґрунту найбільш поширеними з безхребетних є представники кільчатих червів олігохет. Велике значення для трансформації органічних залишків у ґрунтах мають дощові черви, чисельності яких можуть досягати 1000 екземплярів на 1м2 ґрунту.

У процесах мінералізації органічних речовин, зокрема опалого листя в гірських потоках, значну роль відіграють струмковими (ряд тріхоптера). Навесні у водоймах першими підвищують чисельність черви-коловертки, а далі - дрібні ракоподібні та представники даної макрофауни (олігохети, молюски).

У заплавах і забруднених водоймах інтенсивно розвиваються найпростіші – раковинні амеби, гетеротрофні джгутиконосці, вільноживучі інфузорії. Останніх в області відомо близько 350 видів (реально їх значно більше). Серед них виявлено такі, що можуть бути індикаторами ступеня забрудненості водойми органічними речовинами, а також сигналізувати про наявність розчинених у воді металів та газів (зокрема сірководню). У чистих ділянках річок з плавною течією широко поширені інфузорії, а також інші найпростіші – корененіжки та джгутиконосці. У чистих гірських джерелах і струмках зустрічаються рачки-гирпактикоїди та бокоплави, серед яких багато ендемічних для Карпат видів. У чистих текучих гірських та передгірних водоймах водяться аборигенні десятиногі раки (широкополі або благородні), вони надзвичайно чутливі до забруднення водойм. Широкополий рак занесений до Червоної книги України.

Хребетні в сучасній фауні Закарпаття налічують понад 400 таксонів, зокрема риб (57видів), круглоротих (1), земноводних (16), плазунів (11), птахів (280) та ссавців (69). Усі хребетні тварини є важливою складовою природних екосистем, відіграють важливу роль у трансформації органічних речовин у природних екосистемах. Окрім цього вони є фондом збагачення та селекції домашніх порід тварин,важливим промисловим та рекреаційним ресурсом.

Круглороті та риби області включають 1 вид круглоротих та 57 видів риб. Круглороті – це мінога угорська, яка водиться переважно в чистих гірських річках. Мінога занесена до Червоної книги України.

Більшість риб у водоймах Закарпаття є зообентофагами, тобто такими, що поїдають безхребетних. Це: короп, лящ, рибець, карась, в’юн, щипавка, підуст, плітка, марена та інші.

В гірських водоймах зустрічаються лососеві, зокрема: форель струмкова та інтродукована райдужна, харіус, лосось дунайський. Останній, як і харіус занесений до Червоної книги України.

В низинній частині річок водиться окунь, лящ, гунтера, йорж смугастий, судак, лин, в’юн.

Із осетрових риб у водоймах області зрідка зустрічається стерлядь, яка також занесена до Червоної книги України. Численними за кількісним і видовим складом є коропові, які складають основну масу риб природних водойм. Це підуст, марена звичайна, білизна верхоплавка, бистрянка, короп дикий, карась, головень, ялець, в’язь, плітка.

Щука розповсюджена у всіх водоймах. Сом водиться в низинній і передгірній частині рік. У рівнинних водоймах із вищою водною рослинністю зустрічаються інтродуценти, товстолобик, амур, ротан, сонячний окунь і канальний сом.



Земноводні (або амфібії) у Закарпатті представлені різновидами хвостатих та безхвостих амфібій. Із хвостатих у лісах зустрічається саламандра плямиста, у передгірній зоні – тритон звичайний і гребінчастий, у гірській – тритон карпатський та альпійський. Хвостаті земноводні живляться комахами, але самі є кормом риб, плазунів, птахів та ссавців.

Безхвості земноводні також корисні, знищують личинки комарів, комах – шкідників, живуть в лісах, водоймах. Зокрема ропуха зелена і звичайна, квакша звичайна, жаби озерна, трав’яна і прудка.



Плазунів у області налічується до 10 видів, вони менш залежні від водного середовища, ніж амфібії. Серед них; 1 вид черепах (болотяна черепаха), 4 види ящірок (веретільниця, зелена прудка та живородна), 5 видів змій (звичайний та водяний вужі, лісовий полоз, мідянка звичайна та гадюка звичайна (рис.6)).Гадюка звичайна є єдиною отруйною змією на Закарпатті.

Птахи в Закарпатті представлені понад 280 видами, підвидами і расами. З них гніздові (44%), осілі (23%), пролітні (17%), залітні (13%), зимуючі (3%). Тільки осілі круглий рік живуть на території області, їх близько 60 видів. Серед них: рябчик, тетерев, глухар, куріпка, фазан, горлиця, яструб малий, яструб великий, беркут, сова, пугач, сич, дятел, сойка, горіхівка, щиглик, чиж, снігур, шишкар ялиновий, зяблик, жайворонок, синиця, оляпка та інші.

Ссавці в області представлені понад 70 видами, до яких відносяться комахоїдні, гризуни, кажани, зайцеподібні, хижі та парнокопитні.

Із комахоїдних ссавців у області поширені кріт та їжак, різні види буро зубок, білозубок, кутора водяна і мала.

З хижих звірів у області водяться рись, лісовий кіт, лисиця, по два види норок та куниць, вовк, ведмідь бурий, ласка, тхір звичайний, видра, горностай, борсук. Із них три останні занесені до Червоної книги України. Ведмідь бурий, зображення якого прикрашає герб Закарпатської області, крупний хижак ( вагою до 400 кг), має чисельність у Закарпатті понад двісті особин екземплярів.

Парнокопитні в області представлені 5 видами: свиня дика, олень карпатський, козуля європейська й інтродуценти лань і муфлон, які не присутні в природних лісах. Свиня дика поширена у всіх лісових угіддях. Олень благородний зустрічається практично в усіх висотних поясах від полонин до річкових долин [3]. Різноманітний рослинний і тваринний світ області є одним з найважливіших чинників з формування екомережі, особливо в частині збереження біологічного різноманіття.

  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка